Додаткова вартість — це додаткова енерґія Сонця, яку людство використовує для свого проґресу. 7 страница

Тече сонячна кров — і всюди її стільки, скільки виробляє на Землі вогняне серце планетної системи.

Під Логосом слід мати на увазі все, що не є матеріальним виробництвом. Тут і державний апарат, що виробляє насиль­ство, і наука, що виробляє знання. Мистецтво, література, релігія. На жаль, насильство та істина на деякий час повинні об’єднатися в Логосі, але між ними точиться споконвічна боротьба.

Боротьба точиться за п’яту одиницю — тобто за додаткову вартість. Адже саме п’ята одиниця і є воістину додатковою! Тобто, може бути за умови, якщо вона не поглинається третьою особою. А точніше, третім класом — тобто державним апаратом.

Ця динаміка виглядає надзвичайно складно: хлібини дроб­ляться, з 5 може бути виготовлено і 6, і 4. Останнє досягається тоді, коли 2—3% годує 97—98% населення, а держава є демо­кратичною і живе скромно. Тоді зростання біологічної енерґетики набирає такого розмаху, що продукти харчування ста­ють надзвичайно дешевими. І це є прихід Спасителя. Саме так, а не інакше, має бути прочитаний міф про друге пришестя.

Що стосується шостої, то ми це знаємо з радянської дійс­ності. І немає в світі страшнішого знання!..

До церкви ми не несемо більше, ніж можемо пожертвувати на її потреби.

Державний апарат відбирає силою.

Але в тім-бо й річ, що до появи розвиненої промисловості п’ята одиниця не може не поглинатися. Адже саме промисло­вість призводить до різкого скорочення сільського населення. Саме машини звільняють землероба від необхідності тримати робочу худобу. В дію вступає досі невідома енерґія — енерґія вугілля й нафти. Вона замінює собою енерґію зерна і соломи. І тільки тут починає з’являтися зародок абсолютної додаткової вартості — енерґія проґресу. А коли скінчаться нафта і вугілля, повинна перемогти атомна енерґетика — іншого виходу немає.

При тоталітарній державності навіть промисловість не в змозі вивільнити п’яту одиницю для проґресу. Суспільство нагадує трьох пішоходів, які йдуть на п’яти ногах. У кого саме немає ноги, вони до ладу не знають, але рухатися їм важко, надзвичайно важко. Усе поїдаючи, нічого не повертаючи землі, люди все одно не можуть насититися.

Чому виснажується земля?

Окремо слід зупинитися на шостій лінії, яка йде до Кос­мосу — при тоталітарній структурі для неї місця на Землі не залишається. Так, це — Логос. Це Христос...

Спаситель розіп’ятий на хресті владолюбцями, книжни­ками і фарисеями. Вони продалися властям предержащим — разом з ними ділять здобич, забираючи у трудівників те, що прийшло з неба заради нашого руху вгору — по щаблях космічної еволюції.

Дух Істини нездатний прижитися в одному гнізді з христопродавцями. Він покидає їхнє гніздо. Вони продовжу­ють грабувати, не підозрюючи, що незабаром настане такий час, коли сама земля повстане проти них — здибиться, як змилений кінь, і нікому не втриматися в сідлі. І на тронах. І в міністерських кріслах...

Не втриматися тому, що відбувається виснаження землі. А воно відбувається тому, що з п’яти хлібин виготовляється шість. При цьому, звичайно, землі не повертається енерґія, яку у неї відбирають. Земля виснажується.

Спочатку цей процес ледве помітний або непомітний зов­сім. Але чим активніше розвивається суспільство, тим швид­ше приходить воно до виснаження землі. Процес цей неми­нучий, його змушена пережити будь-яка нація, що вступає до періоду індустріалізації. Непомітно для нашого ока енерґія гумусного шару переливається в енерґію промислових під­приємств.

І саме тому що на 5 продуктивних каналів авторитарна держава має 6 каналів поглинання, в перші десятиріччя бурх­ливого розвитку промисловості відбувається надзвичайно швидке виснаження природної родючості землі.

Так, наприклад, напередодні французької буржуазної рево­люції земля була виснажена настільки, що народ голодував. Саме голод і стає причиною всіх революцій.

Французька буржуазна революція розкувала виробничі сили країни. Та мало минути 200 років, заки Франція від­новила родючість землі і почала збирати в середньому до 40 центнерів зерна з гектара. Поволі, дуже поволі відновлюється виснаже­на земля! Якщо уявити виснаження землі в масштабах усієї цивілізації, то у нас не залишиться надії на її відновлення взагалі. Тому, звичайно, значно розсудливіше не доводити землю до виснаження.

Коли ж земля починає відновлюватися? Тепер, коли ми пов’язали капітал з енерґетичною природою злаків, легко зробити висновок, що для відновлення родючості землі слід усунути тоталітарну державу.

Доки залишається держава, залишаються управління і армія. Так, звичайно, вони можуть бути меншими, ніж сучас­ні. Навіщо стільки? Та все ж вони залишаються. Усунути з суспільства вчених, митців, письменників і т. ін. також не­можливо: інтеліґенція — це мозок народу, Логос. Чим закін­чується його розп’яття — добре видно з долі Римської імперії. Та й з нашої долі можна зробити деякі висновки.

Промисловість також необхідна — саме вона перетворила нашу цивілізацію з двовимірної у тривимірну, тобто дозво­лила подолати висоту. Це не наша забава, а веління природи, її необхідність.

Щодо селянства, то тут діє не адміністративна воля, а складний економічний процес. І все ж це єдиний клас, який може бути усунений самою природою — тобто з класу перет­вориться на прошарок настільки нечисленний, що його вже не можна вважати класом. Природно, йдеться не про сферу виробництва, а про клас як частину народу.

Таким чином землероб, який стояв біля витоків вироб­ництва, поступається місцем більш проґресивним класам су­спільства й сам зливається з ними. Але землеробство, звичай­но, при цьому лишається як ґенератор капіталу.

Кене намагався увічнити монархію і селянську працю. Він навіть не підозрював, що клас виробників відімре першим. Не відімре сфера виробництва, одначе клас як плоть суспільст­ва — як народ — перейде в інші сфери, звільнивши місце техніці. Його «Економічна таблиця» не дозволяла цього зро­зуміти. З формули енерґії проґресу (в її зіставленні з дійсніс­тю) це добре видно.

Але подивимось, у чому ж полягала головна помилка Маркса? Безумовно, в його утопічних уявленнях про від­мирання бюрократичної держави одразу ж після пролетар­ської революції. Робітники, мовляв, повинні заступити дорогу бюрократам — силою зброї відстояти економіку від розбаза­рювання додаткової вартості верхівкою.

Насправді силою зброї цього досягнути взагалі не мож­на — місце для Логосу в суспільній плоті готує тільки Капітал. I це місце з’являється не через відмирання держави, а через відмирання селянської праці.

У нашій країні також спостерігається, з одного боку, значне зниження врожайності, а з другого — різке зменшення класу селян. Поняття класовості у даному значенні (клас робіт­ників, клас селян) не можна плутати з класами за Кене, де класи виступають як сфери виробництва. Не маючи перед собою формули енерґії проґресу, дуже непросто розібратися в цьому складному явищі. Те, що клас селян зменшується, досвідчених економістів, звичайно, не лякає. Але чому знижу­ється врожайність? Звичайно, нам хотілося б, щоб вона не знижувалася — це дуже небезпечний процес.

Проте закон збереження і перетворення енерґії — це все­осяжний закон Світобудови. Уникнути його впливу людина не може — для цього їй довелося б вийти за межі Всесвіту.

Об’єктивність зобов’язує нас якось врівноважити емоційні сплески в ідеологічній боротьбі між нами і Заходом.

Так, ми не можемо вибачити Сталіну тих жахів, у які він ввергнув наш народ своєю економічною політикою.

Нам ще доведеться розплачуватися за цю сталінську аван­тюру. День цей не за горами.

Та коли західні економісти говорять про наше сільське господарство, вони порівнюють його зі своїм не в історичному плані, а за сучасним рівнем. Це вже зовсім неправильно!..

Європа просто забула, як довго їй довелося бродити по власній крові. Процес відмирання селянської праці, перетво­рення селянства з суцільно неписьменних людей у сучасну інтеліґенцію та робітників, які мало чим відрізняються від інженерів, — цей процес у нашій країні ще не завершений, але ми на шляху до цього. Адже мета природи та основне призна­чення людини саме в цьому, а не в тому, щоб похвалитися перед сусідом автоматичною пральною машиною. Дух, а не плоть — ось що перемагає в людині.

Так, цей процес відбувається у нас не безболісно. Але хіба він безболісно відбувався в Європі? Адже там він тягнувся майже два століття і супроводжувався ґрандіозними битвами та громадянськими війнами, відголоски яких долинали до нас, заливаючи кров’ю і нашу землю. Тільки Америці вдалося порівняно легко впоратися з труднощами переходу на про­мислові рейки. Але у неї зовсім інша доля. Америці майже не довелося вливати селянство у більш проґресивні класи су­спільства — селян там фактично не було. Були плантатори, були фермери, які аж ніяк не нагадували селян у нашому розумінні. Відразу ж почала розвиватися промисловість. А саме процес перетворення селян в інші класи складає основу виснаження землі. Його можна назвати переходом у третій вимір — суспільство опановує висоту. Це воістину космічний процес, хоча ми й не розуміємо його космічної суті. Для нас космос починається тільки на Місяці, а на Землі ми його не помічаємо.

Та вже одне те, що суспільство вливає до своїх артерій капітал, є корисним. Припиняється виснаження землі — ка­піталіст бачить, що погано угноєна земля не дає прибутків. Економічний процес набуває природного напрямку: спочатку треба нагодувати землю, а потім вона нагодує суспільство. Тепер держава не має можливості розбазарювати багатства нації — капітал веде найсуворіший облік доходам та витратам. Він уміє виставити перепони проти засилля бюрократії, з нього зайвого не візьмеш.

Так десятиріччями й навіть століттями капітал крок за кроком поліпшує структуру землі, підвищуючи врожайність. Чим більше хліба, тим більше людей можуть піти з села до міста. Адже зрештою саме кількість хліба визначає кількість міського населення: мало хліба — повільно ростуть міста або не ростуть зовсім. На землі людина якось може прогоду­ватись, а місто годується виключно за рахунок торгівлі.

Збільшується міське населення — прискорюється зростан­ня промисловості. А це, в свою чергу, підвищує механізацію сільського господарства.

Дата добавления: 2015-11-16