Додаткова вартість — це додаткова енерґія Сонця, яку людство використовує для свого проґресу. 5 страница

Ось чому ми наважилися ввести поняття: енерґія проґресу. Під енерґією проґресу слід розуміти абсолютну додаткову вартість — тобто біологічну енерґію, яку щорічно виробляє хліборобство.

Земна куля — це космічний корабель людства. Ми повинні виразно усвідомлювати, скільки в ньому залишилося пально­го і як довго ми зможемо використовувати його в наших двигунах.

Головним енерґетичним реактором нашої планетної систе­ми є Сонце. І тільки Сонце здатне забезпечити нас такою енерґією, яку виснажити неможливо.

Саме цю енерґію — вічну, невичерпну! — ми і називаємо енерґією проґресу.

Який же загальний підсумок? Кого можна поставити в основу економії як науки — Ф. Кене чи К. Маркса?..

Багато гірких слів звалили ми на голову К. Маркса. Не тому, що його особа не викликає симпатій, а тому тільки, що цього вимагала Істина.

Та давайте уявимо, що люди буквально наслідують вчення Ф. Кене. Так, як ми, відкинувши ленінський неп, наслідуємо вчення Маркса. Що сталося б? А те, що протягом століть відбувалося з Китаєм, — розвиток зупинився, переміг дух деспотизму. Переміг на багато віків, бо людина повинна почу­вати себе покірним знаряддям Неба, яке в Піднебесній уособ­лює імператор.

Люди в більшості своїй схильні до догматизму. Те, що укріпилося в одному столітті, у незайманому вигляді пере­ходить в інше. Над застиглим, задубілим державним ладом пливуть століття, але люди навіть не збагнуть, що можна жити по-іншому. Геній згасає в самому зародку. Його або спалюють на багатті тоді, коли він мав мужність якось себе виявити, або він сам гине, спалюючи душу в болісних терзан­нях: хіба ти розумніший від інших, що намагаєшся вказати нові шляхи? Будь скромнішим. Мовчи. Живи як усі...

Повернемося до субстанції. Вона — не Земля окремо. І не Сонце окремо. І не небо окремо. Вона є вічне, неподільне ВСЕ. І небо, і Земля. І день, і ніч. І ноги, й голова...

Отже, субстанція є те, що об’єднує в собі протилежні на­чала — земне і небесне, божественне і людське. В ній з’єдну­ються Бог і сатана — ліва і права половини Вселенського Мозку. Ми говоримо: Бог є Природа. Отже, сатана невід­дільний від Бога, як світло невіддільне від пітьми.

Щоправда, ми намагаємось розділити їх у своїй свідомос­ті, щоб відшукати власний полюс. І до цього потрібно праг­нути: світло — це життя, пітьма — це смерть. Однак наше природне прагнення тільки доводить, що світло і пітьма є протилежними полюсами природи, як буття і небуття, як є і немає, як плюс і мінус. Якщо насправді існує немає, то воно є...

Плоть наша і є те, що ми називаємо творінням сатани. Але чи може дух наш виявити себе, якщо він не матиме втілення? Йому потрібні руки і ноги. Йому потрібні очі й кінчики пальців, щоб бачити, відчувати, торкатися. Йому потрібна сфера, щоб мати адресу в світовій нескінченності — Земний Дім. Все це потрібне духові, щоб він міг проявити себе в дії. Чуттєвий світ — це всього лише система образів, однак без цієї системи дух існувати не може. Без неї він залишиться сліпим, глухим, нечутливим. Тоді б і життя в ньому згасло, бо жити — значить відчувати...

Те, що ми називали Богом, є Світло-Творець. Те, що ми називали сатаною, є ґравітація — змертвіла, заціпеніла сила природи, яка сковує наші рухи, свинцеві підошви на наших ногах.

Але ґравітація створює галактики, зірки, планети — тобто надає можливість Світлу-Творцеві проявити свій життєвий хист. Дає йому сцену і дах над головою. Дає матеріал для ліплення. І, звичайно, стягає плату у вигляді нашої смерті: ґравітація — це поглинаюча сила природи, антиенерґія, яка породжує ентропію.

В силу двоїстості матерії — світло і ґравітація — розвиток без протиріч неможливий. Бажаємо ми цього чи не бажаємо, а змушені почергово віддавати данину тому й іншому — тілові і духові, землі і небу.

Тепер повернемося до предмета нашого дослідження. Вчен­ня фізіократів не стільки земне, скільки небесне. Воно вказу­вало на землю, але (незалежно від того, що знав і чого не знав сам Ф. Кене) мало на увазі Світло-Творця. Кене казав: закон, який я вам дам, — це закон самого Творця. Дар природи у нього виступає як небесна благодать.

Чи слушно він говорив? Так, слушно. Так воно і є на­справді. Тоді що ж нам залишалося? Молитися в храмах і покірно служити королю.

Щодо самої необхідності історичного розвитку цій небес­ній тезі повинна бути протиставлена земна антитеза — більше тіло, ніж дух, більше земля, ніж небо.

«Адже я працюю, — сказала Земля вустами Маркса. — Яка це небесна благодать, якщо хліб наш насущний ми добуваємо в поті чола свого? Не зореш — не посієш. Не посієш — не збереш. Не збереш — не змолотиш, не змелеш — не спечеш».

Це казало тіло наше — втомлене від земних зусиль людське тіло.

Антитеза була необхідна, бо промисловість — це і є тіло нашої цивілізації. Наука, культура, поезія — душа її.

Тіло без душі — тільки автомат, а душа без тіла — тільки вакуум. Та й не буває вона без тіла: її тіло — Світло. Чи тут, чи в інших сферах — всюди Світло, що стало одягом нашого духу.

За Ф. Кене ми більше ангели, ніж люди. Ангели, які отримують небесну благодать і живуть нею.

За Марксом ми більше люди, ніж ангели: з крові нашої і поту нашого зростають незліченні багатства, а купка дармоїдів на вершині суспільної піраміди всі ці багатства проголошує своєю власністю. Вони, ці самозванці, ще вчора називали себе синами Неба. Тому, мовляв, небесна благодать приходить тільки для них, але не для нас. Що зроблене ними на цій землі? Нічого, окрім в’язниць і солдатських казарм. Втім, казарми і в’язниці вони теж збудували нашими руками.

Працюємо ми, а вони пожинають плоди рук наших. Доки будемо терпіти цю кричущу несправедливість? Піднімемося, браття, відберемо те, що щедро полите нашою кров’ю. Ство­римо рай на землі. Немає Бога, немає благодаті — є праця, що оновлює землю. Вона наш бог і наша єдина молитва. Кому? Самому собі — вільному громадянинові планети. Пролетарі всіх країн, єднайтеся!.. Це був голос Землі. Він говорив свою, земну правду.

А Світло-Творець все ж існує. Йому належить світова не­скінченність. І Пітьма існує. І ґравітація існує — без неї ніколи не змогла б з’явитися Земля. І Світло-Творець стає Боголюдиною. А щоб пітьма не охопила Його, воно посилає на землю Свою благодать — Дар Сонця, додаток до людської праці, щорічно примножуючи наші сили в хліборобстві. І якщо б цієї додачі не було, то хліборобство взагалі не мало б жодного сенсу — воно ніколи не виникло б на земній кулі. Навіщо?

Є тварини, на яких можна полювати. Є луки і пасовища, де можна випасати череди. Який же сенс щовесни орати землю, якщо вона і без того годує?..

Але зверніть увагу: кочові народи не змогли створити розвинених держав. І не створили високої культури. Все велике на землі створене народами, які займалися хлібороб­ством. Тоді в чому ж річ? Де шукати відповідь?..

Пошукаємо її в наступних розділах, а тут варто сказати те, без чого істина неможлива: синтез теорії фізіократів і теорії Маркса так само необхідний, як необхідні людям хліборобст­во і промисловість.

У визначенні субстанції додаткової вартості мав рацію Кене, а не Маркс: додаткова вартість — це додаток сонячної енерґії від нового врожаю. Без праці, звичайно, немає і самого хліборобства — це так. Однак м’язи людські — не є джерело енерґії проґресу.

Та чи мислиме наше життя без промисловості? Хіба не промисловість породила американське диво, коли 2% насе­лення (повіримо американцям) здатні прогодувати свій власний народ і ще допомагають іншим народам?..

Ніхто краще за Маркса не препарував капітал. Маркс вивчив його по кісточках. Він вклав у це труд, який під силу хіба що тільки сучасному обчислювальному центру.

Мова, звичайно, йде про ту кількість інформації, яку зму­шений був опрацювати Маркс. Що стосується узагальнень і висновків, то для цього потрібний був людський геній.

У запереченні все призводиться до своїх протилежностей, в синтезі протилежності зливаються воєдино. Сьогодні пот­рібний синтез.

До «Капіталу» слід підходити як до визначного твору, який всебічно досліджує відносну додаткову вартість. Однак ми бачимо: відносна сьогодні виробляє абсолютну — виробляє тоді, коли капітал проходить збагачувальний цикл у хлібо­робстві. Тут він поповнюється додатковою енерґією Сонця, щоб розпочати нову спіраль, яка веде увись і вшир. Це і є проґрес.

Коли ми відкинемо помилкове і затвердимо істинне, два протилежних вчення зіллються в єдину наукову систему. Така діалектика, в основі якої стоїть закон заперечення заперечень.

Легко зрозуміти психологічні причини, через які теорія Кене не мала такої широкої популярності, як теорія Маркса. Теорія Маркса виявилася надзвичайно наочною. І хоча її субстанціональні витоки помилкові, вона була доступнішою для розуміння, ніж теорія Кене, котра виводила додаткову вартість з певних таємничих сил, що збагачують землю новою, додатковою речовиною. Люди знають, що каміння не росте. І залізо не росте. Звідки ж на земній кулі може з’явитися додаткова речовина? Це виглядало вкрай фан­тастично.

Відповідь Маркса пояснювала, що додача енерґії виникає шляхом експлуатації людської праці, і це здавалося правдо­подібним чи навіть єдино можливим.

Але сьогодні час усе поставити на свої місця. Про експлу­атацію слід сказати, що це експлуатація, а не будь-що інше. А про додаткову речовину, яка прийшла з космосу у вигляді випромінювання, треба сказати, що вона є єдиною матеріаль­ною силою, котра стоїть в основі земної цивілізації. Бо все інше на Землі — тільки форма, але не сама матерія. Форма зникає лише тоді, коли ми розщіплюємо атом, перетворюючи його на променеві потоки. У цьому разі ми наближаємося до субстанції чи навіть вступаємо в її межі.

ЕНЕРҐІЯ ПРОҐРЕСУ

Розпочнемо послідовніший виклад законів природи, які є основою енерґії проґресу.

Людям здається, що суспільний рух не має спрямовуючих каналів, тому немає можливості описати його в точних фор­мулах. Однак це невірно. Так, формули звичайної фізики до цього справді непридатні. Але над земною фізикою є фізика небесна — тобто субстанціональна фізика. Або метафізика. Або Гносис — Вище Знання. Однак це саме фізика, а не щось інше. Природа не винна в тому, що ми загубили від неї ключі.

Таким метафізичним явищем уявляється нам формула Ф. Кене. Та все-таки це надзвичайно точна формула. Зримо, по-земному точна.

«Економічна таблиця» Ф. Кене

З досвіду ми знаємо, що в одних країнах люди збирають високі врожаї, в інших хліборобство занепадає. Чому це від­бувається?

Треба сказати, що за часів Ф. Кене Франція збирала дуже низькі врожаї. Саме ця обставина і породила необхідність з’ясувати, які тут існують закономірності та які процеси природи (самої природи!) лежать у їхній основі. Ця необхід­ність і явила людству вчення фізіократів.

Теоретичні передумови цього вчення так глибоко заходять у минуле, що нам доведеться звертатися по допомогу і до давньокитайської філософії, й до піфагорійців, і до різнома­нітних релігійних учень. Люди не сьогодні з’явилися на Землі, й не вчора виникла держава. З минулих катастроф людство накопичило чималий досвід, не враховувати його — значить сліпо рухатися до нової катастрофи.

Можна припустити, що Ф. Кене не сам відкрив свою гені­альну «Таблицю», — він видобув її з давніх пам’яток. Але якщо навіть ця формула Життя є його власним відкриттям, то він не міг не розуміти, що відкриття це вже не раз відві­дувало Землю.

«Таблиця» має воістину космічний характер. Ф. Кене називає це світовим ладом. Ті ж слова для визначення суті Бога вживав Піфагор. Ті ж піфагорійські принципи покладені в основу формули Ф. Кене.

Скептичні зауваження з цього приводу належать до галузі непорозумінь. У «Таблиці» справді відбивається світовий лад, як він природним чином зафіксований у земній біосфері і, в першу чергу, у гумусному шарі планети. Хіба можна уявити, що біосфера не відбиває космічних закономірностей? В. І. Вернадський казав, що «вона є не тільки відображення нашої планети». А оскільки вся біосфера ґрунтується на то­ненькому гумусному шарі, то шар цей з усією необхідністю слід визнати живим дзеркалом космосу. Ось чому прихована іронія з приводу світового ладу, про який казав Ф. Кене, принаймі недоречна.

Геній є геній. Все, що є помилкового в політичних поглядах Ф. Кене, з повною об’єктивністю розглянуте К. Марксом, і нам немає потреби на цьому докладно зупинятися. Далі ми буде­мо говорити тільки про те, що є великим і неминущим у вченні Ф. Кене.

Люди ходять по землі, працюють на підйомних кранах, літають на літаках і космічних кораблях — тобто виконують те веління природи, заради якого вони створені. Та й не природи в цілому, а тільки її одного полюсу, який ми називаємо Світлом-Творцем.

Однак якщо звести всі види нашого руху, який здається таким різнорідним, до спільного знаменника, то він виявиться менш вільним, ніж ми вважаємо.

Ми живемо у тривимірному просторі, де є висота, довжина, ширина. Це і є канали нашого руху. Інших немає. Отже, сам простір організує всю нашу діяльність, і ми змушені йому безумовно підкорятися. Свобода волі, яка декларується релі­гією і філософією, наштовхується на суворий детермінізм. Так, вона існує, однак зумовлена тими законами природи, які стоять в основі самого життя.

Що ж до наших духовних шляхів, то тут вибір ще менший:

Світло або Пітьма, істина або брехня, життя або смерть. Фактично тут ми маємо дві можливості.

Цим і обмежується свобода волі. Отже: 3+2=5.

Є п’ять каналів, якими здатна пересуватися людина в ду­ховних і фізичних проявах своєї особистості — більше у неї взагалі нічого немає, — жодних каналів, жодних шляхів.

Властолюбство і сріблолюбство вестимуть людину туди, де можна мати владу і багатство. Любомудрість і доброта серця негайно ввійдуть у протиріччя із прагненнями тих, хто жадає влади, — і такий любомудр буде негайно відторгнений, бо чіплятися за верхні щаблі суспільної драбини не в його характері. Він піде туди, де живуть люди, які вміють задово­льнятися малим.

Однак існують потреби духовні й фізичні. У селі буде побу­довано церкву, в столиці — величний храм. У селянина — хата, у поміщика — палац. Але якщо врахувати, скільки витрачено енерґії на створення одного палацу і тисячі селянських хат, то в результаті виявиться, що тисяча дорівнює одному. Те ж саме можна сказати про сільські церкви і столичний храм.

В суспільному русі немає жодних вимірювальних приладів, здатних враховувати витрати і прибуток енерґії. Але без облі­ку ми б не знали, якою енерґією володіє суспільство і кожна людина окремо. Так з’являється щось надто плинне, рухо­ме — мова самої Природи, самого Сонця. Це річ і слово водночас. Математичний знак і ваги. Дуже точний фізичний прилад, який не має жодних деталей. Словом, це — гроші...

Тут закінчується фізика і починається метафізика. Фізика закінчується тому, що вона з необхідності геоцентрична. Фізика нездатна оперувати якоюсь безрозмірною величи­ною — їй потрібні розмірності. Грам, ерґ, сантиметр, секунда. Що це таке, ми до пуття не знаємо, однак це є наші земні — виключно земні! — вимірювальні еталони, без яких фізика неможлива. Вона з’явилася тільки тоді, коли були вироблені надзвичайно гармонійні співмірності. А що ж було до цього? Як люди пізнавали природу?..

За допомогою метафізики. І пізнавали непогано — дохо­дили до найвищої суті. Так, вони не могли розщеплювати атомне ядро — для цього необхідна фізика. Цим і відріз­няється наша ера від усіх попередніх — проникненням у мікросвіт. Зате мегакосм, його закономірності стали для нас таємницею за сімома замками.

Це також не що інше, як дія закону заперечення запере­чень. Діалектика єдина — і в нашому мисленні, і в об’єктив­ному світі.

Зараз нам слід внутрішньо налаштуватися на метафізику, яка навчає людину дивитися на саму себе як на елементарну частку, котра рухається по каналах такого собі титанічного синхрофазотрона. Навчає бачити й пізнавати природний порядок світового руху, навчає відчувати себе всередині все­світніх потоків. І водночас навчає підніматися подумки над цими потоками, щоб поглянути на них і на себе очима самого Всесвіту.

Гроші метафізичні за самою своєю суттю. Метафізичні тому, що безрозмірні. На карбованець можна купити квитки в кіно або три пачки цигарок. В одному випадку ми скорис­таємось працею кіностудії, в іншому — тютюнової фабрики. Насправді в своїй вищій суті це є порція сонячної енерґії. Один квант...

Але цей квант сам по собі також безрозмірний: сьогодні він несе одну кількість енерґії, завтра — іншу. Все залежить від того, який був зібраний урожай.

Це вже фізика: закон збереження і перетворення енерґії. Енерґія зібраного зерна переливається з однієї виробничої сфери в іншу — від хліборобів до робітників, а від них у вигляді одягу, взуття та інших промислових виробів знову до хліборобів, а також до державних службовців.

Однак у коловороті сонячної енерґії будуть діяти рівно­великі величини — ось що важливо засвоїти!

Так, наприклад, 220 вольт, які надходять до електричної мережі, можна виявити в різних точках електролінії — скрізь, де ми побажаємо виміряти напругу. Є ґенератор, трансфор­матор, мережа. Скільки енерґії виробляє ґенератор, стільки її надходить споживачам. І всюди однакова напруга.

Таке ж відбувається і в економіці. Ґенератор — хлібороб­ство, трансформатор — промисловість, а мережа...

Так вона і називається — торговельна мережа. Мова наша відбиває глибинну суть явищ.

Чому така схожість? — спитає читач.

Ні, це навіть не схожість — це тотожність. Скрізь руха­ється світло і тільки світло, бо воно є субстанція. І скрізь його рух має квантовий характер. Навіть сама людина — це квант світла. Значно більший квант, ніж постійна Планка, але все ж таки порція сонячної енерґії, згущена в білкову речовину. Бризки світлового океану, яким є космос. Жива піна проме­невого прибою. Клубочок піни, який перетворився на білок...

Тоді чому мають бути відсутні закони світла в нашому русі? Невже тільки тому, що в нас немає приладів для вимі­рювання? Однак Всесвіт із цим не рахується — він існує незалежно від того, що ми знаємо про нього і чого не знаємо.

Та ми помиляємось, кажучи, що немає приладів — такий прилад виготував Ф. Кене. Прилад цей схожий на каркас із дроту, який висить у небі. Сонце від нього відкидає тінь на землю — і вже тут, на землі, відбувається космічне дійство. Рухаються тіні. Вони ж люди. Вони ж кванти космічної енерґії. Воюють, убивають один одного, роблять двірцеві заколоти, щоб скинути одного деспота та на його місце посадити іншого.

Ідуть на заводи, трудяться біля верстатів, переробляючи залізо на гармати, автомобілі, дитячі велосипеди.

А в небі горить всесвітнє око — той могутній об’єктив, що проектує на гумусний шар планети і трагедії, і комедії, і всі великі звершення світу цього.

Усі ми ходимо по дроту, не відчуваючи цього. Всі ми — канатоходці. Зіштовхуємо один одного, щоб зайняти почесне місце. Той, кого зіштовхнули, попадає в іншу сферу, яку ми вважаємо нижчою. Там також є свій дріт.

Божественна комедія, що розгортається на п’яти тоненьких, туго напнутих дротинах. Мелодія, яку грає космос на п’яти струнах. І ми — тільки звуки музичного інструмента, назва­ного Землею.

Піфагор називав усе це гармонією сфер.

Однак перейдемо на мову земної науки.

Фізична економія — єдина наука, здатна показати нам самих нас як видиму гармонію космічних сфер. Так само, як віконна шибка взимку показує, які ліси сняться космосові. У неї воістину метафізична задача: розкрити для земної людини приховані від її ока закони субстанції. Нехай побачить себе так, як бачить її Всесвіт — відчуженим від свого земного образу, у вигляді одиниці. При цьому треба згадати Піфагора: Бог — це одиниця. Світова Монада. Він — Все. І він — Один. Множина укладена в одиниці. З одиниці випливає множина. Так само і «Таблиця» Ф. Кене зводить усі земні явища до рушійної одиниці. І це не умовність — це реальний факт, який досліджений в усіх подробицях і, зокрема, підтвер­джений усім життям і діяльністю К. Маркса. Ніхто не займав­ся «Таблицею» більше, ніж К. Маркс. Він вивчав її все своє життя. Та й «Капітал» підтверджує ту ж саму істину — закон рівновеликих величин.

Спочатку одиниця (квант енерґії, прийнятий землею у но­вому врожаї) розшаровується на 5 одиниць — 5 людських потреб. Потім ці одиниці (кванти) розпочинають рухатися власними шляхами. Цей рух охоплює всі без винятку сфери нашої діяльності.

Тепер, мабуть, слід показати, який вигляд має «Економічна таблиця» в записах К. Маркса62.

Річ у тім, що її можна записати по-різному — в залежності від того, які саме якості ми бажаємо в ній підкреслити. Запис К. Маркса зручний тому, що він підкреслює саме ті якості, про які ми вже згадували: а) рівність величин; б) троїстість класо­вої структури; в) 5 енерґетичних одиниць на боці хліборобства.

Загалом «Таблиця» Ф. Кене справді нагадує тіні від дротя­ного каркаса. Гроші разом з людьми, а люди разом з грошима пересуваються по цих струнах — як тіні, як звуки, як хвилі світла.

Мірабо порівнював «Таблицю» за її значенням із винахо­дом писемності.

К. Маркс пише, що Ф. Кене вдалося охопити закони відтво­рення «...в одній “Таблиці”, яка фактично складається всього лише з п’яти ліній, котрі зв’язують шість вихідних точок або ж точок повернення. Ця спроба... була вищою мірою геніаль­ною ідеєю, безперечно, найгеніальнішою з усіх, які тільки висунула до цього часу політична економія»63.

Відкриємо двадцятий том БСЭ, видання друге, с. 529—530. На зазначених сторінках ми знайдемо «Таблицю» Ф. Кене не тільки у записах Маркса, але і в оригіналі — тобто у записах самого Кене. Вони абсолютно несхожі. Так, наприклад, автор «Таблиці» бере за основу відліку не абстрактний мільярд, а триста ліврів — нібито Кене аналізує економіку окремого господарства, а Маркс включає в аналіз економіку всієї краї­ни. Але ця уявна відмінність не повинна нас бентежити: все одно з кожним новим урожаєм від сільського господарства прибуває 5 рівновеликих величин енерґії — в даному випадку 300х5 = 1500 ліврів. Вони, ці ліври, і здійснюють обіг у «Таблиці». Ми вже згадували, що одиниці відліку не мають значення — важливі загальні закономірності.

На наш подив, ми виявляємо, що відмінність між варіан­тами «Таблиці» не тільки зовнішня: К. Маркс стверджує, що продуктивних одиниць у «Таблиці» 7, а Кене бачить їх тільки 5. Маркс досить твердо критикує автора «Таблиці» за цю «помилку». Хто ж із них правий?*

Під «Таблицею» у записах Маркса ліворуч ми бачимо за­гальний підсумок продуктивності сільського господарства: 5 мільярдів. Праворуч, за Марксом, записаний підсумок про­дуктивної діяльності у промисловості: 2 мільярди. Отже, су­перечка про кількість продуктивних одиниць не є чисто ариф­метичною — йдеться про розуміння субстанції, яка стоїть в основі виробництва.

Для Маркса дуже важливо довести, що безплідний клас не є безплідним — інакше зруйнується підпора його теорії. Що стосується Кене, то він виходить з продуктивних сил самої Природи. Своє відношення до даної суперечки ми вже висло­вили. Докладно «Економічну таблицю» Ф. Кене розглянуто в роботі «Економічні монологи». Тут же я хотів показати тільки найзагальніші закономірності «Таблиці», бо для нас зараз важливіше за все вивчити субстанціональні основи світового порядку.

Ось, наприклад, питання, яке нам слід глибше розглянути: чому більше трьох класів (сфер) у суспільстві бути не може? Його ми вже ставили і відповідь дали. Однак підтвердимо наш висновок міркуваннями попередників.

“Вихідною точкою міркування перипатетиків є доказ Арістотеля про закінченість і досконалість світу, причому він посилається на те, що світ не проста лінія, і не тільки поверхня, а тіло, яке має довжину, ширину і глибину. А оскільки існують тільки ці три виміри і світ має їх, то він має все, а маючи все, він досконалий”64.

Суспільне життя є відбиттям загальних законів буття, за­конів субстанції. Тому воно також виглядає троїсто.

Бог є Один і Трійця водночас. Так влаштований світ. І повсюди Світло-Творець (Єдине) проявляє себе в троїстому вигляді. І в небі, й на землі.

Вельми яскраво роз’яснюється суть Трійці в давньо­китайській книзі, яка називається «Книгою Великої Таєм­ниці»:

Якщо Єдине Світло стоїть над усім розвитком,

То все суще набуває тілесність через нього.

Світи й країни, царства і доми

В троїстій розгорнутості знаходять звершення.

У лічбі часів відбиваються роки,

І сотні злаків своєчасно достигають.

Ось чому ми були змушені звернутися до субстанції. На­вряд чи за межами уявлення про Світло як субстанціональне джерело буття ми можемо з достатньою повнотою уявити глибину цих віршів-формул.

«Таблиця» Ф. Кене — яскрава тінь на папері, відкинута субстанцією. Це її земне віддзеркалення. Так у сонячний день на землі відбиваються гілки дерев.

Давні народи прекрасно усвідомлювали, що в основі всієї суспільної діяльності стоїть Єдине Світло, яке віддає свою енерґію злакам. Втім, як це можна не зрозуміти? Сьогодні багатьом людям це важко збагнути тільки тому, що для них і зубна щітка — товар, і пшенична булка — товар. І все це з’являється «з грошей». А що таке гроші, істинної відповіді досі не існувало.

Ми поки що не відповіли на таке питання: чому за вироб­никами налічується 5 одиниць енерґії? Звідки вони з’явля­ються?..

Однак це найважче з усіх питань. У творах Кене ми не знайшли на нього відповіді. У Маркса тим більше — він був далекий від цих проблем.

Можливо, у Кене і є відповідь, однак у нашій країні його твори фактично не видаються. Видали вкрай мало — всього один раз незначним тиражем. А тим часом К. Маркс називає його істинним батьком політичної економії! Чи так треба шанувати батька?..

Пошуки формули енерґії проґресу

Чи знаємо ми, чому робимо одне й не можемо робити іншого? Чи знаємо, хто саме — яка сила? — примушує нас робити те, що ми робимо?..

Це було років 15 тому. Раптом стало ясно: людина володіє відносною свободою волі. І те, що відбувається у світі, — йде не від неї. Або не тільки й не стільки від неї, як ми вважаємо.

А від кого ж? Хто нами керує?..

Зв’язок між сонцем і економікою відкрився зразу. Ні, фізі­ократи тут не винні — автор цих рядків тоді взагалі про них нічого не знав. Йому була невідома також «Таблиця» Ф. Кене.

Нічого не знав він і про свого великого земляка С. А. Подолинського. Просто жив на Україні, любив землю і пшеничні ниви. Цього досить, щоб у загальних рисах стало ясно те, що зрозумів Подолинський, який знітив душу К. Марксові на схилі його літ.

Втім, у хліборобських країнах це зрозуміло кожному селя­нинові. Як не знати, що хліб — це людина? Це перша заповідь у селянській родині. І не треба великої мудрості, щоб від пшеничних колосків потягти ниточку до Сонця.

Справа тут не у відчутті зв’язків, а в самих зв’язках. У тому конкретному і наочному законі природи, який може бути надійно встановлений, описаний і доведений.

Усе було відкладено. Все, окрім одного: де, як, чому? Так, тримірність простору. Так, звідси — наша трикласовість. Зро­зуміло й те, що щорічний урожай — це кров, яка тече в артеріях економічного організму. Зрозуміло і таке: кожний з класів отримує таку саму кількість крові. Скільки при­йшло її від нового урожаю, стільки й тече по артеріях. Це неминуче. Гроші — тільки личина. Не можуть же люди возити з собою мішки із зерном. Вогонь вони колись отримали від блискавки, яка підпалила ліс. Тепер ліс і вогонь сховані в сірникову коробку.

До речі, визначення класів у нашій країні відбувається за сферами діяльності. Є певне змішування, але все ж воно виглядає не так суперечливо, як у теорії Маркса. Наша кла­совість, по суті, виявилася фізіократичною: селяни, робітники, службовці. Це значно полегшувало справу.

Все було зрозумілим. Незрозуміле одне: як пов’язати енерґетичні можливості злаків з економікою? А це ж має бути конкретний зв’язок.

Солому відкидати не можна: вона також надходить в обіг. Нею годують худобу. Ніде вона не залишається на полі. Її присмачують відходами мукомельних підприємств і згодову­ють. Так солома перетворюється на молоко і м’ясо. Але якщо навіть не згодовують, а використовують як підстилку, то й тоді солома повертається в землю разом з гноєм. Велику помилку роблять там, де солому спалюють.

Отже, треба встановити, як виглядають з погляду біологіч­ної енерґетики злаки. Зерно й солома. Те й інше окремо. А потім уже разом...

Дата добавления: 2015-11-16