Додаткова вартість — це додаткова енерґія Сонця, яку людство використовує для свого проґресу. 6 страница

І тут несподівано виявилося, що саме цього встановити не можна. На шляху було стільки завалів, що їх довелося роз­бирати роками. Випадкові співвідношення не годилися: в одному місці злаки багатші на зерно, в іншому — на солому. Висновків сукупних, ґлобальних ніде не було.

Почалося знайомство з тією наукою, яка займається годів­лею тварин. Читач має пригадати, що Христос перші дні свого життя провів саме в яслах для худоби. І якщо хліб — це Його тіло, то...

Але не будемо бентежити віруючих, які сприймають міф про Христа зовсім буквально. Що в цьому міфі жива реаль­ність, вони пересвідчаться далі.

Наука про годівлю тварин у нас чомусь була заснована на кормовій одиниці і настільки заплутана, що стала практично непридатною:

«У СРСР кормова одиниця прирівняна до поживності 1 кг вівса. Однак оцінка кормів у кормовій одиниці не дає повного уявлення про них»65.

Ще б пак! Яке може бути уявлення? Та й хто сьогодні годує тварин вівсом? Хто його сіє, скільки? Коней лишилося мало. Перекладати жировий приріст коня, що з’їв 1 кг вівса, на жировий приріст корови, яку годують соломою, справа безнадійна.

Ближче знайомство з цим трагічним питанням виявило такі факти:

1. У 1951 році 35-й пленум секції тваринництва ВАСГНІЛ під натиском згори (і за участю філософів юдінської школи) розгромив спроби деяких учених встановити енерґетичний підхід до годівлі тварин. Були нещадно «викриті» буржуазні засоби зарубіжних учених Кельнера, Армсбі та інших, засно­вані на «метафізичному енерґетизмі». Куди при цьому виру­шали наші вчені, які побажали годувати корів онтологічними, а не гносеологічними засобами, добре відомо. Питається: кому й навіщо це було потрібно? Невже не тільки люди, але навіть корови підривали сталінську політекономію?..

2. Того ж року зникає з політичної арени доктор еконо­мічних наук, академік М О. Вознесенський — один з членів Політбюро ЦК КПРС. Зникає непомітно, ніби його ніколи й не було на світі. Відомо, що Вознесенський займався розроб­кою економічних проблем соціалізму. У партії ходили чутки, що він зробив якесь велике відкриття в галузі політичної економії. Згодом з’ясувалося, що Сталін розстріляв не тільки його, але і багатьох партійних працівників, які з ним спілку­валися.

3. Приблизно в цей самий час з’являється робота Сталіна «Економічні проблеми соціалізму». У ній жорсткою мовою роз’яснюється, що за соціалізму ні додатковий продукт, ні додаткова вартість не можуть мати місця, оскільки вони виникають у капіталістичному виробництві за рахунок експлуатації людської праці. За соціалізму жодної експлуа­тації не існує. Колючий дріт, звичайно, не враховується...

Цей зв’язок фактів нам не здається випадковим. Коли, нарешті, нам усе ж вдалося встановити енерґетичне співвід­ношення між зерном та соломою і відкриття найголовнішого закону природи було зроблене, несподівано виявилося: таж щось подібне 200 років тому відкрив Ф. Кене! Зрештою, це була його «Економічна таблиця».

Так, народження Бога справді відбувається в яслах для худоби.

Мимоволі виникла думка: чи не це відкриття зробив Воз­несенський? Чому Сталін його знищив? Чому він одразу сів писати свої «Проблеми»?..

На відміну від автора цих рядків, Вознесенский, звичайно, не міг не знати «Економічної таблиці» Ф. Кене. Але доти, доки ми не зрозуміємо, що собою являють 5 одиниць, які Ф. Кене вважає єдино продуктивними, його формула здається необо­в’язковою. Якась абстрактна метафізика, про яку можна судити і так і сяк. І тільки через ясла для худоби приходить справжнє відкриття, дія цього всеосяжного закону природи не розрізняє ні капіталізму, ні соціалізму, оскільки закон цей має суто енерґетичний характер.

Важко, звичайно, довести, що Вознесенский загинув саме тому, але припустити можна: адже це відкриття сьогодні бук­вально плаває в повітрі.

Що було робити з формулою енерґії проґресу? Куди йти? Хто тебе стане слухати? Адже тут треба починати з того, що Маркс припустився грубої помилки. Помилки в головному, субстанціональному, від чого залежить доля нашого народу і навіть усього людства в цілому.

Вимагалася додаткова перевірка: чи немає помилки в тому, що в середньому, сукупно, солома злаків несе в собі 2 енерґетичні одиниці, а зерно 3? Подорож до Америки, бесі­ди з фермерами підтвердили: так, правильно! Американські фермери знають про це давним-давно. Особливо це сто­сується кукурудзи, бо саме нею у західному світі й годують тварин.

Що ж відбувається з нашою країною? Який космічний павук висить над її долею? Чи це не містика?..

Читач, напевно, усміхнеться: людина ще раз винайшла велосипед і тепер не знає, що з ним робити. Але не усміхай­ся, читачу: це саме той велосипед, на якому сьогодні по земній кулі їде Христос. Тобі будуть представлені такі докази, яких ти не зможеш спростувати. Тому закон цей треба відкривати й перевідкривати, щоб люди нарешті з’ясували, з яким воістину надземним, всесвітнім явищем вони мають справу.

Слід зауважити, що «Економічна таблиця» близька до формули енерґії проґресу, але в повному сенсі не є нею. Кене, мабуть, встановив цей закон природи (космічної природи) на основі обігу. Це видно з суперечок, які потім почалися в усьому світі: політекономія всіх країн намагається зрозуміти, звідки береться додаток енерґії. Намагається зрозуміти, але не розуміє...

Той рівень природознавства, який існував у часи Кене, багато приховував від людського ока. Про фотосинтез взагалі нічого не знали — Дар Природи виводився виключно із спро­можності землі родити, множити багатство. Це, звичайно, ба­гато, але далеко не все. До кінця — до субстанціональних глибин, — тут ще далеко. Саме тому Кене і зробив хибний висновок, що промисловість безплідна. Так, звичайно, фото­синтез відбувається тільки у хліборобстві. І, звичайно, за певних умов розвиток промисловості виснажує землю. Це Кене бачив. Тому він і не радив розвивати промисловість. Нарешті, саме тому з’явився марксизм як антитеза вченню фізіократів. І Маркс у цьому питанні переміг.

Але зрештою обидва вони помилялися, хоча і по-різному. За певних умов промисловість справді виснажує землю, а за інших — сприяє величезній, всезростаючій родючості. Все залежить від того, як і куди спрямовано економічний процес — на безсмертя цивілізації чи на її загибель.

«Економічна таблиця» підводить до розуміння цього питання, але остаточно його не вирішує. Та й не може вирішити: вона перебуває тільки біля порога субстанції, але ще не увійшла до неї.

Є формули у фізиці: тv² та тс². Зовні це та сама формула: маса, помножена на квадрат швидкості. Але перша ділиться на двійку і є кінетичною енерґією, а друга — повна енерґія, яку можна добути з речовини при ядерному розщеп­ленні.

У тому ж співвідношенні перебувають «Таблиця» Ф. Кене і формула енерґії проґресу. Принцип спільний, якість інша.

Та перш ніж з’ясувати таке хвилююче питання нашої циві­лізації (чи є у неї шлях до безсмертя?), вирушимо в далеке минуле — до сонцепоклонників. Нам треба перевірити, скільки пальців на правій руці.

Ті п’ять одиниць, про які йдеться, — це і є Пальці Єдиного. Це вони ліплять наш земний світ — і саму людину, і всю цивілізацію в цілому.

Читаємо в підручнику історії:

«Про особливо глибоку стародавність п’яти- і шестинної системи обчислення свідчать шумерські назви для п’яти перших чисел, а також для десяти. Назви чисел 6, 7, 8 та 9 складені із сполучення назв п’ятірки і відповідного додатко­вого числа (6=1+5; 7=2+5; 8=3+5; 9=4+5)»66.

Не будемо стомлювати читача езотеричними вченнями — це особлива тема. Скажемо тільки: як семиступінчастий ваві­лонський храм (зиккурат) зовсім не випадково має сім східців (верхній зображає Трійцю в Єдиному), так і система обчислення у шумерів була не просто арифметикою, а релі­гією. Так само, як це було нещодавно в Китаї.

Звернемо увагу на те, що число 5 особливо виділяється: відлік іде від нього.

І поряд існує шестинна система. Навіщо, чому?..

Тому, що вони були сонцепоклонники. Але припустимо, що це ще не доказ, а всього лише здогад.

Підемо з Вавілона в Древній Китай. Ми вже цитували початкові рядки з «Книги Великої Таємниці»67, де мова йшла про Єдине Світло й земні злаки, що «своєчасно дости­гають». Наведемо ще два рядки, які, безумовно, сказані про злаки:

Світло має п’ять благословень,

Вони ж стосуються сходження вгору.

І далі за цим:

Пітьма ховає в собі шість крайностей,

Вони ж стосуються занепаду.

Знову п’ять і шість. Чи випадково це? І древні китайці, і шумери фіксують нашу увагу на одному й тому ж. Що вони бажають нам передати, яку важливу інформацію?..

В індуїзмі також число 5 пов’язується з хліборобством і шанується.

А зло всюди зображається шестируким. Що це, чому?..

Принаймні ясно, що йдеться не про п’ять кольорів спектра (деякі дослідники кажуть, що у Древньому Китаї розріз­няли тільки п’ять кольорів спектра), а про 5 одиниць хлібо­робства. Зауважимо: саме ці 5 одиниць «стосуються сходженя вгору».

А Пітьма ховає у собі 6 крайностей, що «стосуються зане­паду».

Що може бути важливішим за це?!..

Анод (+) і катод (-), як у звичайному акумуляторі. Виявляється, термінологія Вернадского — це не образні по­рівняння, а точна мова науки. Ми акумулятори і трансфор­матори.

«Анод» у точному перекладі читається: «шлях угору».

«Катод» читається: «шлях униз».

Яка ти велична, мово людська!..

Зауважимо також: якщо глибоко дослідити «Таблицю» Ф. Кене, то ми з’ясуємо, що на 5 продуктивних каналів вона має 6 каналів поглинання. Для Маркса це всього лише «п’ять ліній, що зв’язують шість вихідних точок або точок повернен­ня». Тому для нього «Таблиця» Ф. Кене хоча й «найгеніальніша», але все ж тільки «спроба». Субстанціонального змісту «Таблиці» він не бачить і навіть не підозрює про його існу­вання.

Загальний підсумок «Таблиці»: +5 - 6 = -1. Катастро­фічний підсумок! Такий підсумок виникає тоді, коли земля не є власністю тих, хто її обробляє. Необхідність утримувати клас власників (державу) порушує енерґетичний баланс, що породжує проґресуюче виснаження землі.

Підсумок, що породив французьку революцію і всі подаль­ші заколоти.

Числа ці повинні вогнем палахкотіти у мозку людському.

Втім, Кене також не бачить вогню. Інакше він не став би на всі часи утверджувати монархію і деспотизм. Одиниця з мінусом (о, це не проста одиниця — це Антихрест, тобто Антихрист!) з’являється саме тому, що земля належить класові власників — королю і поміщикам. Клас цей нічого не ви­робляє. А якщо й виробляє щось, то всього лише владу, насильство. Антилогос...

На попередніх сторінках ми згадували деякі язичницькі тексти.

Та чи тільки язичники лишали нащадкам цей найгрізніший з усіх законів? Христос нам ближче — подивимось, що сказа­но в Євангелії. Ось, наприклад, від Іоанна:

«А Ісус відказав: «Скажіть людям сідати!»

А була на тім місці велика трава.

І засіло людей числом із п’ять тисяч».

Що відбулося далі, читач добре пам’ятає: Христос п’ятьма ячмінними хлібами нагодував п’ять тисяч людей.

«І, як наїлися вони, Він говорить

до учнів Своїх: «Позбирайте куски

позосталі, щоб нічого не загинуло».

І зібрали вони. І дванадцять повних

кошів наклали кусків, що лишились

їдцям із п’яти ячних хлібів».

Сьогодні лише неосвіченим людям необхідно доводити, що жоден релігійний міф не можна розуміти буквально. Христос — Бог Сонця, Агнець. Господь Вседержитель — Світ­ло-Творець, який, власне, і є Всесвіт.

Чи існував Христос як реальна особистість — ми цього не розглядаємо. За нашим переконанням, міг бути! Але, зви­чайно, гностики піднесли образ найвидатнішого з пропо­відників Істини до космічних узагальнень. Його земну біо­графію вони з’єднали з міфом, вклавши в цей міф найголов­ніше, заради чого Христос приходив на Землю: Гносис. І у Гносисі — порятунок людства. Ні в чому більше!..

Чи можна вчинити мудріше, ніж вчинили гностики? Зреш­тою, божественне (чи сатанинське) в людині — це його думки і його діла. І кожна людина, яка відчуває духовний зв’язок із Світлом-Творцем, — є Христос, Син Людський, Боголюдина.

Але яку роль виконує число 6 у християнстві? Ту, яку ми у нашій роботі приписуємо ґравітації: сатана, шестирукий бог зла, або шестилапий звір. Ось що говориться в Апокаліпсисі:

«Нікому не можна буде ані купувати,

ані продавати, окрім того, хто має це накреслення,

або ім’я звіра, або число імені його.

Тут мудрість є. Хто має розум,

той знатиме число звіра; бо це

число людське. Число його 666».

Так і хочеться сказати: йдеться про закриті розподільники. Ані купувати, ані продавати. Чи ж це не політекономія?..

Чи треба далі роз’яснювати, хто нас заплутує? Якщо по­глянути на апокаліптичні рядки, які містяться вище, ми побачимо там і 7 мільйонів українців, загублених звіром, і вбитих у ГУЛАҐу.

Та ось що вражає: сучасна фізика тільки на 0,01 не вписа­лася в древню метафізику.

Ми вже казали, що наша фізика з необхідності гео­центрична. Те ж саме про неї каже Ф. Енґельс: «Вся наша офіційна фізика, хімія й біологія виключно геоцентричні (підкреслено Енґельсом. — МР.), розраховані тільки для землі»68.

Річ у тому, що субстанція безрозмірна — там немає санти­метрів, грамів і т. ін. Там є певні числа, що в давні часи були відомі тільки втаємниченим. Фізика чисто емпірично ви­робила надзвичайно гармонійні земні співмірності, за допомо­гою яких навчилася переводити субстанціональне у земне.

І от: g = (6,67 ± 0,01). 10^-8 см³ / г. сек²

Це одна з найважливіших світових сталих — ґравітаційна стала. Якщо відкинути співмірності і оголити число, то це і є число звіра: 666.

Можна скептично посміхнутися з цього приводу, а можна й замислитися...

Втім, останній приклад безпосередньо справи не стосу­ється. Він усього лише показує, що древні філософи були не такі вже беззбройні, аналізуючи природу: вони бачили і розу­міли субстанцію.

І Світло-Творець розуміло їх...

Таким чином ми підійшли до розгадки найважливішої для земного людства таємниці, якою ось уже 200 років оповита «Економічна таблиця» Ф. Кене.

Справді, звідки ми одержуємо біологічну енерґію, окрім зерна і соломи? Сіно, корнеплоди. Звичайно, їх також слід враховувати. Ми їх враховуємо, приєднуючи до соломи. Якщо порівняти кількість зернових і кількість інших культур, то стане зрозуміло, що солома разом із корнеплодами в енерґетичному забезпеченні тварин відіграє приблизно ту саму роль, яка у нашому харчуванні належить хлібові.

Частину зерна ми також згодовуємо худобі, але це можна розглядати як обмін хліба на м’ясо.

Словом, на хлібних злаках тримається вся біологічна енерґетика планети. Сіно має стільки ж кормових одиниць, скіль­ки їх міститься в соломі. Саме тому в наш час залишилося так мало нерозораних пасовищ. Луки не орють тільки там, де землі занадто ненадійні і тому їх вигідно тримати під травами.

Отже, ось як виглядають п’ять благословінь Світла або ж п’ять хлібин Христових:

Солома — 2.

Зерно — З.

Так ми отримуємо п’ять рівновеликих одиниць біологічної енерґії, які беруть участь у «Таблиці» Ф. Кене.

Та ось питання: чому саме так, а не інакше розподіляється енерґія в хлібних злаках? Це схоже на дитяче питання, однак саме дитяче питання заслуговує значно більше уваги, ніж йому приділяє наука. У ньому прихована велика жадоба пізнання, і щасливий той, у чиїй душі ця спрага не згасає до кінця життя.

Треба знати: всі без винятку знаки, які залишили нам сонце­поклонники на всіх материках, різноманітними засобами передають ту саму істину. Тому, якщо Христос і був розіп’ятий колись, то кров Його пролита не марно: Він пере­дав нам велике Знання. Ось чому і кажуть, що Христос по­страждав за гріхи людські. Але якщо ледар думає, що він вже спокутий кров’ю Христа, то це, звичайно, велика помилка.

Однак повернемося до злаків. З погляду біологічної енерґетики рослини не помирають — вони працюють у гумусно­му шарі планети, їхня праця виражена двійкою в соломі. А Трійця...

Це і є Світло-Творець! Додаткова, нова Енерґія Проґресу, яка годує і веде до неба.

Субстанція. Джерело Життя, її тіло й дух її...

ОСНОВНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ФОРМУЛИ

ЕНЕРҐІЇ ПРОҐРЕСУ

П’ять хлібин Ісуса Христа

Войовничий атеїст, побачивши у підзаголовку ім’я Христа, вигукне: «І це ви називаєте наукою? Це всього лише бого­словський трактат». Відповімо нашому опонентові.

П’ять енерґетичних одиниць, втілених у злаках, не випад­ково зашифровувались стародавніми людьми. Чи це була пен­таграма (у Піфагора), чи п’ять благословінь Світла (у китай­ців), або вони запроваджувались у назву натуральних чисел (у шумерів). Не випадково тому, що сама тільки біологія або агрохімія не можуть дати уявлення про космічну сутність цієї п’ятірки. Усе було б спрощено, якщо б ми гадали, що істина закінчується на цьому. Ні, тут лише з’являються зримі, надій­ні шляхи до неї.

До речі, піфагорійська пентаграма підноситься на стінах Кремля. Піонери, вітаючи один одного, підіймають над голо­вою п’ять пальців. Та найбільш яскраво цей піфагорійський знак бачимо у піонерських багаттях. Знімається шар землі у вигляді п’ятикутної зірки, заглиблення закладається хми­зом — і до зірок злітає п’ять вогняних крил. Піонери у світлі багаття читають вірші або слухають оповідання ветерана про подвиги на фронті.

Тепер уявіть, що замість зірки в землі викопаний і застав­лений хмизом православний хрест. Ото був би переполох! Багатьом би це так не минулося...

Адже для послідовних атеїстів знаки віри взагалі не повинні мати поважного значення. Якщо ж вони мають зна­чення, то це не атеїзм, а тільки фідеїзм — новий вид релігії.

На чому, власне, засноване шанування п’ятикутної зірки? Що приховано в цьому символі? Нам дадуть відповідь: кому­нізм переможе на всіх п’яти материках.

Таким чином, знак віри заснований виключно на «суспіль­ній субстанції».

Ми запитаємо: а на шостому? Адже материків шість, а не п’ять.

Тут виявиться, що Антарктида не враховується, але чому саме — ніхто не знає. Сьогодні навіть Місяць увійшов до сфери політичних інтересів. Та ще як увійшов!..

Й усе ж таки саме знак віри буде захищатися з релігійною ревністю. Чи не дивно це для атеїстів? Адже він, цей воістину великий знак, у подібному тлумаченні не має ніякого сенсу. Точнісінько так, як і сама «суспільна субстанція». Релігійні люди насправді виявляються послідовнішими матеріалістами, ніж ми: їхні знаки віри стосуються глибинних властивостей матерії як суб’єкта.

П’ятикутна зірка йшла до нас через тисячоліття разом з хрестом як символ єднання людини з Світлом-Творцем. Піонери, самі цього не усвідомлюючи, біля свого багаття пов­торюють те, чого вчили людей і Рама, і Піфагор, і Христос.

Але чому вони не усвідомлюють? — ось питання. Адже йдеться про найвеличніший закон природи — про той закон, що називався Богом

«Знову ви заговорили про Бога, — скаже атеїст. — Навіщо це вам? Не розводьте попівщину».

Запитаємо опонента: ви проти Бога чи тільки проти попівщини?

Він відповість: «Бога немає, є матерія». Припустимо, що ми заговорили з освіченим атеїстом, котрий має уявлення про матерію-суб’єкт, матерію як Світло-Творця. Запитаємо: яка різниця — напишете ви слово «суб’єкт» з великої чи з малої літери? Хіба справа в літерах чи словах, а не в суті?..

І тут ми виявимо найнеприємніше: атеїст — зовсім не атеїст. Він віруючий. Проте його релігією стала політика. І знов же: це сталося внаслідок суспільно-політичної субстанції.

Він не здатен висунути будь-які поважні арґументи. Звичайно ж, не ми створили Всесвіт, а Всесвіт створив нас. Це йому відомо. Відомо також, що Всесвіт — це вся природа в цілому. Отже, субстанція. Істинна, єдина, а не «суспільно-політична». І нічого не поробиш — її доведеться визнати у ролі Суб’єкта Творення.

Слова найчастіше вживаються людьми за звичкою — як одяг чи меблі. Але істинний філософ у слові пізнає сутність.

Ми вже з’ясували, що в нашому розумінні означає слово «Бог». Оскільки ми досліджуємо не тільки політекономію, але й релігію, то нам від цього великого поняття не відійти. І ось виявляється: якоїсь іншої суттєвості, окрім матерії як суб’єкта, у цьому понятті ніколи не існувало. То що ж нам лишається робити — заради політики зректися Істини?..

Політика змінюється, Всесвіт залишається. Заради мину­щого не можна відкидати вічне. Бо в цьому випадку ми відкидаємо самих себе.

Що до строго наукової термінології, то у нас також немає вибору: якщо вже п’ять хлібин, разом з ними повинен з’явитися Ісус Христос. Це Його образ. Займатися плагіатом ми наміру не маємо. До речі, саме з цієї причини кремлівські зірки треба повернути Піфагору — згідно з авторським пра­вом. До того ж, як ми це показали, він був переконаний комуніст. Так само, як і Христос...

Отже, багато тисячоліть тому печерна людина прив’язала камінь до палиці і, обробивши цим примітивним знаряддям землю, засіяла її злаками. Вже не потрібно було щоденно добувати їжу — у людини створився запас на цілий рік. Що ж примножило її працю? Адже раніше людина весь свій час мала витрачати на здобування їжі — так само, як це роблять тварини.

Ми вже зазначали, що скотарські народи не змогли ство­рити розвинених держав. Причина та ж сама: трава — слабка енерґетична основа, вона має всього 2 одиниці енерґії. Вона придатна тільки для того, щоб на ній сидіти, коли Христос годує нас хлібом («Була на тім місці велика трава»). Все це продумано, зважено — інформація, яку гностики передавали нащадкам, набула таких завершених форм, що ми сьогодні схиляємось перед цією Поезією і цією Наукою. Ні, це — не «Капітал», якого ніколи й ніхто (в тому числі й народні секретарі, які самі себе освятили) не зміг дочитати до кінця. А якими тиражами він у нас виходив! Син явно затьмарив батька — великого Кене. Чи не язичництво це?..

Але є ще одна глибоко прихована причина: парні і непарні числа. Здавалося б, ця проблема не має прямого відношення до економіки. Однак придивімося до процесу праці.

Піднявши мотику, людина опускає її. І хоч би скільки вона повторювала такі рухи, хоч би в яких умовах вона це робила, нічого додаткового виробити не зможе, якщо працюватиме тільки сама, тобто якщо в цей процес не втягнені додаткові сили, які діють непомітно для її ока. Припустімо, людина посіяла траву, а не злаки. Нам скажуть: заради трави вона не стала б обробляти ґрунт.

Саме тому людина й не стала б його обробляти, що трава не дасть хліба — трьох додаткових одиниць енерґії, зосе­реджених у зерні.

Однак це причина зовнішня, а внутрішня криється значно глибше — вона знову ж таки коріниться в структурі самого простору.

Якби землероб виробляв усього тільки дві одиниці біоло­гічної енерґії, у нього нічого б не залишалося для обміну: що виробив, те й спожив. На двох енерґетичних одиницях люди існувати можуть, як можуть існувати й тварини, однак ніколи б не з’явився розподіл праці — всі без винятку повинні були б займатися пошуками засобів до існування. Ми ж знаємо, що збирачі їстівних коренів і давні мисливці нічого додаткового не виробляли.

Відбувається це тому, що в усіх вимірах простору дія завжди дорівнює протидії. Енерґія, витрачена на працю, має бути поновлена. Енерґетичний баланс зводиться до нуля, ні­чого додаткового немає — отже, немає і зародку виробництва.

Виробництво почалося тільки тоді, коли людина посіяла злаки. І відразу ж набрав чинності закон непарних чисел. Якщо дія дорівнює протидії, то щось додаткове може з’явитися тільки тоді, коли з’являється непарне число, — припустимо, третя одиниця. Третю одиницю трудівник міг би вже не витрачати — віддати її комусь іншому. Але кому саме? І що цей інший може дати навзаєм? Припустимо, він почне виробляти мотики, зробивши це заняття своєю єдиною про­фесією. Але чи виник би при цьому проґрес?

Адже для наступного кроку треба до виробництва вклю­чати тварин, а вони потребують корму.

Таким чином ми з’ясовуємо, що для того, щоб розпочати виробництво, необхідно мати не менше чотирьох одиниць енерґії. Тоді одна людина займається землеробством, а інша тим часом виробляє серпи, плуги, борони і т. ін. Та ось питання: чи змогли б люди за таких умов створити розвинену державу?

Звичайно, ні: адже державних мужів треба чимось году­вати.

Ми бачимо, що хлібин повинно бути 5 і аж ніяк не менше. Одна хлібина припадає селянинові, друга обмінюється на серп.

Селянинові для праці обов’язково потрібно мати дві хлібини: у польових роботах бере участь не тільки людина, але й робоча худоба. Чи то солома, чи зерно — все це хліб. У неврожайний рік тварини не мають нічого, окрім соломи. В рік урожайний селянин підгодує зерном птицю, свиню — і тоді на його столі з’явиться не тільки хліб, але і м’ясо. Тут селянин вступає в обмін із самою природою — обмінюється хлібом на м’ясо. Але і солома, і зерно повністю включені у виробництво. Солома включається навіть тоді, коли нею не

годуватимуть худобу, а використають як підстилку: разом з гноєм вона попадає в ґрунт і стає добривом. Але якщо її спалюють, вона тільки збільшує парниковий ефект в атмо­сфері.

Три хлібини ми вже витратили: дві дісталися селянинові (засоби до існування для нього та корм для худоби), одну хлібину він передав ковалеві, отримавши натомість сільсько­господарське знаряддя.

Однак настають такі часи, коли робоча худоба витісняється машинами, а вони надзвичайно посилюють ерозію землі. Мі­неральні добрива без органіки погіршують структуру ґрунту. Машини ж, як добре відомо, гною не виробляють. Таким чином, тільки м’ясна і молочна худоба відновлює втрати орга­ніки в гумусі, а цього мало. У фермера з’являється потреба в третій енерґетичній одиниці. Сюди входять витрати на міне­ральні добрива, сільгоспмашини, пальне, а також на різке збільшення кількості худоби і постійну боротьбу з ерозією ґрунту. Без збільшення рогатого поголів’я ця боротьба ви­глядає безнадійно.

Отже, землероб потребує і третьої хлібини. Практично ця потреба задовольняється лише тоді, коли весь врожай (усе зерно) дістається землеробу. І як тільки держава перестає відбирати лишки хліба у землероба, відразу починається зрос­тання врожайності, з’являється достаток продуктів харчуван­ня. Звідси походить капітал — лише звідси!..

Таким чином ми використали чотири хлібини: три залиша­ються в землеробстві, четверта надходить до міста, щоб на­годувати ремісників і робітників.

А де ж п’ята? І тут з’являється третя особа. Буде це пись­менник, чиновник чи філософ — для природи не має значен­ня. Важливо те, що третя особа не може запропонувати нічого навзаєм, окрім пісень, молитви, мудрих повчань або ж влади. Влада скріплюється законом, у закону з’являється озброєна охорона. Так виникає держава.

А нам відомо, що третя особа не обмежується шматком хліба — принаймні тоді, коли в її розпорядженні опиняється влада. Починається перерозподіл усіх енерґетичних одиниць. Цілі хлібини дробляться, бо з п’яти потрібно виготовити шість.

Створюється динамічна система, в якої 6 потоків зобов’я­зані пройти по 5 каналах. Цілком природно, тут виникає конфліктна ситуація, про яку Ж. П. Марат каже: «Усі людські установи походять з людських пристрастей».

З людських, але не класових!..

Саме ця обставина і стоїть в основі суспільного розвитку. Тут приховані всі механізми, всі рушійні сили проґресу.

Ось який вигляд має формула енерґії проґресу, до якої ми так довго підводили читача:

Нехай навіть не з’явиться Небесний Вогонь у твоєму мозку, читачу, однак ти знай: усе це твориться з Небесного Вогню. Перед тобою тіло Бога. І дух Його — Логос.

А якщо говорити по-земному, то слід робити так, як робили наші предки: підняти праву руку і лічити на пальцях. Загни, читачу, два пальці, а три склади у Трійцю. Це є солома і зерно. Якщо ти хочеш сказати, що в зерні — свята Трійця, залиш загнутими два пальці і хрестись. Але якщо ти бажаєш нам повідати, скільки хлібин має право витратити держава та промисловість — загни три пальці і хрестись двома. Не обра­жайся на те, що хрест — це знак «плюс». Ти — космічний іон і живеш зі знаком «плюс» або «мінус». Випишемо ще раз:

Держава — 1

Промисловість — 1

Землеробство — З

У землеробстві одна енерґетична одиниця дістанеться людині, друга — худобі, третя — землі. І тільки при такому розподілі земля перестане виснажуватися. Щоб цей баланс завжди зберігався, треба все зерно залишати в землеробстві і звідси починати ринковий обіг.

Повторимо, що в основі рівновеликих величин стоїть закон збереження і перетворення енерґії, а також квантовий харак­тер світлового руху. Не може бути вироблено більше, ніж надходить енерґії у хлібі. Сіно, коренеплоди, фрукти і т. ін. умовно об’єднаємо в тих двох одиницях, які стосуються соломи. Гроші є відображенням цієї енерґії. Перевірено, дове­дено, описано в «Капіталі», що норма прибутку при капіта­лістичному засобі виробництва однакова в усіх сферах еко­номічного життя. Якісь поодинокі відхилення не враховують­ся — це всього лише сплески, що відразу згасають.

Дата добавления: 2015-11-16