Реґулятором економіки при капіталізмі завжди є родю­чість землі.

Про першу одиницю енерґії проґресу

Тепер повернемось до нашої формули — що ж з нею ста­неться, коли один з класів буде усунений проґресом суспіль­ного розвитку?

Знову слід уточнити: не клас як сфера, а клас як мільйони трудівників — селян, котрих витіснили з виробництва сучасні засоби обробітку землі та автоматика в тваринництві. Фак­тично сьогодні землеробство й тваринництво перетворилися на галузь промисловості, хоча це віддавна інша сфера — сфе­ра, де панують сили природи. І, виходить, енерґію проґресу виробляють вони — людина тільки спрямовує процес, як спрямовують потік води у поливному землеробстві. Трудів­ник воду не виробляє. Так само він не виробляє сонячні промені. Але трудівник може все це спрямувати оптимально, з найбільшою користю.

Ми навіть без особливих теорій бачимо відмирання се­лянської праці. Там, де володарює капітал, знижується вар­тість продуктів сільського господарства. Чому?

Бо ми отримуємо в найчистішому вигляді енерґію проґресу! Так, це і є те, що фізіократи називали «чистим продук­том». Одиниця абсолютної додаткової вартості. Перша оди­ниця. І якщо вона все ще бентежить нас і викликає деякий сумнів, то лише тому, що її енерґетичне забезпечення не вічне — воно тримається на виснаженні запасів вугілля й нафти. Але якщо судити з таких позицій, то виходить, що ніхто в світі не виробляє енерґію проґресу — вона можлива тільки за умови, що цивілізація повністю перейде на атомну енерґію. Цілком можливо, що це буде водень, запаси якого на Землі невичерпні. Нас втішає той факт, що атомна енерґетика почала розвиватися задовго до повного виснаження природ­них енерґетичних ресурсів. Тому, зробивши необхідне засте­реження, ми не будемо більше вертатися до даної проблеми. Умовимося, що одиниця додаткової вартості в капіталіс­тичному суспільстві є абсолютною, а не відносною. Тобто є саме тим, що ми називаємо енерґією проґресу.

Але яку величезну можливість вона народжує! Щоб пере­конатися в цьому, досить кинути погляд туди, де процес відмирання селянської праці вже завершений.

З другого боку, ми зобов’язані передбачати і власні труд­нощі. І якщо їх пояснити науково, — з позицій самої приро­ди! — то люди зрозуміють, що звинувачувати у цих трудно­щах, по суті, нема кого. Хоча ми, звичайно, будемо посилати прокляття на адресу Сталіна, проте, озираючись на Францію чи на інші західні країни, зрозуміємо, що перетворення країни з аграрної в індустріальну — повсюди процес надзвичайно болісний і навіть кривавий.

Не обійшлося без крові навіть в Америці: війна між Пів­ніччю і Півднем була війною за звільнення капіталу від рабо­власницьких форм економіки.

Чи була ця війна класовою? Очевидно, цю війну можна так назвати: власники землі дійсно є класом. У цьому випадку навіть не класом феодалів, а класом рабовласників. Проте не можна переносити класові відносини колишніх економічних формацій на капіталізм: він тим і відрізняється, що звільняє від виснаження землю. А її можна визволити від виснаження тільки в тому разі, коли виробляється додаткова вартість.

Класова структура капіталізму інша: капіталісти вже ніко­му не зобов’язані виплачувати ренту — отже, одна з ланок у суспільному організмі відмирає.

Ні, це ще не відмирання держави. Однак держава при цьому відлучається від землі — вона вже не має можливості її виснажувати.

Капіталіст — зовсім не феодал. Його багатства ростуть не тому, що король нагородив його землею. Він зобов’язаний знаходити інші шляхи для свого збагачення. Так, він жорс­токий експлуататор. Але з виробничої точки зору він невід­дільний від капіталу так само, як феодал від царської бюро­кратії. І так само, як невіддільний від капіталу сам робітник.

Тому капітал перетворюється у самодіючий економічний організм, заснований на сферах виробництва — землеробстві й промисловості. Перерізати ці сфери штучним поділом на класи не можна, про що ми вже казали.

Що стосується Америки, то рабовласницької держави там не існувало — були рабовласники. І феодальної держави не було. Тому Америці було легше від усіх: держава в особі Лінкольна являла Капітал, змітаючи всі перепони на своєму шляху. Земля, угноєна сотнями тисяч убитих бізонів (їх убивали заради цього!), земля, яку ніколи не виснажували, відразу ж розпочала нарощувати капітал. Ось чому Америка виявилася багатшою від усіх. Навряд чи тут є привід для особливої гордості — просто щаслива доля. Але боротьба за порятунок життя на Землі в Європі була активнішою. І в нас теж...

Європі та Росії довелося пройти через виснаження землі. Європі раніше — її земельні багатства не можна порівняти з російськими. І тому там раніше було покінчено з феодальною бюрократією і раніше запанував капітал. У Росії він, по суті, ще не встиг закріпитись, як відбулася революція.

Так, наприклад, напередодні Жовтневої революції 42% земельних угідь усе ще перебували в руках поміщиків. Росія, по суті, залишалася напівфеодальною країною. Процес розпа­ду поміщицького господарства дуже яскраво відображений у творчості Буніна. А Бунін — наш сучасник...

Шлях докапіталістичного розвитку не був вичерпаний — ось у чім справа! Один чиновник розщепився на двадцять чиновників, та й тільки. З морального погляду їх тепер важко обвинувачувати — часто вони живуть гірше за робітників. Але за законом рівновеликих величин вони є держава, клас (разом з ученими та творчими працівниками), — тому загаль­ною кількістю роблять те ж саме, що й нечисленна феодальна бюрократія: виснажують землю.

Чомусь виходить так, що народ спочатку доводить землю до виснаження, а потім стихійно шукає вихід з голодного закутка. Й, звичайно, приходить до капіталізму — іншого виходу в нього немає, бо немає його і в самій природі. У будівництві соціалізму нам допомагали величезні природні багатства. Якщо б ми не мали можливості орати все нові й нові землі, наша країна не досягла б такої промислової могут­ності. Однак неораних земель більше немає. Це, звичайно, пояснює, звідки ми можемо отримати енерґію проґресу.

Надзвичайно важко сьогодні вирішувати ці питання. Але чи є у нас вибір? Якщо б він існував у самій природі, то з’явився б і у нас.

У природі його немає — капітал замінити так само нічим, як нічим замінити фотосинтез. Сонце і земля незамінні, а саме вони і стоять в основі капіталу.

Недолуга, надзвичайно недолуга економічна реформа, яку замислив Косигін, наштовхнулася на непереборні труднощі. Це свідчить про те, що жодні напівзаходи нам не допоможуть. Вони так само неможливі, як і «напівкапітал» чи «напівсубстанція». Такі закони природи.

Найгрізніше, що нас очікує в разі безкомпромісної рефор­ми, — це нечуване безробіття. Західний капіталізм навчився тримати безробіття у відповідній рівновазі. Це схоже на щеп­лення, яке виробляє імунітет. Нам же доведеться тяжко перехворіти — імунітету у нас немає.

Проте сьогодні ми ще здатні якось допомагати безробітним. А що буде завтра? Адже економічні процеси незворотні. Дива чекати нічого — воно до нас не прийде. Ми зобов’язані самі вирішувати свою долю.

Якщо зберігатимуться добрі стосунки, нам допоможуть за­хідні країни. Вони надзвичайно зацікавлені в нашому еконо­мічному відродженні: адже це зніме всі конфлікти, назавжди усуне небезпеку війни і, по суті, дасть людству ґарантію в тому, що наша цивілізація — безсмертна!..

Але якщо егоїстичні інтереси окремих осіб візьмуть гору і ми не знайдемо спільної мови з Заходом — на нас чекає загибель. Немає ґарантії і в тому, що ми не потягнемо за собою у могилу всю цивілізацію в цілому.

Подивімося на нашого східного сусіда, країну, яка за кіль­кістю населення наближається до мільярда. Ця країна чомусь розвивалася так, як розвивалися всі колишні цивілізації — тобто жива речовина гумусного шару протягом тисячоліть перероблялася на живу речовину людських організмів, однак технічний проґрес навіть не починався. Важко знайти пра­вильне пояснення цьому явищу. Одначе факт залишається фактом: «пролетарська» революція відбулась у країні, де майже повністю відсутня промисловість. Кількість промис­лових робітників у Китаї настільки низька, що з фізичної точки зору це ще не клас. Китайська нація за шість тисячоліть так і не зуміла оволодіти третім виміром простору. І якщо нам важко було перетворити селянство на проґресивніші класи, то що ж можна казати про Китай, де до того ж відсутня будь-яка можливість збільшити кількість орної землі? Засто­сувавши формулу енерґії проґресу до цієї країни, ми наочно переконаємося, наскільки вона далека від можливості побу­дови істинного, а не декларативного соціалізму. І якщо її населення буде рости (а воно росте!), то що ж в його розпо­рядження може надати природа? Залишається єдиний ви­хід — війна. Про це й говорять керівники Китаю.

Буде війна з Китаєм чи її не буде — залежить від того, чи ми зуміємо об’єднати свою економіку зі світовим капіталом, чи не зуміємо. Китай не зможе навіть подумати про війну з усім цивілізованим людством.

Проте на тій економічній основі, яка існує в нас сьогодні, ми не об’єднаємось із Заходом — це неможливо. Ми лише поступово будемо втрачати свою економічну незалежність і, зрештою, перетворимося на колонію Заходу.

Ось куди ми прямуємо. Це в кращому разі. А в гіршому — нас знищить мільярдний Китай.

Проте запитаємо: а що змінилося б, якщо б китайцям дій­сно вдалося заволодіти Сибіром? У розпорядженні цієї нації було втричі більше часу для нарощування проґресу, ніж у європейських народів. А ми ще молодші — китайська держава у п’ять або шість разів старіша за нашу. Що ж завадило китайцям здійснити головне призначення будь-якої держави і будь-якого народу? Те, чим захоплювався Ф. Кене: китай­ський деспотизм, заснований на давній філософії, що є такою недосяжною для розуміння. Тільки деякі мудреці розуміли «Книгу Змін» і «Книгу Великої Таємниці». Для інших людей це була таємниця, в яку треба сліпо вірити, хоча й неясно, чого вона від людини вимагає.

І тут ми ще раз зобов’язані віддати належне гностикам, які створили образ Христа. В образі цьому злита величезна емо­ційна сила і те Знання, що в китайських релігійних пам’ят­никах зашифровано у вигляді піфагорійського Числа. Числа як всесвітньої абстракції. Так, всесвітнє Число несе кістяк Істини. Але Істина — це не тільки кістяк. Її треба одухотво-рювати, втілюючи у живий образ...

Що краще, що гірше? Треба судити за кінцевими наслід­ками.

Ми бачимо, що християнська релігія виховувала діяльний дух народів, нетерпимість до деспотизму, готовність піти на хрест в ім’я Істини. І навпаки: східні релігії (Китай, Індія) відволікали людей від боротьби за свободу у сферу пасивного споглядання.

Христос прийшов на землю, щоб померти за народ — такий це образ! Він породив безліч подвижників Істини. Важ­ко зрозуміти, чому подвиг Христа менш цінний для нас, ніж подвиг Прометея. Мабуть, усе ще діють забобони — навіть серед атеїстів. А можливо, найбільше саме серед атеїстів, які стали фідеїстами і вульґарними матеріалістами, що, по суті, те ж саме. Віра у видимість — це сліпа віра найнижчого порядку...

Навряд чи варто переконувати читача, що в хлібинах Христових і в числі звіра, яке водночас є «числом людським», ховаються ті ж самі істини, що й у «Книзі Великої Таємниці».

Різниця не в самих знаннях — знання, по суті, однакові. Різниця всього лишень у формі їхньої передачі далеким на­щадкам, про яких так піклувалися гностики. Вони знали, як важко оволодіти цими знаннями. Але вірили також і в те, що люди до них обов’язково прийдуть. А коли прийдуть, нехай побачать: Гносис уже не раз приходив на землю! І це повинно підказати нащадкам, які величезні таємниці в ньому сховані: життя вічне або неминуча загибель...

Шестипалим звіром, звичайно, є ґравітація. Тому нам до­велося так багато говорити про структуру простору, про його полярності, про трикласовість і т. ін. Перемогти цього звіра здатна тільки розвинена промисловість, яка відсікає дві лапи з шести. Але й це ще не межа — вона зобов’язана відсікти не дві, а чотири лапи! Таке її історичне призначення.

І п’ять хлібин, і ясла для худоби — це, звичайно, алегорії. У цьому немає жодного сумніву.

Однак запитаємо католицьких богословів: чому 1 Травня проголошене днем Йосифа Плотника?..

Тому, звичайно, що Тесля — це постать стародавності, з якої бере історичний початок сучасний робітничий клас. Адже він виріс з ремісників, як промисловість виросла з мануфактур.

Йосиф Тесля — не батько Ісуса Христа. Це дуже важливо. Але все ж він стає його батьком.

Так і промисловість: не виробляючи енерґії проґресу (її виробництво можливе тільки в землеробстві), вона зумовила відмирання селянської праці і, по суті, перебрала на себе її обов’язки. Тепер вона несе на своїх руках Земне Немовля, яким є саме людство.

Щодо Діви Марії, то це єгипетська Ізіда або грецька Деметра. Гумусний шар планети як суб’єкт родючості.

Христос — це Логос. Він же — Енерґія Проґресу. Але це не зменшує його образ, а навпаки — звеличує.

Христос воскресає тоді, коли виникає енерґія проґресу — творча енерґія Сонця на Землі. Римська імперія відправила його на Голгофу.

Чи буде друга Голгофа? В нас уже була. Час воскресати!..

Мінімум і максимум енерґії проґресу

Тепер запишемо формулу енерґії проґресу так, щоб вона цілком відповідала нашим уявленням про безкласове суспіль­ство. Класи не просто адміністративно усуваються або якось перейменовуються — ні, вони відмирають через розвиток тех­ніки, кібернетики, наукового проґресу. Зрозуміло, що повна безкласовість припускає такий розвиток автоматики, коли на­віть праця робітника в сучасному розумінні стане зайвою. Робітники перетворяться на інженерів і вчених, і цей процес, по суті, вже починається. У виробництві буде зайнято так мало людей, що праця стане винагородою, як сьогодні є вина­городою безкоштовна путівка до санаторію.

Ми не будемо уточнювати, коли саме це станеться, — ми віримо, що такий час неминуче прийде. До речі, у це вірить навіть автор Апокаліпсису. Після усіх страждань, які дове­деться пережити людству, Іоанн Богослов обіцяє йому Місто Сонця:

«Брами його зачинятися не будуть удень; а ночі там не буде. І принесуть до нього славу й честь народів. І не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту, але тільки ті, що записані в Агнця у книзі життя».

Під Агнцем, як відомо, мається на увазі Сонце.

І ось що знаменно:

«А храму ж я не бачив у ньому; бо Господь Бог Все­держитель — то храм його й Агнець».

Якщо врахувати, що під Богом розуміли Світло як суб­станцію, а під Агнцем — Сонце, то все це звучить зовсім не по-церковному. Швидше навпаки. Парадокс, звичайно, проте в ньому криється реалістичний підхід гностиків до далекого майбутнього.

Сучасною мовою цю думку можна висловити так: наш храм — Космос.

Зрештою, це справа добровільна — справа людської совісті. І тільки! Державі і її чиновникам — партійним і безпартійним — тут робити нічого. Досить відокремлення церкви від держави.

Вчення про комунізм як земний рай — на відміну від раю небесного — є основою антирелігійної пропаґанди у нашій країні. Але чи мають рацію наші пропаґандисти у цьому до­веденому до краю протиставленні?

Ось що таке рай у тлумаченні богословів XIX століття:

«Усі праведники оселяться в суспільстві радощів, де немає плачу й зітхань, а сама втіха. Тут вони сподобляться бачити мислене сонце, світлом якого осяявшись, насолоджувати­муться невичерпними дарами Божими»69.

Це те саме Місто Сонця, куди праведники принесуть «славу і честь народів». За Іоанном дія відбувається на землі, хоча це буде нова земля і нове небо над нею.

Але чи можна назвати праведниками тих, хто проїдає май­бутнє свого народу?

Отже, є праця праведна і праця неправедна. Неправедною вона стає тоді, коли народ не вміє нарощувати енерґію проґресу. Тоді нащадки опиняються не в раю, а в пеклі. І чим тут допоможуть революції? Від них тільки наростає ходіння по муках...

...Мораль для нас: мури на кордонах споруджувати не можна! В усякому разі на західних...

Звернемо увагу на мислене сонце і дари Божі. Чи не про те тут мова, про що йшлося на всіх попередніх сторінках? Авжеж, — саме про це!..

Мислене сонце перед тобою, читачу, — формула енерґії проґресу. Її можна назвати Формулою Сонця. Іншого мисленого сонця ти ніде не знайдеш. Від тебе самого залежить, чи зумієш ти скористатися ним, щоб стати істинним правед­ником. І якщо ти сам не досягнеш раю, навчись думати про дітей. Адже вони — це і є ти сам...

Безумовно, не можна вимагати від давніх авторів ні сучас­ного стилю, ні сучасної термінології. Адже міг К. Маркс ска­зати про Дунса Скотта (1265—1308 рр.), який проповідував Бога як Абсолютну Свободу, що він «...змушував саму теоло­гію проповідувати матеріалізм»70.

І якщо ми дізнаємося, що Іоанн Богослов достоту так само, як і давні китайці, виходив у своїх пророцтвах з реальних законів природи, то навряд чи ці пророцтва відрізняються від проповідей Д. Скотта.

Формула енерґії проґресу для безкласового майбутнього повинна мати такий вигляд:

Дата добавления: 2015-11-16