Завдання 4. Ознайомтесь з фрагментом статті М.Л

Ознайомтесь з фрагментом статті М.Л. Гаспарова. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.

1. Якими світоглядними та суспільно-історичними причинами пояснюється виникнення поетики Катулла?

2. Як слід підходити до інтерпретації своєрідного «емоційного розгулу» лірики Катулла?

3. Яке значення в духовному розвитку римлян мало дозвілля?

4. Наведіть приклади вияву ознак сатурнальних святкувань у віршах Катулла.

Гаспаров М.Л. Катулл, або Винахідник почуття (фрагмент).

<…> Найменш зрозумілий для сучасного читача Катулл лайливий. Велику кількість і тон таких віршів намагалися|пробували| пояснити по-різному. Говорили, що це вияв юнацької нестриманості; або надлишок південного темпераменту; можливо, вираз суспільної|громадської| кризи,| жорстокого розчарування у традиційних цінностях. Всі ці пояснення недостатні. Для того, щоб такі вірші могли писатися, читатися і цінуватися, необхідна зовсім особлива соціально-культурна ситуація. Ключове|джерельне| слово для розуміння цієї ситуації підказує сам Катулл: це «неробство», «дозвілля» (латиною «otium»).

Проблема дозвілля виникає, коли в суспільстві|товаристві| підвищується добробут і людині більше не потрібно докладати зусиль для боротьби за життя. Вже задоволені фізичні потреби і ще не розвинулися душевні потреби; утворюється духовний вакуум, і відчувається важка|тяжка| туга – «страждання, плоди серцевої|сердечної| порожнечі|пустоти|». Такі переломи бувають в житті кожного суспільства|товариства| по мірі того як достаток поширюється з вузької верхівки суспільства|товариства| на ширші середні шари. Не оминув такого перелому і Рим.

Катулл жив у I ст. до н.е. Рим усього лише сто років як став великою державою, практично господарем|хазяїном| Середземномор'я. До Риму стікалося багатство, за багатством слідувало|прямувало| дозвілля, за дозвіллям – туга. У|в,біля| дідів катуллівського| покоління на тугу не залишалося часу: воно йшло у військові|воєнні| походи, обробляти поля, керувати справами|речами| общини – три заняття, які тільки|лише| і вважалися|лічилися| гідними вільного громадянина. Тепер війну вели професійні солдати, поля обробляли полонені раби, а політика перетворювалася на боротьбу за владу, в якій кожен відчував себе скривдженим. Дозвілля запрошувало замислитися|: для чого все це? – а замислюватися римлянин не звик|звикся|, і думку|гадку| його заносило на кожному повороті. Звички батьків не годилися, а нових звичок не було. Хто намагався|пробував| думати|вважати|, той приходив до висновку про відносність усіх цінностей.

А тим часом люди суспільства|товариства| самі заповнювали вакуум, що утворився, «дозвіллям без гідності|чесноти,достоїнства|». У|в,біля| їхніх предків не було вільного часу, але|та| були вільні дні. Будні чергувалися зі|із| святами, присвячені богам свята давали необхідну розрядку після|потім| напруженої праці: свято – це будні навиворіт, під час свята робота поступалася місцем ненажерливості й пияцтву, а чинність — розгнузданості (такі були перш за все|передусім| зимові Сатурналії|, коли навіть раби мінялися місцями з|із| панами). Зрозуміло, буйне лихослів'я, спадщина стародавніх|древніх| обрядів культу родючості, було в цій програмі неодмінною частиною|часткою|. Ось|от| таким же розгулом і лихослів'ям стало заповнюватися дозвілля заможних станів і тоді, коли він став повсякденним. Ось|от| те емоційне тло, на якому виступає|вирушає| для нас розгул Катуллових відчуттів|почуттів| і слів.

Це далеке|далекий| тло, є й близьке. Всі особливості дозвільного римського побуту ставали ще помітнішими в молодіжному римському побуті. Дорослі люди розважалися по своїх будинках|домах,хатах|; молоді і неодружені|холості| – гуляли компаніями. Їх мало утруднювали: вважалося|лічилося|, що молода людина повинна переказитися, а потім одружуватися і вести господарство. Зрозуміло, в таких компаніях дружні стосунки, вино і жінки складали головний зміст|вміст,утримання| життя. Зрозуміло, в такому тісному колі|колі| кожна сварка і кожне примирення переживалося всіма, роздувалося у велику подію і породжувало цілі водоспади захоплень і ганьби. Це була гра, нарочита бравада юнацького буйства, таке ж свідоме вивертання навиворіт правил повсякденного побуту, як і на сатурнальних| святкуваннях|святах|. Тип юнака-гульвіси вже існував в літературі – в грецькій «новій комедії», пересадженій на римську сцену Плавтом і Теренцієм за сто років до Катулла.

У цій турботі про демонстративну розгнузданість і складається поетика Катуллових несамовито лайливих і захоплено тріумфуючих віршів.

Гай Валерій Катулл жив в Римі й упивався модною красою цього молодіжного побуту. Вона особливо приваблювала його тому, що сам він не був римлянином по народженню – він приїхав до Риму з|із| Верони в долині По. Ця місцевість вважалася|лічилася| ще не Італією, а провінцією (Передальпійською Галлією), і мешканці|мешканці| Верони не володіли правами римського громадянства. Батько Катулла, безсумнівно, був у Вероні людиною багатою і знатною. Посилаючи Катулла до Риму, батько хотів, очевидно|очевидно|, дати йому освіту|утворення|, ввести|запровадити| його в хороші|добрі| будинки|доми,хати|, а можливо, і придивитися дружину|жінку|: тоді діти Катулла вважалися|лічилися| б вже римськими громадянами і мали б доступ до політичної кар'єри. Він навіть купив для сина заміську віллу недалеко від аристократичного Тібура: ясно, що Катулл жив в Римі привільно, і його скарга, що «в гаманці його тільки|лише| павутина», – лише жарт в знайомому нам гіперболічному його стилі.

У 62-61 рр. намісником Передальпійської Галії був Квінт Метелл Целер, знатний, але|та| безбарвний|безколірний| сенатор; можливо, саме йому батько Катулла порекомендував сина. У всякому разі|у всякому разі|, в Римі ми відразу бачимо Катулла відвідувачем|візитером| будинку|вдома,дома| Метелла і навіть коханцем його дружини|жінки| Клодії – тому що|бо|, як ми побачимо, саме Клодію оспівував|славив| Катулл під ім'ям знаменитої Лесбії. Метелл незабаром помер|вмер|; тоді Катулл переходить в свиту іншого сенатора, Гая Меммія, – це при ньому він здійснює|скоює,чинить| в 57 р. поїздку до Віфінії, і це на нього він свариться, не зумівши розбагатіти.

Але|та| своєю людиною відчував себе Катулл в іншій компанії. Це був гурток Гая Ліцинія Кальва, молодого оратора|промовця| і поета, дружбою з|із| яким Катулл так пишався. Таким чином, не слід перебільшувати розчарування й відразу Катулла до політики. Вино, жінки і пісні поглинали його вечір, та не день; вранці він, як всі, ходив з|із| візитами, супроводжував покровителів|заступників|, товпився|юрбився| серед публіки на судових процесах і народних зборах, а при нагоді брав участь у вуличних політичних бійках, які в ці роки були в Римі справою|річчю| повсякденною. Так не лише приватний побут, але і суспільний|громадський| побут живив|почував| катуллівську| поетику емоційного|емоціонального| розгулу.

Але|та| весь цей хаос відчуттів|почуттів| і слів, що заповнював порожнечу|пустоту| «дозвілля без гідності|чесноти,достоїнства|», був не таким вже простим і зрозумілим рецидивом народного святкового «світу навиворіт», як могло б здатися|здатися|. Дозвілля звільняло|визволяло| людину для неформального спілкування – не ділового і не обрядового, не громадянського, а людського. Тут, у цьому безладі вседозволеності, суспільство поступово відбирало і поєднувало в систему елементи тих нових культурних цінностей, яких не знав старий Рим: «людяності» (humanitas) і «столичності» (urbanitas). Саме від цієї нововідкритої «людяності» пішов подальший|наступний| європейський гуманізм всіх століть|віків|, а від цієї «столичності» – та (ще важче|скрутніше| визначне) якість, яку в середні віки звали|кликали| «вежеством», в новий час «світськістю», а в наші дні «культурністю». Що людяність починається з дозвілля, давні римляни пам`ятали добре. <…>

Гаспаров М.Л. Катулл, или Изобретатель чувства // Гаспаров М.Л. Об античной поэзии. – СПб.: Азбука, 2000. – С. 76-84.

Дата добавления: 2015-07-11