Три найвпливовіші центри світової торгівлі, балансування між ними

Перший традиційно утримують США з Великобританією і країнами Британської співдружності. Вони формують глобалізаційну систему таким чином, аби вона обслуговувала насамперед їхні потреби (паралельно те саме робили базовані там ТНК, приміряючи на себе ті самі міркування і просуваючи їх через лобістів). У процесі реалізації їх торгових інтересів головними знаряддями були «піраміди», цесії, антидемпінг, а також відсутність федерального ПДВ у США. Така відсутність не заважала тамтешнім корпораціям експортувати товари за монопольно чи олігопольно встановленою «повною ціною», отримуючи на «світовому ринку» звільнені від ПДВ товари (наприклад, переуступлені їм по цесіях), а часто ще й накручувати антидемпінгові збори.

Нині цей центр перебуває у кризовому стані, що пов’язано з:

технологічним застоєм через втрату реальних високотехнологічних виробництв, котрі перемістилися в Азію (на Тайвань з 5% і порівняно дешевою робочою силою);

інтелектуальною кризою (довготривала практика «викачування мізків», офшорного програмування і аутсорсингу призвела до кризи відтворення місцевого інтелектуального потенціалу);

мовно-культурним занепадом, наслідком чого є моральна, а звідси — й демографічна криза із заміщенням місцевого населення мігрантами, які часто з презирством ставляться до метрополії, котра, на їх думку, нав’язує батьківщині негідне існування (йдеться про іспаномовну міграцію у США з Мексики, де ПДВ становить 15%, про масовану міграцію у Великобританію мусульман з країн зі ставками ПДВ у 15 — 30% тощо);

ідеологічною кризою західної глобкультури (масові екологічні рухи, рухи за кращий світопорядок, за податок Тобіна тощо не знайшли позитивної реалізації, а втілилися у виступах у Сіетлі, Генуї, Празі тощо; ЦРУ і транснаціональні корпорації відчувають нестачу молодих фахівців);

політичною кризою, коли всередині тамтешнього істеблішменту висловлюють заклики щодо зміни раніше створеного світопорядку, зокрема (певною мірою на противагу неолібералам) в республіканській партії США виник рух неоконсерваторів.

На думку неоконсерватора Дж. ДеМінта, Америка — одна з небагатьох розвинутих країн, котра практикує оподаткування експорту (мається на увазі відсутність ПДВ, а відповідно, і практики прийнятої нині в світі податкової пільги на експортовану продукцію). Ставка прибуткового податку в США — друга у промислово розвинутому світі (це природно за відсутності федерального ПДВ). Це заохочує американські компанії до переміщення за кордон. Так, у 1960 р. у США базувалося 18 із 20 найбільших корпорацій світу, у 1996 р. — лише 8 із 20.

У Великобританії стосовно цього показова колективна відставка членів кабміну як протест проти війни в Іраку та неоліберально-силового курсу насаджування «західних цінностей» у світі Т.Блером за вказівкою США.

Другий центр сформувався у Західній Європі як торгового посередника між США і Великобританією та країнами Євразії, Сходу, частково Африки (країни Америки і Океанії підкорялися американському неоколоніалізму безпосередньо чи входили до Британської співдружності). Цей посередник від початку був найобізнанішим щодо потаємних важелів «глобалізації», йому також було делеговано частину розподільчих функцій, керівних, силових та ідеологічних місій. Спадкоємність цього центру була перервана відставкою де Голля, проте запровадження євро, повільна технологічна, корпоративна, військова, ідейна консолідація материкового ЄС потроху посилює цей центр, котрий не лише формує «внутрішні правила», а й перебирає на себе формування «зовнішніх правил» транснаціональної гри. Зокрема, йдеться про санкції проти США з посиланням на статут СОТ, американські експортні пільги для товарів, спрямованих до ЄС (США пільгують експортерів зі сплати прибуткового податку, а не ПДВ, оскільки федеральний ПДВ у США відсутній).

Третій центр — Китай і країни Південної Азії.

У М’янмі, що відмовилася від ПДВ на користь сприятливого до високих технологій податку, за 1999 — 2000 фінансовий рік зареєстровано 10% приросту ВНП, проте західно базована опозиція і мас-медіа заперечують офіційну національну статистику (http: //straitstimes.asia1.com.sg/asia/sea1_0824.html), і це зростання не є сталим. Адже М’янму «душать» найрізноманітнішими санкціями, ембарго та мораторіями.

Китай, спираючись насамперед на реальний сектор, запозичуючи досвід АСЕАН, залучаючи до спільних дій інші країни, стає світовою модерновою потугою. Так, зі вступом КНР до лав СОТ у 2002 р., вже й Китай диктує «правила гри» в глобалізацію. Юань поступово стає впливовою регіональною валютою. Закиди відомих китайських фінансистів щодо необхідності прив’язування юаня до «корзини валют» вельми турбують валютних спекулянтів.

Дата добавления: 2015-07-11