Експансія торгово-фінансової глобалізації

Американсько-британські спільники, конструюючи неоколоніалізм, наполегливо просували долар США як єдину міжнародну валюту і вимагали заборони золота як міжнародного платіжного засобу. Відтоді, як це вдалося, СОТ, ЄС, МВФ, СБ (Міжнародний валютний фонд і Світовий банк — фінансові організації, «голосуючі акції» яких контролюють США і ЄС), ООН, НАТО, G7, Тристороння комісія, Комітет 300, ЄБРР, Європарламент тощо сприяли поширенню на весь світ (чи його окремі регіони) інтересів названих первинних акторів. Тим часом європарламент і валюта євро зазнали спочатку занепаду, а потім — відродження.

Західноєвропейське угруповання мало виробничо-інноваційний характер і було пов’язано з де Голлем. Генерал де Голль провів деномінацію франка та приборкав інфляцію. Після випробування Францією атомної бомби та свого переобрання на другий президентський термін 4 лютого 1965 р. генерал оголосив, що віднині у міжнародних розрахунках Франція переходить до реального золота. Після невдалого Квітневого референдуму 1969 р., що передбачав децентралізацію оподаткування в країні, президент подав у відставку.

Впливові кола США й Великобританії зуміли залучити до боротьби проти лінії де Голля широкі підприємницькі осередки в метрополіях та своїх колоніальних партнерів. Зокрема, їх підтримали фінансисти і торговці, транспортні підприємства, індустрія послуг, просуваючи високу позикову ставку; вони як виробництва з прискореним оборотом коштів отримали переваги (порівняно з галузями повільного обороту коштів); транснаціональні корпорації, просуваючи універсальну валюту (долар США, євро), отримували прибутковий платіжний засіб (Наявність паралельних валют призвела до додаткових прибутків і можливостей: з одного боку, фінансова «гра» з купівлею-продажем комплектуючих, продукції, товарів на ринках світу залежно від поточного курсу валют — одне з основних джерел доходів ТНК. З другого боку, валютний регулятор потрібен як важіль політичного впливу. Дійсно, глобалізатори як колективне уособлення ТНК та їхніх партнерів можуть потайки застосовувати «примусову» зміну курсу національних валют для бажаного впливу на місцеві уряди.); банки і страхові товариства, посилюючи «всесвітню» інфляцію, отримували емісійний прибуток та від знецінення заощаджень.

Дата добавления: 2015-07-11