Фінансова політиіка і доходи України 2 страница

1. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України №12-93 від 19 лютого 1993 р.
2. Береславська О. Ревальвація, девальвація чи лібералізація? // Вісн. НБУ. — 2003. — № 9. — С.40-43.
3. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчноi стабiлiзацiї в Українi // Економiка Украiни. –2005. - №2. - С.4-13.
4. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник.-К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999
5. Буглай В. Б., Ливенцев Н. Н. Международные экономические отношения. — Москва: Финансы и статистика, 1996г.
6. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1997. – 383 с.
7. Галь В. Через падіння до стабілізації. Особливості розвитку валютного ринку України в 2003 році // Вісник Національного банку України. —2003. — №3. — С. 15.
8. Долгов С.И. Новая европейская валюта – евро. – М., 1998. – 64 с.
9. Илларионов А. Реальный валютный курс и экономический рост в Украине // Вопр. экономики. — 2004. — № 2. — С. 30.
10. Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР // Вопросы экономики. – 2003. - №2. - С.88 - 97.
11. Ковалюк О.М. Фінанси України княжої доби // Фінанси України. – 2004. - № 5. – С.99 – 102.
12. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії / За ред. к.е.н., доц. П.Островерха, С.Реверчука. – Львів: Приватне видавничо-поліграфічне підприємство «Діалог», 1997. – 276 с.
13. Крючкова І. Макроекономічні наслідки зміцнення гривні // Вісн. НБУ. — 2003. — №.— С. 7-9.
14. Крючкова І. Мельничук М. Реальний ефективний обмінний курс гривні: тенденції та перспективи // Вісн. НБУ. — 2004. — № 7. — С. 33-35.
15. Кульпінський С. Зовнішні чинники впливу на експорт в Україні // Вісн. НБУ. — 2004. — № 5. С. 59-63;
16. Лютий О.І. Грошово-кредитна політика та її реалізація в Україні // Фінанси України. – 2004. - № 1. – С.20 – 24.
17. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения /Под ред. Красавиной Л. Н. — Москва: Финансы и статистика, 2001.
18. Михайличевський С. Євро – перший рік після запровадження // Вісник НБУ. - № 1, січень, 2000. – С. - 24
19. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.; за ред. А.С.Філіпенка. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
20. Н. Рєзникова. Загрози економічної кризи в Україні та можливі методи її запобігання // Аналітичний центр «Академія».- К.: 2005.
21. Николишин Ю. Дещо про національну валюту // Соціально-економічні дослідження в перехідний період (Щорічник наукових праць). Випуск ІІ / НАН України, Інститут регіональних досліджень. Редкол.: відп. ред. М.І.Долішній. – Львів, 2005. – С.404 – 406.
22. Панчишин С.М., Буняк В.Б., Стасишин А.В. Фіскальні аспекти інфляційного процесу в умовах трансформації України // Фінанси України. – 2005. - № 5. – С.61 – 66.
23. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Международная экономика. — Киев, 1999г.
24. Сергеев Е. Ю. Международные экономические отношения. — Москва: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000г.
25. Циганов С.А. Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки // Фінанси України. – 2005. - № 1. – С.11 – 19.
26. Чернецький В. Євро проти долара // Вісник НБУ. - № 12, грудень, 2004. – С. – 21.
27. Шевчук В. Слабка гривня як чинник спаду промислового виробництва і погіршення торговельного балансу // Вісн. НБУ.—2005.—№ 8.— С.20-24.
28. Шумська С. Девальвація валюти як інструмент економічної політики // Економіст. — 2005. — № 5. — С. 18-23.
29. Я. В. Белінська Валютно-грошовий фактор конкурентоспроможності України // Економічна політика. – 2004. - №3. – С. – 4.

Забезпечення оптимальної курсової динаміки в умовах переходу до режиму інфляційного таргетування

Тривалий час в Україні точаться дискусії щодо доцільності запровадження режиму інфляційного таргетування (ІТ) в Україні. Особливості режиму ІТ передбачають необхідність поступового переходу до вільного курсоутворення. Тим часом макрофінансова збалансованість економіки України визначальною мірою залежить від курсової стабільності, що зумовлюється:

- - високим рівнем доларизації української економіки який у квітні становив 28 %, при цьому на 01.05.07 питома вага депозитів в іноземній валюті досягла 40 %, кредитів – 52 %;

- - збільшенням частки внутрішніх кредитів у іноземній валюті, позичальники яких не мають валютних доходів;

- - швидким зростанням зовнішніх запозичень сектора фінансових і нефінансових корпорацій;

- - активним перебігом інтеграційних процесів у банківському секторі (на 1 квітня 2007 р. частка іноземного капіталу в загальному обсязі статутного капіталу банків сягнула 29,8 %);

- - зміною структури розподілу валютних ризиків, які перемістилися з банківського сектору до сектору домогосподарств та нефінансових корпорацій;

- - недостатнім розвитком системи інструментів страхування від валютних ризиків;

- - формуванням від’ємного сальдо торгового балансу;

- - високим рівнем імпортозалежності України;

- - традиційною прив’язкою номінального якоря монетарної політики до курсової динаміки.

За наведених обставин перехід до вільного курсоутворення і відповідне набуття курсовою динамікою таких іманентних рис вільного плавання як непередбачуваність, часті і суттєві коливання, невідповідність стану фундаментальних змінних, на нашу думку, містить загрози:

- - посилення невизначеності в економіці;

- - розбалансування валютної структури банківських активів і пасивів;

- - погіршення платоспроможності позичальників і відповідного підвищення частки проблемних кредитів;

- - збільшення кількості помилок суб’єктів валютних відносин щодо формування їх позицій в іноземній валюті.

В умовах політичної нестабільності, що вже загальмувала приплив іноземних інвестицій в Україну та, в разі затягування, підвищує ризик непередбачуваних реакцій спекулятивних інвесторів, зазначені тенденції можуть стануть поштовхом до розгортання системної банківської і валютної кризи.

Тимчасом, і продовження політики фактичної фіксації обмінного курсу гривні до долара США,хоча й дозволить забезпечити стабільність монетарної сфери економіки у середньостроковій перспективі, проте:

- - вимагає постійного нарощування золотовалютних резервів через проведення валютних інтервенцій, а отже, обмежує можливості НБУ здійснювати незалежну грошово-кредитну політику;

- - унеможливлює захист економіки від зовнішніх шоків шляхом коригування обмінного курсу;

- - послаблює мотивацію до активнішого використання інструментів страхування від валютних ризиків і позбавляє строковий сегмент валютного ринку стимулів до розвитку;

- - не сприяє зменшенню доларизації через більш високі темпи інфляції порівняно з динамікою валютного курсу;

- - обумовлює можливість виникнення суперечності у монетарній політиці за необхідності досягнення двох таргетів – темпів інфляції та валютного курсу.

Таким чином, в Україні сформувалася суперечлива ситуація, особливістю якої є необхідність одночасного вирішення двох протилежних завдань: збереження фактора валютної стабільності та підвищення гнучкості обмінного курсу. Формальне проголошення режиму валютного коридору за фактичного збереження прив’язки гривні до долара США, на нашу, думку, не є оптимальним вирішенням проблеми, а лише відкладає у часі необхідність прийняття радикальних рішень щодо удосконалення валютно-курсової політики і посилює ймовірність кризового сценарію розвитку подій.

Для розв’язання зазначеної проблеми необхідно сконцентруватися на створенні такого механізму підтримання валютної стабільності, функціонування якого не суперечить завданню досягнення інфляційного таргету, проте дозволяє запобігти надмірній курсовій волатильності та зберегти передбачуваність курсової динаміки.

Для цього необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити оптимальну курсову динаміку гривні в реальному та номінальному вимірі (йдеться про траєкторію руху реального валютного курсу та припустимі межі коливання номінального обмінного курсу).

2. Запропонувати інструменти, що сприятимуть за цих умов забезпеченню валютної стабільності.

3. Підвищити стійкість суб’єктів валютного ринку до курсових коливань.

Визначення припустимих меж коливання номінального валютного курсу має здійснюватися відповідно до основної мети підвищення гнучкості валютного курсу – розширення можливостей НБУ здійснювати незалежну грошово-кредитну політику, спрямовану на досягнення поставленого інфляційного орієнтиру і компенсацію впливу зовнішніх шоків на економіку. Разом з тим, цілі валютної політики повинні відповідати стратегічним завданням розвитку економіки і забезпечувати максимізацію обсягів реалізації національних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Високі обсяги реалізації продукції досягаються завдяки підтриманню на сприятливому рівні умов та реального ефективного курсу.

Оптимальні зміни номінального обмінного курсу в умовах режиму інфляційного таргетування повинні визначатися в системі його взаємозв’язків з показниками інфляції, умов торгівлі, реального ефективного курсу, а саме: не посилюючи інфляційного тиску компенсувати несприятливі зміни умов торгівлі та підтримувати реальний валютний курсу на рівні, що сприяє максимальним обсягам реалізації національних товарів на внутрішньому ринку. В Україні середні коливання умов торгівлі за останні роки становили ±3,6 %, що із урахуванням частки імпортних товарів обмежує допустимі зміни номінального курсу межами ±2,5 %[1][1] (детальніше див. Додаток). Враховуючи, що, за нашими розрахунками, темпи зміцнення реального ефективного валютного курсу можуть досягти 7 % на рік, підтримання його наближеним до рівноважного рівня вимагатиме підвищення цін щонайменше на 9,1 %. Намагання знизити темпи приросту інфляції до 7,5 %, як це закладено в бюджеті на 2007 рік, потребуватимуть номінальної ревальвації щонайменш на 4,6 %, реалізація якої з огляду на негативне сальдо торгового балансу України є небажаною. Або стримування темпів підвищення реального курсу, що обумовить його заниження і відповідний гальмівний вплив на розвиток галузей, орієнтованих на внутрішній ринок. Продовження фіксації номінального курсу визначатиме збереження показника інфляції на рівні 11-12 %.

Розширити межі курсових коливань для суттєвішого зниження інфляції стане можливим лише зі зменшенням залежності української економіки від зовнішніх шоків і підвищенням стійкості структури внутрішнього споживання, що передбачає зростання питомої ваги вітчизняних товарів у обсязі кінцевих та проміжних продуктів, розвиток високотехнологічних виробництв, які менше залежать від цінових чинників.

Для забезпечення оптимальної гнучкості номінального обмінного курсу за переходу від таргетування обмінного курсу до таргетування інфляції має відповідним чином змінитися система інструментів управління валютним курсом. Ключову роль у ній мають відігравати інструменти, спрямовані на розвиток чинників, які в найбільшій мірі сприяють стримуванню надмірних курсових коливань і запобігають виникненню кризових ситуацій.

1. Основним інструментом впливу на валютний курс за режиму його вільного плавання є процентні ставки. Проте існування безпосереднього зв’язку між ними та валютним курсом через правило непокритого процентного паритету підвищує ймовірність посилення волатильності процентних ставок у ситуації, коли вони одночасно зазнають впливу з боку курсових коливань та використовуються як інструмент зменшення останніх. Слід відмітити також, що за режиму ІТ процентні ставки є ключовим інструментом досягнення поставлених інфляційних орієнтирів, що обмежує можливості їх використання для впливу на курсову динаміку.

2. Не менш важливим інструментом впливу на валютний курс є валютні інтервенції. За переходу до режиму вільного курсоутворення тактика і принципи проведення валютних інтервенцій мають змінитися. Сконцентруватися на регулюванні надмірної волатильності обмінного курсу без руйнації дії ринкових механізмів валютного ринку дозволить здійснення валютних інтервенційдискреційно, лише за перевищення допустимих меж курсових коливань і в напрямі наближення реального ефективного курсу до рівноважного тренду. Відтак основними принципом валютних інтервенцій має стати заборона на такі валютні операції, що можуть привести до відхилення реального ефективного курсу від рівноважного тренду. При цьому їх прозорість і координованість із заходами регулювання процентних ставок д озволить мінімізувати вірогідність виникнення суперечності між валютною та грошвою-кредитною політиками.

3. Велика увага має приділятися підвищенню здатності НБУ впливати на процес прийняття рішень учасниками валютного ринку у спосіб інформаційних інтервенцій. Йдеться про налагоджування ефективного процесу організації і структурування потоків інформації між суспільством та центральним банком у спосіб регулярного публічного роз’яснення причин й очікуваних наслідків тих чи інших заходів в сфері валютної політики. Це дозволить цілеспрямовано формувати певні очікування і алгоритми поведінки суб’єктів валютного ринку у конкретній ситуації. Відтак з часом інтервенції все більшою мірою набуватимуть форми надання інформаційних сигналів суспільству щодо напрямів політики НБУ, підкріплених операціями з реальними валютними активами, проте у відносно незначних обсягах.

Як переконує досвід зарубіжних країн, що пережили валютні кризи, цих традиційних інструментів впливу на рівень валютного курсу недостатньо для втримання курсової динаміки у визначених межах. Специфіка розгортання і перебігу валютних криз 1990-х років доводить, що ключовим чинником розгортання неконтрольованих кризових тенденцій є накопичення критичної маси «валютних» помилок окремих економічних агентів. Для запобігання цьому основна увага має приділятися забезпеченню збалансованості валютних ринків та стійкості їх суб’єктів до валютних ризиків.

Відтак за переходу від режиму прив’язки валютного курсу до режиму вільного курсоутворення ключова увага має бути освоєно додаткові інструменти, що сприяють забезпеченню валютної стабільності на макро- та мікрорівнях.

1. Роль своєрідного вбудованого стабілізатора, що дозволяє гасити спекулятивні ситуації на валютному ринку, виконує податок на валютні трансакції. Він передбачає, що оподаткуванню підлягають всі без виключення валютні операції із національною валютою, причому в період, коли валютний курс не виходить за межі коридору, всі операції з валютою мають оподатковувати за базовою ставкою (в більшості розробок, присвячених цьому питанню, рекомендується базова ставка 0,005 %, що не перевищує середніх трансакційних витрат на валютному ринку. За виходу валютного курсу за межі коридору ставка оподаткування валютних операцій підвищується до 25-50 %.

При оцінці доцільності запровадження податку на валютні трансакції в Україні слід зважати на такі його негативні наслідки як збільшення прямих витрат учасників ринку, що може гальмувати поширення нових валютно-фінансових інструментів і витісняти валютну торгівлю у офшорні зони. Проте підсумковий економічний ефект очікується позитивним завдякизменшенню інтенсивності і частоти спекулятивних атак ірозширенню можливостей НБУ запобігати їм без необхідності проведення масованих валютних інтервенцій.

2. Дієвим інструментом, спрямованим на обмеження надмірно ризикованої діяльності суб’єктів валютного ринку, є введення у законодавчо-нормативну базу, що регулює порядок здійснення валютних операцій, поняття “кваліфікований (або професійний) інвестор”. Згідно міжнародної практики, “кваліфікованим інвестором” визнається юридична або фізична особа, досвід і кваліфікація якої дозволяє правильно аналізувати ризики, пов’язані з інвестиціями в ті або інші валютно-фінансові інструменти, самостійно вибирати ефективні заходи страхування від них, і яка має у своєму розпорядженні достатні ресурси на випадок непередбачуваних втрат за несприятливого розвитку подій. Статус кваліфікованого інвестора можуть отримати професійні учасники валютного ринку (брокерські і дилерські компанії), фінансові установи, кредитні організації і страхові компанії, промислові корпорації, а також фізичні особи, що відповідають встановленим вимогам. Основними критеріями відповідності статусу кваліфікованого інвестора є досвід роботи на валютних ринках, обсяг власних активів і фінансових ресурсів в управлінні, відповідність вимогам спеціального порядку звітності та аудиту.

Разом із введенням в чинне законодавство поняття “кваліфікований інвестор”, має бути здійснено сегментування валютних ринків на “ризиковані” і “неризиковані” сектори,розроблено спеціальний порядок регулювання діяльності “кваліфікованих інвесторів” та розміщення й обігу високоризикованих валютно-фінансових інструментів, який передбачає, що за участі в операціях з останніми кваліфіковані інвестори не мають права укладати угоди від імені, за дорученням і/або за рахунок інших осіб, які не є кваліфікованими інвесторами.

Поділ учасників ринку на “кваліфікованих” і “некваліфікованих” інвесторів дозволяє суттєво зменшити ймовірність валютних помилок на мікрорівні.

3. Важливим інструментом забезпечення курсової стабільності є контроль за обсягами і структурою короткострокових капіталів. З урахуванням світового досвіду та особливостей чинного стану платіжного балансу України і ситуації на валютному ринку слід наголосити на першочерговій необхідності:

- - дотримання чітко вираженої етапності і послідовності лібералізації регулювання руху капіталів та зняття обмежень на проведення валютних операцій за їх суб’єктами, термінами та формами;

- - продовження курсу на накопичення достатніх обсягів золотовалютних резервів для підтримання рівня кредитоспроможності України та збереження контрольованості валютного ринку;

- - посилення валютного контролю за обсягами і структурою короткострокових іноземних капіталів, які мають боргову природу, шляхом:

­ ­ розробки і законодавчого закріплення чітко визначеного порядку повернення іноземних інвестицій у кризовій ситуації;

­ ­ посилення жорсткості порядку конвертації інвестиційних вкладів іноземних інвесторів у гривні;

­ ­ збереження з метою контролю за портфельними інвестиціями вимоги проведення всіх розрахунків за об’єкт інвестування через уповноважених посередників;

­ ­ підвищення резервних вимог за депозитами нерезидентів в національних банках на бездохідній базі;

­ ­ обмеження частки активно-пасивних операцій банків в іноземній валюті шляхом встановлення лімітів на зовнішні позики та депозити в іноземній валюті;

­ ­ розроблення порядку стягнення податків на посередництво в іноземній валюті.

4. Підвищеної уваги потребує регулювання валютних потоків через філії іноземних банків, що вимагає запровадження обмежень на здійснення останніми певних видів валютних операцій боргового характеру і кредитування окремих стратегічно важливих секторів економіки у національній валюті.

5. В умовах зростання фінансової відкритості України та розширення можливостей доступу фінансових і нефінансових корпорацій до ресурсів зовнішніх ринків капіталу, засоби підвищення стійкості суб’єктів валютного ринку до курсових коливань та стимулювання їх до активнішого використання технологій валютного ризик-менеджменту знаходяться в сфері розвитку пруденційного контролю та нагляду, які надають НБУ можливість впливати на процес управління валютними ризиками на макро- та мікрорівнях:

Водночас слід зважати на те, що особливістю сучасного етапу в Україні є активізація непрямих каналів впливу валютних ризиків на доходи та капітал комерційних банків через ризики незастрахованих валютних позичальників і таких, що не мають валютних доходів, через негативний вплив курсових коливань на макроекономічні показники тощо. Відтак чинні пруденційні норми (як-то: контроль за виконанням нормативу адекватності капіталу та відкритої валютної позиції, вимоги щодо формування резервів під кредитні ризики за операціями в іноземній валюті відповідно до їх категорії, вимога щодо необхідність письмового попередження позичальника про можливі валютні ризики при наданні валютного кредиту) не в повній мірі охоплюють весь спектр валютних ризиків, що вимагає їх доповнення такими заходами:

- - ужорсточенням лімітів на відкриту валютну позицію із переходом до активнішого використання Нацбанком України валютних свопів;

- - введенням лімітів за вимогами і зобов’язаннями в іноземній валюті з метою вдосконалення управління структурою банківських активів і пасивів;

- - стимулюванням банків до активнішої диверсифікації курсових ризиків через обмеження частки їхніх активних операцій в окремо взятій валюті;

- - запровадженням в обіг цінних паперів з плаваючою процентною ставкою, що забезпечить кращу індексацію валютних ризиків для довгострокових цінних паперів та підвищить привабливість активів, деномінованих у національній валюті.

З урахуванням чинної тенденції до зростання потенціалу валютних ризиків слід переглянути коефіцієнти перерахунку контрактів по валютних курсах при розрахунку показника адекватності капіталу, що допускається правилами Базельського комітету. Зважаючи на високу вірогідність фінансових втрат банків не лише при переоцінці надходжень за валютними кредитами і видатків за валютними депозитами, а й настання ситуації неплатоспроможності позичальників, коефіцієнти слід збільшити щонайменше вдвічі з 2 % до 4 %.

Разом з тим, Нацбанку України слід привернути увагу комерційних банків до того факту, що вирішення завдання захисту від валютних ризиків лежить в площині не механічного нарощування капіталу, а оптимальнішого його розподілу[2][2] на основі оцінок впливу валютних ризиків на майбутні прибутки позичальників. Допомогти банкам у вирішенні цього завдання зможе створення комплексної інтегрованої системи ризик-менеджменту, яка базуватиметься на інтегрованих оцінках сукупних прибутків і збитків сектору фінансових і не фінансових корпорацій (детальніше див. Додаток 2).

Додаток 1

Як вагома складова стратегії економічного зростання, валютна політика має бути спрямована на максимізацію споживання національних товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Підтримання конкурентоспроможності національних товарів на зовнішніх ринках забезпечується за рахунок компенсації несприятливих змін умов торгівлі, а на внутрішньому ринку – залежить від реального ефективного обмінного курсу (РЕОК).

При визначення допустимих меж коливання номінального курсу та тренду реального валютного курсу доцільно спиратися на теоретико-методологічні підходи теорії ПКС та теорії рівноважного реального курсу. З цих позицій динаміка РЕОК тісно пов’язана зі змінами номінального курсу та розривом між темпами інфляції всередині країни та за кордоном:

∆q@p+ ∆s (1)

де: ∆q –темпи зміни РЕОК,

p - різниця між темпами інфляції в країні та за кордоном;

∆s – зміна номінального обмінного курсу;

Узагальнена формула взаємозалежності між змінами реального і номінального курсів, інфляції та умов торгівлі має такий вигляд.

∆q-p £ ∆s £ ∆tot (2)

де ∆q –темпи зміни РЕОК, які згідно з ПКС дорівнюють ∆q@-p+ ∆s;

p - різниця між темпами інфляції в країні та за кордоном;

∆s – зміна номінального обмінного курсу;

∆tot – зміна умов торгівлі.

Особливістю країн з перехідною економікою є заниженість валютних курсів національних грошових одиниць, яка підтримується за рахунок їх прив’язки до провідних валют світу. Тому за переходу до режиму плаваючого валютного курсу країна може стикнутися з ревальвацією національної валюти. Коефіцієнт недооцінки гривні за рівнем ПКС у 2006 р. становив 0,74, що характеризує потенціал майбутнього зміцнення реального ефективного курсу. Безпечні темпи такого підвищення РЕОК гривні визначалися за використання методології РРОК. (див. рис.1-5).

За результатами розрахунків тренду рівноважного реального обмінного курсу за збереження сприятливих умов для економічного розвитку темпи підвищення РЕОК гривні можуть сягнути 7 % на рік. За формулою (1) це задає межі суми номінальної ревальвації гривні та різниці між темпами інфляції в країні та за кордоном.

Для визначення взаємозв’язку між змінами номінального курсу та умов торгівлі з метою компенсації несприятливих змін останніх західні фахівці пропонують орієнтуватися на дотримання наступної залежності:

(3)

де S –зміна номінального обмінного курсу,

l і l* – бажаний рівень споживання вітчизняних товарів всередині країні та за кордоном,

ρ – частка національних товарів у кінцевих продуктах;

Р і Р* – національні та імпортні ціни на кінцеві продукти, тож Р/Р* – зміна умов торгівлі.

Оскільки частки експорту та імпорту у ВВП України приблизно рівні (в минулому році вони становили 49,8 %та 49,4 % відповідно), то для спрощення можна припустити, що перший множник у формулі (3) дорівнює 1. Враховуючи, що частка продажу товарів вітчизняного виробництва через торгову мережу останніми роками не перевищує 70 %, а частка імпорту у структурі проміжного споживання за таблицями витрати-випуск становить 32,3 %, то допустимі розміри зміни номінального обмінного курсу гривні дорівнюють 3,6^0,7@ 2,5 %.

Згідно з формулою (1) в умовах сприятливих умов економічного зростання та відповідного зміцнення номінального і реального курсів гривні мінімально допустимий розрив між темпами інфляції в Україна та за кордоном становить 7-2,5=4,5 %. Із врахуванням темпів інфляції в Росії (10-9 %), та єврозоні (2 %), що є найбільшими торговельними партнерами України, показник темпів інфляції за кордоном для України становитиме 4,6 %. Тому в номінальному виразі темпи інфляції в Україні можуть досягти 4,5+4,6=9,1 %. Намагання знизити темпи приросту інфляції до 7,5 %, закладених в бюджеті на 2007 рік, потребуватимуть ревальвації щонайменш на 7-(7,5-4,6)=4,6 %, реалізація якої з огляду на від’ємне сальдо торгового балансу України є небажаною.

Незважаючи на деяку спрощеність розрахунків, їх результати дозволяють стверджувати, що в умовах прискорення економічного розвитку і збереження висхідного тренду РЕОК за продовження політики підтримання прив’язки обмінного курсу гривні темпи інфляції не опустяться нижче 11-12 % на рік без застосування вкрай жорстких антиінфляційних заходів, які можуть загрожувати економічній активності. Натомість розширення допустимих меж коливань валютного курсу підвищить шанси на успіх щодо поступового зниження темпів інфляції. Об’єктивні умови для підвищення гнучкості валютного курсу створюються лише зі зменшенням залежності української економіки від зовнішніх шоків і підвищенням стійкості структури внутрішнього споживання, що передбачає зростання питомої ваги вітчизняних товарів у обсязі кінцевих та проміжних продуктів, розвиток високотехнологічних виробництв, які менше залежать від цінових чинників.

Таблиця 1

Динаміка умов торгівлі, номінального обмінного і реального ефективного курсів гривні (зміна до попереднього року, %)

Показники	Роки	Стандартне відхилення
									1998-2006	2001-2006
Умови торгівлі*	4,7	9,2	-8,2	1,0	1,6	7,3	7,8	4,9	-1,1	5,4	3,6
Номінальний курс гривні (середній за період)	-26,3	-70,8	-31,7	1,2	0,8	-0,2	0,2	3,7	-1,4	21,0	1,7
Реальний ефективний обмінний курс	-8,5	-10,2	3,9	-0,4	-9,2	-5,7	-2,7	17,0	8,0	9,9	9,6
Індекс споживчих цін	20,0	19,0	26,0	6,1	-0,6	8,2	12,3	10,3	11,6	8,0	4,7

Джерело. Статистичні дані НБУ, IMF Executive Board Concludes 2006 Article IV Consultation with Ukraine. – January 22, 2007. www.imf.org/external/np/sec/pn/2007/pn075.htm

Динаміка реального рівноважного і реального ефективного обмінних курсів гривні (в індексній формі), та визначальні фактори їх динаміки протягом 2000-2006 років.

   

Дата добавления: 2015-07-11