Навіщо нам іноземні інвестиції

Утримуваний останніми роками в Україні рівень інвестицій — 20—22% ВВП — не може вважатися задовільним, оскільки неспроможний забезпечити довгострокову високу позитивну економічну динаміку.

Зауважимо, у розвинених країнах рівень інвестицій у структурі ВВП у багатьох випадках не перевищує український показник, а в ряді випадків — навіть нижчий. Так, у США цей показник упродовж останніх років утримується на рівні 18%, у Великобританії — близько 17, Франції — 20%. Багато країн досягали економічного зростання за відносно низьких рівнів інвестицій у структурі ВВП — завдяки ефективному використанню наявних ресурсів та управлінню виробничим потенціалом або ж умілому використанню великих сировинних запасів для швидкого нарощування експорту та спрямовування надходжень від нього на цілі розвитку. Водночас слід мати на увазі, що в розвинених країнах є сформовані основні фонди й сучасна інфраструктура, тоді як країнам, що розвиваються, і країнам з трансформаційною економікою потрібні великі кошти для її створення. Тому, приміром, у «азіатських тигрів» і Китаю висока економічна динаміка забезпечувалася питомою вагою інвестицій у структурі ВВП на рівні 30%.

Як і в усіх країнах, що розвиваються, або країнах із перехідною економікою, в Україні внутрішніх інвестиційних ресурсів украй недостатньо, щоб забезпечувати високу довгострокову економічну динаміку. Тому роль інвестиційного стимулятора часто виконували прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Однак у нашій країні вони поки що не можуть стати важливим чинником економічного зростання. Хоча в 2005-му і відбулося значне збільшення припливу інвестиційних капіталів в Україну: іноземні інвестори вклали майже 7,9 млрд. дол. (загальний обсяг нагромаджених інвестицій на початок поточного року становив 350 дол. на душу населення, що, втім, на порядок менше, ніж у країнах — нових членах ЄС), проте, по суті, це результат перепродажу «Криворіжсталі» за 4 млрд. євро й купівлі банку «Аваль» майже за 0,9 млрд. євро.

Однак зазначений вище приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор не можна недооцінювати. Він може позитивно вплинути на зростання і розвиток в Україні. По-перше, банківська експансія важлива внаслідок так званого ефекту присутності: банки, які претендують на статус міжнародних гравців, змушені нести «тягар» присутності в досить великій кількості країн, щоб мати можливість запропонувати послуги своїм корпоративним клієнтам (які на початковому етапі входження в нову країну, що розвивається, вважають за краще співпрацювати зі «своїми» банками, мінімізуючи тим самим ризики на нових територіях). При цьому на класичне запитання, чи підвищує присутність іноземних банків стабільність банківської системи приймаючої країни, важко відповісти однозначно.

По-друге, потреби в ПІІ (незалежно від сектора чи галузі входження) зумовлені необхідністю фінансування зовнішньоторговельних дефіцитів, які стають для України реальністю в коротко- і середньостроковій перспективі. Так, у першому кварталі 2006 року торговельний дефіцит досяг майже 1,3 млрд. дол., а дефіцит сальдо рахунку поточних операцій по суті виявився збалансованим припливом ПІІ (приблизно по 700 млн. дол. кожний).

Очевидно, у середньостроковій перспективі поліпшення сальдо торгівлі товарами очікувати не слід — через зростання вартості енергоресурсів, а також високу енергозалежність основних статей українського низькотехнологічного експорту (насамперед у металургійній і хімічній галузях). Понад те, інвестиційне розширення часто супроводжується зростанням імпорту товарів, оскільки інвестори, що входять у виробничу сферу в новій для себе країні, віддають перевагу «звичайним» для них техніці, устаткуванню, виробничим потужностям (справді, у структурі імпорту в Україну з розвинених країн домінують промислові товари й устаткування). Хоча при цьому може спостерігатися певне погіршення торговельного сальдо, воно може бути компенсоване позитивними змінами в технологічних нішах і нарощуванні експортного потенціалу внаслідок інвестиційного припливу.

По-третє, у трансформаційних економіках інвестиційна привабливість зазвичай безпосередньо пов’язана з результативністю приватизаційних процесів. Міжнародна практика свідчить: країнам, які активно реалізують політику, спрямовану на створення та зміцнення інституту ефективного приватного власника, зокрема, через приватизацію і залучення інвестиційних ресурсів, в історично короткі строки вдавалося формувати новий конкурентний економічний потенціал. І навпаки — стримування приватизаційних процесів або їхнє переобтяження політичними міркуваннями призводило до вимивання інвестиційних коштів, старіння та розвалу наявної інфраструктури.

Існує хоча й складний, але позитивний зв’язок між приватизацією, потоками ПІІ та інтеграцією на міжнародних ринках, який спростовує помилкові міфи про те, що відкриття ринків для міжнародних інвестиційних капіталів призводить до катастрофічних наслідків для національних виробників і зниження потенціалу економічного зростання. Нагадаємо, що інвестиційний досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить:

— активна політика залучення ПІІ сприяє нарощуванню експорту та збільшенню виробництва продукції з високою доданою вартістю; спеціальні поступки й пільги іноземним інвесторам розбалансовують інвестиційне середовище та погіршують умови формування прозорої інвестиційної політики;

— ліберальні зовнішня торгівля та інвестиційний режим є найважливішими умовами залучення ПІІ, причому вплив другого чинника (ліберальний режим для припливу капіталів) домінуючий;

— приватизація великих державних підприємств за участю зовнішніх інвесторів хоча й потребує більше часу та зусиль, проте є найефективнішим способом залучення ресурсів, спрямованих на реформування і розвиток;

— інвестиційний приплив, супроводжуваний економічним зростанням, у свою чергу, стає чинником подальшого інвестиційного розширення;

— якщо спочатку чинником високої привабливості для ПІІ ставали приватизаційні процеси, то надалі, за умови, що обсяги і структура ПІІ досягають певної «критичної маси» (частки й значущості офіційних інвесторів у національній економіці), інвестиційний процес успішно триває вже без особливої прив’язки до приватизації — насамперед через ринок капіталів, інтеграцію в багатонаціональні мережі тощо;

— приватизація стратегічних підприємств, включаючи сектор послуг (банки, страхування і телекомунікації), із повним допуском зовнішніх інвесторів створює середовище, яке стимулює приплив ПІІ також до інших секторів економіки з одночасним поліпшенням зовнішньоторговельного балансу;

— активна позиція регіональної влади, її зацікавленість у поширенні приватизаційних процесів і формуванні інституту приватного власника, а також її (влади) готовність до співробітництва з інвестором є вагомим сприятливим чинником інвестиційного розширення;

— ПІІ не реагують лише на заклики або декларації керівництва країни. Для їхнього залучення потрібна постійна цілеспрямована робота щодо удосконалення всього господарського організму.

Дата добавления: 2015-07-11