Потреби валютної політики

Відкритість економіки країни до потоків (інвестиційних) капіталів стає домінуючою тенденцією у формуванні сучасних світогосподарських зв’язків і сприяє прискоренню інтеграційних процесів. Водночас такі потоки далеко не завжди позитивно впливають на валютну позицію і валютну політику країни. З іншого ж боку, спроби домогтися «керованості» валютних процесів чи поставити бар’єри на шляхах потоків капіталів часто призводять до неефективності валютної й торговельної політики і, крім того, до формування середовища, сприятливого для корупції. А будь-який надмірний контроль на глобалізованих ринках знижує конкурентні можливості насамперед вітчизняного бізнесу й провокує незацікавленість різноманітних фінансових інститутів в участі в такому економічному середовищі й навіть розширює інструменти відпливу капіталів. Тому саме валютна складова економічної політики сильно впливає на інвестиційні рішення.

Невідповідність між динамікою експорту/імпорту і рухом валютних потоків в останні роки в Україні виявилася настільки великою, що НБУ, починаючи з 2004-го, у своєму платіжному балансі ввів спеціальну статтю — «Недоотримана виручка від експорту товарів і послуг і оплата за непоставлений імпорт, а також платежі за фіктивними операціями з цінними паперами». За цією статтею 2004 року з України було виведено понад 6,9 млрд. дол. Зауважимо, що водночас, відповідно до рахунку «іншого короткострокового капіталу», у тому ж таки 2004-му Україну залишили 3,4 млрд. дол. (хоча, звичайно, не можна стверджувати, що всі ресурси за зазначеними статтями мають «недобросовісний» характер).

Тенденція відпливу капіталу тривала й у 2005 році, хоча, коли казати про дві зазначені вище складові, і в менших обсягах (3,5 млрд. і 3,3 млрд. дол. відповідно). Проте ці втрати дуже відчутні для валютної позиції країни.

Забезпечення вільного перепливу капіталів і водночас валютної та цінової стабільності потребує усвідомлення того, які інструменти можуть бути ефективними та як уникнути «змішування» суперечливих цілей. У цьому контексті варто мати на увазі так званий трикутник неможливості: серед трьох напрямів політики — вільні потоки капіталів, незалежна монетарна політика, фіксований валютний курс — досяжною та результативною є лише комбінація будь-яких двох із трьох названих, проте не всіх водночас.

Тобто, якщо країна обирає для себе режим економічної політики, у рамках якої дозволений вільний переплив капіталів, то її монетарна влада має визначитися щодо дилеми — реалізовувати незалежну монетарну політику чи підтримувати режим фіксованого валютного курсу. Сьогодні в Україні дебатується питання впровадження так званого таргетування інфляції — визначення цільових показників інфляції та їхнього досягнення переважно інструментами монетарної політики. Проте за умов дедалі зростаючої відкритості української економіки й бажання забезпечити низький рівень інфляції зберегти курсову стабільність гривні (реалізувати в Україні де-факто режим фіксованого курсу, який виконав свою позитивну роль у попередні роки в процесі макроекономічної стабілізації) уже досить проблематично.

Звичайно, макроекономічне середовище може зажадати перегляду режиму валютного курсу. Так, втрата експортних позицій і збільшення зовнішньоторговельного дефіциту, які спостерігаються сьогодні в країні, як свідчить вітчизняна практика, можуть провокувати лобістські вимоги девальвації (ослаблення) гривні для підтримки окремих експортних галузей, що сприяло б поліпшенню торговельного балансу. Проте заради цього, а також і сумнівних вигод для окремих галузей чи підприємств приносити в жертву валютну усталеність, а отже, і інвестиційний клімат — такий напрям політики не може розглядатися як виважений.

Девальвація може поліпшити конкурентні позиції експортерів лише в короткостроковій перспективі. Крім того, навіть проведена з метою поліпшення торговельних позицій, вона не робить країну більш конкурентоспроможною, а лише підкреслює системний характер утрати макроекономічної стабільності.Вже з цих двох причин від девальвації варто утриматися, тому що її наслідком може стати не стільки поліпшення зовнішньоторговельного балансу, скільки вихід інвесторів із країни.

Тому не «управління» валютним курсом необхідно сьогодні Україні, а подальше відкриття країни для ПІІ, які цілком зможуть забезпечити як балансування платіжного балансу, так і наповнення валютних резервів (а з ними — і забезпечення стійкості гривні).

Слід вказати на ще один валютний виклик, перед яким стоїть Україна, — вимоги перейти від прив’язки гривні до долара на євро (на чому наполягає ряд нових політичних лідерів). На сьогодні такий крок є передчасним і навіть недоцільним.

Як нам здається, коли 1999 року запроваджували євро, планувалося, що він матиме позитивні перспективи вартості й стабільності. Проте втрата вже в перший рік 20% вартості щодо долара викликала сумнів у можливості європейської валюти швидко потіснити долар на світових валютних ринках. І навіть сьогодні, коли євро відновив свої вартісні позиції, поки що немає чіткої ясності щодо глобальних валютних перспектив (зокрема, внаслідок того, що, попри складнощі торговельного балансу, американська економіка розвивається значно вищими темпами, ніж європейська: в останні роки темпи зростання економіки в США на 2—2,5 відсоткового пункту перевищують темпи зони євро).

Нагадаємо, існує ряд чинників, які визначають потенційну можливість валюти одержати повноцінний статус глобальної, зокрема:

— розмір економіки і зовнішньоторговельних зв’язків. Сьогодні обсяг економіки США як і раніше перевищує сукупний обсяг економік країн зони євро;

— історичні переваги. Експортери, імпортери, торговці валютою зазвичай віддають перевагу більш звичним для них валютам. Торгівля на основних світових товарних ринках також здійснюється переважно за долари;

— фінансові ринки. Розвиненість, глибина та відкритість національних фінансових ринків визначають їхній вплив на міжнародні фінанси. Сьогодні Нью-Йорк і Лондон залишаються «барометрами» фінансової активності у світі. Вочевидь, у найближчому майбутньому роль Франкфурта зростатиме, поки ж він програє долару на рівні глобальної фінансової впливовості;

— довіра до валюти. Тільки стійкий економічний розвиток, політична стабільність, впливовість, постійна висока привабливість активів підтверджують надійність валюти.

Якщо проаналізувати зазначені передумови, неважко побачити, що долар має великі переваги перед євро. Безсумнівно, у НБУ усвідомлюють ці та інші застереження проти «вільностей» на валютних ринках, що далеко не так очевидно на партійно-політичному рівні, звідки наполегливо висуваються вимоги включити посаду глави центрального банку країни до квотного списку закріплених за партією портфелів. Очевидно, що такі політичні наміри лише підштовхнуть серйозного інвестора до виходу з країни.

Дата добавления: 2015-07-11