Коливання, хитання, вагання 3 страница

А ще хочу просити Вашої допомоги, поради й підмоги, бо часом важко доводити своїм колегам очевидні речі. Часто кажуть мені: “А словники ось дають... А в словниках ось є...” Поясніть, будь ласка, в “Лікнепі”, що не завжди і не всім словникам можна вірити і чому. А тепер по суті. Чи внормоване словосполучення підростаюче покоління, чи, може, все ж правильно молоде покоління? Велике засилля – учий, – ючий у мові. То що – миритися з оточуючими й працюючими, відпочиваючими й бажаючими? Прошу охарактеризуйте вживання слова знаходитися в нашій мові. Хотілося б прочитати про використання дієслова займатися. Чи можна взагалі чимось займатися? “Вона займається в гуртку” правильно?

Як все-таки писати українською: “З легким паром”, “З легкою парою” чи “Доброго здоров’я, помившись”?

Чи правомірне використання слова кращий у розумінні найкращий? Ось, наприклад: “Транслюватимуться кращі концерти року”, “Рекс – кращий друг поліцейського”, “Кращий учитель року”, “Українські юніори серед 16 кращих команд світу” тощо.

Чи допустиме вживання металобрухту як синоніма брухтові.

Якщо Ви, пане Борисе, дасте відповіді на мої запитання, то вдячний буду Вам не тільки я, а й численні читачі “Нової доби”.

З повагою Валерій Куличов, Черкаси

Як же не відповісти на цей зворушливий читацький лист.

Цілком згодний з Вами, пане Валерію, що треба виполювати з нашого мовного терену оті незграбні штучні утворення, які називають активними дієприкметниками теперішнього часу: всепроникаючий, гальмуючий, дестабілізуючий, життєстверджуючий, доповнюючий, зв’язуючий, комплектуючий, координуючий, об’єднуючий, пануючий, руйнуючий, супроводжуючий, утверджуючий, шокуючий...

Річ у тім, що такі дієприкметники невластиві сучасній українській мові. У ній трапляються тільки віддієслівні прикметники з суфіксами – ач, – яч, – уч, – юч, що вказують не на дію, а на постійну ознаку предмета, втративши здатність керувати іменником. Тим-то й говорять: “Під лежачий камінь вода не тече”, “Лежачого не б’ють”, але не скажуть: “Лежача на верхній полиці купе людина усміхалася уві сні”, “Лежачий на рингу боксер не міг підвестися”, бо в перших двох реченнях слово лежачий виконує функцію прикметника, а в двох інших воно виступає вже як чужий нам активний дієприкметник.

Українська мова має вдосталь засобів, щоб, не порушуючи її мило-звучності, правильно й точно передати думку, висловлену по-російському активним дієприкметником. Тут до послуг і описова конструкція з означальним підрядним реченням та сполучниками що, який, котрий (співаючий ректор – ректор, що співає), і дієприслівник (“Відвідуючі бібліотеку студенти здавали книжки” – “Відвідуючи бібліотеку, студенти здавали книжки”), і дієслово (“Нам важко бачити тебе страждаючим від спеки” – “Нам важко бачити, як ти страждаєш від спеки”), й іменник (працюючий – працівник)...

Отже, фіктивні українські дієприкметники теперішнього часу, згадані й не згадані тут, можна замінити так: бажаючий – що (який, котрий) бажає, охочий; виступаючий – промовець; відпочиваючий – що (який, котрий) відпочиває, відпочивальник; відстаючий – відсталий (а також описова конструкція); всепроникаючий – всепроникний; граючий – гравець; гальмуючий – гальмівний; дестабілізуючий – дестабілізаційний; доповнюючий – доповнювальний; життєстверджуючий – життєствердний; завідуючий – завідувач; захоплюючий – захопливий, звабливий, знадливий, привабливий; зв’язуючий – сполучний; знаючий – тямущий, тямовитий, тямкий, компетентний; командуючий – командувач; комплектуючий – комплектувальний; координуючий – координаційний; маніфестуючий – маніфестант; нападаючий – нападник; обтяжуючий – обтяжливий; пануючий – панівний; подорожуючий – подорожній, що (який, котрий) подорожує; початкуючий – початківець; утопаючий, потопаючий – утопальник, потопальник, потопельник (а також описова конст-рукція); хвилюючий – зворушливий, бентежний, животрепетний; шокуючий – шоковий. А замість словосполучення підростаюче покоління слід вживати молоде покоління, або памолодь.

Щодо дієприкметників слідуючий та поступаючий, то, як зазначає автор книжки “Культура слова” Олександр Пономарів, вони неможливі навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, від яких могли б бути утворені. Російське следующий перекладаємо: наступний (у часовому й просторовому значенні) – наступний рік, наступна зупинка; такий (перед переліком або поясненням) – на порядку денному стоять такі питання: (далі йде перелік їх), прем’єр-міністр заявив таке: (викладається зміст заяви). Українськими відповідниками російського поступать є чинити, робити (коли мовиться про якісь дії), поводитися (про ставлення до когось, чогось), надходити (про пропозицію, гроші, книжки), вступати (до навчального закладу, організації). Але не вступаючий, а вступник.

Про слова займатися, знаходитися вже було в попередніх “Уроках державної мови”. Про вислів “З легким паром” я також писав у них. Мабуть, таки найліпший замінник цієї фрази – народне українське “Доброго здоров’я, помившись”.

В одній з публікацій мовного розділу газети наголошувалося, що нині активізуються готові російські блоки, які багато хто з нас тільки наповнює українськими словами. Внаслідок підступно руйнується сам кістяк мови, втрачається її самобутність. Ось хоча б уживання прикметника кращий у значенні найкращий. Це стало якоюсь пошестю, епідемією. Але ж нормативно не кращі з кращих, а найкращі, щонайкращі, якнайкращі.

І останнє: чи є металобрухт синонімом слова брухт? Стосовно цього наш видатний мовознавець Борис Антоненко-Давидович писав: “То як правильно назвати ту металеву ломань, що зветься по-російському металолом? Вона зветься брухт. І нема потреби додавати до цього слова ще й метало, бо брухт складається з металевих, а не якихось інших покидьків”.

Оскільки тема словників досить широка, про неї поговоримо іншим разом.

Успіхів Вам, пане Валерію, в оволодінні багатствами рідної мови.

***********************************

Жити в номерах чи в числах?

Із здобуттям незалежності України змінився статус нашої мови. Вона стала державною й пробиває шлях до свого утвердження і повноцінного, масштабами та якістю, суспільного функціонування. Адже добре відомо, яка гірка доля в солов’їної і калинової була в минулому. Ось що писав академік Іван Дзюба: “Витіснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призводило до нехтування її функціональних можливостей, до “завмирання” багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З іншого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють мову унікальності (що і є підставою її існування), небезпечно зменшують “конкурентоздатність” української мови в публічному і приватному мовленні, компрометують її, дають додаткові аргументи її недоброзичливцям”.

Безперечно, сьогодні посилилася увага до мовних проблем, зокрема й культури мовлення. Проводиться боротьба з чужоземними, невластивими або мало властивими рідній мові запозиченнями. Але, як вважає автор словника-довідника “Українське літературне слововживання” Сергій Головащук, все зводиться до очищення її від русизмів. І робиться це здебільшого стихійно, примітивно. У чому ж виявляється той примітивізм? Якщо ти послідовно вживаєш агенція, валіза, відсоток, національні меншини, потяг, шпиталь і ще кілька десятків популярних нині слів, то в усьому іншому можеш не звертати уваги ні на ті ж, але дещо “замасковані” русизми, ні на семантичні неточності лексем, ні на найгрубіші правописні помилки або стилістичні недоречності.

Нерідко замінюють слова та вислови, які є не тільки русизмами, а й інтернаціоналізмами, спільними для російської та української мов. Натомість частенько пропонують застарілі, діалектичні, рідковживані чи й не вживані, створені самими аматорами. Причому не враховується, чи скрізь така заміна буде доцільною, вмотивованою.

Замість градус радять уживати слово ступінь. Але ж воно багатозначне і в розумінні “градус” – застаріле. Замість номер (кімнати готелю чи якогось видання) пишуть число. А як тоді похідні номерний (числовий?), жити в номерах (у числах?).

Тираж міняють на наклад, що має інакше відоме значення. А як створити прикметник та інші похідні – накладний, накладання?

Не викликає загалом заперечень уживання іменників валіза, часопис. Та, знову-таки, чи завжди це доречно робити – чи буде зрозуміло, про що йдеться? Адже валіза – то й сумка, і чемодан, а часописом фактично називають періодичне видання – газету або журнал. Як же бути у випадках, коли треба конкретизувати їхнє значення?

Ще приклад. Є люди (навіть мовознавці), котрі дуже категорично наполягають, аби замість фотографії послідовно вживати тільки світлина, бо хтось колись, ще на початку розвитку цієї справи, таким словом користувався. А як же тоді з лексемами фотографувати, фотокопія, фотогенічний і подібними? Чого тільки не можна вичитати в наших газетах! Забажалося, наприклад, комусь замінити сучасне аеродром на прадавнє летовище, вертоліт на вже забуті гелікоптер чи гвинтокрил, не замислюючись, це роблять. Замість кругів для спорудження колодязів уживають кільця. Невже немає в українській мові іменника круг? Іноді складається враження, зазначає Сергій Головащук, що заміну загальновідомих слів словами маловідомими, але, так би мовити, гарними, екзотичними, роблять єдино задля прикрашання мови; особливо це неприйнятно тоді, коли вони нанизуються одне на одне і нам раз у раз доводиться спотикатися, читаючи такі тексти. Ось хоча б фраза: “Цей вислів має давню історію, а символічний назагал титул особливо цінується в провідних футбольних державах, де зазвичай щиро цінують традиції. З’ява абсолютного чемпіона – це свідчення...” Тут же неподалік – навзаєм.

***********************************

Українська криниця в Росії

У результаті контактів між мовами взаємовпливи неминучі. Це не може викликати жодних заперечень, якщо певні слова чи звороти запроваджуються не штучно, а з вимоги самого життя, осідаючи на стале підгрунтя мови іншого народу. Так російська лексикографія поповнилася суто українськими запозиченнями: хата-лаборатория, хлебороб, стерня, комнезам, незаможник, куркуль, повстанец, самостийник, делянка, заочник, косовица, доярка, пятисотенница, керманич, побратим, порожняк тощо. Навіть численні найменування географічних одиниць північного сусіда перенесено з нашої мови: Орловщина, Тамбовщина, Рязанщина, Смоленщина (порівняймо: Полтавщина, Київщина, Сумщина). Живцем засвоєно побутово-етнографічні українізми: девчата, кузня, жинка, горилка, криница, трембита, полонина, рушник, куманец і т. ін. Деякі слова потрапили в російську не в готовому, а в трохи зміненому вигляді, як, приміром, чрезвычайный, де до українського прикметника звичайний додано старослов’янський префікс чрез. Російщення української мови взагалі та її словникового складу зокрема відбувалося за радянських часів не з доброї волі нашого народу, а примусово, за наказом згори. Неозброєним оком можна побачити, скільки ще й тепер у нас побутує слів і висловів, створених на кшталт російських або вживаних з не притаманним українській мові значенням. Ці русизми почуваються тут так само впевнено, як у себе вдома. Про це вже писалося і мовилося багато, але зрушень не помітно.

Ось лише деякі з них: виключення (треба виняток), в залежності (залежно), роговиця ока (рогівка), сиворотка (сироватка), уступка (поступка), заключення (висновок), оточуюче середовище (навколишнє), пополам (наполовину), похожий (схожий), тьотя (тітка), кладовка (комора), нерозбериха (безлад), пішком (пішки), плодотворний (плідний), клюква (журавлина), жовтуха (жовтяниця), швидше всього (найшвидше), площадка (майданчик), командировка (відрядження), учбовий (навчальний), тим не менше (а втім, проте, однак), рахувати (вважати), жесть (бляха), застінок (катівня), купляти (купувати), чолка (чубчик), скряга (скнара), прихожани (парафіяни), вмішуватися (втручатися), головокружіння (запаморочення), добавляти (додавати), дома (вдома), жарений (смажений)... Кальки можуть використовуватися тільки тоді, коли в нашій мові немає потрібних слів і висловів для позначення того або іншого предмета, істоти, явища тощо. Але, як бачимо, все це звичайнісінькі дублети питомих, широковживаних лексичних одиниць рідної мови, які не лише відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із загального вжитку.

***********************************

Невиправдані пропуски слів

Володимир Маяковський казав, що відчував “майже фізичний біль”, коли бачив, як у реченнях часом зяють “провали” – пропуски потрібних слів. Справді, вони не менш (а інколи навіть більш) небажані, аніж уживання зайвих лексем, про що йшлося в одному із попередніх “Уроків...” (“Словесний баласт”). Через такі пропуски фрази стають дефектними, і ми мусимо відгадувати їхній зміст. А нерідко думка зовсім перекручується.

Читаємо в газеті: “Цей метод одразу позначився на роботі колективу”. Оскільки суть справи викладено не повністю, важко збагнути: позначився він позитивно чи негативно? Випадає потрібне слово і в часто вживаному (надто в усному мовленні) сполученні забезпечити план. Треба: забезпечити виконання (чи здійснення) плану.

А ось приклад того, як пропуск, здавалося б, незначного слова серйозно викривив зміст речення: “Маємо зробити все для зменшення ваги конструкції та економії металу”. Це можна зрозуміти як вимогу зменшити не тільки вагу конструкції, а й економію металу. Треба: “Маємо зробити все для зменшення ваги конструкції і для (або а також для) економії металу”.

Через “провали” слів іноді опиняються в одному ряду зовсім різні за своєю природою явища чи речі, як-от: “Таких показників лісівники досягли завдяки добрій деревині і кваліфікації”. Цілком зрозуміло, що ставити поряд дерево та кваліфікацію не варто – їх потрібно відокремити одне від одного і сказати:... досягли завдяки добрій деревині, а також своїй високій кваліфікації.

“Конфлікт” з граматикою виникає тоді, коли, перелічуючи людей або предмети, назви яких вимагають різних прийменників, ставлять прийменник тільки перед першим з іменників: “Гості Києва побували на виставках і картинних галереях”. Треба: на виставках і в картинних галереях. “Стемніло, і засвітилося світло не тільки в будинках, а й вулицях та майданах”. Треба: не тільки в будинках, а й на вулицях та майданах.

Якщо вживання зайвих слів можна назвати марнотратством у мові, то пропуски потрібних елементів лексики – шкідливою скупістю.

***********************************

Загальноприйнятий – загальноприйнятний

Загальноприйнятий – узвичаєний, визнаний усіма. “Дозволю собі побіжно висловити думку, яка трохи розходиться з загальноприйнятою” (Максим Рильський), “Іван Горобець постійно порушував загальноприйняті норми” (з газети).

Загальноприйнятний – такий, що його можуть визнати. “Ініціатива групи підприємців була загальноприйнятною” (з газети). В усному мовленні часом роблять помилку: не розрізняючи слів загальноприйнятий і загальноприйнятний, уживають друге замість першого.

Прийнятий – прийнятний

Розрізняється значенням. Перше слово – дієприкметник від прийняти. “Її не бентежить, що та думка з часом не влягається в звичну, прийняту всіма мірку” (Юрій Мушкетик). Друге – прикметник, означає “який відповідає певним вимогам, з яким можна погодитися”. Прийнятні умови, прийнятна форма господарювання.

Хворіти-страждати-слабувати

Виступають як синоніми, передають зміст “мати якусь недугу”. Нейтральним тут є лише слово (за)хворіти. Його звичайно сполучають із знахідним відмінком іменників – назв хвороб, рідше – назв уражених органів та прийменником на. “Коли я був уже аспірантом, захворів на грип...” (Юрій Щербак); хворіти на ангіну, на запалення легенів. Вислови типу хворіти на серце, на нирки мають розмовний відтінок. Як і звороти зі словом занедужати. Занедужати на ноги, на горло.

У дієслові страждати помітна деяка експресія, тому в суто науковому стилі воно не зовсім доречне. При страждати можливі три синонімічні форми іменників, причому це переважно назви стійких, тривалих недуг. Найбільшу активність виявляє прийменниково-відмінкова форма від плюс родовий відмінок іменників. Наприклад: “Проте тварини не страждають ні від атеросклерозу, ні від каміння у нирках” (із журналу). Страждати від діабету, від астми, від нефриту, страждати від професійних хвороб. Досить поширене керування на плюс знахідний відмінок: страждати на нирки, на серце, на легені (у цій формі переважають іменники – назви уражених частин тіла). У безприйменниковому орудному відмінку зі словом страждати сполучаються тільки деякі іменники, зокрема хвороби, захворювання з означеннями. Страждати простудними захворюваннями.

Дієслово слабувати розмовне. В усному мовленні його поєднують з прийменниково-відмінковою формою на плюс знахідний відмінок іменників – назв уражених частин тіла або іменників – назв неприємних відчуттів. Слабувати на очі, на груди. В історичній художній прозі слово слабувати вживається для стилізації мови. “Сам (князь) часто слабував на серце та на кольки в животі” (Павло Загребельний).

***********************************

Робочий – робітничий

Часом плутають ці схожі за будовою прикметники і кажуть чи пишуть робочий гуртожиток, робочий клуб, робоча їдальня замість робітничий гуртожиток, робітничий клуб, робітнича їдальня. Щоб не припускатися таких помилок, маємо пам’ятати, що робочий походить від іменника робота й означає “пов’язаний із процесом або часом праці”, а робітничий – від робітник, робітники. Отже, робочий план, бо це план для роботи, так само робочий одяг, робочий стіл, робоча гіпотеза. Робочий має також значення “який використовується у роботі” (робоча поверхня верстата, робоча частина ножа); “який забезпечує дію, функціонування чогось, приводить у рух що-небудь (про механізм та його частини)”. Наприклад: “На його плечі лягло найбільш складне і відповідальне завдання: відлити робочі колеса і статори для турбін” (Вадим Собко).

Робочі руки, робоча сила – це переносно робітники. Словосполучення робоча людина вживають щодо того, хто живе зі своєї праці, тобто цей вислів виражає соціальну характеристику особи або групи осіб.

Треба говорити робітнича гордість, слава, честь, бо це гордість, слава, честь робітника. Обслуга-обслуговування

“У селі погана поштова обслуга”, – пише газета. Одразу впадає в очі помилкове використання слова обслуга, яке має інше значення, ніж те, що йому надав автор публікації. Обслуга – це не дія, що задовольняє чиїсь потреби, а група людей, призначених виконувати певну роботу, здебільшого у військовій справі. “Гармату викотили на платформу, а обслуга зайняла теплушку” (Василь Козаченко). Російські відповідники цього слова – расчёт, прислуга. Коли треба передати дію, спрямовану на виконання якогось завдання, тоді слід удаватися до слів обслуговування або обслужування.

***********************************

Давайте підемо чи ходімо?

Українська мова у наказовому способі має не лише форми другої особи однини та множини, як російська (бери, беріть; вір, вірте; живи, живіть), а ще й форму першої особи множини (берімо, вірмо, живімо). Раз у раз натрапляємо на неї, наприклад, у народній творчості: “Заспіваймо пісню веселеньку про сусідку молоденьку”, “Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше”.

Російська мова, якій бракує цієї форми, послуговується описовою конструкцією типу давайте петь або дієсловом майбутнього часу доконаного виду – споём. Такі вислови часто проникають і в наше мовлення: давайте прочитаємо, давайте підемо, давайте поміркуємо, давайте проголосуємо. А правильно так: прочитаймо, ходімо, поміркуймо, проголосуймо. Слово давайте в українській мові вживається у своєму прямому значенні: давайте школярам нові підручники.

Не забуваймо і про те, що в нас, аби висловити заохочення до дії, здавна користувалися також спонукальною часткою нумо (нум), котра сполучає форми наказового способу будь-якої особи, часу або інфінітива. “Гей нумо, нумо враз шабельки погострім...” (Левко Лепкий), “Гей нум, браття, до зброї, на герць погуляти, Слави здобувати” (народна пісня). Фрази типу “Привітаємо нашого колегу з ювілеєм!”, “Завершимо будівництво вчасно!” мають звучати українською “Привітаймо нашого колегу з ювілеєм!”, “Завершімо будівництво вчасно!”, бо йдеться тут не про дію, що відбудеться в майбутньому часі, а про заклик до неї. Першої та третьої особи однини й третьої особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, тому, щоб надати фразі тону наказу, прохання чи побажання, вдаються до описової форми, поєднуючи дієслово з частками нехай або хай: “Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!” (Тарас Шевченко), “Хай чабан – усі гукнули – за отамана буде!” (Павло Тичина).

До речі, частка хай іноді сполучається також з другою особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: “Хай колись навчишся” (Панас Мирний), “Та хай ти собі будеш” (з живих уст).

Замість описової конструкції для третьої особи однини з частками нехай, хай можна вживати форми наказового способу другої особи однини, що роблять фразу динамічнішою, дійовішою: “Про мене хоч вовк траву їж” (приказка), а не “Хай вовк траву їсть”; “І не думай ніхто її зачепити” (з живих уст), а не “Хай ніхто не думає...”

***********************************

Уповноваження – повноваження

Не думайте, що ці іменники синоніми. Різниця між ними є, і не тільки значеннєва. Уповноваження – надання комусь прав діяти від імені того, хто це доручає. Одержати уповноваження на проведення ревізії. “Охоче посилаю Вам уповноваження на право перекладати мої оповідання” (Михайло Коцюбинський).

Повноваження – це самі права, надані для здійснення чогось. “Олександр Васильович передає всі свої повноваження старшому помічникові” (Віталій Логвиненко). Уповноваження звичайно вживається в однині, а повноваження – і в однині, і в множині (переважно).

Помилка полягає в тому, що дехто слово уповноваження ставить замість повноваження. “Скоро депутати складуть свої уповноваження”, “Уряд надав послові широкі уповноваження”. В обох цих реченнях треба було вжити іменник повноваження.

Звертання – звернення

Звертання – дія за значенням “звертати, звертатися”. Звертання з шляху, звертання батька до сина. А також – вислів, думка, прохання, спрямовані до когось; у мовознавстві – слово або сполучення слів, що називають особу чи предмет, до яких звертаються: епітетне звертання, риторичне звертання, займенникове звертання. Звернення – 1. Дія за значенням “звернути, звернутися”. Звернення до джерел. 2. Сповіщення, розпорядження або заклик, привітальна промова, адресована народові, громадськості, якомусь колективові, організації тощо. Звернення до учасників ІІІ Всесвітнього форуму українців, звернення до освітян.

Збірка – збірник – зібрання

Ці слова часто не розрізняють за значенням, тоді як кожне з них має свої змістові відтінки. Збірка – однотомне (рідше кількатомне) видання художніх творів одного автора або фольклорних записів. Збірка поезій, збірка дум.

Збірник – посібник з математики, фізики, мови тощо; книжка, що містить у собі різні матеріали, документи, зведені закони, тексти певного призначення; видання, до якого входять художні твори кількох чи багатьох авторів. Збірник задач, збірник диктантів; збірник наказів і розпоряджень, збірник новел молодих письменників.

Зібрання – переважно багатотомне видання творів якогось автора. Його можна назвати і зібранням, і збіркою. Наприклад, “П’ятдесятитомне зібрання творів Івана Франка” і “П’ятдесятитомна збірка творів Івана Франка”. Але про однотомне видання творів одного автора кажуть, що це збірка, а не зібрання.

***********************************

Прилад – приладдя

Як відомо, більшість іменників виступає в однині й множині: камінь-камені, корінь-корені, прилад-прилади, прут-прути. Але є в українській мові слова, лексичне значення яких таке ж саме, як і названих вище, хоча граматично вони становлять окремий вид іменників. Це збірні іменники, що не мають форм множини, бо форма однини в них виражає не один, а багато однорідних предметів, котрі не підлягають лічбі. Якщо одиничні іменники – чоловічого роду другої відміни твердої або м’якої групи (колос, прилад, ремінь), то збірні – середнього роду другої відміни м’якої групи з закінченням -я: волосся, колосся, коріння, пруття, реміння. Оскільки збірні іменники передають сукупність предметів, дехто гадає, що їх можна сполучати з прикметниками у формі множини: золоті колосся, міцні коріння, кучеряві волосся, шкільні й канцелярські приладдя. Ці вислови суперечать морфологічній нормі сучасної літературної мови. Правильно: кучеряве волосся, рясне колосся, міцне коріння, гнучке пруття, шкільне й канцелярське приладдя.

Деяким створеним за аналогічними моделями словам не притаманна категорія збірності, тому їх уживають і в однині, і в множині: учасник змагання і спортивні змагання, зі знанням справи і грунтовні знання, без жодного зусилля і докладати зусиль.

Судовий – судновий

У російській мові від іменника судно (плавзасіб) похідні – суда (множина), судовой. Ті, хто нашою володіє кепсько, впевнені, що так само й по-українському. І помиляються. Адже прикметник від судно – судновий. Судновий журнал, суднова команда (а не судовий журнал, судова команда).

Судовий – від суд. Судова справа, судові видатки. У ХІХ сторіччі це слово вживали також як іменник. “Чутка збила з пантелику судових і громаду” (Панас Мирний). Нині для називання працівника юстиції застосовують описову конструкцію – працівник суду або судовий працівник.

Тягнути – спричиняти

В офіційних документах та публікаціях на юридичні теми частенько впадають в око хибні фрази типу “Такі дії тягнуть (потягнуть) за собою прикрі наслідки”. Чому хибні? Бо побудовані на російський кшталт: потягнути – це повлечь (у розумінні “потащить”). А в нашому контексті доречні слова спричинити (що), призвести (до чого). Тож фраза має звучати: “Такі дії призведуть до прикрих наслідків” або “спричинять прикрі наслідки”.

***********************************

Дійовий – діючий

Дійовий – здатний активно діяти; спроможний робити вплив на що-небудь. “З кожним роком рух народів за мир посилюється, стає більш дійовим” (з журналу).

Дійова особа: а) учасник якоїсь події, справи (“Факти всі перевірені, дійові особи не вигадані” – Юрій Яновський); б) персонажа, героя драматургічного твору також слід називати дійовою особою, а не діючою (“Народ – козацька маса, селянство, міське ремісництво – є активною дійовою особою в опері Костянтина Данькевича” – з журналу). Навпаки, правильним у сучасній літературній мові вважається вислів діюча армія. Тут діючий уживається як означення. Використовувати це слово у складі дієприкметникового звороту не рекомендується: в цьому разі вдаються до описового способу. Наприклад, надають перевагу конструкції речення “Злочинні угруповання, що діють у місті, поділили між собою речові ринки”, а не “Злочинні угруповання, діючі в місті...”

Замість діючий у таких словосполученнях, як діючий прем’єр, діючий правопис, діюча програма, діюче законодавство, тепер у літературній мові вживають чинний прем’єр, чинний правопис, чинна програма, чинне законодавство.

У значенні “вагомий”, “ефективний”, “результативний” найчастіше виступає слово дійовий. “З турботи про рідних, про найближчих людей і починається дійова доброта людська”; дійовий вплив, дійовий засіб, дійове виховання, дійове знаряддя тощо.

Загрожувати – погрожувати

Хоч ці лексеми близькі морфологічно, але змістово розрізняються.

Загрожувати – становити небезпеку, створювати її. “Суперечка загрожувала перерости в сварку” (Петро Колесник), “Артамонову загрожувала сліпота” (Любомир Дмитерко).

Погрожувати – залякувати чим-небудь, нахвалятися зробити щось неприємне. “Начальник полкової розвідки... погрожував розстріляти нашого старшого лейтенанта з “особистої зброї” (Іван Багмут). Однак декотрі мовці, та й автори художніх творів, часом не надають значення відмінностям у семантиці цих двох слів і тим самим припускаються стилістичних помилок. Приміром, “Гнила осінь погрожувала (треба: загрожувала) засмоктати вози і гармати в грузьких болотах”; “Часто, посварившись з братом, дівчинка загрожувала (треба: погрожувала), що розповість батькам про його витівки”.

Ящик – скринька – шухляда

Найбільш “українським” серед іменників цієї тематичної групи навчальне видання “Антисуржик” називає слово скриня, яке вживалося в нас на позначення виду меблів, а також посудини у млині, куди падає борошно. Ще порівняно недавно скриня була майже в кожній хаті: у ній зберігали одяг, коштовні речі. Слово увійшло у прислів’я “Добра (мудра) господиня, коли повна скриня”.

Скринькою сьогодні звуть малу скриню. До неї, спеціально обладнаної (має насамперед отвір), вкидають кореспонденцію. З цим словом існують сполучення поштова скринька, скринька для скарг і пропозицій, скринька для запитань, скринька для бюлетенів тощо. Шухляда – це висувний ящик, що вважається частиною меблів (шафи, стола, буфета). У шухлядах можна тримати ножі, ложки, виделки, ключі, зошити, інші дрібні предмети, туди складають білизну.

Дата добавления: 2015-10-21