Виголошувати, оголошувати, проголошувати

Збігаються у значенні “привселюдно виступати з промовою, доповіддю, висловлювати якісь думки” дієслова виголошувати і проголошувати. Урочисто виголосити (проголосити).

Тільки проголошувати – декларувати, обнародувати. Проголосити рівноправність. Проголосити незалежність.

Тільки оголошувати – публічно заявляти про що-небудь, робити відомим, офіційно визнавати. Оголосити подяку. Оголосити невинним. Оголосити збори відкритими.

Зачитати указ чи прочитати указ (телеграму)?

У наведених сполученнях дієслова зачитати й прочитати синонімічні, тобто виступають як рівноправні, взаємозамінні. Однак різні префікси вносять і певні відтінки. У практиці спостерігається тенденція використовувати слово зачитати в тих випадках, коли йдеться про повідомлення вголос якоїсь лаконічної інформації (зачитати заяву, резолюцію тощо) на зборах, засіданнях. Теоретично можлива й така фраза: голова зборів прочитує резолюцію, тобто спочатку сам знайомиться з нею. Але звичайно побутує варіант (мовиться про теперішній час): голова зборів читає резолюцію.

Отже, коли знайомлять слухачів зі змістом офіційних паперів, здебільшого коротких, перевага надається дієслову зачитати: зачитати указ, зачитати телеграму. З іменниками доповідь, лекція усталилася інша сполучуваність: прочитати доповідь (лекцію).

***********************************

Нарешті про ”нарешті”

Прислівник нарешті відокремлюється комами як вставне слово: 1. Якщо вказує на зв’язок думок, порядок викладу. “Та й, нарешті, ви зможете дістати в нього належну консультацію” (з газети). 2. Якщо наголошує, що член речення, при якому воно стоїть, завершує сказане або є останнім у переліку. “Минають села, наче сни. І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани” (Володимир Сосюра). 3. Якщо дає оцінку факту, служить для висловлення нетерпіння, незадоволення і под. “ – Чи ти скінчиш, нарешті, нещасний комедіанте!” (Михайло Коцюбинський).

А знаком оклику його відокремлюють тоді, коли цей прислівник уживається для вираження радості, захвату, задоволення тощо (в значенні вигуку). “Нарешті! Наші дорогі гості приїхали” (з газети).

Вставними найчастіше бувають такі слова й словосполучення: бач, бачиш, безперечно, безсумнівно, бувало, видимо, видно, відома річ, власне, втім, головне, головним чином, далебі, до речі, звичайно, звісно, здавалось, значить, зрозуміло, кажуть, коротше кажучи, либонь, мабуть, між іншим, мовляв, може, можливо, навпаки, на жаль, на мій погляд, на нашу думку, наприклад, на щастя, немає сумніву, отже, очевидно, певна річ, певно, по-перше (по-друге...), правда, проте й однак (коли ці слова стоять не на першому місці в головному чи підрядному реченнях, де вони є сполучниками), сказати б, справді, щоправда, як видимо, ясна річ і деякі інші.

Коли сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється: а власне, а втім, а може, а можливо тощо. “ А може, зустрінемося сьогодні?”

Якщо два слова, перед кожним з яких є сполучник і або ні, становлять єдиний усталений вислів, то відокремлювати їх не слід: і так і сяк, і туди і сюди, і вдень і вночі; ні туди ні сюди, ні сяк ні так, ні се ні те, ні вдень ні вночі, ні риба ні м’ясо.

Не потрібна кома також між двома однорідними членами речення, що з’єднуються повторюваним сполучником та утворюють тісну змістову єдність (звичайно вони не мають при собі пояснювальних слів): “А потім і щастя і горе обірвались так раптом” (Леся Українка).

***********************************

Звідки ти, ім’я?

“Як вас звати?” – “Сергій. А вас?” – “Ярослав. А вас?” – “Наталя”... Кожен з нас, певне, знає, як правильно писати своє ім’я, імена родичів і друзів, як утворюються форми по батькові тощо. Коротше кажучи, ознайомлений з практичним життям цих наймень в українській мові. Але чи багатьом відомі походження, значення, історія власних імен, що записані в наших паспортах?

Традиція давати людині ймення ведеться з сивої давнини, мабуть, відтоді, коли земляни навчилися спілкуватися між собою. У різних народів є свої принципи називання дітей. Східні слов’яни на час виникнення Київської Русі мали досить розгалужену систему особових імен. За довідником “Культура української мови”, своїх чад найменовували самі батьки на підставі різних ознак немовляти, його поведінки, пори та обставин народження. Тому нерідко траплялися імена Балуш (“пустун”), Мал (“малий”), Рудак (“рудий”), Безсон, Буян, Мовчан, Плакса і т. ін. Довгоочікуваного сина називали Ждан, Бажен (“жданий, бажаний”), небажаного, нечаяного – Неждан, Нечай. Імена Весна, Зима, Політко, Субота і под. вказували на час народження, а Одинець, Третяк, Четвертак, Семик, Дев’ятко – на те, якою за черговістю появи на світ була дитина в сім’ї.

Певна частина власних імен пов’язувалася з марновірствами та закликаннями. Так, імення Ведмідь, Лев, Сокіл давали дітям, щоб відлякувати злих духів, а Крив, Некрас, Нехорошко, Хвороща, Худяк – аби не привернути уваги нечистої сили, яка могла нашкодити малюкові чи забрати його до себе. Деякі батьки вірили, що коли дитину назвати негарним ім’ям, то вийде навпаки: вона виросте красивою, мужньою. Хлопчики Вовк, Зубр чи Орел неодмінно будуть сильними й витривалими, а Заєць і Білка – прудкими та моторними.

Споконвічно слов’янськими вважалися такі чоловічі наймення, як Добрило, Гостило, Гатило, Вишата, Милята, Путята, Славята, Милоніг, Переніг, жіночі Доброніга, Злата, Лада, Милуша, що також уживалися тоді.

Як відомо, перші київські князі мали варязькі імена, пристосовані до давньоруської фонетики: Аскольд (Оскольд), Дір (Дир), Рюрик (від Хрьорекр – “могутній славою, славний”), Олег (від Гельг, Хельг – “освячений, посвячений”), Ігор (від Інгвар, тобто Інг – “молодий, юний” плюс вар – “військова сила, військо”), Ольга (від Гельга, Хельга – “свята”). Та, починаючи від Святослава Ігоревича (Хороброго), в племінних вождів і давньоруських князів ІХ – ХІ сторіч були вже милозвучні слов’янські ймення, переважно складні, з другою частиною на - волод, - мир, - полк, – слав, з якими пов’язуються поняття володіння, миру (всесвіту і стану спокою, не війни), слави: Всеволод, Володимир, Остромир, Ратемир, Судомир, Творимир, Тихомир, Святополк, Ярополк, Володислав, Всеслав, В’ячеслав, Ізяслав, Милослав, Мирослав, Мстистав, Радослав, Ростислав, Святослав, Ярослав та ін.

Серед найпоширеніших давньоруських жіночих князівських імен були Верхуслава, Горислава, Гремислава, Звенислава, Предислава (Предслава), Сбислава, Святослава тощо. Про їхню популярність свідчить, наприклад, те, що Володимир Великий, розгромивши полоцького князя Рогволода й узявши собі за дружину його дочку Рогніду, змінив її ім’я, назвавши Гориславою.

У складі сучасних власних імен людей дослідники виділяють кілька шарів. Це давньоруські Борислав (скорочене Борис), Вадим, Гліб, уже названі вище Володимир, Всеволод, Ростислав, Святослав, Ярослав, а також Людмила, Світлана, зіслов’янщені Ольга, Олег, Ігор, кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов та ін.

Зупинімося на жіночих іменах Ольга і Світлана. Обоє вони входять до числа досить популярних в Україні. Перше своїм злетом і поширенням, безперечно, зобов’язане княгині Ользі – жінці мудрій і владній, чи не першій християнці в Київській Русі. Після охрещення вона дістала церковне ім’я Олена.

Українські майстри слова опоетизовують імення Ольга в своїй творчості:

Як у Олі очі – морська вода!

Як у Олі коси – ковил-трава!

Як у Олі, братця, така хода –

Наче пава гордая проплива!

(Станіслав Тельнюк)

Оленько, Олю... Пісенна моя Бондарівно!

(Любов Забашта)

Ім’я Світлана (рос. Светлана, білор. Святлана, пестливі форми – Світланонька, Світланка, Світлинка, Свєта, Лана, Ланочка, Лануся) є жіночим відповідником до чоловічого Світлан – “білоголовий, світлий”. З ним споріднені також Зоряна, Зорена, Светозар у південнослов’янських народів.

Звичай називати дітей ім’ям, у яке вкладається поняття світла, ясності, світанку, мають й інші народи Європи. У німців це Lucie, в англійців Lucia, Lucy і чоловіче Lucien, в італійців Luciana та Luciano. Усі ці імена походять від латинських Lucia, Lucianus – “світлий, блискучий, осяйний”.

Ім’я Світлана в українському фольклорі не засвідчене, але в художній літературі трапляється часто.

– Я з вами, Світланко, на край світу пішов би.

(Андрій М’ястківський)

– Твоє ім’я від світла

чи від лані?

Світлинко, Ланочко,

в журбі, в юрбі – одна!

Що Лані у тім холоді вікна?

Якій журбі здалась

неподоланній?

(Світлана Йовенко)

Найпотужніший шар становлять у нас візантійські імена, запозичені разом із запровадженням християнства на Русі у Х ст. Ці канонізовані (узаконені) церквою й зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) наймення давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські й давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими елліни тоді підтримували торговельні та культурні зв’язки. До цих наймень належать, зокрема, І ван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина та ін. На українському мовному ґрунті вони набули спеціального звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені, зазначають автори довідника “Власні імена людей” Лариса Скрипник та Ніна Дзятківська.

Втім, докладніше про це в наступних “Уроках...”

***********************************

Арабеск – арабески

Не думайте, що це той самий іменник в однині та множині. Арабеск – поза в класичному бальному танці. Арабески – 1. Вид орнаменту з геометричних і стилізованих рослинних візерунків. Малюнки для арабесок. 2. Маленький музичний твір, примхливий і невимушений за характером. Мелодія арабесок. 3. Збірка невеличких літературних творів. “Арабески” Миколи Гоголя.

Розрізняються семантично і прикметники акціонерний та акціонерський. Перший виражає поняття “який стосується акцій, заснований на них”. Акціонерне товариство. Другий передає зміст: “те, що належить, властиве акціонерам”. Акціонерські внески.

Російське общественный означає і суспільний, і громадський. Тому люди, котрі не знають добре української, вживають у нашій мові ці слова як синоніми, а звідси – помилки, недоречності. Тож треба пам’ятати, що суспільний утворено від іменника суспільство. Суспільний лад, суспільні відносини, суспільне буття, суспільна свідомість, суспільні науки. А громадський – від громада. Він має значення “не державний, не службовий, добровільний, такий, що стосується всього населення або якогось колективу”. Громадські організації, громадський порядок, громадські доручення, громадське харчування. Неправильно кажуть суспільний діяч, треба громадський діяч.

Деякі слова: думка, обов’язок, діяльність можуть сполучатися з обома прикметниками (суспільний і громадський), але значення таких висловів різне; воно зумовлене контекстом. Скажімо, суспільна думка – це політичні ідеї того чи того суспільства в певний період його історії. А громадська думка – погляд колективу, населення країни або більшого загалу (континенту, планети) на якесь питання. “ Громадська думка всього прогресивного людства виступає проти війни, за мир між народами” (з газети).

***********************************

Лопатеподібний чи лопатоподібний?

І так, і так правильно. Річ у тім, що це два різних прикметники. Лопатеподібний – який формою схожий на лопать. Лопатоподібний – який формою схожий на лопату.

Іменники блуза і блузка також не тотожні. Блуза – верхній вільний робочий одяг. Робітники були в легких блузах. Гірницька блуза. Блузка – легкий жіночий одяг (до пояса); кофта. Батистова блузка.

Бобер – водяний гризун, що дає цінне хутро. Річковий бобер. Шапка з бобра. Бобир – дрібна прісноводна риба; йорж. Зловили бобиря.

Витрати – затрати – втрати. Перші два слова збігаються у значенні: “кошти, гроші, витрачені на що-небудь”. Витрати (затрати) на капітальне будівництво.

Тільки затрати – матеріальні цінності, енергія, сила, праця і под., що використані на щось.

Втрати:

1. Марне витрачання чогось; збитки. Втрати врожаю. Зазнавати втрат.

2. Жива сила і техніка, втрачені під час війни. Тяжкі втрати. Людські втрати.

Гвоздиковий – гвоздичний. Розрізняються значенням. Гвоздиковий – належний до гвоздики як декоративної рослини із запашними квітами різних кольорів. Гвоздикове насіння. Гвоздичний – що стосується гвоздики як прянощів. Гвоздичне дерево. Гвоздичний запах.

Геркулесівський – дужий, міцний (здоров’ям, силою); схожий на Геркулеса (Геракла). Геркулесівські м’язи. Геркулесівська потуга.

Геркулесовий – приготовлений з вівсяної крупи. Геркулесова каша. Геркулесові стовпи – стале словосполучення. Пишеться з малої літери.

Дебет – лівий бік бухгалтерського рахунка. За дебетом і кредитом. Дебіт – кількість газу або рідини (об’єм), яка виходить з джерела за одиницю часу. Дебіт свердловини – 200 кубічних метрів на годину.

Девіз – вислів, формулювання. Зміст девізу. Розшифрування девізу. Девіза – вексель, чек для оплати його за кордоном. Одержання девізи.

Експонат – предмет, продукція, що їх показують на виставці або виставляють у музеї для огляду. Цікаві експонати. Музейний експонат. Експонент – особа чи організація, котрі демонструють експонати. Десятки експонентів.

Не ідентичні й слова обголений та оголений. Обголений – якого поголили. Обголене обличчя. Оголений – 1. З якого зняли одяг, покриття, зробили голим. Оголені спини. Оголена земля. 2. Залишений без потрібного, без захисту. Оголений фронт. 3. Переносно: розкрита суть когось, чогось. Оголене нутро лицеміра.

Первинний – первісний – первозданний. Слова, що теж мають різні значення. Первинний – 1. Від якого або з якого починається що-небудь; початковий. Первинна обробка льону. 2. Який з’явився раніше вторинного. Первинне ім’я. Первинний порив. 3. Що є початковою ланкою якоїсь організації. Первинна парторганізація.

Первісний – 1. Який був у найдавніші періоди історії людства; відповідає російському первобытный. Первісна людина. Первісне суспільство. 2. Який існував спочатку і його замінили чимось. Первісний текст.

Первозданний – чистий, незайманий. Первозданний степ (цілина).

Багатьом здається, що іменники танок і танець означають одне й те ж саме, тому й читаємо раз у раз на афішах: “Виступає ансамбль пісні й танку”. Але ж танок – то тільки різновид танцю, він відповідає російському хоровод. “Стрункі високі дерева снуються перед очима, неначе водять який чарівний танок” (Леся Українка). Сплутування цих іменників призводить до мовних похибок

***********************************

Стати в пригоді чи в нагоді?

Іменники пригода та нагода – наче камінь спотикання для тих, хто негаразд знає або тільки починає вивчати українську мову. В одній з попередніх публікацій побіжно згадувалося про вживання їх. Однак читачі просять докладніше розповісти про це, що ми й робимо.

Обидві лексеми часом ставлять не там, де треба, не тільки через їхню звукову схожість, а й тому, що серед багатьох значень вони мають також значення російського слова случай. “Ще на формуванні (взводу) сталася пригода, після якої ми з Оленченком подружили” (Іван Багмут); “Олексій дав оправити портрет у рамки за скло і послав при нагоді до матері” (Панько Куліш).

Щоб уникати прикрих помилок, слід запам’ятати, що нагода означає “зручні, сприятливі для здійснення чого-небудь обставини, підхожий момент”. А пригода вказує на те, що сталося (часто непередбачено, несподівано); на якусь подію або й на лихо. “Серед ночі, при місяці, при тяжкім болі тіла, всі денні пригоди вставали перед ним, як страховище” (Панас Мирний).

Цей іменник може також виражати потребу, користь: “Годувала собі дочку для своєї пригоди, щоб принесла із криниці холодної води” (народна пісня), від чого походить вислів стати в пригоді: “Не бий мене, чоловіче добрий, я тобі у великій пригоді стану” (казка).

Отже, стати в пригоді – знадобитися, бути корисним, зробити послугу тощо. Замість цього словосполучення в усному мовленні, а іноді й у засобах масової інформації безпідставно вживають не узвичаєне в літературній мові стати в нагоді, що виникло внаслідок плутання двох висловів – стати в пригоді й мати нагоду: “Ось коли хлопцеві стали в нагоді знання, набуті в профтехучилищі” (з газети). Такого ненормативного звороту варто уникати.

***********************************

Підступне обабіч

Становити і складати. Перше з цих дієслів уживається в літературній мові в значенні “бути складником чогось; являти собою щось”. “Орні землі з давніх-давен становили на території Гуцульщини незначну частину її земельних угідь” (з газети).

Інколи становити замінюють словом складати. Економічний ефект складає. Не складає винятку (труднощів). Цього робити не слід. Адже така заміна призводить до порушення лексичних норм. У дієслова складати є свої значення, скажімо, складати доповідь (рівняння, уявлення), складати дрова.

Не сприймається тепер як правомірний і зворот становити собою.

Тож свідоме і точне слововживання – насамперед. Читаю в газеті: “Хлопчик погрався в пісочку й сів на лавочці обабіч бабусі”. Виходить якась нісенітниця. Адже обабіч означає “з обох боків”. А треба було написати обіч, тобто поруч, біля бабусі.

***********************************

Пам’ятник і пам’ятка

Здавалося б, із словами пам’ятка й пам’ятник уже все гаразд: маємо Товариство охорони пам’яток історії та культури (хоча спочатку в складі його назви замість пам’яток стояло пам’ятників), часопис “Пам’ятники України” перейменовано в “Пам’ятки України”, пише мовознавець Олександр Пономарів. Але багато мовців, серед яких, на жаль, є й працівники засобів масової інформації, досі не бачать особливої відмінності між цими двома паронімами (слова, близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням і написанням). По радіо й телебаченню часом виступають кореспонденти, котрі розповідають про Товариство пам’ятників... Виходить, є потреба ще раз нагадати, що пам’ятник у сучасній українській літературній мові має тільки одне значення – скульптурна споруда на пам’ять або на честь когось чи чогось. Скажімо, пам’ятник князеві Володимиру, проект пам’ятника Михайлові Грушевському, встановлення пам’ятника Лесі Українці тощо.

Слово пам’ятка має кілька значень: річ або об’єкт, що нагадує про когось, про щось (“Який виноград викохав! Добру пам’ятку по собі лишив”, – Іван Волошин); предмет матеріальної або духовної культури минулого: історична пам’ятка, літературна пам’ятка, пам’ятка музичної культури, пам’ятка природи і т. ін.; поминальна книжечка; те саме, що й інструкція (пам’ятка водієві, пам’ятка туристові). Отже, єдино можлива назва організації – Товариство охорони пам’яток історії та культури (оскільки воно покликане охороняти не лише монументи й надгробки)

***********************************

Бувають відсутні тільки люди

Відповідниками широковживаних російських слів отсутствие, отсутствующий, присутствие, присутствующий в українській мові виступають відсутність, відсутній, присутність, присутній. “Секретарці велено записати всіх відсутніх на зборах” (з газети). “Присутнім сподобалися виступи юних виконавців” (зі звіту).

Однак слід пам’ятати, що цими словами користуються тоді, коли йдеться про людей. “Злочинця допитано в присутності свідків” (із судової хроніки). Якщо ж мовиться про речі, то маємо вживати лексеми брак, бракує, нема. Саме ними послуговувалася українська художня література у своїх класичних і сучасних зразках. “Брак досвіду до лиха доведе” (переклад Миколи Бажана), “Коли в тебе бракує того насіння, позич його” (Олекса Стороженко), “Він добре знав, що в Нимидори нема грошей” (Іван Нечуй-Левицький). У цих реченнях не можна замість брак, бракує, нема ставити відсутність, відсутні, адже то буде порушенням літературної норми. ]

Щодо цього мудро сказав Борис Антоненко-Давидович: “Якщо росіяни, кепкуючи з надуживання такими канцеляризмами, створили жартівливий вислів “отсутствие всякого присутствия”, то ще менше підстав є в нас удаватись до них навіть у діловій мові, бо маємо, як видно, інші потрібні для точного відтворення думки слова, що поширюють наші мовні можливості”.

***********************************

Не вживайте слова ”слідуючий”

Наступний – який з’являється слідом за чимось; найближчий у часі чи просторі. Залежно від контексту це слово має кілька значень: “дальший”, “подальший”, “другий”. Якщо йдеться про предмети або конкретні явища, здебільшого вживають прикметник наступний: наступний урок, наступного дня (тижня), наступна зупинка.

Коли ж мовиться про абстрактні явища, що відбувалися чи відбуватимуться після якогось часу, події, частіше вдаються до прикметників дальший, подальший: дальше життя, подальша доля, подальша робота.

Ненормативними є вислови на слідуючий день, слідуюче питання, слідуюча зупинка і т. д. Дієприкметник слідуючий, що входить до них, неможливий навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, од яких можна було б його утворити.

Втім, замість сталося наступне ліпше сказати сталося ось що. Перед переліком або поясненням доречне слово такий. Не наступні факти, а такі факти, не з наступних спеціальностей, а з таких спеціальностей, заявляти не наступне, а таке.

Журналіст Анатолій Урбан просить редакцію “Хрещатика” розповісти в “Уроках...” про вживання дієслова виглядати.

Нині це слово набуло великого поширення з мало властивим йому значенням. У російській мові, звідки перенесено таке його значення, є два дієслова: выглядывать – виглядати (выглядывать из окна) і выглядеть – українські мати вигляд, здаватися, бути подібним (до кого, чого), бути (яким) тощо. Ці синоніми годиться використовувати хоча б для збереження милозвучності рідної мови. Але часто наші ЗМІ, ігноруючи багату синоніміку, вживають (іноді на шкоду змісту висловлюваного) тільки виглядати. Ви сьогодні краще виглядаєте ( треба маєте кращий вигляд). Виявилося, що галявина не така маленька, як вона виглядала з літака ( треба як вона мала вигляд з літака). Справа з постачанням виглядає не так безхмарно ( треба є не такою безхмарною).

***********************************

Шар – верства – пласт

Коли говоримо про однорідну масу, речовину, що покриває будь-яку поверхню або міститься між чим-небудь, застосовуємо іменник шар: шар глини, шар соломи, шар яблук.

Це слово широко вживається в різних галузях науки, техніки, народного господарства. Сполучення з ним, як зазначає довідник “Культура української мови”, набули термінологічного звучання, наприклад: верхні шари атмосфери, шар фільтрувальний, річний шар деревини тощо.

Похідним від шар є прошарок, яке використовується і в прямому (назва тонкого шару чогось), приміром, теплоізоляційний прошарок, і в переносному значеннях (назва певної суспільної групи): дрібнобуржуазний прошарок.

У сучасній літературній мові в розумінні “горизонтально розміщена маса чого-небудь” поряд з шар уживається іменник верства. Він виступає і як геологічний термін на позначення осадових гірських порід, форм їхнього залягання: поверхнева верства, водоносна верства та ін. Ширше, ніж шар, це слово застосовується переносно: верстви населення, верстви студентства.

Іменник пласт, хоч споріднений семантично з лексемами шар та верства, але має певні відтінки. Його переважно використовують на позначення цільної однорідної маси, обмеженої більш-менш паралельними площинами. Найчастіше це слово трапляється в термінологічних сполуках, що стосуються гірництва: залізорудний пласт, соляний пласт.

Інколи чуємо помилковий вислів пласт землі щодо грунту, який перевертає плуг під час орання. Звичайно, в цьому разі йдеться про скибу (скиби) землі. А щоб означити щось м’яке, пухке, подрібнене, а також гази, рідини і под., є іменники шар і верства. Ними називають також тверду, плоску масу. Причому помітна тенденція вживати шар, шари, пласт, пласти в прямому, а верства, верстви в переносному значеннях.

Отже, близькі між собою шар, верства, пласт виявляють специфіку стосовно сполучуваності з іншими словами. Різняться вони й стилістичними сферами вживання

***********************************

Дата добавления: 2015-10-21