Вклад вносять, а внесок роблять

Вклад і внесок збігаються у значенні “щось цінне, внесене в громадську справу, в науку, літературу і т. ін.”, але іноді розрізняються вживаністю й сполучуваністю. Вклад вносять, а внесок роблять. Так і писати треба. Тільки вклад: грошова сума, що її взяв на зберігання ощадний банк. Вклади від населення приймають щодня. Тільки внесок: кошти, які хтось сплачує організації, установі тощо. Членські внески.

На перший погляд, удача і вдача – те ж саме. Але це не так. Удача – бажаний результат, щасливий збіг обставин, успіх. Нова вистава – творча удача театру. А вдача – характер, натура людини. У мого батька горда вдача.

Часом ставлять не на своєму місці прикметники подовжений і продовжений.

Слід пам’ятати, що подовжений – це збільшений у довжину. Подовжений шнур. А продовжений – збільшений у часі. Продовжений рейс, продовжений день.

Далеко не кожен із нас скаже, яка різниця між паливом і пальним. Тож візьмімо до уваги: паливо – горюча тверда, рідка або газоподібна речовина, що служить джерелом енергії. Збережене паливо, заготівля палива на зиму. Пальне – це паливо для двигунів внутрішнього згорання. “Машина мчиться легкова, літак гуркоче срібний, комбайн виходить на жнива, їм всім пальне потрібне” (Наталя Забіла).

Нерідко сплутують слова замісник і заступник. Замісник тимчасово виконує чиїсь обов’язки. Торік у школі працювали два вчителі-замісники. Заступник – офіційна особа, яка постійно відає певними ділянками роботи, одночасно працюючи з начальником (керівником), а коли той відсутній, наприклад, пішов у відпустку, то заступає його. Заступник директора комбінату.

Треба також розрізняти схожі за звучанням слова подвижник та сподвижник. Подвижник – людина, яка здатна на подвиг, самопожертву для досягнення високої мети; самовідданий трудівник. А сподвижник – товариш по боротьбі, діяльності; соратник. Ім’ям сподвижника Богдана Хмельницького Івана Богуна названо військовий ліцей на Печерську.

Не тотожні й слова будівник та будівельник. Перше вживається в значенні “творець, засновник”. Владислав Городецький – будівник чудових споруд у Києві. Друге – в значенні “той, хто має будівельну спеціальність”. Інженер-будівельник. Зрозуміло, люди цієї професії – найбезпосередніші та найактивніші учасники будівничих процесів у нашій столиці. Достатньо назвати уславлену холдингову компанію “Київміськбуд”, яку очолює Володимир Поляченко. І вони не містобудівельники, як це інколи подають засоби масової інформації, а містобудівники.

Дієслово закінчити вказує на припинення різноманітних дій, видів роботи, навчання тощо. “Хочу закінчити ще хоч одно оповідання” (Михайло Коцюбинський).

Аналогічне смислове наповнення в дієслова завершити, але йому надаємо перевагу тоді, коли потрібний урочистий тон оповіді. Порівняно із закінчити воно має абстрактніше значення. Так, завершити навчання, освіту, курс, але закінчити школу, інститут.

***********************************

Відкривати чи відчиняти?

Часто ці слова вважають за синоніми і кажуть: “Відкрий двері” – замість відчини. Або навпаки: “У нашому мікрорайоні відчинили новий магазин” – замість правильного відкрили. Українською мовою відчиняти можна, крім дверей, вікна, кватирку, хату, ворота, браму, цебто те, що потребує певного фізичного зусилля рук людини. “Хто стукає, тому й відчиняють” (присл.). Коли йдеться про початок функціонування якогось закладу чи установи, усунення того, що закриває когось чи щось, або про виявлення раніше не поміченого, то слід вживати відкривати, відкрити. “В океані рідного народу відкривай духовні острови” (Василь Симоненко). Це дієслово входить також до складу фразеологізмів. Відкрити душу (серце). Відкрити карти. Відкрити Америку і т. п.

Відповідно до цього користуємося і лексемами зачиняти, закривати. Зачини вікно. Клуб закрито на ремонт. Переносно: за закритими дверима.

Якщо мовиться про книжку або зошит, то потрібно казати: розгорнути, а не розкрити (відкрити), згорнути, а не закрити. “Я розгорнула книжку і прочитала епіграф” (Леся Українка); “Книжку згорнув, сховав у свою шаховку” (Борис Грінченко).

У сучасній мовно-літературній практиці невиправдано поширюються слова вірно, вірний у невластивому їм значенні. Чуємо і читаємо: вірно пояснив, вірно зауважив, вірний засіб, вірна відповідь і под. А тим часом, коли йдеться про певну оцінку чого-небудь, українською мовою природно сказати: правильно пояснив, слушно зауважив, надійний засіб, правильна відповідь. Не варто забувати й інші синоніми: правдивий, певний, справедливий – правдиво, певно, справедливо тощо.

Вірний – це насамперед відданий, який не зраджує; стійкий, що не боїться випробувань.

“Люблю, як щиру, вірну дружину, як безталанну свою Вкраїну” (Тарас Шевченко); “Без вірного друга – велика туга” (присл.).

***********************************

Чому зникає слово ”покращання”?

До редакції надійшов лист. Адресант (саме так зветься його відправник, а одержувач – адресат) пише: ”Дуже вдячний ”Хрещатику” за ”Уроки державної мови”. Працюю в офісі, готую різні документи, інформаційні матеріали, і такі публікації газети стають у пригоді. Прошу відповісти на деякі мої запитання.

1. Покращання. У цьому слові в складі ща мені виправляють а на е, і виходить покращення. Чи правильно це?

2. Російське акт приемки-передачи перекладають українською як акт прийняття-передачі. Але ж цей вислів позначає дію, процес, тому, на мій погляд, потрібно писати акт приймання-передавання. А яка ваша думка?

3. У розпорядчих документах після слова наказую прізвища виконавців ставлять у дужках в давальному відмінку: ”Відділу зовнішньоекономічних зв’язків (Підопригорі) підготувати...” У мене є сумнів щодо правильності такого вживання. Гадаю, прізвище слід подавати в називному відмінку й неодмінно з ініціалами. У нас же цього не роблять, таким чином, виявляють неповагу до особи. А як ви вважаєте?

Микола Прохоренко, Старокиївський район.”

Отже, по порядку. Ще донедавна лексеми покращення і покращити, що їх словники фіксували як рідковживані, в основному виступали синонімами поліпшення і поліпшити. А покращання та покращати означали “стати гарнішим, привабливішим”. “Микола поздоровшав на чистому морському повітрі й покращав” (Іван Нечуй-Левицький); “Усе в хаті покращало, поніжнішало і набрало зовсім іншого вигляду” (Григорій Тютюнник). Сьогодні ж покращення і покращити агресивно витіснили з мовного вжитку поліпшення та поліпшити, а також знівелювали слова покращання і покращати, уподібнили собі їхні значення і навіть написання. Це, безперечно, впливи канцелярщини та шаблону на живу народну мову, звуження сфери вживання нашого лункого, барвистого слова.

Щодо двох інших запитань, то відповіді на них, власне, дав сам автор. Цілком погоджуємося з Миколою Прохоренком, що маємо писати акт приймання-передавання, як, до речі, й акт звіряння, а не звірки. Що в дужках прізвище виконавця директивних вказівок годиться ставити в називному відмінку й обов’язково з ініціалами.

***********************************

Півтора місяця, а не місяці

Нерідко плутають залежну від слова півтора форму іменників. Кажуть: “Купив у крамниці півтора метри тканини”. А, як відомо, цей числівник звичайно поєднується з родовим відмінком іменників: “За півтора місяця починаються канікули”.

Під впливом числівників два, три, чотири, які сполучаються з називним – знахідним відмінками множини іменників, при півтора вони також іноді виступають у цій формі: “Три дні молов, а за півтора дні з’їв” (присл.). Але таке узгодження слів має відтінок розмовності. Тож нормативним є: півтора року, тижня, десятка, мільйона, вагона і т. д. (а не півтора роки, тижні, десятки, мільйони, вагони).

Неправомірне вживання вислову більша половина (адже обидві половини завжди однакові). Треба: більше половини або більша частина.

***********************************

Замість долі – частка

Від ділити походить слово доля. Ним у старій системі мір позначали одиницю маси (ваги), що дорівнювала 44,435 міліграма. Називали так і частину музичного такту, на яку припадає наголос (сильна доля). А основний зміст цього слова: напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання та волі людини. “Доля закинула мене аж у Крим” (Михайло Коцюбинський).

В інших значеннях (зокрема, коли йдеться про участь у спільному володінні чимось) за літературною нормою слід користуватися синонімічними відповідниками частина, частка, пай, пайка. Російські вислови перекладаються: быть в доле – бути на паях; делить на равные доли – ділити на рівні частини (частки); доля истины – частка правди (істини). Доречно нагадати, що частка тепер замінила долю і в музичній термінології.

Слово чимало виражає поняття кількості, міри, часу. Складається воно з питальної частки чи і прислівника мало. Ще наприкінці ХІХ ст. словники подавали його як сполучення: кожна частина писалася окремо. Очевидно, сформувалося з риторичного ствердного запитання: “Чи мало було?” (“Хіба мало?”) в розумінні “Цілком достатньо”. Наприклад: “О-о жінко! – каже Тиміш, – се в тебе десь огневі сльози! – Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала!” (Марко Вовчок).

Порівняно із синонімом багато, що вживається в будь-якому тексті – від офіційно-ділових паперів до фейлетона, сфера застосування лексеми чимало вужча. Це передусім розмовний стиль. Входить також до усталених фразеологічних зворотів. Ковтнути чимало лиха (горя і т. ін.); перепсувати чимало нервів; чимало води збігло (утекло).

Отже, наявність синонімічного ряду (багато, чимало, немало) дозволяє передавати різні відтінки думки, уникати небажаної одноманітності мовлення. “Маємо чимало вже матеріалу для збірника, особливо віршів багато” (Михайло Коцюбинський).

***********************************

Лід зрушився чи крига скресла?

І ще про фразеологізми. На жаль, використовуючи мовні одиниці такого гатунку, автори нерідко не завдають собі клопоту відшукати найкращий варіант, беруть перший-ліпший, що спаде їм на гадку. Найчастіше то неоковирна калька. Приміром, коли розповідають про весну, як річки звільняються від крижаного панцира, або про настання чогось довгосподіваного, вживають фразеологізм лід зрушився. Це невдалий переклад російського лед тронулся. Натомість у нас є крига скресла, що має пряме та переносне значення.

Бездумне калькування призводить до появи тавтологічних словосполучень, які знижують рівень оповіді: совершить преступление – вчинити злочин; обеспечить безопасность – забезпечити безпеку тощо. Цього можна і треба уникати, замінюючи один із компонентів синонімічним відповідником: скоїти злочин, гарантувати безпеку.

У нашій мові іменник добро означає “сукупність належних людині речей, предметів, цінностей”. Тому, вживаючи кальку з російського розмовного вислову давать добро, ми мимоволі затемнюємо зміст висловлювання: начебто хочемо поділитися з кимсь тим майном... У цьому разі краще сказати чи написати давати згоду, схвалювати, підтримувати, а не давати добро.

Так само давати спокій, а не залишати в спокої; доводити до відома, а не ставити у відомість; знічев’я, а не від нічого робити; мати рацію, а не бути правим; тягар обов’язків, а не вантаж; моя хата скраю, а не моє діло сторона; ставити собі за мету, а не задаватись метою; знищувати на пні, а не на корені; здавати собі справу, а не звіт; становити інтерес, але представляти інтереси і под.

Ось кілька російських зворотів, що містять слово следовать, та їхні відповідники в українській мові: продолжение следует (якщо публікується матеріал у кількох номерах видання) – далі буде; следовать чьему-то примеру – наслідувати чийсь приклад; следовать подобной логике – йти за такою логікою; следовать советам врача – виконувати (слухати порад) лікаря; следовать обычаям – додержуватися (дотримуватися) звичаїв; из сказанного следует – із сказаного випливає; как следует – як слід; как и следовало ожидать – як і треба було сподіватися (чекати). Заміна в усіх розглянутих випадках дієслів однією лексемою слідувати в усному мовленні, а часом і в пресі не тільки свідчить про недостатнє знання законів мови, а й призводить до збіднення її лексико-семантичних можливостей.

***********************************

Чи тільки лише?

Борис Антоненко-Давидович згадував:

– Якось, здаючи мені машинопис, досвідчена друкарка сказала: “Я не виправляла, бо так написано скрізь у вашому рукопису. Але слово тільки тепер ніхто не вживає: це – анахронізм.”

Я поцікавився, що саме треба писати замість тільки. І вона, дивуючись з моєї простодушності й відсталості, відповіла: “Тепер усі пишуть лише.”

Невдовзі переконався, що друкарка була недалека від істини. Не тільки початківці, що не встигли виробити власного стилю і набути певних мовних навичок, а й письменники зі стажем і більш-менш відомим ім’ям останнім часом так уподобали частку лише, що майже забули другу – тільки.

Від тієї розмови Бориса Антоненка-Давидовича з друкаркою минуло більше двадцяти років.Чи ж змінилося щось? Анічогісінько. У своєму незбагненному захопленні словом лише немало авторів, ігноруючи навіть стилістичні вимоги, безоглядно тулять цю частку у фрази. Наприклад: “Удома залишилася лише немічна бабуся”; “Мені залишилося лише попросити вибачення в супутників”. Між тим, наша класика та жива народна мова не надають переваги ні лише (лиш), ні тільки, а в міру потреби послуговуються обома цими словами: “Хотів говорити і не міг. Лише дивився” (Михайло Коцюбинський); “Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю” (Леся Українка). Близьким за звучанням, а інколи і за значенням до лише є лишень, однак воно стоїть здебільшого з дієсловом у наказовому способі й відповідає російській частці – ка (смотри-ка, скажи-ка): “А покажи лишень, скільки в тебе грошей” (Григорій Квітка-Основ’яненко).

Надуживають у мовленні також прикметником значний та прислівником значно. Раз у раз чуємо і читаємо: значні успіхи, значний вплив, значно вищий результат і подібне. А точніше й краще було б: чималі (неабиякі, великі) успіхи (вплив), далеко (або куди, набагато) вищий.

У засобах масової інформації стало модно замінювати слово дальший на буцімто “більш українське” подальший. Обидва ці прикметники мають у нашій мові однакове право на існування, щоправда, з певною значеннєвою різницею, приблизно такою самою, як між спорідненими з ними прислівниками далі й подалі. Процес, подію чи явище, які відбулися в ближчий час, слід позначати словом дальший, а те, що станеться набагато пізніше, передавати лексемою подальший. Наприклад: “Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме”.

***********************************

У галузі, а не в області

Галузь – сфера – ділянка. Ці слова об’єднує спільне значення – “певна сукупність фактів, явищ, занять, що становлять окрему сторону людської діяльності, людських інтересів”. З таким самим змістом, але переносно вживаються царина, лан, нива. Вони надають висловлюванню урочистості, піднесеності або, навпаки, служать засобом іронії.

Досить часто із значенням, яке властиве лексемам цього синонімічного ряду, помилково виступає слово область (очевидно, під впливом російського відповідника): “Уже помітне зрушення в області (треба: галузі) металургії” (з газет); “Валідол знімає біль в області (треба: ділянці) серця” (реклама).

У мовній практиці не завжди розрізняють терміни положення, становище, стан. Замість “міжнародного становища” можемо почути “міжнародне положення”, замість “матеріальний стан” – “матеріальне положення”. Тим часом у кожного з названих слів своя окрема семантика, своя сполучуваність з іншими. Положення означає розташування в просторі (горизонтальне положення), певне теоретичне твердження чи думку (основні положення наукового трактату), зведення законів, правил (Положення про вибори). Становище – це події, обставини, ситуації (становище на Близькому Сході). Слово стан має вужчий зміст, ніж положення і становище. Воно виражає риси, ознаки, що характеризують щось чи когось. Фізичний стан рідини, психічний стан людини, стан справ і подібне.

Дієслову терпіти (потерпіти) інколи надають більшого функціонального навантаження, ніж те випливає з мовної традиції: “Київ дуже потерпів від німецько-фашистських загарбників”. Але ж ця лексема лише означає “виявляти терпіння протягом певного часу”, напр.: “Потерпіть, мамо, ще трохи” (Панас Мирний). Відповідно до російського потерпеть у розумінні “зазнати лиха, мук” уживається українське постраждати. Отже, його і треба застосувати в цьому випадку: “Київ дуже постраждав від німецько-фашистських загарбників”.

***********************************

Відтак – це потім

Про слово відтак, що ним останнім часом вельми захоплюються наші журналісти, багато писали мовознавці. Та правильно його використовують тільки носії західноукраїнських говірок і письменники, так чи інакше пов’язані з цією діалектною базою: “Зупинився (жандарм) перед самою печерою.., а відтак раптом пхнув колоду багнетом” (Іван Франко). Справжнє значення відтак – “потім, далі, після того”, а не “отже, тож, тому”, як дехто вважає.

Прикметники одноразовий і одночасний, а відповідно й прислівники одноразово та одночасно часто сприймаються як синонімічні, тотожні. Насправді ж значення їхні різні. Одноразовий – що відбувається чи відбудеться один раз. Одноразово можна допомогти комусь, позичити гроші, нагадати про щось, наприклад: “Вам можуть дати субсидію тільки одноразово, а далі не сподівайтеся постійної фінансової допомоги.” Одночасно – значить, у той самий час, коли триває якась інша дія. “Чикаленко одночасно їв, запивав вином і розповідав безперестану” (Леонід Смілянський). Такі ж самі поняття передають слова воднораз та водночас. Ненормативними є: учні одноразово слухали пояснення вчителя і писали в зошитах; він одноразово вчився в університеті й працював. Тут потрібно вжити одночасно (водночас).

***********************************

Покупка чи купівля?

Відома істина: щоб правильно вживати слово, треба знати його значення. Ось рекламне оголошення: “Оформити нове замовлення можна безпосередньо при покупці товару”. Але ж покупка – це придбана за гроші річ. Загорнути покупку, принести покупки. А те, про що йдеться в об’яві, – купівля товару.Читаємо в газеті: “У кабінеті слідчого Пархомчук нервує і ніяк не збереться з думками”. Дієслово нервувати означає “приводити кого-небудь у стан збудження, роздратування, прикро вражати”. Однак тут мовиться, що Пархомчук сам у такому стані, отже, він не нервує, а нервується. Так і потрібно було написати.

Книгу, зошит гортають, а не листають; рана гоїться, а не заживає; юні хулігани бешкетують, а не дебоширять (це слово-покруч відкинула наша класична література). Дурний в українській мові – то нерозумний, некмітливий; дурной у російській – поганий, лихий, злий. Порівняймо: дурной глаз – погане (лихе) око; мне дурно – мені погано (кепсько, зле); дурная болезнь – погана хвороба; дурные манеры – погані манери тощо. Нерозрізнення лексичних засобів обох мов призводить до помилок типу: “Не шморгай носом, бо це ознака дурного (треба поганого) тону”.

Росіянізми рясніють у численних публікаціях, не кажучи про усне мовлення. Замість ворожка вживають гадалка, і вже навіть автори пісень підкидають нам гірші газетні зразки: “Погадай мені, циганко!” Замість оригінального українського слова безпорадний (той, хто не дасть собі ради, не впорається з жодним завданням) з’являється безпомічний (рос. беспомощный). Замість можновладець, можновладний користуються сумнівним властьімущий. Замість замовляти (страви чи якісь продукти широкого вжитку) – заказувати. Замість змушувати, примушувати, силувати – заставляти. І чоловіки та жінки тепер не зраджують коханих, а зміняють (рос. изменяют) їм. Скоро, чого доброго, і дєньгі витиснуть гроші, і государство дасть носака державі.

Одне слово, всі ці росіянізми почуваються у нас так само впевнено, як у себе вдома. Схоже, ніхто й не намагається боротися із засміченням ними рідної мови. То чи рідна вона насправді багатьом із нас?

***********************************

Дівчина недоторкана, а кордони недоторканні

Хлопець надовго виїжджав з міста. І от він повернувся, зайшов до себе в гуртожиток. Друзі радо зустрічали його, тиснули руку, обнімали і... кепкували. Так розповідав журналіст у радіопередачі. Щось не віриться, щоб приятелі при цьому глузували й насміхалися, адже саме таке значення має дієслово кепкувати. Скоріш, вони жартували, а кореспондент, який негаразд знав мову, і зморозив казна-що.

А хіба знають її достатньо ті, хто не може втямити, коли треба ставити у фразі освітлений, а коли освічений? Оце потрапило на очі речення: “Вулиця була освічена місяцем”. Абсурд та й годі. Отож варто нагадати: освітлений – якого видно, бо на нього падає світло. Освітлений майдан, освітлені вікна. А освічений – який має освіту. Освічений робітник, освічене суспільство.

Декому здається, що близькі за звучанням прикметники неминучий та неминущий схожі також семантично і взаємозамінні. Насправді ні. Перший з них виражає те, що неодмінно має настати, чого не обминеш. Нове підвищення цін неминуче. А другий вказує на певну постійність. Неминуща слава. Письменники та публіцисти ще полюбляють лексему непроминущий, але вона поки що не прижилася в нашому мовленні.

Лексично багата українська мова чітко розрізняє відтінки значень, маючи на кожен з них окреме слово. Наприклад, змішаний (неоднорідний – тимчасова ознака): “запах м’яти, змішаний із пахощами літнього вечора” і мішаний (постійна ознака, якість): мішаний хор (тобто хор, у якому співають і чоловіки, й жінки), мішаний ліс (де ростуть і листяні, і шпилькові дерева), мішана виборча система (що поєднує елементи мажоритарної та пропорційної систем). Оскільки в російській мові все це зветься одним словом смешанный, то й у нас уникають прикметника мішаний і користуються тільки лексемою змішаний.

Саме в семантичних відтінках різниця між спорідненими іменниками напрям і напрямок.

Напрямок уживається переважно тоді, коли йдеться про порівняно менші віддалі: “Вони рушили через територію будівництва в напрямку до моря” (Олесь Гончар). На позначення більшої відстані, а також шляху діяльності, розвитку кого-, чого-небудь та спрямованості якоїсь дії, явища, думок, інтересів послуговуються лексемою напрям. “Шлюпка рвонула з місця і рівно пішла в напрямі північної сторони” (Василь Кучер); “Основним напрямом розвитку гірничорудної промисловості є широке застосування відкритих гірничих робіт” (з газ.).

Шкіра і шкура. У сучасній мові надають кожному з цих слів певного значення: шкіра – зовнішнє покриття тіла, а шкура – покриття з шерстю або вовною. Шкіра і похідні від неї (шкірка, шкірний) уживаються в науковій термінології – медичній, ботанічній тощо, шкура – в народному мовленні, а також в усталених фразеологічних зворотах “залити сала за шкуру”, “бути в овечій шкурі”, “вбиратися в шкуру”, “вилазити (лізти, пнутися) зі шкури” і под.

Усім більш-менш обізнаним з українською мовою відомі пари слів, що складаються з дієприкметника (з одним н) та прикметника (з двома нн): нездійснений – нездійсненний, недоторканий – недоторканний, непізнаний – непізнанний, непояснений – непоясненний, незнищений – незнищенний та ін. У цих парах перші компоненти позначають дію, яка поки що не відбулася, але може відбутися, другі вказують на неможливість такої дії за жодних умов.

Отже, нормальною українською мовою має бути недоторканність народного депутата (про що стільки говорилося-балакалося на Верховній Раді), недоторканні кордони тощо. А в усіх важливих документах чомусь фігурують недоторканість, недоторканий, хоч недоторканими, тобто незайманими, цнотливими, можуть бути дика природа, дівчина, цвіт. І в Акті проголошення незалежності нашої держави треба було написати: “Територія України є неподільною і недоторканною”, а написано недоторканою, що, по-перше, не відповідає дійсності й, по-друге, порушує лексико-семантичну норму.

***********************************

Прийменникова ротація

У мові засобів масової інформації часто трапляються мовні штампи, утворені за допомогою прийменника по. Наприклад, комісія по..., майстер спорту по..., викладач по..., гурток по... тощо. Усі ці словосполучення з по можна й треба замінювати висловами з прийменниками з, щодо, у справі, над чи безприйменниковою формою родового відмінка іменника. Але в яких випадках?

Після слів заходи, рекомендації, настанови, завдання, допомога, семінар бажано ставити прийменник щодо. Наприклад: розроблені рекомендації щодо поліпшення (а не по поліпшенню) навчального процесу; дано конкретні настанови щодо (з) цього питання, а не по цьому питанню.

Із словами міністерство, комітет, відділ, управління, майстерня, гурток природно поєднуються форма родового відмінка або прийменникове словосполучення у справах: управління у справах молоді.

Слова нарада, майстер, чемпіон, змагання, залік, іспит, директиви, фахівець (спеціаліст) переважно вимагають керування із прийменником з, рідше – без прийменника: нарада з виховних проблем, майстер спорту з боксу.

Для запам’ятовування наведемо правильні варіанти, якими слід замінювати конструкції з прийменником по: майстерня ремонту одягу; бюро працевлаштування; комітет цін; проректор з наукової роботи; іспит (екзамен) з іноземної мови; працюють за змінним графіком (а не по змінному графіку); школа-магазин для підготовки молодших продавців (а не по підготовці), кіоск для продажу проїзних квитків.

***********************************

Чоловічий рід жіночих професій

“Хочу підказати для “Уроків державної мови” таку тему. Якось я прочитала вірш Сергія Михалкова “А що у вас?”:

... наша мама Отправляется в полет, Потому что наша мама Называется пилот.

С лесенки ответил Вова: – Мама – летчик? Что ж такого! Вот у Коли, например,

Мама – милиционер. А у Толи и у Веры Обе мамы – инженеры. А у Левы мама – повар...

і замислилася над дивним явищем, на яке раніше не звертала уваги: словами чоловічого роду пілот, льотчик, міліціонер, інженер, кухар діти називають мам, тобто жінок.Чим це пояснюється? І чому й зараз можна прочитати чи почути: перед мікрофоном журналіст Ніна Степанчук, у видавництві працює редактором Галина Майорська, на обговоренні свого роману виступила автор Раїса Іванченко, хоча є жіночі відповідники цих слів – позначень професій і занять.

Більше того, навіть 8 Березня деякі керівники в своїх наказах виносять подяку касиру, продавцеві, ліфтеру такій-то.Чи не пахне тут дискримінацією нашої статі? Напишіть про все це в “Уроках...”

З повагою – Любов Антонівна Ракіна, Київ, працюю вчителькою (не вчителем) у середній школі”.

З вашого дозволу, шановна Любов Антонівно, почну також з літературного прикладу. В “Юрті Ворона” Івана Єфремова мені запам’ятався діалог старого робітника Фоміна з геологом Александровим.

“Фомін насупився, зітхнув і, щоб перевести розмову, запитав:

– Дружина ваша, вона теж геологом працює?

– Так, – усміхнувся Александров, – справжня геологиня!

– Як це ви сказали – геологиня? – перепитав Фомін.

– То я навчився називати від студентів. Мені подобається, і, здається, так правильніше.

– Чому правильніше?

– Та тому, що в царські часи у жінок не було професій, і всі спеціальності називалися в чоловічому роді, для чоловіків. Для жінок же залишалися найнепрестижніші, я вважаю, напівпрезирливі: курсистка, машиністка, медичка. І досі ми старими пережитками дихаємо, кажемо: лікар, геолог, інженер, агроном. Жінок-фахівців майже стільки ж, як і чоловіків, і виходить мовна нісенітниця: агроном пішла в поле, лікар зробила операцію. Або доводиться додавати: жінка-лікар, жінка-геолог. Наче спеціаліст другого сорту, чи що...”

Александров багато в чому має рацію. Але не треба забувати, що поміж іменниками – назвами професій, звань, посад – трапляються такі, в яких чоловічий рід начебто й не обумовлений статтю. Адже, коли говоримо “потрібен соціолог”, усім зрозуміло, що йдеться не обов’язково про чоловіка. Ми давно звикли до такої граматичної умовності.

Важливо знати й особливості того типу мовлення, в якому це слово переважно вживається, – наукового та ділового функціональних стилів.Чим далі воно від цих сфер і ближче до побутової, тим імовірніша його, сказати б, жіноча відповідність, і навпаки.

У міру набуття чоловічих спеціальностей представницями прекрасної половини людства з’явилися: бандуристка, організаторка, лікарка, доповідачка та інші. Цей продуктивний процес триває. Слова авторка, вчителька, аспірантка, журналістка, контролерка, лекторка, редакторка, дописувачка та інші, зафіксовані в словниках, цілком нормативні. От і треба ними користуватися, а не вдаватися в розповіді про жінок до лексем журналіст, редактор, автор, як справедливо ви пишете, пані Ракіна. Бо такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.

Проте для низки слів, зокрема академік, педагог, міністр, ректор, президент, кандидат, онколог, енергетик та інших, немає і, мабуть, не буде жіночих відповідників через уже зазначену причину. А щодо чоловічої форми касир, продавець, ліфтер в офіційних, урочистих привітаннях жінкам на їхнє свято, то вона цілком прийнятна (і навіть законна) в такому випадку.

Дехто висловлює міркування, що, наприклад, лексему поет (коли мовиться про жінок) слід застосовувати до майстрів слова, а поетеса – до пересічних митців. Погодитися з цим важко. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII – VІ ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес (поет), а пойетріа (поетеса). Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають “жінка, що пише вірші”. А вимір її таланту виражається епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана та іншими. “Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі” (Леся Українка).

І ще. Ось ви заходите в школу, відчиняєте двері кабінету директора, а там за столом – жінка. І хоча є слова директорша, директорка, директриса, ви називаєте її лексемою чоловічого роду – директор, бо ті назви здаються вам грубими, образливими. Як і редактриса, критикеса. А утворіть жіночий рід професій пілот, електрик, вівчар, водій. Спробували? Отож-бо. Не все так просто.

***********************************

Говорити українською мовою

І не тільки говорити, а й писати, перекладати. Саме така форма (коли дієслово сполучається з безприйменниковим орудним відмінком іменника мова) нині найуживаніша, властива усім стилям. Співвідносні прислівники на зразок по-українському, по-німецькому, по-румунському типові для публіцистики та усного мовлення. Нарешті, третій синонімічний засіб – прислівники на -cьки,-цьки – ознака розмовного стилю: по-українськи, по-французьки, по-китайськи. Тенденція ж поєднувати дієслово з іменником та прийменником на (говорити на українській мові, перекладати на англійську мову) послаблюється, втрачає свою перевагу і, можливо, зникне зовсім.

Незвично застосовані лексеми в нас часто беруть у лапки. Однак не завжди в цьому є потреба. Лапки зайві, якщо переносне вживання слова поширилося, стало зрозумілим без контексту. Або, якщо лексему супроводжують усталені звороти так званий, так би мовити. У мовному обігу нині є багато слів і висловів, переносне значення яких зрозуміле всім, але на письмі їх за звичкою одягають у лапки. Наприклад: епіцентр, клімат, географія, операція, здоров’я, прописка, морж, заєць, вузькі місця, круглий стіл, чорний хід, зелена вулиця, візитна картка, пташине молоко, морські ворота, білі плями тощо. Їх треба вживати без лапок, так само, як і фразеологізми власне українського походження чи запозичені з інших мов: сушити голову, про чорний день, заламувати ціну, танцювати під дудку, авгієві стайні, гордіїв вузол, не в своїй тарілці, яблуко розбрату і под.

Назви іноземних марок автомобілів та літаків пишуться, як правило, теж без лапок і з малої літери: форд, фіат, пежо, рено, мерседес, ауді, хонда, фантом, боїнг. Проте слова своєї або близьких російської та білоруської мов, виступаючи в символічному значенні, потребують окремого виділення, що досягається вживанням лапок. Оскільки символічними назвами стають здебільшого власні імена, то в них зберігається велика літера: автомашини “Таврія”, “Волга”, “Жигулі”, “Лада”, трактор “Білорусь”, літаки “Антей”, “Руслан” і т. ін.

Що ж до найменувань марок машин, які походять від слів із загальним значенням, то вони також частіше пишуться з великої літери (“Москвич”, “Нива”, “Запорожець”, “Чайка”), хоч можуть бути і з малої літери, і без лапок (москвич, запорожець, чайка) у художніх текстах, при передачі розмовного стилю.

Для позначення особи чи осіб, на чию честь споруджено пам’ятник (монумент), у нашій мові звичайно вживають давальний відмінок іменників. Наприклад: “У світі є 400 пам’ятників Тарасові Шевченку” (з газ.). Можливе поєднання слів пам’ятник, монумент із родовим відмінком іменників. Та іноді така сполука набуває двозначності: “Нам розповідали про пам’ятник молодих патріотів” (з газ.) – пам’ятник, який вони збудували, чи поставлений на їхню честь? Щоб уникнути двозначності, слід користатися давальним відмінком: пам’ятник молодим патріотам.

***********************************

Як правильно?

“У селі Очеретяне над Дніпром живе моя подруга. Ми листуємося. Але, чесно кажучи, я не знаю, чи відмінюється ця назва села, і тому пишу її навмання. А дуже хочеться, аби грамотно було. Все-таки я зі столиці, і якось не личить допускати помилки. Як же правильно?

Ірина Вітрогон, Шулявка”

Тож, пані Ірино, візьміть до уваги. Якщо географічні назви прикметникового типу, то вони відмінюються, як відповідні прикметники: Переволочна – Переволочної, Переволочній, Переволочну, Корчувате – Корчуватого, Корчуватому, Корчувате. Географічні назви іменникового типу відмінюються за зразками першої, другої або третьої відміни іменників, множинні форми – як відповідні загальні назви: прибути з Дніпра (з Дону), із селища Броварів тощо. Це основні правила, що стосуються всіх відмінюваних географічних назв, якими користуємося в повсякденному спілкуванні, в пресі, художній літературі тощо.

Форму називного вживають і в усіх інших відмінках, коли перед географічною назвою стоїть узагальнююча родова назва місто, село, селище, хутір, річка, озеро і под. Наприклад: на річці Дніпро, із селища Калита, із села Леонівка. Чому так роблять? Щоб зберегти вихідну, початкову назву (форму назви), уникнути її можливих перекручень, неточностей та непорозумінь, надто коли вона маловідома. Особливо це важить в офіційній інформації – у газеті, в підручнику, в документах, статистичних зведеннях, у військових повідомленнях. Отже, генерал, складаючи донесення, запише точно: на маневрах під селом Очеретяне на річці Дніпро; у біографії вкажемо: народився в селі Очеретяне, а в художньому творі натрапимо на речення: це сталося під селом Очеретяним на річці Дніпро, або просто: під Очеретяним на Дніпрі.

Тепер підсумуймо. Назви сіл, що відіграють роль прикладки до слова село і виражені відмінюваними іменниками, зазвичай узгоджуються у відмінку з лексемою, що позначає цей населений пункт: у селі Засуллі, біля селища Биківні. Не узгоджуються назви сіл тоді, коли вони мають складену будову або форму множини: в селі Вінницькі Стави, біля села Гречана Гребля, за селом Кибинці. А також у тих випадках, коли виникають труднощі у точному відтворенні початкової форми: в селі Климовому (Климове і Климово). Якщо немає слова село, назви відмінюються: мешкати в Кибинцях, поблизу Вінницьких Ставів.

А щодо міста – приклади зі “Словника труднощів української мови” за редакцією Світлани Єрмоленко:

“Узгодження. Назви міст, які виступають у ролі прикладки до слова місто і виражені відмінюваним іменником, як правило, узгоджуються у відмінку зі словом місто: в місті Чернівцях, з міста Сум, над містом Алма-Атою.

Звичайно не узгоджуються, тобто зберігають початкову форму: 1. Назви, які рідко вживаються. Біля грецького міста Волос. В італійському місті Потенца. 2. Складені назви. За містом Старий Самбір. У місті Мінеральні Води. 3. Назви міст, які вживаються у спеціальній літературі (географічній, військовій), в офіційних паперах, повідомленнях.

Відмінювання. 1. Назви міст прикметникового походження відмінюються за типом іменникової відміни: над Ростовом; прізвища такого типу в орудному відмінку однини зберігають прикметникове закінчення – им: з Андрієм Ростовим. 2. У складених назвах міст відмінюються або одна, або дві частини залежно від складу назви: Ростов-на-Дону, з Ростова-на-Дону; Новосілка-на-Дністрі, у Новосілці-на-Дністрі; Петропавловськ-Камчатський, з Петропавловська-Камчатського.

Рід невідмінюваних назв міст. Невідмінювані назви міст мають середній рід (за загальним словом місто). Сучасне Токіо. Нове Делі. Оточене садами Душанбе”

***********************************

”Товариш” – від слова ”товар”

“В одному з “Уроків державної мови” газета “Хрещатик” цікаво розповіла про нинішні форми звертання. Тепло згадала й наше давнє-предавнє слово товариш, яке спаплюжили більшовики. Однак про його походження промовчала. А варто б сказати. І ще одне прохання до вас. Мене звати Олег. Люди звертаються по-різному: то Олеже, то Олегу, то просто Олег. А як треба за літературною нормою?

Заздалегідь вдячний –

Олег Петрук, Радянський район м. Києва.“

В українській мові є товариш і товар, начебто не пов’язані між собою. А як було насправді? Блукали безкраїми просторами Київської Русі торгівці, купували, продавали, носили і возили із собою всілякий товар. Але самому вирушати в дорогу було небезпечно, ось і брали із собою людину, яка допомагала збувати товар. Себто “спільника по товару”, або товариша. Потім це слово набуло значення друг, приятель узагалі, а не тільки в торгівлі, в мандрах.

Далі. Кличний відмінок у літературній мові, як правило, має одну форму для певного іменника. Варіанти є або застарілими, або ще не цілком засвоєними мовою неологізмами. Стосовно вашого імені, пане Петрук, можна сказати таке: форма Олеже (як і княже) – архаїчна і доречна в творах із життя минулих епох. У сучасному мовленні нормативні форми такі: Олегу, князю. Називний відмінок іменника, тобто Олег, неприйнятний в українському звертанні.

***********************************

Схожі й водночас різні

“Я зараз вивчаю українську мову, і вона мені дається нелегко. От ніяк не можу, наприклад, вловити відмінність між дієсловами приводити і призводити, відрізняти і розрізняти. А можливо, її і немає. Чи як? Чекаю відповіді в “Уроках державної мови”.

Василь Колокольцев, м. Київ”.

Справді, слова приводити і призводити дуже подібні, але різниця між ними є. Перше з них уживаємо в його безпосередньому значенні: допомагати чи примушувати йти за собою (приводити до хати), спонукати прибути куди-небудь (жадоба знань привела до школи), доводити до якогось стану (приводити в належний вигляд), або в значенні переносному – породити: “Нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?” (Тарас Шевченко). Використовується воно і в таких висловах, як привести до пам’яті, привести в рух, привести до рівноваги тощо.

Коли ж ідеться про щось таке, що спричиняє певний негативний наслідок (наслідки), тоді послуговуємося дієсловом призводити: “Призвели до біди та й поховались” (Михайло Коцюбинський).

Відрізняють ті речі й поняття, які дуже далекі одне від одного: “Хмара насунулась і так стемніло, що неба від землі не відрізниш” (Олесь Донченко). Крім того, це дієслово означає “відокремлювати частину від цілого”: “Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас” (Іван Нечуй-Левицький).

А розрізняти – це значить бачити або знаходити відмінність між речами й поняттями, дуже близькими своєю природою: “Підлікував очі й уже міг розрізняти букви” (з газ.).

Схожі звучанням і різні семантично не тільки ці слова. От, скажімо, сплутати і спутати. Перше має значення “порушити певний порядок чого-небудь, робити безладдя; помилково сприймати одне за інше”. “Що тобі у серце впало, мислі сплутало твої?” (Леонід Первомайський). Друге виражає дію: стягнути путом передні ноги коня або іншої тварини; зв’язати комусь і руки і ноги. “Увечері вони зупинились у полі під високою могилою, спутали коней” (Семен Скляренко).

Або взяти дієслова повставати і поставати. Тільки повставати: 1. Підвестися з місця. Хлопці повставали із стільців. 2. Прокинутися. Повставали вдосвіта. 3. Піднімати повстання. “Аж раз вночі ударив грім соборний – народ повстав” (Дмитро Павличко). Тільки поставати: 1. Стояти (у множині). Партизани поставали біля бліндажа. 2. Зробитися кимось. Деякі його однокурсники поставали відомими хірургами. 3. Виникнути, утворитися. “Ні, покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала” (Леся Українка).

Чи веліти і воліти. Тут відмінність така. Веліти – це вимагати, наказувати. Веліти працювати. А воліти – хотіти, бажати. Волію знати всю правду.

Зрошувальний і зрошуваний. Зрошувальний – призначений для поливання водою або який здійснює зрошення. “Вода з безперервним шумом обвалювалась униз між кущі, звідки брали початок зрошувальні канали” (Олесь Гончар). Зрошуваний – що його зрошують. Зрошувані площі.

Корали і коралі. Іменники, які також мають різні значення. Корали – морські тварини, котрі живуть колоніями на підводних скелях; вапнисті відклади деяких видів цих тварин, що їх використовують як прикрасу. Коралі – намисто. Червоні коралі. Блискучі коралі. Цим словом також називають нарости червоного кольору на шиї індика.

Кристал і кришталь. Кристал – тверде неорганічне тіло, що має форму правильного багатогранника. Безбарвний кристал. Кришталь – скло високого гатунку; з нього здебільшого виготовляють посуд. Вироби поліського кришталю.

Метеор і метеорит. Метеор – зірка, яка падає, явище спалаху в атмосфері. Фотографія метеора. Метеорит – тверде тіло, що випадає на поверхню нашої планети, залишок метеора. Падіння метеорита.

Обробіток і обробка. Обробіток – підготовка грунту для вирощування рослин. Обробка – надання чому-небудь закінченого вигляду. Обробка деревини. Опрацювання музичної теми. Обробка народної пісні.

***********************************

Вставні слова і словосполучення

цікавлять Павла Янковича з Оболоні. Він просить назвати ці лексичні одиниці й розповісти, які бувають розділові знаки при них.

Відповідаємо. Вставних слів та словосполучень в українській мові багато. Перелічити всі важко. Але деякі згадаємо. Як правило, всі вони виділяються в реченні комами.

1. Це вставні слова і словосполучення, що виражають:

а) оцінку вірогідності повідомлюваного (упевненість або невпевненість, ступінь звичайності викладених фактів): безумовно, безперечно, звісно, авжеж, звичайно, зрозуміло, напевно, правду кажучи, по суті, без сумніву, слово честі, природно, в усякому разі, бува, сподіваюся, видно, здається, здавалося б, гадаю, слід гадати, припустімо, може, можливо, трапляється, як звичайно, як завжди, як водиться і т. д.;

б) почуття людини (радість, задоволення, здивування, обурення): на радість, на щастя, на жаль, на біду, на нещастя, грішним ділом, як на зло, як на гріх, дивна річ, чого доброго, нічого гріха таїти, майте на увазі, хвалити Бога, хвалити долю тощо.

2. Що вказують на:

а) зв’язок думок, послідовність викладу: по-перше, по-друге і т. д., з одного (другого) боку, до речі, між іншим, таким чином, головним чином, так би мовити, отже, виходить, навпаки, наприклад, повторюю, підкреслюю та ін.;

б) способи оформлення думок або висловлення: взагалі, власне, з дозволу сказати, інакше (коротше) кажучи, іншими словами, крім жартів, можна сказати, точніше, одне слово, зізнаюсь, признаюсь, якщо можна так висловитись;

в) джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, по-моєму, по-твоєму, як на мене, на мою думку, за моїми розрахунками, пам’ятаю, бачу, чую, за визначенням... і т. ін.;

г) активізація уваги співрозмовника: бачиш, розумієш, зрозумійте, погодьтеся, послухайте, пробачте (вибачте) мені, між нами кажучи, тощо.

Запам’ятайте!

Щоб правильно виділяти в реченні вставні слова і словосполучення, треба орієнтуватися не тільки на їхні функції (значення), а й на інші ознаки:

1. Тільки вставними бувають, наприклад: по-перше, по-друге, мабуть, щоправда, а втім, отже.

2. Вставні лише всередині речення: однак, одначе, проте.

3. Ніколи не бувають вставними словами і не виділяються комами: ніби, нібито, мовбито, наче, неначе (складні сполучники), все-таки, навіть, майже, адже, якби, от, принаймні, при тому, при цьому, тим часом, до того ж, приблизно, буквально, якраз, між тим, за традицією, у кінцевому підсумку (а не рахунку), як-не-як і деякі інші.

***********************************

В Україні, а не на Україні

Відтоді, як наша Батьківщина стала незалежною, в офіційному мовленні запанувала граматична форма в Україні. Але деякі громадяни й досі не можуть змиритися з цим, вишукують усілякі підстави, аби повернутися до старого – на Україні. Звертаються і в “Хрещатик”, просять підтримати їх в “Уроках державної мови”, написати, що саме так правильно.

Ні, саме так неправильно. Не кажуть же на Англії, на Португалії, на Китаї, а на Україні, виявляється, можна. Втім, послухаймо людину, вельми авторитетну в українській культурі – видатного мовознавця і славіста, міністра освіти в уряді УНР (1918) Івана Огієнка. В еміграції він видавав науково-популярний місячник “Рідна мова”, і в опублікованій там 1935 року статті з промовистою назвою “В Україні, а не на Україні” писав: “Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання “де” тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині... До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію... Цілі віки ми чули то на Ukraine (від поляків), то на Украине, а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на – болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення... Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну”.

Що ми й зробили. Однак ніхто не збирається виправляти фольклорних і літературних творів, де з історичних причин ужито вислів на Україні.

***********************************

Агресивне слово ”залишати"

Часто думають, що слова залишати і покидати є абсолютні синоніми, а тому до них, мовляв, можна вдаватися довільно. Але то не так. Коли мовиться, що хтось надовго або й назовсім від’їздить чи відходить від когось, чогось, то слід вживати лексему покидати: “Постій, постій, козаче, твоя дівчина плаче, як ти мене покидаєш, – тільки подумай!” (народна пісня). На жаль, останнім часом це дієслово трапляється в нашому вжитку чимраз рідше: його виштовхує з мовлення залишати.

А яке ж у нього значення? Залишати слушне тоді, коли мовиться про почуття, речі, що зостаються після когось, або висловлюється думка припинити, перервати щось: “Ніхто не залишить свого кохання” (Марко Вовчок); “Він залишив дітям велику спадщину” (словник за редакцією Агатангела Кримського); “Не хотіла б я тебе вразити, сестро, та, бачу, прийдеться розмову залишити” (Леся Українка).

Слова відзначати і зазначати мають спільне значення “звертати увагу на щось, наголошувати, підкреслювати”. Обоє вони належать до книжкових стилістичних засобів. Відзначати (зазначати) на полях щоденника.

Тільки відзначати. 1. Відзначати цінним подарунком. 2. Святкувати. Відзначати ювілей.

У розмовному стилі замість відзначати використовують синоніми помітити, побачити. Я помітив, що батько незадоволений. Щодо дієслова відмічати, яким часто послуговуються в усному мовленні, то це явна калька з російської.

Експресивно забарвлене слово сповіщати поєднується з тими самими відмінковими формами, що й синонімічне повідомляти, яке має виразний книжний відтінок. Сповіщати (повідомляти) товариша і сповіщати (повідомляти) товаришеві. Щоправда, останнім часом спостерігається тенденція розрізняти ці дієслова за керуванням, а саме: перше з них охочіше сполучають з родовим відмінком, наприклад: “... І про біду людей не сповістять” (Ліна Костенко). При дієслові ж повідомляти перевагу віддають давальному відмінку: “Про злочинця міліції повідомили дуже пізно” (з газ.).

Не так давно увійшов до нашого мовного вжитку прикметник мажоритарний, і багато хто, не знаючи його значення, плутає це незвичне, загадкове слово з іншим – мажорний. Між тим мажоритарний означає “який належить до більшості, заснований на більшості”. Мажоритарна виборча система. А мажорний, як відомо, то бадьорий, радісний. Мажорний настрій.

***********************************

Коли разом, а коли окремо?

“Додати до вищесказаного – додати до щойно сказаного”. Обидва вислови розрізняються залежно від способу мовлення. На письмі вживається вищесказаний, а в усному мовленні – щойно сказаний. Та це й зрозуміло, адже написане слово міститься вище того, що буде написане далі, або нижче того, яке вже тут з’явилося. А в усній мові виголошені слова ми фіксуємо як такі, що прозвучали одне за одним у певний відтинок часу: ті раніше, інші – слідом, одразу за ними чи згодом.

Лексеми вищесказаний, нижческазаний стали офіційно-діловими термінами, їхні складові частини пишуться разом. А щойно сказаний – вільне словосполучення, частини якого відділені одна від одної.

Можуть окремо писатися й слова вище сказаний і нижче сказаний, коли вони виступають як звичайні сполуки в неофіційному вживанні. Тоді можлива й інверсія, тобто зміна порядку їхніх складників: сказаний вище, сказаний нижче.

Прислівники з префіксами слід відрізняти від однозвучних із ними сполучень прийменників з іменниками, числівниками, займенниками, що зберігають у реченні свої функції як окремі частини мови, отже, і пишуться окремо.

Він повернув убік. Ударив у бік.

Люди зібралися докупи. До купи документів додали нові.

Зателефонувати зранку. Працювали з ранку до вечора.

Спочатку прочитати, потім записати. Читав з початку розділу.

Розбити ворога наголову. Як сніг на голову.

Працювати вдень. В день екзамену.

Вивчати вірш напам’ять. Подаруй фото на пам’ять.

Авто мчало назустріч. На зустріч з міністром.

Всередині щось дуже заболіло. Це правило в середині сторінки.

Подався до себе нагору. Альпіністи виходили на гору.

Виконав завдання наполовину. Розраховувати на половину прибутків.

Не знав зроду. З роду козаків.

Зауважую востаннє. Постукав в останнє вікно.

Усі чули це вперше. Партизани навідалися в перше село.

Втім, я не заперечую. В тім є і твоя вина.

Нащо було пускати чутки? На що ти натякаєш?

Директор теж виступив на зборах. Казав те ж, що і я.

Якось уже воно буде. Як ось і гості на поріг.

Насилу дійшов. Не покладайся на силу.

Буде по-вашому. По вашому голосу я все зрозумів.

Складний префікс недо... виражає невідповідність прийнятій нормі: недоїдати, недорозвинутий, недосолений. Пишеться разом, у тому числі з дієсловами. Не плутати з часткою не, що пишеться окремо з дієсловами, які мають префікс до й означають “доведення дії до кінця”: недокинув м’яча до воріт і не докинув дров у піч.

Перехідні дієслова з префіксом недо... керують родовим і знахідним відмінками: недобрала два бали, недодали здачі. Форма родового відмінка, як правило, вживається тоді, коли кількісне значення не конкретизується.

Порівняймо:

Недобачати (погано бачити). Не добачати (не помічати) помилок.

Недочувати (погано чути). Не дочути (не дослухати) до кінця.

Недоїдати (голодувати). Не доїдати обід.

Недодивитися за дитиною. Не додивитися фільм.

Треба розрізняти за значенням й інші близькі звучанням дієслова:

Нездужати (хворіти). Не здужати встати.

Неславити (ганьбити). Не славити (не прославляти).

Непокоїтися (турбуватися). Не покоїтися (не спочивати).

***********************************

Узаконені помилки

Людям властиво помилятися. Припускаються вони і мовних похибок. Як пише в своїй книжці “Культура слова” Олександр Пономарів, трапляється, що хтось із носіїв мови не знає якогось слова – компонента фразеологічної одиниці і замінює його близьким за звучанням. Цілісне значення фразеологізму нібито не порушено, тому лексично спотворена одиниця набуває поширення, відтискуючи на другий план первісний, закономірний варіант. А коли замислимося над кожним із складників звороту, то побачимо явне безглуздя.

У засобах масової інформації, приміром, досить часто вживають приказку на тобі, боже, що мені негоже (у ситуації, коли хтось дарує ближньому якусь абищицю, котру видає за щось поважне). Останнім часом навіть почали писати Боже з великої літери, проте це не зменшує зневаги до нього. Якщо подумки перенестися в час виникнення приповідки, одразу з’являються сумніви – чи наважився б хтось пропонувати непотріб Богові. А вся річ у тому, що правильна форма цієї приказки така: на тобі, небоже, що мені негоже (обидві частини римованої примовки мають, як і належить, однакову кількість складів). Небоже – форма кличного відмінка іменника небіж (племінник). Тепер усе ясно: багатий дядько кидає бідному небожеві якийсь не дуже ласий шматок.

Своєрідними мовними огріхами можна вважати чимало інших зворотів, що виникли внаслідок утинання, викривлення раніше цілком зрозумілих висловів. Ми нерідко використовуємо словосполучення ревіти білугою. Але ж білуга німа, як і всі риби. А ось ссавець із родини дельфінових підвідділу зубатих китів – білуха, яка досягає шести метрів завдовжки та півтори тонни ваги і має велике промислове значення, може ревіти, мукати. У мовленні маловідому назву білуха було замінено словом білуга – так з’явився цей фразеологізм.

Відомий вислів легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому потрапити в царство небесне вражає своєю химерністю. Порівняння, одначе, можна збагнути, якщо згадати, що в греків поряд зі словом kamelos – “верблюд” було kamilos – “канат, товста мотузка”. Вірогідність підміни тим більша, що довге е вимовлялось як і, kamelos звучало як kamilos. Правильніше було б: легше канат протягнути крізь вушко голки, ніж...

Через непорозуміння виникли назви: орангутанг – буквально “лісова людина” (так тубільці йменували тих, хто мешкав у хащах на острові Борнео, а європейці, які висадилися тут, вирішили, що йдеться про великих людиноподібних мавп); кенгуру (побачивши вперше в Австралії цих тварин, прибульці запитали в місцевих жителів, як ті називаються, і почули у відповідь – кенгуру, тобто “ми не розуміємо”); Канада – “хатини” (мовилося про маленьке село індіанців, що виявилося поблизу, пізніше – величезна країна).

У давнину помилки часто робили переписувачі манускриптів, чия праця була нелегкою: по 60 – 80 сторінок на день. Не врятував від ляпсусів і розвиток книгодрукування. Деякі з помилок згодом узаконили. Найвідоміший випадок – слово зеніт. В арабів було semt, так воно спочатку й записувалося в Європі, але якось чи то букву m вивели нечітко, чи над останньою паличкою третьої літери випадково з’явилася невеличка плямка, буква m стала сприйматись як дві: n та i, а все слово у такому вигляді – зеніт – увійшло в європейські мови, зокрема й українську. Хіба не парадокс?

***********************************

Невідмінювані іменники

Це насамперед слова іншомовного походження (загальні назви) з кінцевим голосним: амплуа, ательє, бюро, депо, журі, інтерв’ю, інкогніто, кафе, кашне, кіно, манто, меню, метро, парі, пенсне, поні, рагу, таксі, шасі й под. До речі, пальто тепер відмінюється. А ось віче багато хто вважає за іншомовне і не відмінює. Між тим воно відоме ще з часів Київської Русі: вживалося на позначення всенародного зібрання. Його треба відмінювати як плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі).

Незмінними в українській мові залишаються власні назви іншомовного походження, що закінчуються на голосний: Андре, Арно, Барбі, Беранже, Бетті, Віардо, Віньї, Гейне, Гете, Гюго, Дідро, Лавуазьє. Пуччіні, Руссо, Торічеллі.

До невідмінюваних належать деякі абревіатури: ГЕС, УТН, НАТО, ХТЗ, ЮНЕСКО, але: в ЦУМ(і), на ХЕЛЗ(і).

Не мають відмінкових форм іншомовні жіночі імена та прізвища з кінцевим приголосним: Аліс, Долорес, Шерон, Зейнаб; (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін. А також українські жіночі прізвища з таким самим закінченням: Ольга Степанчук (Ольги Степанчук), Валентина Янкевич, Віра Смик, Надія Вовкодав.

Не відмінюються і жіночі прізвища на -о: Марфа Стрельченко (Марфи Стрельченко), Марія Кумейко, Світлана Покотило, Оксана Іваньо.

Однак трапляються випадки, коли чоловіки – носії українських прізвищ на кшталт Котик, Пиріжок, Рало, Сало запевняють, що їхні “фамілії” не відмінюються, і пишуть саме так. Але ж на прізвища, як і на решту слів, поширюються мовні закони, що заперечують будь-яку самодіяльність у цьому.

***********************************

Півлимона і пол-лимона

Складні слова з першою частиною пів-, напів-, полу- пишуться разом: піваркуша, півгодини, півдюжини, півколо, півлимона, півмісяця, півогірка, півострів; напівавтомат, напівпровідник, напівпродуманий, напівсонний; полукіпок, полумисок. Тоді як у російській мові правопис слів із пів- інший: пол-лимона, пол-яблока.

Перед власними назвами ця частина пишеться через дефіс: пів-Києва, пів-України, пів-Європи, пів-Америки.

Іменники з основою на губний приголосний (б, п, в, м, ф) із пів- подаються через апостроф: пів’їжака, пів’яблука.

У деяких зворотах пів- уживається окремо: пів на шосту, пів на десяту.

***********************************

Дата добавления: 2015-10-21