Урок 30

Радять лінгвісти

Бути зобов’язаним чи мусити

“Як ліпше сказати: бути зобов’язаним чи мусити?”

Святослав Караванський:

– Кожна мова у своєму розвитку прагне до лаконічності: мовці спонтанно з кількох можливих варіантів обирають найкоротший: бачиться – бачся, Спаситель – Спас тощо.

Знає скорочення і літературна мова, зокрема її публіцистичний стиль. У пресі можна прочитати: компромат замість компрометаційний матеріал, теракт замість терористичний акт. Коли коротша форма передає той самий зміст, що й довша, то загал мовців віддає перевагу коротшій, і вона мало-помалу витискає з ужитку довшу. Однак буває і навпаки. Наприклад, можна почути: “Їх неодноразово попереджали про це”, “Ми неодноразово зверталися до голови”. Чи не краще в таких випадках сказати або написати: “Їх не раз попереджали про це”, “Ми не раз зверталися до голови”. Сьогодні дуже модна – переважно в друкованих текстах – частка адже. “Адже справа не в тім, що...”, “Бережись, адже ти граєш з вогнем”. У живій мові наведені приклади звучатимуть так: “Справа ж не в тім, що...”, “Бережись, ти ж граєш з вогнем”. Частки ж або же виконують ту саму роль, що й адже. Часом його можна замінити формами бо, бо ж, таж. Це варто робити бодай з міркувань стилю. Не слід у короткому тексті раз у раз вживати адже.

Дуже полюбляють сучасники і вираз бути зобов’язаним. “Вони були зобов’язані спитати”, “Хто зобов’язаний постачати добрива?” Навіщо такі довжелезні пасажі, коли легше і ближче до української мовної стихії: “Вони мусили спитати”, “Хто мусить постачати добрива?”

* * *

Вечір пройшов чи відбувся?

Петро Федотюк:

– У мовну практику правників увійшов неоковирний вираз “ці дії потягнуть за собою відповідальність”. А все від невміння користуватися довідковою літературою. У пріснопам’ятні часи, коли аж вуха боліли від закликів до зближення мов і народів, у словниках науковці часто були змушені на перше місце ставити кальку з російської, а вже далі питоме українське слово. Тому “потягнути” – це відповідник до російського повлечь у розумінні “потащить”, а в нашому контексті (“вызвать что-либо как последствие”) має бути “спричинити (що)”, “спричинитися, призвести (до чого)”. Тобто наведена на початку фраза мала б звучати так: “Ці дії призведуть до відповідальності” (“спричинять відповідальність”). З ласки репортерів вечори, виставки, конференції, концерти, з’їзди у нас тільки “ходять”, що теж скорше є калькою з російської, а не питомим нашим виразом. “Вечір пройшов з успіхом” – ще так-сяк сприймається. Але замість “сьогодні пройшов вечір” чи не краще: “сьогодні відбувся вечір” (так само концерт, вистава, з’їзд)?

...“Фабрика стала до ладу діючих” – що це б воно мало означати: “стала до ладу”, “увійшла до числа діючих”? Або оце: “Він зробив чимало роботи”. Та “чимало зробив” – і квит. Ще поролон у реченні: “один чоловік дістав поранення”. Чи не простіше – “одного чоловіка поранено”. І ось така чудасія: “суд відмовив у збудженні (замість у порушенні) справи” – з ласки несумлінних мовців дістала і юристів еротика!

Слово повинно витіснило має і мусить. Нас частують глевтяками на кшталт “повинно бути зроблено”. Яка людина в своєму умі скаже таке?

Схожий приклад і з дієсловом вимагати. Вимагають у нас і живі, й неживі предмети. “Земля (вода, посівна кампанія, праця, відпочинок, материнство, проблема) вимагає уваги (або ж турботи)”. Слово потребувати мовби випало через інтелектуальні полудрабки користувачів. Так само ліньки ледь переінакшити фразу: “треба уважно ставитися до...”, “дбати про...”. Тільки вслухайтеся: “Вівці вимагають турботи”, “гуси вимагають...” Ну, ті хоч бекати чи гелготати вміють. А як тоді, до прикладу, може “вимагати” безсловесна риба?

* * *

Питання виносяться чи вносяться на розгляд?

З посібника “Культура мови на щодень”:

– Обидва дієслова правомочні, проте мають відтінки сполучуваності, а отже, й різні значення. У ділових паперах, у пресі слово виносити часто поєднується з іменниковими формами на плюс знахідний відмінок або безприйменниковий знахідний: виносити на суд громади, на люди, на розгляд; виносити присуд, вирок. У таких конструкціях воно передає значення “робити відомим щось усім чи багатьом”. Тобто вживається тоді, коли треба вказати на потребу (можливість) усезагального ознайомлення з чимось, неодмінного обговорення якихось проблем.

Дієслово вносити (внести) потребує біля себе іменника у знахідному відмінку і, як правило, вказує на потребу врахування, внесення якоїсь інформації до основної. Наприклад: вносити (внести) поправки, пропозицію, зміни, доповнення, корективи. Тому воно вживається в утвореннях із прийменниками до, у: “Своєю високоталановитою, гуманною багаторічною творчістю Олена Кульчицька внесла значний вклад у скарбницю світового образотворчого мистецтва” (Олександр Корнійчук). Зауважимо, що книжний фразеологізм внести вклад останнім часом дедалі частіше заступається синонімічним висловом зробити внесок.

Вносити сполучається з іменниками, які своїм лексичним значенням виражають позитивні чи негативні явища, ознаки. Вносити конкретність, діловитість, відповідальність, організованість; вносити дискомфорт, спустошення, розлад (у щось).

Отже, добираємо потрібне дієслово залежно від того, який зміст вкладаємо у повідомлення, наприклад: питання виносяться на розгляд і питання вносяться до протоколу.

Дата добавления: 2015-10-21