Нервувати й нервуватися

“Коли вживають дієслово нервувати, а коли нервуватися?”

Часом нервувати використовують у не властивому йому значенні: “Вона помітно нервувала і час від часу зиркала у вікно” (Петро Панч). Нервувати людину може щось чи хтось інший, а не вона саму себе: “Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора” (Іван Ле).

Якщо треба передати стан збудження, роздратування, тоді доречне слово нервуватися: “Бжеський нервувався і, чекаючи на відповідь, роздратовано тарабанив пальцями по столу” (Зінаїда Тулуб).

* * *

Позначення століття римськими цифрами

“Останнім часом в українській мові після позначення римськими цифрами століття пишеться однакове скорочення -ст. для цього слова і в однині, і в множині. Як читати таке скорочене позначення століття в прикладі “У кінці ХХ і на початку ХХІ ст.”?

У прикладі “В кінці ХХ і на початку ХХІ ст.” іменник століття поставлено в однині, оскільки однорідними членами речення тут виступають не порядкові числівники (двадцяте, двадцять перше), а кінець і початок. Тому його слід читати так: “У кінці ХХ і на початку ХХІ століття” (а не століть).

* * *

Приурочувати відкриттю чи приурочувати до відкриття

“Як краще сказати: приурочувати відкриттю чи приурочувати до відкриття?”

Слова присвячувати, приурочувати зближуються в значенні “пов’язувати одну подію з іншою, один факт, явище з іншим”. Через таке зближення іноді плутають форми іменників, залежних від дієслів. Треба мати на увазі, що присвячувати (присвятити) керує безприйменниковим давальним відмінком іменників. Приміром: “Ціле життя своє присвятив Микола Лисенко збиранню української народної пісні” (Олександр Довженко). Дієслово приурочувати керує родовим відмінком з прийменником до: “Театр приурочив до відкриття сезону нову виставу” (з газети).

* * *

Чи поєднуються прислівники доки і поти?

Слова доки й доти, поки й поти, вживаючись при вираженні меж дії, виступають як взаємозалежні. “Вони танцювали доти, доки зовсім потомились” (Іван Нечуй-Левицький), “Поки щастя плужить, поти приятель служить” (Матвій Номис).

Не можна перемішувати цих спарених прислівників і ставити доти з поти, а поки з доти, як це часом бездумно роблять. Чуття мови підказує неприродність такого сполучення.

* * *

Гірський, гірничий та гірницький

“Чим розрізняються слова гірський, гірничий та гірницький?”

Тим, що передають різні значення.

Гірський – прикметник від іменника гора. “Гірський орел нерухомо завис у піднебессі” (Семен Журахович). Усе, що пов’язане з вивченням, видобутком і використанням корисних копалин, об’єднується лексемою гірничий. Гірничий комбінат, гірничий інститут. А гірницький – той, що стосується гірника. Гірницький колектив, гірницькі звичаї.

* * *

Зменшена міра якості

“Чим передається на письмі зменшена міра якості?”

Суфіксами -уват- (-юват-), -ав- (-яв-): жовтуватий, зеленуватий, синюватий, білявий, чорнявий. Словами: трохи низький, дещо повільний, ледь теплий, не дуже свіжий, не зовсім смачний. Прислівники вищого й найвищого ступенів збігаються звучанням з прикметниками відповідних форм у середньому роді: веселіше – яке? веселіше – як? гостріше – яке? гостріше – як? Їхній зміст з’ясовують з контексту за допомогою питань.

Батьківщина

“Чи можна вважати, що слово батьківщина поступово втрачає значення “спадщина після батьків” і стає синонімом лише іменника вітчизна?”

Лексема батьківщина має кілька значень. По-перше, вона означає країну стосовно людей, які народилися в ній та є її громадянами; по-друге, вживається переносно, позначаючи місце походження чи виникнення чогось. В обох випадках наголос у цьому слові ставимо на першому або на передостанньому складі.

Тільки з наголосом на першому складі виступає батьківщина в значенні “спадщина від батьків” узагалі й “спадковий маєток” зокрема. Звичайно, останнє тепер сприймається як застаріле (і це відбито в словниках). Та й батьківщина в розумінні “спадщина від батьків” (узагалі) вживається набагато рідше (тільки в художній літературі, усному мовленні). Зате активно використовують іменник спадщина – офіційний юридичний термін.

* * *

Давальний відмінок однини іменників чоловічого роду: -ові, -еві (-єві) чи -у (-ю)?

“Яким закінченням давального відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни надавати перевагу: -ові, -еві (-єві) чи -у (-ю)?”

Прочитаймо уважно твори Тараса Шевченка і переконаємося, що тільки поодинокі іменники він уживав із закінченням -у (-ю). Микола Вороний, котрого вважали добрим знавцем української мови, назвав одну з своїх поезій “Іванові Франкові”, не вбачаючи в цьому (поруч два слова з -ові) стилістичної невправності. Леся Українка, присвячуючи вірш Драгоманову, написала “Дядькові Михайлові”.

Однак за радянських часів відійшла на периферію природна українська форма на -ові, -еві (-єві) у назвах осіб: редакторові, видавцеві, співцеві, Сергієві (до речі, деякі посібники й сьогодні не рекомендують користуватися нею в діловому мовленні). Натомість активізувалася форма на -у (-ю), властива російській мові: директору Івану Панченку, військовослужбовцю Павлу Власенку.

Не зовсім вдало зі стилістичного погляду звучать такі вислови. Що ж тут вимагає літературна норма? Коли в давальному відмінку стоїть одне слово, слід послуговуватися формою з -ові, -еві (-єві): подякувати за допомогу приятелеві, зателефонувати батькові. Якщо ж два слова, то одне з них уживаємо з -ові, -еві (-єві), а друге з -у (-ю). Загалом перевагу треба надавати закінченню -ові, -еві (-єві). Тут кілька причин. Перша. Так каже більшість людей: з трьох наріч загальнонародної української мови воно переважає в двох – південно-східному та південно-західному. Друга. Закінчення -у (-ю) має велика кількість іменників у родовому відмінку: вітру, гніву, університету, цукру, болю тощо. Третя. Це закінчення притаманне також групі іменників у кличному відмінку: полковнику, сину, вихователю, вчителю, добродію, краю.

* * *

Відносини

“Який зміст передає слово відносини?”

У ХІХ – на початку ХХ сторіччя воно позначало не тільки взаємність у стосунках між людьми, а й ставлення особи (чи осіб) до когось. “Зрештою ми одне одному не заважаємо і тримаємося у гречних відносинах” (Леся Українка), “Мої відносини до панни Анелі тривожать мене” (Михайло Коцюбинський).

У сучасній літературній мові цей іменник у значенні “ставлення” не виступає. Він поширений як термін у суспільно-економічній, виробничій сферах, у дипломатії. Суспільні відносини, дипломатичні відносини.

* * *

Біжучий

“Наш дідусь, який колись працював у сільраді, полюбляв слово біжучий. А я тоді був малий і гадав, що це чоловік, який біжить. Чому його не почуєш тепер?”

Тому, що біжучий вважають застарілим. Замість нього використовують поточний. “Що далі, то частіше доводилося зупиняти той чи інший прилад на поточний ремонт” (Юрій Шовкопляс), поточні справи.

* * *

Походження імені Нінель

“У мене ім’я Нінель. Звідки воно походить?”

З колишнього Радянського Союзу. Утворене від зворотного прочитання прізвища (партійного псевдоніма) Ленін: Нінель.

* * *

Що таке суржик?

“Чую: суржик, суржик, суржик. А що воно таке?”

Біда наша. Доречно навести висловлювання видатного мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича: “Недобре, коли людина, не знаючи гаразд української чи російської мови або тої й тої, плутає обидві ці мови, перемішує їхні слова, відмінює слова одної мови за граматичними вимогами другої, бере якийсь притаманний саме цій мові вислів і живосилом тягне його в іншу мову, оминаючи традиції класичної літератури й живу народну мову. Так створюється мовний покруч чи, як кажуть у нас, на Україні, суржик. Суржик не є й не може бути ознакою будь-якої культури, навпаки, він завжди відбиває некультурність частини людей...”

Науковці серйозно застерігають: суржик – своєрідна лінгвістична мутація. І є загроза, що наслідком цього процесу може стати втрата українською мовою унікальності, природності. Тому маємо наполегливо “виполювати” словесні “бур’яни”, всі оті получка (є ж зарплата), врем’янка (тимчасова споруда), груз і гружчик (вантаж, вантажник), прораб (виконроб), угольник (косинець), запчасті (запчастини), каменщик (муляр), волокита (тяганина), повод (привід), криша (дах, покрівля), крановщик (кранівник), заготовщик (заготівельник), закройщик (закрійник), отвьортка (викрутка), довіреність (доручення), налажений (налагоджений), бувший (колишній), відчитатися (прозвітувати), красити (фарбувати), приймати міри (вживати заходів), зверх плану (над план), слідуючі міроприємства (такі заходи), на заключення (на закінчення, наприкінці, підсумовуючи), на цих днях (цими днями)...

* * *

Хіба можна так сказати?

“Оце прочитав у газеті: “Тисячі кубометрів лісу одержували тоді щодня споживачі”. А хіба можна так сказати? “

Справді, ця фраза якась неприродна. Адже лісом зветься сукупність дерев, що ростуть на чималій площі землі. “Якийсь хижий птах з пронизливим криком вилетів з лісу” (Зінаїда Тулуб). Одержувати щодня ліс та ще й не гектарами, а кубометрами – неможлива річ.

Якщо слово ліс має українською мовою одне значення, то дерево – два: рослина (“На похиле дерево й кози скачуть” – прислів’я) і матеріал, який добувають з неї на господарські потреби (“Я покажу, де є хороше дерево на хату” – Леся Українка). Отже, фразу, що її наводить читач, слід було б відредагувати так: “Тисячі кубометрів дерева одержували тоді щодня споживачі”.

Відповідаємо на запитання читачів

Людина і чоловік

“Чи взаємозамінні іменники людина і чоловік?”

Не завжди, бо кожен з них має свої особливості. Слово людина виступає найчастіше в значенні “жива істота, якій властиві мислення, мова, здатність створювати й використовувати знаряддя в процесі суспільної праці”. Вона і носій найвищих моральних та інтелектуальних якостей: “Людина – це звучить гордо”. У такому розумінні вживати лексему чоловік замість людина не треба. Зате тільки іменник чоловік слід сполучати з кількісними числівниками. Утім, маємо пам’ятати, що в українській мові нормативними є звороти два чоловіки і два чоловіка, котрі передають різне значення. Коли йдеться про представників чоловічої статі, то при числівниках два, три, чотири використовують форму називного – чоловіки, а коли про осіб обох статей, форму родового відмінка – чоловіка. Якщо змінити звичайний порядок слів, тобто поставити кількісний числівник після іменника, тоді вислови типу шість чоловік, двадцять, тридцять чоловік (а не людей) виражатимуть неточність, приблизність твердження (чоловік шість).

А ось збірні числівники двоє, троє, четверо, семеро, п’ятнадцятеро та ін. поєднуються лише з іменником люди (можуть виступати і без нього, але при цьому його мають на увазі). Наприклад: “До крамниці зайшло четверо людей” (“До крамниці зайшло четверо”). Зі словом люди сполучаються також дробові числівники, коли мовиться про гурт, колектив. “Третина людей у вихідні виїхала за місто” (або “Третина у вихідні виїхала за місто”). Проте іноді, характеризуючи когось, уживаємо паралельно лексеми людина й чоловік. “Він людина допитлива” – “Він чоловік допитливий” (зрозуміло, про жінку в такому разі кажемо тільки людина). Застосування слова чоловік, а не людина часто підкреслює, що йдеться про особу чоловічої статі. “Більше за всіх кричав чоловік у фуфайці, підперезаний кулеметною стрічкою” (Григорій Тютюнник). Якби автор поставив тут людина, то не можна було б збагнути, про кого мова – про чоловіка чи жінку.

Іменник чоловік виступає також як синонім розмовного дядько: “Аж ось іде (Василь) своєю дорогою, бачить, чоловік віз мішки від вітряка, та вісь йому й уломилась” (Григорій Квітка-Основ’яненко). Отже, в більш “точних” стилях – науковому та публіцистичному – останнім часом накреслилася тенденція розрізняти лексеми людина й чоловік. Себто чоловік найчастіше позначає одруженого і разом з рідкісним у нашій мові словом мужчина передає значення “особа чоловічої статі”. У решті випадків послуговуємося іменником людина. Однак у розмовному та в художньому стилях ці слова виступають паралельно, є взаємозамінними.

* * *

Із-за хвороби чи через хворобу

“Який вислів уживати: із-за хвороби чи через хворобу?”

Основне призначення прийменника з-за (фонетичний варіант із-за) – вказувати на просторові відношення. Згадаймо Шевченкові рядки “Із-за лісу, з-за туману місяць випливає” або Гончарове “Був він родом десь із-за Карпат”. Проте носії так званого суржика із-за вживають переважно при позначенні причиновості, як у російській мові. Тому не можна вважати правильними фрази: “Із-за хвороби мій приятель не пішов на концерт”, “Із-за цього порушуються угоди”, “Із-за тебе я постраждав”. У таких випадках доречний прийменник через. Порівняймо: из-за отсутствия – через відсутність; из-за собственной неосторожности – через власну необережність.

* * *

Дата добавления: 2015-10-21