Самий найкращий

“Якось я прочитав фразу “Стрельченко – самий найкращий студент на курсі”. Чи правильна вона? “

Найкращий – найвищий ступінь порівняння якісного прикметника гарний (а також добрий, хороший). Його утворюють від форми вищого ступеня цього прикметника за допомогою префікса най-. Така форма дуже поширена в літературній мові – найсумлінніший, найбільший; зрідка вона може підсилюватися вживанням часток що і як (у ролі префікса) – щонайсумлінніший, якнайбільший. “...Питає дика рожа: “Чи я хороша?” А ясень їй киває в верховітті: “Найкраща в світі!” (Леся Українка). Але в усному мовленні часто сполучають форму найвищого ступеня прикметника зі словом самий (самий найкращий), що є стилістично небажаним. Уживається також словосполучення, яке виражає найвищий ступінь ознаки і складається з слова самий плюс звичайний прикметник (самий веселий, самий щирий). Це знову-таки порушення літературної норми.

Таким чином, фраза “Стрельченко – самий найкращий студент на курсі” неправильна. Лексема самий у ній зайва.

* * *

Перестарілий

“Чи доцільно користуватися словом перестарілий?”

Серед значень, які має український префікс пере-, звернімо увагу на те, що властиве словам переспілий, передержаний. Отже, є спілий огірок, спілий помідор і відповідно – переспілий. І аналогічно – старий, від якого походить дієприкметник перестарілий. Такий відтінок має й престарілий, що вживається (як і перестарілий) у побутовому мовленні, в пресі. Однак ці слова використовувати не варто, бо ними можна образити літніх людей.

* * *

Чорнило в множині

“Чи буває іменник чорнило в множині?”

Ні, не буває. То люди, які не знають добре української мови, накинули йому таку властивість: “Ще не висохли чорнила”, “Лист написаний синіми чорнилами”. Правильні варіанти такі: ще не висохло чорнило, листа написано синім чорнилом.

* * *

Понадплановий чи надплановий

“Як грамотно написати: понадплановий чи надплановий?”

В усному мовленні у словах типу надплановий (наднормовий, надшвидкісний тощо) часом замість компонента над уживають понад (понадплановий, понаднормовий). Цього робити не слід. Адже в літературній мові переважає перший варіант: надплановий. Те саме стосується і словосполучення над план, яке не рекомендують замінювати на понад план.

* * *

Спеціальність, професія, фах

“Чим розрізняються у вживанні слова спеціальність, професія, фах?”

Відтінками значення. Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, мистецтва і т. ін., в котрій людина працює; основна кваліфікація. “Потім признався (Адаменко), що його спеціальність – медицина, а в армії був за ветеринарного фельдшера” (Юрій Яновський), “Потрібні були і лікарі, і цирульники, і теслярі, і ливарники, і архітектори, і каменярі, і друкарі – різні майстри різних спеціальностей (Оксана Іваненко).

Професія – рід занять, певна форма трудової діяльності. Вибір професії, професія вчителя. Це слово найчастіше виступає як родове поняття стосовно іменника спеціальність, тому замінювати їх одне одним не бажано. Порівняймо: за професією будівельник, за спеціальністю штукатур. Фах уживається з обома значеннями. Фах учителя, журналіст за фахом.

* * *

Грати першу скрипку чи головну?

Фразеологічний зворот грати першу скрипку передає зміст “мати найбільше значення, бути найвпливовішим у якійсь справі”. “Першу скрипку завжди грає Коваль” (Вадим Собко). Іноді в цьому словосполученні замість перша ставлять головна. “Механізатори грають головну скрипку на збиранні врожаю” (з газети). Таку заміну не можна вважати правомірною, бо в музичній (оркестровій) практиці, звідки походить вислів, є термін перша скрипка, а не головна.

* * *

Приналежність чи належність

“Яке з двох близькозвучних слів потрібно вживати – приналежність чи належність?”

Штучний витвір приналежність, хоч і набув великого поширення, одначе його існування нічим не вмотивоване, бо в сучасній українській літературній мові немає лексем приналежати і приналежний. Єдино можливим варіантом у цьому випадку є належність, утворене від належний. “Почав (начальник міліції) питати й записувати: ім’я, літа, соцстан, партійну належність” (Андрій Головко), “Обов’язковою належністю костюма всіх південних слов’ян була коротка безрукавка” (з журналу).

* * *

Іменник біля перехідного дієслова

“Коли біля перехідного дієслова ставити іменник у знахідному відмінку, а коли в родовому?”

Перехідне дієслово здебільшого керує знахідним відмінком без прийменника (відповідає на питання кого? або що?): студент написав курсову роботу, учень розв’язав задачу, художник намалював картину, викладач прочитав лекцію, приятель надіслав телеграму.

Якщо присудок виражає заперечення, то прямий додаток виступає в родовому відмінку: не написав курсової роботи, не розв’язав задачі, не намалював картини... Згадаймо рядки відомої пісні: “Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка”.

Родовий відмінок означає також, що дія переходить лише на частину предмета: з’їсти хліба, випити води, тобто не весь хліб, не всю воду. Кажемо: позич мені книжки. І хоч маємо на увазі цілу книжку, але формою родового відмінка виражаємо обмеження часу – беремо її не назавжди, а, скажімо, на кілька днів.

* * *

Дата добавления: 2015-10-21