Попередити можна когось про щось

У реченнях “Попередити хворобу легше, ніж її лікувати”, “Правоохоронці попередили вбивство бізнесмена” (з газети) дієслово попередити явно не на місці. Попередити можна когось переважно щодо небажаних наслідків чогось: “Бувало й таке, що Бронко попереджав: сьогодні в нього термінова робота і він затримається в друкарні” (Ірина Вільде), “Багато я вам не покажу, заздалегідь попереджаю” (Юрій Смолич).

Отже, попередження – це наперед зроблене повідомлення, здебільшого неприємне чи навіть трагічне. Тому наведені вище газетні речення доцільно відредагувати так: “Запобігти хворобі легше, ніж її лікувати”, “Правоохоронці відвернули вбивство (чи запобігли вбивству) бізнесмена”. Відвертати нещастя, запобігати біді.

Попередній – передчасний

У приміщенні автовокзалу висіла табличка “Каса передчасного продажу квитків”. Звичайно, передчасного продажу квитків ніхто не рекламує, бо цього не буває, зауважують автори довідника “Культура української мови”. Існує практика попереднього продажу квитків, тобто організованого заздалегідь у залізничних, автобусних, театральних та інших касах.

Основне значення прикметника попередній – “який відбувся, стався раніше; який передував чомусь”. Наприклад: “Ще голова дзвеніла від попереднього вибуху, ще зрушена земля сипалася в окоп, а повітря вже знов гойдалося, завивало, пружинило, втискаючи тебе в землю” (Олесь Гончар). У цього значення є відтінок – “той, що був безпосередньо перед чимось”. “Гальванеску, котрий натомився за день та попередню безсонну ніч, заявив, що ляже спати” (Юрій Смолич).

Друге значення – “такий, як і раніше”: “Дальші томи... надішліть на попередню адресу” (Михайло Коцюбинський). У формі середнього роду це слово може виступати і як іменник: “Здавалося, що проминула вічність, що попереднє раптом упало у прірву”.

А головна семантика лексеми передчасний – “який з’явився, настав дочасно, якого не чекали”. “Сніг передчасний розтанув” (Максим Рильський), “Нас не зігне старість передчасна” (Любомир Дмитерко).

Діти – немовлята

У розмовному стилі використовуються синоніми дітлахи, дітлашня, діти. Однак варто розрізняти змістові відтінки слів дитина, маля, немовля. Малям можна назвати і зовсім маленьку дитину, і молодшого школяра: “Маля спало солодким сном”, “Малята й старшокласники працювали на суботнику” (з газети). Немовлям називають тільки грудну дитину, яка не вміє говорити. Є пестливі форми цього слова: немовлятко, немовляточко.

Кримінальний – карний

У деяких значеннях ці слова вживаються паралельно. Кримінальний (карний) злочин. Але у сучасній юридичній практиці надається перевага слову кримінальний. Кримінальний кодекс, кримінальне право, кримінальне слідство, кримінальна справа.

Тільки кримінальний треба ставити, коли йдеться про художній твір: кримінальний роман, кримінальна повість. Прикметний карний виступає також у значенні “каральний”. Карний загін, карна експедиція, карний меч.

Управа – вправа

Розрізняються значенням. Управа (застаріле) – установа, що розв’язує громадські, станові та адміністративні справи. Волосна управа, лікарська управа, рудна управа. А також сила, спроможна зупинити когось у його незаконних діях, сваволі тощо. Знайти на нього управу, немає управи на хулігана. Вправа – розвиток певних якостей, навичок систематичною роботою. Мій сусід щоденно виконує спортивні вправи.

Вникати – уникати

Дієслова, які не можна взаємозамінювати, бо в них різні значення. Вникати (в що) – намагатися зрозуміти суть чогось, розібратися в чомусь. “- Навряд чи зможемо ми вам порадити щось, не вникнувши в суть справи” (Юрій Шовкопляс).

Уникати (кого, чого) – прагнути не спілкуватися з кимсь, цуратися когось, не бажати чогось, рятуватися від чогось. “Я намагався уникати особистих зустрічей з нею” (Петро Гуріненко), “Ви все якось уникаєте розмовляти про те, що мене найбільше хвилює!” (Захар Мороз)

***********************************

Урок 4

Висвітлювати – освітлювати – освічувати

Перше з дієслів у літературній мові вживають здебільшого переносно – “показувати, розкривати, пояснювати, розповідати”. Наприклад: “Твори Івана Карпенка-Карого на історичну тему правдиво висвітлювали героїчну історію українського народу” (з журналу). Зрідка ця лексема виступає й у прямому значенні: “До місця події під’їхав зустрічний “опель” і, не розминаючись, спинився, яскраво висвітлюючи фарами” (Іван Ле). Освітлювати – кидати проміння світла на когось, щось. “Вогонь палахкотів у печі й освітлював хату” (Василь Стефаник). Можна сказати: освітлений багаттям, полум’ям, прожектором, лампою, сонцем, а переносно – щастям, радістю, благородством. Цим словом ще користуються на означення рідини, з якої вилучено сторонні домішки й вона стала прозорою, світлою. Освітлена вода, освітлений сік.

Помилкою є вживання дієслова освітлювати (освітлення) у значенні “пояснювати, розкривати щось” замість висвітлювати (висвітлення). Приміром: “Я як представник центральної преси мушу написати критичну статтю про вашу фронтову газету. Вона не освітлює (?) на повний голос рядових героїв” (Олександр Корнійчук). Освічувати – робити когось обізнаним, поповнювати чиїсь знання, навички. “Я пробував освічувати селян, освічувати у всіх питаннях громадянського, матеріального і духовного життя” (Іван Франко). Отже, у висловах освічена вулиця, освічене електричними вогнями місто слова освічена, освічене слід замінити на освітлена, освітлене.

Гімнастерка – гімнастьорка

Яка з цих форм правильніша?

Російському наголошеному ё після приголосного в українській мові здебільшого відповідає е: тёлка – телиця, новосёл – новосел; те саме спостерігаємо і в словах іншомовного походження: шофёр – шофер, киоскёр – кіоскер, прожектёр – прожектер. Але лён – льон, костёл – костьол (хоч трапляється й костел). У мовній практиці надають перевагу формі з е, бо вона більш правомірна. Це й зафіксовано в “Словнику української мови”: “Гімнастерка, рідко гімнастьорка. Військова формена сорочка з цупкої тканини з відкладним або стоячим коміром”. “Словник-довідник з правопису та слововживання” Сергія Головащука, “Орфографічний словник української мови” подають тільки форму гімнастерка. І це правильно.

Сусіда – сусід

Серед поширених раніше варіантів сусіда і сусід другий став частіше вживаним у літературній мові останнього часу, тому й у родовому відмінку множини закріпилася форма із закінченням – ів: сусідів.

Ігнорувати порадами чи поради?

Чи можна вживати дієслово ігнорувати з додатком в орудному відмінку (приміром, “Петренко ігнорує порадами друзів”)?

Ігнорувати походить від латинського ignorare – “не знати” і має значення “навмисне не помічати когось або чогось, не рахуватися, не брати до уваги”. Вимагає після себе додатка в знахідному відмінку (ігнорувати кого? що?). “Дівчата невмолимо замикали вікна, зсовували занавіски й намагалися ігнорувати те, що стукало вже... до їхніх юних сердець” (Юрій Яновський), “Оскільки мистецтво основним своїм об’єктом має людину, воно не може ігнорувати багатства виявів її життя” (з журналу).

Вживання слова ігнорувати з додатком в орудному відмінку (ігнорувати порадами друзів) – помилкове. Треба: ігнорувати поради друзів.

Свідчити, а не давати показання

Дієслово свідчити (свідчення) наші засоби масової інформації нерідко замінюють незграбним словосполученням давати показання (копія російської форми). Цей мовний динозавр потрапив навіть у тексти офіційних документів, що дуже прикро.

Синоніми, та не ті

Тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Тому досі багато хто залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, виступаючий, всепоглинаючий, дислокуватися, добросовісний, економити, значимий, кафетерій, корзина, кофеварка, настійливий, переважаючий, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращими синонімічними відповідниками: добробут, вирушати, промовець, всепоглинний (всепоглинальний), розміщуватися (розташовуватися), сумлінний, заощаджувати, значущий, кав’ярня, кошик, кавоварка, наполегливий, переважний, приймальня, суперечність, початківець. Ігнорувати ці оригінальні елементи української лексеми немає жодних підстав.

Меморіальний – пам’ятний

Мають не тільки спільне значення, а й відтінки, за котрими розрізняються, не завжди однакову сполучуваність.

Меморіальний – слово іншомовного походження (memorialis латинською означало “пам’ятний”). У сучасній українській мові виступає зі значенням “той, що служить для увічнення пам’яті якоїсь особи або визначної події”. Меморіальний знак, меморіальна дошка, меморіальний комплекс.

Пам’ятний – прикметник, в якого куди ширший спектр значень, ніж у синонімічного йому тільки в одному з них меморіальний. Це – “що добре зберігся в пам’яті, довго пам’ятається”: “Ох, і ловилися ж прокляті коропи в те літо пам’ятне” (Максим Рильський). А також “про якого пам’ятають”: “Не трепетать від пам’ятного стуку” (Любов Забашта). Синонімами до цього значення є знайомий, відомий. Уживається пам’ятний і для позначення того, чого не можна забути, синонімізуючись зі словом незабутній: “Все про нього, все про славного, вічно пам’ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша” (Гнат Хоткевич).

А близькі пам’ятний і меморіальний у значенні “який слугує для запам’ятовування, для нагадування про когось, щось”: “У Києві багато пам’ятників, пам’ятних плит і стел, меморіальних дощок” (з газети). Вислів меморіальний пам’ятник – неправильний, бо є тавтологічним сполученням.

***********************************

Урок 5

Відповідаємо на запитання читачів

Бєларусь чи Білорусь

“Яку назву вживати: Бєларусь чи Білорусь?”

Ось що пише мовознавець Олександр Пономарів: “Як тільки комусь із керівників Білорусі заманулося, щоб усі називали їхню країну Бєларусь, то першими відгукнулися українські засоби масової інформації. Ті, хто каже “Бєларусь”, гадають, начебто вони цим виявляють повагу до Білорусі. Але ж не можна цього робити коштом такої самозневаги, нехтуючи власну історію, культуру, традиції свого народу. Адже, скажімо, поляки писали й писатимуть, вимовляли й вимовлятимуть Бялорусь, а греки навіть Левкоросія (від левкос – “білий”). І це аж ніяк не принижує ні білорусів, ні їхньої незалежності. Не варто й нам запроваджувати написань, котрі не відповідають ні лінгвістичним, ні логічним законам. Бо якщо Бєларусь, то тоді треба й бєларуси, бєларуська мова і т. д. Так можна зайти дуже далеко. Аби догодити, наприклад, німцям (бо ж вони не німі!), почнемо називати цей народ дойчами, а їхню країну Дойчландією або Германією (як нерідко можна почути по Українському радіо й телебаченню). Та найкраще згадати, що ми народ із давніми історичними традиціями, що про білорусів ми дізналися не після Біловезької наради. І називати їх, як і раніше, білорусами, їхню мову – білоруською, а їхню Вітчизну – Білоруссю”.

* * *

Чистьте чи чистіть

“Яку форму має дієслово чистити в 2-й особі множини наказового способу – чистьте чи чистіть?”

Оскільки в 2-й особі однини наказового способу дієслово чистити має форму чисть, то в 2-й особі множини воно закінчується на -те: чистьте.

* * *

Як грамотніше: стелиться чи стелеться?

В українській мові є два дуже близьких дієслова, фактично варіанти того самого слова – стелитися і слатися. Від стелитися 2-га особа однини теперішнього часу – стелиш, а від слатися – стелеш. Тобто стелитися – дієслово другої дієвідміни, слатися – першої. Саме тому існують і дві форми в 3-й особі однини теперішнього часу: стелиться й стелеться.

* * *

По-соціал-демократичному чи по-соціалдемократичному

“Як слід писати: по-соціал-демократичному чи по-соціалдемократичному?”

Якщо складний прислівник утворено від складного прикметника (соціал-демократичний) за допомогою префікса по- і суфіксів -ому або -и, то він пишеться з одним дефісом: по-соціалдемкратичному.

* * *

Дата добавления: 2015-10-21