Маю двійко друзів — один добрий, а другий такий собі, не дуже. І ще маю брата.

СТІНА

Він, може, вродився і не аж таким вже й красенем - я на вигляд кращий - та, взагалі-то, може бути.

Зараз мешкаю у братових розкішних апартаментах - визичив ненадовго, поки той скородить десь світами. А тут і справді хороми. Має він трохи тих грошенят. Хто його зна, як він на хліб заробляє. Я якось не дуже на тому розуміюся. Він купує там щось - ні, стривайте, може й продає. Хай там як, зараз він кудись собі подався. Навіть сказав куди. Я десь ще записував.

Здається, до Африки.

Залишив мені номер факсу й просив пересилати всі його листи й повідомлення. Отака у мене невеличка робота. Легко, зрозуміло й не тисне на голову.

За те дозволив мені якийсь час у нього отут пересидіти. Це саме те, чого мені хотілося.

Якраз те, чого я зараз украй потребую. Спокою. Трохи часу на спокій.

Віднедавна моє життя завернуло у якийсь дивний керунок. Воно заблукало туди, де я втратив до нього смак.

Мені виповнилося двадцять п'ять. Якихось кілька тижнів тому.

Ми з братом здибалися тоді за вечерею в наших батьків. Було смачно. Особливо печиво. Перебалакали про все на світі. Аж раптом, сам собі дивуюся, як ні сіло ні впало беруся докоряти своїм батькам за те, що вони так Тне наполягли на тому, аби я серйозно взявся до спорту. Нечуване безглуздя!

Ну ні, це таки повний ідіотизм. Мовляв, був би собі нині професійним спортсменом. Мав би бодай яку порядну статуру. Гроші. Вічно б десь

мандрував... Гм, я ще й мав щастя заявити, що це не чиясь там, а саме їхня

провина, що я взагалі до чогось не взявся, і що моє життя стало таким-от пустим і нудним.

Я, правда, відразу їх перепросив.

Але на тому цей маразм не скінчився.

Того самого вечора грали ми з братом у крокет. Взагалі, таке не часто буває. Наш старий набір для крокету давно зігнив під ґанком. Довелося об'їздити чимало заправок, доки ми надибали щось схоже на кийки, кульки і кілки.

Брат ще розрахувався тоді своєю кредитною карткою. Нарешті ми виміряли кроками відстані, навиставляли в батьківському садку містків, повбивали в землю кілки. Я вибрав собі червону кулю, мій брат — жовту*. Не знаю, чи

це були саме ті кольори, які ми обирали, коли були ще дітлахами. Все так забувається.

Розпочали. Граємо вже з добру годину. Я блискуче пробив попід перші два містки. Отримав право на ступного удару, знову пробив. Я був на висоті. Став "розбійником"** значно раніше, ніж він, загнав свою кульку за дерево***, нахабно собі розлігся, чекаючи на брата, - і аж розімлів од власних уїдливих зловтішань.

*Зазвичай у грі в крокет червоними і жовтими кулями грають не суперники, а партнери по парній грі.

** "Розбійником" стають після першого кола (переважно, ігрове поле обходять двічі). Це дає право крокетувати кулю суперника — відбивати її своєю кулею в невигідне положення.

***Страхуючись від крокетування.

Дата добавления: 2015-09-07