Гадаю, що чолов'язі з таким симпатичним іменем навряд чи спало б на думку

виписувати аж надто мудрі речі, аби вселити в мене непоборний страх. Почитаю-таки.

Читаю вже кілька годин підряд. Відчуваю, як по волі перевертається все моє єство.

Навіть якщо вони там запевняють, що отой Пол вміє писати просто про складне, мені все одно здається, що саме тут йому це не дуже вдалося.

Той Пол взагалі займається якимись аж надто вже складними речами. Мій теперішній запас знань заслабкий для того, аби осягнути його вчені думки, я б навіть сказав, що він взагалі відсутній.

У першому ж класі гімназії я викреслив зі свого розкладу математику разом з фізикою. Тоді мені хотілося звільнити час для купи інших речей, з яких моя уява вимальовувала досить привабливу картину подальшого існування.

Сьогодні я вже не настільки переконаний у правильності свого вибору Може, це була й тупа гарячковість.

Отож, зрозуміти я міг далеко не все. Можливо, я розумів ще менше, ніж мені тепер здається. Але й те, що мені було дано осягнути у тій книжці, вганяє мене в стан крайнього екстазу й дикого страху.

Я і не думав, що мій брат читає такі книжки. Вочевидь, я багато чого про нього не знаю.

І ще менше мені відомо про час.

Виявляється, в одній лабораторії в Бонні є три метровим металевий циліндр.

Пол пише, ніби отой циліндр має форму підводного човна і лежить він там опертий на сталеві рамки, увесь попідперізуваний дротами та вимірювальними пристроями. Це атомний годинник. І поки що він найточніший у всьому Всесвіті.

Він маніть точніший, аніж Земля — з її обертанням навколо своєї осі...

Така шалена точність спантеличила мене до злості. Але тут до мене поступово почала підкрадатися думка, що там і близько не йшлося про якісь високі матерії. Це просто ще одне щось, яке хтось вигадав, а всі інші радо з ним погодилися. Це починає мені вже навіть подобатись. Я аж відчуваю, як час в моєму мозку перетворюється у якусь гнучку річ, що покірно піддається

будь-якій моїй нарузі над нею.

Непогано було б і собі завести такого атомного годинника.

Читаю далі. Гм, виявляється, щоб компенсувати ту безвідповідальну неточність Земної кулі в ритмічності обертання навколо своєї осі, деколи до часу додають одну секунду. Останнього разу це було в червні 1994 року... І звичайно ж, ніхто нічого тоді не сказав!

Через ті атомні годинники змінилося і саме визначення секунди часу. Раніше секунда була 1/86.400 частиною доби, а тепер це вже 9.192.613.770 обертів одного атома цезію...

Як на мене, то це багато.

Ті всі просвітницькі одкровення вибивають мене з колії. Робиться погано

— треба йти по м'яча. Якийсь час товчу м'ячем об холодильник, аж поки відчуваю в собі сили читати далі.

Пригадалося, як ми в дитсадку пили молоко.

Багато хто з нас мав тоді електронні годинники. З секундоміром. У них були навіть позначки сотої долі секунди. І ми витрачали тоді час на нереально абсурдні дрібниці. Хоча тоді нам вони здавалися якраз

"тим великим"

Довгий час цінувалося вміння випивати молоко швидше за всіх. Мені завжди на склянку йшло 5 секунд, а був такий Еспен — неможливий дебіл, — так він спорожнював склянку менш ніж за 1 секунду, чесне слово. Хоча тепер у світлі того, що я отут саме прочитав, цей його талант, мушу визнати, мені імпонує. Я мало що встигаю менш ніж за секунду часу.

От тарабанити пальцями по столі можу рівно 15 разів на секунду. І дуже тим пишаюся. Трапляється також деколи, що вдасться сфотографувати щось посеред якоїсь сотої частки секунди (потім з'являється таке дивне число на світлині, що аж приємно).

Але це ніщо — порівняно з тим, що виробляють ці атоми цезію. Стоп, а чи можна вірити тому, що він там понаписував? Понад 9 млрд. обертів за

секунду, каже? Уявити це собі ніяк не можна. Занадто багато. У мене досить обмежені здібності оцінювати на око кількість одиниць, які містяться в

одній цілості. Мені, скажімо, легко відразу визначити, що на полі пасеться четверо чи дев'ятеро корів, але коли їх трохи більше, ніж п'ятдесят, то мушу

вже рахувати кожну одну. А все, що кудись туди далі за тисячу, взагалі

зливається мені докупи.

Не маю жодної змоги проконтролювати кількости тих атомів цезію і як вони там обертаються. Залишається тільки сподіватися, що той Пол добре знає, що каже.

Ловлю його на слові...

Читаю далі. Стає ще гірше.

Пол розійшовся, заявляє тепер, що, мовляв, на час впливає сила тяжіння. У того чоловіка, вочевидь, не все гаразд із гальма ми.

Без жодних умов та додаткових припущень він стверджує, що на час впливає сила тяжіння і рух.

Дивлюся на обкладинку книжки. Видавництво ніби поважне. Мабуть-таки, все, що він отут сплітає, істинна правда.

Мене це починає вже діставати.

Чому ж ніхто мені не розповів цього раніше?

Хіба вчителі фізики не розуміють, що такі речі все змінюють? Хіба вони тупі? Я ніколи не вчив фізики, бо ми на тому уроці тільки й робили, що постійно малювали протони й нейтрони, жодної гадки не маючи, як це все зліпити собі в голові докупи. Я нудився на тих уроках страшенно. Мені набагато цікавіше було повертатися до дівчат і показувати їм усілякі композиції з пальців.

А от про час ніхто ніколи й не згадував.

Жоден з моїх учителів не обмовився й словом про час. Я змушений просто отут, при нагоді, висловити сумнів, що вони взагалі щось у тому петрають.

А може, вони і знали про всю оцю маячню навколо часу... Ну, тоді все моє нутро прагне помсти. Скажімо, вгатити в плечі, коли того найменше сподіваються!

Відчуваю себе розведеним.

Відчуваю, що нікому більше не зможу повірити.

На Сонці час минає на 2 мільярдні частини по вільніше, ніж у нас силу тяжіння. Пав-лусь каже, вона там нагорі сильніша.

Мені чомусь завжди здавалося, що час є часом, а сила тяжіння - силою

тяжіння...

А це, як виявилося, далеко не так.

Мав би я пару тих стильних атомних годинників, міг би все емпірично перевірити у Empire State Building.

Але це мені, звичайно, ніколи не вдасться.

А було б таки цікаво — прилаштувати так один годинник на вершечку Empire State Building, другий — внизу, при вході. За якийсь час можна було б по мітити, що той, що нагорі, таки швидше обертає свої ми стрілками.

Проживши отак свій вік унизу, серед буденної метушні вулиці, можна заощадити пару тисячних секунд життя.

А от ті, котрі постійно отам нагорі, старіють швидше, ніж ми всі.

Відкидаю книжку геть.

Відчуваю млість. У мене перегрів. Мабуть, далі почитаю іншим разом. А це багато чого змінює.

Часу не існує.

Дуже сумніваюся, що тут можуть бути якісь інші висновки. Принаймні немає якогось єдиного часу.

Є мій час. Твій час. Полів час. Час Сонця. Безліч часів.

А безліч часів — це хіба не те саме, що й жодного часу?

Бо якщо це так, то мене мало б врешті огорнути почуття повного вдоволення. Чому його немає?

Відчуваю тільки глибокий стрес.

Мабуть, вдоволення прийде трохи пізніше. Почекаю.

Дата добавления: 2015-09-07