Словом — зазнався.

Коли мій брат почав обережно позирати в бік незграбно настовбурченого куща, котрий з якоїсь радості розрісся посеред садка, я відразу перехотів сміятися.

Я бачив його наскрізь. І, звичайно, вмить здогадався, що за паскудство спало йому на думку.

- Ну, без цього можна було б і обійтися, — це я так спробував урятувати ситуацію.

Та нічим вже не можна було зарадити — той навіть не слухав моїх

безпорадних вигуків — порикування загнаною оленя, от що воно мені

нагадувало... Він діловито припер свою кулю ступнею і почав прицілюватися шукати таку траєкторію, щоб його удар зав дав найприкрішої шкоди. Довго він отак прицінявся, раз по раз глипаючи на край садка*. Туди, де сад

якось нелогічно обривається. Туди, де трава збилась у густу щітку. Він кілька разів обережно замахнувся — тренувався: хотів пересвідчитися, що зможе змобілізувати в отому ударі всі свої сили. Ну й, звісно, в тому, що не вперіщить, собі кийком по ступні — то було б дійсно неприємно. Та й загнав, звичайно ж, мою кулю в отой гігантський кущ. Мою червону кульку - і у отой клятий кущ! Аж у самісіньку середину...

Туди, де ніколи не світить сонце й не чути співу пташок.

* Гра в крокет полягає в тому, що гравці змагаються, хто швидше перейде ігрове поле й закотить свою кулю за фінішний кілок.

Дата добавления: 2015-09-07