Позитивні для окремої фірми.

- іноземна р.с. має оплату нижче, ніж національна, відтак фірма знижує витрати на заробітну плату.

Негативні:

- погіршується ситуація на ринку праці у зв’язку з ростом пропозиції р.с. і обмежинністью робочих місць;

- відбувається зниження ціни на національну р.с., оскільки зростає пропозиція р.с. на ринку праці;

- провоціруються конфлікти між корінним населенням і іммігрантами.

Наслідки для країн еміграції (відкіля виїжджає р.с., тобто країни, що віддають р.с.).

- еміграція полегшує становище на національному ринку праці;

- з кордону в країну повертаються обучені і більш кваліфіковані робітники;

- переводи валютних коштів із-за кордону є важливим джерелом доходу країни;

- при поверненні на батьківщину мігранти привозять з собою матеріальні цінності та збереження, які становлять приблизно таку ж суму, що і їх грошові переводи.

Крім того, в останній час спостерігається тенденція до придбання за кордоном обладнання, яке ввозиться в країну і направляється на організацію

підприємницьких колективів.

Одним із негативних наслідків еміграції з України є відтік висококваліфікованихспеціалістів, передусім наукових кадрів. Україна через це втрачає понад 1млрд. доларів США на рік. Адже підготовка одного фахівця з вищою освітою технічного та природничого профілів коштує близько 10 тис. доларів. Таки чином, Україна інвестує свій інтелектуальний капітал в економіку практично всіх розвинених країн. За останні 20 років наша держава фактично набула статусу країни-донора трудових і інтелектуальних ресурсів.

Державна міграційна політика: сутність, вид і інструменти.

Розглянуті у попередніх питаннях негативні наслідки міжнародної міграції р.с. і високий рівень нелегальної міграції обумовлює необхідність регулювання цим процесом з боку держави і міжнародних організацій.

Державна міграційна політика – це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту або імпорту р.с. в окрему державу або із неї. Державне регулювання міграції р.с. покликано захищати інтереси трудящих-мігрантів, національних робітників, а також забезпечити взаємний захист інтересів самих країн - експортерів і імпортерів р.с.

-14-

Державна міграційна політика поділяється на два види: еміграційну і імміграційну, які мають різні цілі і методи регулювання.

Еміграційна політика включає непрямі методи регулювання, які покликані створювати сприятливий еміграційний клімат, а також прямі методи, які націлені на регулювання об’ємів та структури еміграційних потоків.

Непрямі методи включають такі, як:

- валютна і банківська політика заохочення валютних переказів із

- за кордону; - надання пільг з валютних вкладів (більш високий відсоток по депозитам у порівнянні зі внутрішніми вкладами, звільнення депозитів від податків, пільгові поштові і телеграфні тарифи на іноземні валютні перекази і т.д.); продаж робочім-мігрантам цінних паперів, які не обкладаються податком.

- митна політика, передбачає митні пільги для повернення виробив - від сировини до предметів розкоші трудящих - емігрантів.

Наприклад, в Бангладеш уряд дозволяє мігрантам ввозити в країну по пільговим митним тарифам більше 40 найменувань

Прямі методи включають такі, як:

1) вимоги до суб’єктів трудової міграції, до фірм-посередникам, трудящим мігрантам;

2) експансійная політика, спрямована на заволодіння робочих мість на ринках закордонних країн. Наприклад, використовують заохочування виїзду таких спеціалістів, праця яких за кордоном потребує експорту вітчизняної продукції;

3) структурна політика, основними елементами якої виступають: а) лімітування видачі закордонних паспортів (Бірма, В’єтнам), б) заборона на виїзд окремих категорій робітників і введення еміграційних квот (Корея, Філіппіни, і Бангладеш квотують виїзд нафтовиків, зв’язківців, техніків з ремонту літаків і т.д.); в) встановлення термінів обов’язкової роботи в країні після завершення освіти за державний рахунок.

Імміграційна державна політика покликана захищати національний ринок праці від неконтролюйомого притоку мігрантів, забезпечити раціональне використання їх праці.

У різних імміграційних програмах мігрантів класифікують по трьома категоріям:

1) сімейна еміграція (подружьїв, батьків, дітей, братів і сестер, нареченого і нареченої); передбачає обов’язкову наявність родича – громадянина країни, який може дати доручення.

-13-

2) економічна еміграція; передбачає наявність кваліфікації, особливих здібностей, досвіду власної підприємницької діяльності, які можуть бути корисними у економічному розвитку країни.

Виокремлюють чотири категорії емігрантів:

а) власно підприємницька еміграція (мають досвід і бажання заснувати підприємство, а також достатній для цього капітал):

б) еміграція осіб молодого віку з хорошою освітою і кваліфікацією, а також здебільшого знайти роботу;

в) еміграція з запрошення на роботу роботодавцем;

г) еміграція осіб, які досягли великого міжнародного значення у сферах творчості, спорту и т.д. успіхів.

3) гуманітарна еміграція; передбачає визнання статусу біженця і ін.

Розрізняють три основних типа імміграційних політик, які можуть застосовуватися одночасно в залежності від категорій мігрантів:

- політика, яка базується на обмеженні перебування іммігрантів в країні (по кількості і термінам);

- політика, яка дозволяє проживання без визначеного терміну з правом виїзду членів сім’ї;

- політика, яка дозволяє постійне проживання іммігрантів, і яка передбачає право на отримання громадянства.

-15-

Імміграційна політика формується на таких інструментах:

1) Якісні вимоги до іноземної р.с.

а) наявність сертифікату про освіту. Наприклад, в ПАР потрібні дипломовані лікарі і середній медичний персонал, в Австралії – фахівці з комп’ютерної техніки з вищою освітою;

б) стаж роботи з спеціальності. Наприклад, в Австралії приймають спеціалістів з професійним стажем не менше 3 років, в США – 5 років, на Кіпрі – 2 роки.

в) віковий ценз. Наприклад, в Алжирі вік робочих різних спеціальностей не повинен перебільшувати 40 років; Швеція і Норвегія має гостру потребу у буровиках-нафтовиках 20-40 років.

2) Стан здоров’я.

3) Пряме визначення квот імпорту р.с. Наприклад, співвідношення іноземців і місцевих робітників в Греції повинно складати 1:10.

4) Фінансові обмеження. Так, в Ірландії за дозвол на роботу впродовж 4 місяців треба уплатити мито (пошлина) у розмірі 100 ірландських фунтів. (Одно EUR відповідає 0.787564 IEP. (Новообратимі Ирландскі Фунти)

-18-

5) Тимчасові обмеження. В Норвегії дозвіл на тимчасову роботу видається терміном на 1 рік.

6) Система санкцій, яка діє у відношенні незаконних трудящих-мігрантів; осіб, зайнятих незаконним імпортом р.с; роботодавців, ті,що незаконно використовують трудящих-мігрантів. Тут передбачається позбавлення волі, або штраф.

7) Програми репатріації, які закликані стимулювати відтік трудящих-мігрантів. Використовуються, як правило, три виду програм:

а) програми матеріальної компенсації передбачають грошові виплати іммігрантам запердчасне закінчення їх діяльності.

б) програми професійної підготовки в цілях облегшення іммігрантам від’їзду на батьківщину і їх трудоустрію дома.

в) програми економічної допомоги регіонам масової імміграції.

В цілому кожна країна виробляє свої заходи з регулювання притоку і відтоку р.с. у залежності від внутрішньо економічного положення певної держави.

В умовах неспроможності національної економіки забезпечити гідний рівень заробітної плати всередині країни, створити належну кількість робочих місць та усунути диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів, зовнішня трудова міграція стала об’єктивним чинником, який набуває особливої гостроти в умовах глобальної фінансової кризи.

Експерти Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України вважають, що за кордоном працюють від 8,6 до 15,1 % чисельності усього населення України (станом на початок 2008 року) та від 19,5 до 34,1 % економічно активного населення працездатного віку. А, Український центр соціальних реформ, в свою чергу, вважає, що реальна чисельність мігрантів не перевищує 1,5 млн. осіб.

Відсутність реальної та досконалої інформації в цій сфері унеможливлює ефективне управління процесами трудової міграції.

В Україні сформувалося два основних вектори трудової міграції – західний та східний.

Найбільш прийнятним для висококваліфікованих працівників переважно молодого віку є західний вектор трудової міграції – в Західну Європу, США, Канаду та інші розвинуті країни світу. У цьому контексті витік кваліфікованих трудових ресурсів до західних країн у більшості випадків можна вважати безповоротними втратами людського капіталу України.

Східний вектор міграції – до країн СНД – був і є привабливим для тих трудових мігрантів, які через недостатню кваліфікацію, низький рівень володіння іноземними мовами неспроможні адаптуватися у країнах Західної Європи та Америки.

-16-

Значна кількість трудових мігрантів з України (близько 44 % від загальної кількості) обирають східний напрям міграції. Для порівняння, в Італії, яка вважається однією з найбільш привабливих для мігрантів з України країн, працюють близько 11 % громадян нашої держави.

Відчутним позитивним фактором інтенсивної трудової міграції є фінансові надходження, які пересилаються в Україну громадянами, які працюють за кордоном. Їх сума, за різними оцінками, складає від 8 % до 16 % ВВП нашої держави. Протягом 2010 р. українці, які працюють за кордоном, переказали своїм родинам від 5 млрд. 300 млн. доларів (дані Світового банку) до 10 млрд. доларів (дані Міжнародної організації з міграції). Це вп’ятеро перевищує обсяг прямих іноземних інвестицій у національну економіку.

Але фінансовий показник заробітчанства знецінюється на тлі непоправимих моральних втрат: зруйновані сім’ї й покинуті напризволяще діти, відрив від рідних, від землі, культури, народу. Найстрашніше те, що міграція руйнує соціокультурний простір будь-якої країни: втративши власну культуру, мігрант не творить і чужої.

Окремим явищем є сезонова міґрація (організована і неорганізована) насамперед сіль. населення зах. областей УРСР. Бл. 40% сезонових робітників виїжджає звідти на заробітки до Дніпропетровської, Кіровоградської, Полтавської і Харківської області; деякі й до РРФСР. Вони працюють переважно у сіль. господарстві, на будовах та в ін. низько оплачуваних галузях виробництва.

Дата добавления: 2015-09-07