Правові проблеми контролю у сфері місцевих запозичень.

НЕ 2.15.

Тема: Правове регулювання державних та муніципальних запозичень, публічного боргу та кредиту.

1. Поняття та особливості державних та місцевих запозичень. Види запозичень.

Еволюція доктринальних підходів до розуміння поняття “публічний борг”.

Теоретико-правовий аналіз категорії “публічний борг”.

Державний борг в системі публічного боргу.

Правові класифікації державного боргу України.

Місцевий борг в системі публічного боргу України.

Державні та місцеві гарантії забезпечення повного або часткового виконання боргових зобов’язань

Світовий досвід проведення муніципальних запозичень.

Правові проблеми контролю у сфері місцевих запозичень.

Рекомендована література:

1. Конституція України // Офіційний вісник України. — 2010. — № 72/1 Спеціальний ви­пуск. — С 15. — Ст. 2598.

2. Бюджетний кодекс України. Науково-практичний коментар: станом на 1 березня 2011 / за ред. Л.К.Воронової, М.П.Кучерявенка. – Х.: Право, 2011.- 608с.

3. Указ Президента України «Про Положення про Міністерство фінансів України» від 08.04.2011 р. № 446/2011 // Урядовий кур'єр. — 2011. — № 83.

4. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України» від 13.04.2011 р. № 460/2011 // Урядовий кур'єр. — 2011. — № 89.

5. Наказ Державного казначейства України «Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів» від 04.11.2002 р. № 205 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 48. — С 177. — Ст. 2206. — Код акта 23709/2002.

6. Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 р. № 1085/2010 // Урядовий кур'єр. — 2010. — № 234.

7. Указ Президента України «Про Положення «про Державну фінансову інспекцію Украї­ни» від 23.04.2011 р. № 499/2011 // Урядовий кур'єр. — 2011. — № 87.

8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення місце­вих запозичень» від 16.02.20.11 р. № 110 // Офіційний вісник України. — 2011. — № 12. — С 41. — Ст. 512. — Код акта 54929/2011.

9. Бабін І.І. Бюджетне право України: навч. посібник – Чернівці: Чернівецький національний університет, 2010. – С. 152-176.

10. Заверуха І. Б. Державний борг України: проблеми правового регулювання: Монографія. – Львів: видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 310с.

11. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України: Монографія. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 238с.

12. Місцеві фінанси: підручник / за ред. О. П. Кириленко. — К.: Знання, 2006. — С. 160.

13. Музика О. Місцеві запозичення: Україна і зарубіжний досвід / О. Музика // Юридичний вісник України. — 2005. — № 9 (505). — С 31.

14. Покачалова Е.В. Публичный долг в Российской Федерации: вопросы теории финансового права. –Саратов: Изд-во ГОУ ВПО «Саратовская государственная академия права», 2007. – 296с.

15. Покачалова Е.В. Становление и развитие публичного долга и его форм (финансово-правовые аспекты). – Саратов: Изд-во ГОУ ВПО «Саратовская государственная академия права», 2007. – 428с.

16. Селюков А.Д. Государственный и муниципальный кредит: Правовое обеспечение. – М.: Право и закон, 2000. – 64с.

17. Становлення системи регулювання місцевих запозичень і місцевого боргу в Україні. Консультативний матеріал. — Т. 39. — Ін-т. екон. досліджень та політ, консультацій, Нім. консульт. група, 2004. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ier.com.ua/ ua/publications/consultancy_work/?pid=1934.

1. Поняття про державні та місцеві запозичення.

У ст. 95 Конституції України записано, що " Держава прагне до збалансованості бюджету". Це дійсно так, але жодній дер­жаві, а часто й органам місцевого самоврядування не вистачає коштів, які вони отримують у відповідні бюджети шляхом обов'язкового методу їх мобілізації, оскільки видатки держави зростають швидше, ніж доходи. Тому з давніх часів держави, публічні органи застосовують позички. До них постійно звер­таються як підприємці, так і окремі громадяни, які, як прави­ло, одержують позички в банках. У держави є інший вихід: на публічні видатки держава та муніципальні органи залучають кошти на засадах добровільності, зворотності, строковості та відплатності. Такі запозичення в економічній та юридичній літературі прийнято називати державним і муніципальним кре­дитом.

Починаючи з 1995 р. в законодавстві України в поняття державного і муніципального кредиту почали включати як за­позичення, які бере держава або муніципальні органи, так і за­позичення юридичних і фізичних осіб у держави і муніципаль­ного органу, і гарантії, що дає держава позичальникам для одержання кредиту. Кошти, які запозичує держава і муніци­пальні органи й сплачує за них відсотки юридичним і фізич­ним особам (як резидентам, так і нерезидентам), складають державний і муніципальний борг. Із цим боргом і розплачуєть ся держава і муніципальні органи. Кошти, які складають дер­жавний і муніципальний борг, повертаються кредиторам з від­повідних бюджетів, тому відносини між державою (муніципаль­ними органами), як і встановлено Конституцією України (ч. 2 ст. 92), регулюються виключно нормами законів. Причому норми законів встановлюють порядок утворення та погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випус­ку та обігу державних цінних паперів, їх види й типи.

Суспільні відносини в галузі державного і муніципального кредиту мають публічний характер. 1. Із одного боку, у них бе­руть участь держава в особі уповноважених органів і муніци­пальні органи. 2. Ці відносини завжди мають грошовий розпо­дільний характер, вони регулюються фінансово-правовими нор­мами, оскільки позичальникам потрібні кошти для покриття потреб публічного характеру. 3. Ці відносини виникають за воле­виявленням кредиторів, які укладають кредитні угоди; придбавають цінні папери, емітовані державою, або одержують гаран­тійне зобов'язання від держави, що надається за одержувача кредиту. Вони мають специфічні особливості, чим відрізняють­ся від інших видів фінансових відносин.

Відносини, що виникають під час запозичення коштів дер­жавою або муніципальним органом, складні. Вони регулюють­ся нормами конституційного, фінансового та цивільного права. При проведені запозичення і розрахунках з кредиторами пози­чальники— держава та муніципальні органи — застосовують різні методи регулювання відносин.

Економічною сутністю державних та місцевих запозичень є акумуляція тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фінансових осіб, які на умовах відплатності та повернення використовуються державою (органами місцевого самоврядування) як позичкові кошти.

З правового погляду інститут державних та місцевих запозичень - це урегульовані правовими нормами суспільні відносини, які виникають, змінюються чи припиняються у процесі акумуляції державою, органами місцевого самоврядування тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, строковості, відплатності та повернення з метою вирішення публічних цілей і завдань суспільства, держави та органів місцевого самоврядування - покриття бюджетного дефіциту, регулювання грошового обігу.

Правовідносини, які виникають між державою та муніципаль­ними органами при запозиченні коштів у юридичних і фізичних осіб шляхом продажу їм цінних паперів, за своєю суттю нагаду­ють кредитні правовідносини між банками і позичальниками. Основні принципи, покладені в державне і банківське кредиту­вання, також збігаються: добровільність, зворотність, строковість, відплатність. Однак, це не банківське кредитування.

Слід розрізняти дві основні форми запозичень: 1. публічні (державні, місцеві) та 2. приватні (банківські).

Спільним між цими двома формами є те, що: а) вони є складовими частинами самостійної ланки фінансової системи України - кредит; б) базуються на єдиних принципах кредитних відносин (строковості, відплатності, повернення), в) об'єднують два зустрічних потоки: залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, накопичення їх у кредитодавців та надання уже зосереджених коштів позичальникам.

Відмінність між ними полягає в тому, 1. що у відносинах в галузі державних (місцевих) запозичень позичальником, як правило, є держава або орган місцевого самоврядування, а кредитодавцями - фізичні і юридичні особи; у галузі приватних запозичень -відповідно, кредитна установа (кредитодавець) та юридичні і фізичні особи (позичальники); 2, І не зважаючи на те, що саме публічні суб’єкти є позичальники, всі умови відносин під час внут­рішніх кредитів установлюють саме вони, а не кредитори, яким належать кошти. Крім того, що позичальники визнача­ють умови відносин, вони як владні органи, що представляють публічний фінансовий інтерес, залишають за собою право змінити умови, якщо це буде конче потрібно на благо суспільства, держави або територіальної громади; 3. при банківському кредитуванні одним із принци­пів є конкретно визначена забезпеченість одержаної суми, а при державному — спеціального забезпечення немає; 4. потреба у державних (місцевих) запозиченнях обумовлена недостатністю фінансових ресурсів держави, органів місцевого самоврядування для вирішення публічних цілей і завдань; приватні запозичення пов'язані із недостатністю коштів юридичних та фізичних осіб для приватних цілей; 5. наслідком відносин у галузі державних (місцевих) запозичень є державний (місцевий) борг, а у сфері приватних запозичень - укладення кредитного договору; 6. засобом забезпечення державних (місцевих) запозичень є державне та комунальне майно; 7. кошти, залучені під час державних та місцевих запозичень, спрямовуються на зменшення бюджетного дефіциту та регулювання грошового обігу шляхом випуску та розміщення державних і місцевих цінних паперів.

Державні (місцеві) запозичення будуються на певних принципах (повернення, строковості та платності, забезпеченості, цільового характеру) та виконують розподільчу, регулюючу та контрольну функції.

Принцип повернення, строковості і платності означає обов'язок позичальника повернути у строго визначений термін суму основного боргу і сплати процентами у визначеній сумі за користування кредитом.

Принцип забезпеченості передбачає наявність у позичальника права захисту своїх інтересів, недопущення збитків через неплатоспроможність позичальника. При утворенні державного боргу, крім передбачених штрафних санкцій, як об'єкт застави може виступати державне чи комунальне майно, а при отриманні зовнішніх позик, наприклад від Міжнародного валютного фонду (далі - МВФ), як застава виступає необхідна частина державного валютного фонду.

Принцип цільового характеру державних (місцевих) запозичень виражається в основному їх завданні - покритті дефіциту державного чи місцевого бюджетів. Наприклад, нецільове використання Україною як позичальника залучених грошових коштів від МВФ за програмою "стенд бай" та неналежне виконання умов кредитування призвели до припинення кредитування України за цією програмою у березні 1998 року без права поновлення.

Завдяки розподільчій функції державних (місцевих) запозичень здійснюється формування централізованих фондів коштів та мобілізуються додаткові кошти для фінансування видатків держави, органів місцевого самоврядування, забезпечується регулювання грошового обігу.

Сутністю контрольної функції є контроль за станом централізованих фондів коштів, за їх цільовим використанням, за термінами повернення позичених коштів та своєчасністю сплати процентів.

За БК (ст..16) для фінансування дефіциту бюджетів можуть використовуватися такі види запозичень:

1. державні внутрішні запозичення;

2. державні зовнішні запозичення;

3. місцеві внутрішні запозичення;

4. місцеві зовнішні запозичення.

Державне запозичення - це операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету (п. 19 ч. 1 ст. 2 БК). Відтак, кошти від державних запозичень - це кошти з кредитів (позик), отриманих державою на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

Натомість, місцеве запозичення - це операції з отримання до бюджету Автономної Респу­бліки Крим чи міського бюджету кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строко­вості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету (п. 33 ч. 1 ст. 2 БК). Відтак, кошти від місцевих запозичень - це кошти з кредитів (позик), отриманих Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою відповідного міста на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету відповідно Автономної Республіки Крим чи міського бюджету.

Загалом же, запозичення - це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності, строковості, в результаті яких виникають боргові зобов'язання. Проте, незважаючи на зазначені ознаки бюджетного запозичення, їх не можна зводити винятково до кредитних відносин, оскільки загалом вони становлять специфічний вид управлінської діяль­ності держави в особі уповноваженого нею органу з приводу формування боргу та визначення його структури; управління боргом, його обслуговування, погашення, обліку та контролю. Не дарма стаття 16 БКУ, яка визначає основні правові засади запозичень називається «Здійснення державних (місцевих) запозичень та управління державним (місцевим) боргом».

Як правило, відносини у сфері бюджетних запозичень виникають, як необхідність балан­сування бюджету. Отже, державне запозичення можна визначити, як залучення державою, в особі Уряду, що діє через Міністерство фінансів або інший уповноважений фінансовий орган, грошових коштів, та/чи майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо повернен­ня грошових коштів на умовах строковості та платності.

Державні запозичення здійснюються в межах, визначених законом про Державний бюджет України (крім випадків, у разі зменшення обсягу джерел фінансування державного бюджету певного типу порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, допускається за рішенням Кабінету Міністрів України, погодженим із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, збільшення обсягу джерел фінансування державного бюджету іншого типу з дотриманням граничного обсягу річного дефіциту державного бюджету, тобто випадків передбачених частиною четвертою статті 15 цього Кодексу та абзацом першим частини сьомої статті 16 БКУ), з дотриманням граничного обсягу державного боргу на кінець бюджетного періоду (крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 15 цього Кодексу).

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі члена Кабінету Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України визначає умови здійснення державних запозичень, у тому числі вид, валюту, строк та відсоткову ставку державного запозичення.

У разі зменшення обсягу коштів від державних внутрішніх (зовнішніх) запозичень порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, у зв'язку з погіршенням умов таких запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку допускається збільшення обсягу коштів від державних зовнішніх (внутрішніх) запозичень з дотриманням граничного обсягу державного боргу.

У разі зменшення (збільшення) обсягу платежів з погашення державного боргу у зв'язку з поліпшенням (погіршенням) умов на фінансовому ринку порівняно з обсягом, визначеним законом про Державний бюджет України, допускається зменшення (збільшення) обсягу державних запозичень з дотриманням визначеного законом про Державний бюджет України обсягу фінансування державного бюджету за борговими операціями.

Кредити (позики) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і відносяться до державних зовнішніх запозичень. Кошти для реалізації таких інвестиційних програм (проектів), а також витрати на обслуговування та погашення відповідних кредитів (позик) передбачаються у законі про Державний бюджет України протягом усього строку дії кредитних договорів. Відповідні міжнародні договори не потребують ратифікації, якщо інше не встановлено законом.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного Кодексу України).

Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад триста тисяч жителів за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.

Право на здійснення місцевих запозичень у межах, визначених рішенням про місцевий бюджет, з урахуванням статті 74 цього Кодексу належить Автономній Республіці Крим, територіальній громаді міста в особі керівника місцевого фінансового органу за дорученням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міської ради.

Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі (крім випадків, передбачених Бюджетним Кодексом) а бо надавати юридичним чи фізичним особам кредити з бюджету (якщо не встановлено відповідні бюджетні призначення на надання кредитів з бюджету).

При здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки, за рішенням Кабінету Міністрів України має право брати зобов'язання від імені України, пов'язані із здійсненням таких запозичень, у тому числі щодо відмови від суверенного імунітету в можливих судових справах, пов'язаних з поверненням кредитів (позик), протягом часу дії зобов'язання з повернення запозичених коштів.

Витрати на обслуговування та погашення державного (місцевого) боргу здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевим фінансовим органом) відповідно до кредитних договорів, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання (боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи територіальних громад), незалежно від обсягу коштів, визначеного на таку мету законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення державного боргу перевищить обсяг коштів, визначений законом про Державний бюджет України на таку мету, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Якщо очікуваний обсяг витрат на обслуговування та погашення місцевого боргу перевищить обсяг коштів, визначений рішенням про місцевий бюджет на таку мету, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада вносять відповідні зміни до рішення про місцевий бюджет.

З метою ефективного управління державним (місцевим) боргом та/або ліквідністю єдиного казначейського рахунку центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міська рада або за їх рішенням місцевий фінансовий орган) має право здійснювати правочини з державним (місцевим) боргом, включаючи обмін, випуск, купівлю, викуп та продаж державних боргових зобов'язань (боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим, територіальної громади міста), за умови дотримання граничного обсягу державного (місцевого) боргу на кінець бюджетного періоду.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики (місцевий фінансовий орган) може залучати суб'єктів господарювання для надання агентських, консультаційних, рейтингових та інших послуг, необхідних для управління державним (місцевим) боргом, за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету в межах бюджетних призначень на обслуговування державного (місцевого) боргу.

Член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особа, яка виконує його обов'язки, за погодженням з Національним банком України має право в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах та/або шляхом проведення аукціонів розміщення тимчасово вільних коштів єдиного казначейського рахунку та коштів валютних рахунків державного бюджету на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Керівник місцевого фінансового органу має право за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради в межах поточного бюджетного періоду здійснювати на конкурсних засадах розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на депозитах або шляхом придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, з подальшим поверненням таких коштів до кінця поточного бюджетного періоду.

Порядок розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів на вкладних (депозитних) рахунках у банках (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 р. № 6 щодо)здійснення вище зазначених операцій, визначається Кабінетом Міністрів України з дотриманням таких вимог:

встановлення мінімальної ставки дохідності придбання цінних паперів, укладання договорів придбання цінних паперів - при придбанні цінних паперів;

укладання договору банківського вкладу (депозиту) з установою банку - при розміщенні на депозитах.

Договір про придбання державних цінних паперів, цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, має містити положення про виконання особами, що уклали цей договір, зобов'язання щодо зворотного продажу/купівлі таких цінних паперів до кінця поточного бюджетного періоду.

Тимчасово вільні кошти місцевого бюджету (далі - тимчасово вільні кошти) - обсяг коштів місцевого бюджету, які обліковуються на рахунках загального та/або спеціального фондів на дату їх розміщення на вкладних (депозитних) рахунках і відволікання яких не призведе до втрати платоспроможності місцевого бюджету та виникнення заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету протягом періоду, на який передбачається здійснити розміщення таких коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках.

Платоспроможність місцевого бюджету - спроможність місцевого бюджету своєчасно і в повному обсязі здійснювати платежі за всіма його зобов'язаннями;

Умовами розміщення тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках є:

1) прийняття Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевою радою відповідного рішення;

2) укладення договору банківського вкладу (депозиту) між фінансовим органом та банком;

3) визначення у договорі банківського вкладу (депозиту) між фінансовим органом та банком обов'язкових умов щодо права вкладника на повернення вкладу (депозиту) або його частини на першу вимогу вкладника та щодо заборони безспірного списання банком коштів із вкладного (депозитного) рахунка фінансового органу, а також відповідальності банку в разі неповернення чи несвоєчасного повернення коштів із вкладних (депозитних) рахунків на відповідні рахунки місцевих бюджетів, відкриті в органах Державної казначейської служби, з яких перераховувалися тимчасово вільні кошти для розміщення на вкладних (депозитних) рахунках;

4) відсутність на дату розміщення тимчасово вільних коштів простроченої кредиторської заборгованості за відповідним фондом місцевого бюджету (відповідними напрямами його використання), крім тієї, що виникла внаслідок недоотримання коштів субвенцій з державного бюджету та бюджетів інших рівнів;

5) відсутність на дату розміщення тимчасово вільних коштів загального фонду місцевого бюджету непогашених середньострокових позик, отриманих за рахунок коштів єдиного казначейського рахунка в поточному бюджетному періоді;

6) розміщення на конкурсних засадах тимчасово вільних коштів у банках, статутний капітал яких становить або перевищує 10 млрд. гривень, у яких держава прямо та/або опосередковано володіє 75 чи більше відсотками статутного капіталу та/або голосів та до яких протягом останнього року Національний банк не застосовував заходів впливу у вигляді розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів операцій з високим ступенем ризику та призначення тимчасової адміністрації. (Підпункт 6 пункту 3 в редакції Постанови КМ № 475 від 23.05.2012 - зміна діє до 1 січня 2014 року)

Тимчасово вільні кошти можуть розміщуватися на вкладних (депозитних) рахунках у банках лише у межах поточного бюджетного періоду та повинні бути повернені на рахунки бюджету, з яких вони перераховувалися, не пізніше ніж за 10 днів до закінчення такого бюджетного періоду.

Розмір процентних ставок за користування банками тимчасово вільними коштами визначається на договірних засадах з урахуванням вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють питання здійснення банками вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами.

Для розміщення тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках фінансовий орган формує заявку-пропозицію, в якій визначає обсяг коштів для розміщення, умови за вкладом (депозитом) з урахуванням умов цього Порядку, адресу та дату прийняття пропозиції банку (не більш як п'ять робочих днів з дня відправлення), а також дату розгляду, і надсилає її до банків.

Для проведення конкурсу утворюється комісія у складі не менш як п'ять осіб. Склад затверджується з визначенням голови комісії відповідно Міністром фінансів Автономної Республіки Крим, керівником структурного підрозділу місцевої держадміністрації, виконавчого органу ради, який забезпечує загальну організацію та управління виконанням місцевого бюджету, здійснює інші функції, пов'язані з управлінням коштами місцевого бюджету, або міським, селищним чи сільським головою (якщо відповідний виконавчий орган не створено).

До складу конкурсної комісії входять представники фінансового органу відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації та виконавчого органу ради (у межах визначених статтею 115 Бюджетного кодексу України повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства), органу Державної казначейської служби (якщо сума вкладу не перевищує 50 тис. гривень, представник органу Державної казначейської служби входить до складу конкурсної комісії за згодою), структурного підрозділу Національного банку (за згодою).

Засідання конкурсної комісії, яке проводиться протягом п'яти робочих днів з дати закінчення строку подання банками пропозицій, вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на її засіданні. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови конкурсної комісії.

Конкурсна комісія має право звертатися до банків, які подали пропозиції, за роз'ясненнями та наданням додаткової інформації.

Використання відомостей, що містяться у пропозиціях банків, здійснюється з додержанням вимог законодавства. Інформація, що стосується розгляду, пояснення, оцінки та порівняння пропозицій, є конфіденційною.

Переможцем конкурсу визнається банк, який за інших рівних умов запропонував найвищу процентну ставку за вкладом (депозитом) на відповідний строк.

Рішення конкурсної комісії оформляється протоколом, який підписується всіма її членами, що брали участь у голосуванні. У разі незгоди з рішенням член комісії може письмово викласти свою позицію, що додається до протоколу засідання комісії.

На підставі рішення конкурсної комісії фінансовий орган укладає з банком договір банківського вкладу (депозиту).

У разі коли банк, що визнаний переможцем, відмовляється від укладення з фінансовим органом договору банківського вкладу (депозиту), конкурсна комісія має право визначити інший банк, розглянувши протягом трьох робочих днів подані пропозиції повторн о.

Укладення фінансовим органом договору банківського вкладу (депозиту) є підставою для внесення відповідних змін до помісячного розпису фінансування місцевого бюджету в установленому порядку.

Тимчасово вільні кошти перераховуються з рахунків місцевих бюджетів, відкритих в органах Державної казначейської служби, на вкладні (депозитні) рахунки, відкриті фінансовими органами для розміщення таких коштів у банках.

Перерахування тимчасово вільних коштів здійснюється органами Державної казначейської служби у разі дотримання умов, на підставі поданих фінансовим органом таких документів:

1) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим або місцевої ради про розміщення тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках;

2) довідки про внесення змін до помісячного розпису фінансування місцевого бюджету;

3) договору банківського вкладу (депозиту) між фінансовим органом та банком;

4) розпорядження про виділення коштів загального (спеціального) фонду місцевого бюджету;

5) платіжного доручення;

6) листа-повідомлення про перерахування коштів (якщо сума вкладу перевищує 1 млн. гривень), надісланого не пізніше ніж за один робочий день до дати перерахування.

Операції, пов'язані з розміщенням тимчасово вільних коштів, проводяться органами Державної казначейської служби відповідно до Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого Державною казначейською службою.

Відображення операцій у бухгалтерському обліку та звітності про виконання місцевих бюджетів здійснюється органами Державної казначейської служби у визначеному нею порядку.

Повернення відповідно до умов договору вкладу (депозиту) або його частини із вкладних (депозитних) рахунків у банках здійснюється на відповідні рахунки місцевих бюджетів, відкриті в органах Державної казначейської служби, з яких перераховувалися тимчасово вільні кошти для розміщення на вкладних (депозитних) рахунках.

Кошти за користування вкладом (проценти) зараховуються до доходів загального фонду місцевого бюджету за відповідним кодом бюджетної класифікації. У договорі банківського вкладу (депозиту) обов'язково зазначаються визначені органом Державної казначейської служби реквізити рахунка для обліку надходжень загального фонду місцевого бюджету, на який банки перераховують у строки, передбачені умовами договору, кошти за користування вкладом (проценти).

Фінансові органи інформують щомісяця до 3 числа органи Державної казначейської служби, які здійснюють обслуговування відповідних місцевих бюджетів, про суми коштів, розміщених на вкладних (депозитних) рахунках та повернених з таких рахунків; залишок коштів місцевих бюджетів, розміщених на вкладних (депозитних) рахунках у банках; кошти (проценти), що надійшли до місцевих бюджетів від банків за користування вкладами (депозитами).

Державна казначейська служба подає щомісяця до 6 числа Мінфіну зведену інформацію про операції, пов'язані з розміщенням тимчасово вільних коштів на вкладних (депозитних) рахунках у банках, за встановленою Міністерством формою.

Умови випуску та обігу державних цінних паперів і цінних паперів, емітованих Автономною Республікою Крим, відповідною міською радою, визначаються з урахуванням Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок".

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, оприлюднює графік проведення аукціонів з розміщення державних боргових цінних паперів на внутрішньому ринку. Такий графік може уточнюватися у зв'язку із зміною умов державних запозичень та/або кон'юнктури фінансового ринку.

Предметом бюджетного запозичення згідно з чинним законодавством можуть бути:

А. Цінні папери. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначає такі види цінних паперів, що можуть засвідчувати боргове зобов'язання бюджету, відповідно, держав­ного або місцевого (Закон від 23.02.2006 № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок»:

1. облігації місцевих позик;

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку. Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються проспектом емісії облігацій відповідного випуску.

2. державні облігації України;

Державні облігації України можуть бути: довгострокові - понад п'ять років; середньострокові - від одного до п'яти років; короткострокові - до одного року. Державні облігації України поділяються на1. облігації внутрішніх державних позик України, 2. облігації зовнішніх державних позик України та 3. цільові облігації внутрішніх державних позик України. Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Номінальна вартість облігацій внутрішніх державних позик України може бути визначена в іноземній валюті. Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу. Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів. Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України. Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх розміщення приймається згідно з Бюджетним кодексом України. Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України. Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами. Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України. Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника. Державні облігації України можуть існувати виключно в бездокументарній формі. Продаж облігацій внутрішніх державних позик України здійснюється в національній або іноземній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення. Виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Облігації внутрішньої державної ощадної позики розміщують серед фізичних і юридичних осіб — резидентів України на добровільній основі. їх вільно продають установи уповноваже­них банків і вони є у вільному обігу серед фізичних та юридичних осіб — резидентів України. Погашення і виплату доходу за облігаціями здійснюють у валюті України. Рішення про випуск облігації внутрішньої державної ощадної позики ухвалює Кабінет Міністрів України. Мініс­терство фінансів випускає облігації, виступаючи гарантом їхнього своєчасного погашення.

3. Казначейські зобов'язання України. Казначейське зобов'язання України - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України. Номінальна вартість казначейських зобов'язань України може бути визначена у національній або іноземній валюті. Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Емісія казначейських зобов'язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України. Казначейські зобов'язання України можуть бути: довгострокові - понад п'ять років; середньострокові - від одного до п'яти років; короткострокові - до одного року. Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Казначейські зобов'язання України можуть бути іменними або на пред'явника. Казначейські зобов'язання України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов'язань України у документарній формі видається сертифікат. У сертифікаті казначейського зобов'язання України зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов'язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов'язання
України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов'язання України також зазначається ім'я власника. Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов'язаннями України визначаються умовами їх розміщення, які затверджуються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства. Продаж, виплата грошового доходу та погашення казначейських зобов'язань України здійснюються в національній або іноземній валюті відповідно до умов їх розміщення. Рішення про розміщення казначейських зобов'язань України приймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачаються умови розміщення та погашення казначейських зобов'язань України. Умови розміщення казначейських зобов'язань України можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов'язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов'язання України на вартість цього зобов'язання.

Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов'язань України, під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України. Наприклад, Порядоквизначення вартості продажу казначейських зобов'язань серії АЗАТВЕРДЖЕНО Наказ Міністерства фінансів України 07.09.2012 № 980, що встановлює вартість продажу казначейських зобов'язань серії А (далі - казначейські зобов'язання) при їх розміщенні.

З метою забезпечення однакового рівня дохідності для покупців казначейських зобов'язань вартість їх продажу змінюється залежно від дати продажу.

У день випуску казначейські зобов'язання розміщуються за номінальною вартістю.

Розміщення казначейських зобов'язань у наступні дні здійснюється за вартістю продажу, яка зростає протягом купонного періоду, з урахуванням накопиченого доходу, виходячи із встановленого розміру доходу за купоном.

Після виплати купонного доходу вартість продажу казначейських зобов'язань знижується на суму сплати за купоном і періодично зростає до чергової виплати купонного доходу.

Вартість продажу казначейських зобов'язань встановлюється на період вісім календарних днів та змінюється по його завершенні з урахуванням накопиченого протягом наступного восьмиденного періоду доходу, виходячи із встановленого розміру доходу за купоном.

При визначенні вартості продажу казначейських зобов'язань розрахункове значення округлюється до найближчого цілого числа в доларах США.

На весь строк обігу казначейських зобов'язань, виходячи з дати їх продажу, встановлюється така вартість продажу:

Дати продажу казначейських зобов'язань серії А	Вартість продажу одного казначейського зобов'язання, доларів США
Перший купонний період (з 10.10.2012 до 10.04.2013)
11.10.2012	-	18.10.2012
30.12.2012	-	06.01.2013
07.01.2013	-	14.01.2013
15.01.2013	-	22.01.2013
28.03.2013	-	04.04.2013
05.04.2013
Другий купонний період (з 11.04.2013 до 09.10.2013)
11.04.2013	-	18.04.2013
19.04.2013	-	26.04.2013
26.09.2013	-	03.10.2013
04.10.2013
Третій купонний період (з 10.10.2013 до 09.04.2014)
10.10.2013	-	17.10.2013
18.10.2013	-	25.10.2013
27.03.2014	-	03.04.2014
04.04.2014
Четвертий купонний період (з 10.04.2014 до 08.10.2014)
10.04.2014	-	17.04.2014
18.04.2014	-	25.04.2014
17.09.2014	-	24.09.2014
25.09.2014	-	02.10.2014
03.10.2014

Особливості провадження депозитарної діяльності з казначейськими зобов'язаннями України визначаються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

В. Боргові угоди. Борговими угодами можна вважати кредитні угоди (угоди про позику) та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених законом України про Державний бюджет України. Угоди щодо державного запозичення укладає Кабі­нет Міністрів України в особі Міністра фінансів України. Угоди щодо зовнішнього державно­го боргу укладає Міністерство фінансів України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з урахуванням норм міжнародного права. Кредитні угоди та інші документи, якими оформляють державне запозичення в межах, визначених Законом України про Державний бюджет України для фінансування загального фонду державного бюджету, набирають чин­ності з моменту їхнього підписання. Щодо кредитних угод та інших документів, якими оформ­ляють державне запозичення в межах, не передбачених законом України про Державний бю­джет України, а також угоди про позики на інституційні та інвестиційні проекти розвитку, які залучає держава або забезпечує державні гарантії, то вони набувають чинності після надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України. Для прикладу, за правилами МБРР, якщо Угода не набула чинності протягом 18 місяців після її затвердження на Раді Директорів Світового банку, то її анулюють. У деяких випадках існує ще процедура підтвердження чин­ності Угоди Радою Директорів міжнародної фінансової організації.

Порядок відображення операцій, пов'язаних із державним боргом під час планування та виконання державного бюджету, затверджений наказом Міністерства фінансів України, ви­значає боргові угоди як угоди, за якими виникають боргові зобов'язання держави унаслідок державного запозичення або іншими шляхами, передбаченими законодавством України (На­каз Міністерства фінансів України від 28.01.2004 № 42 «Про затвердження Порядку відобра­ження операцій, пов'язаних з державним боргом, при плануванні та виконанні державного бю­джету» / Офіційний вісник України від 12.03.2004. - 2004. - № 8. - С 241. - Ст. 510).

Зовнішніми кредиторами України є міжнародні економічні та фінансові організації, окремі держави й окремі суб'єкти економічної та фінансової діяльності.

Перші зовнішні державні позики Україна здійснила ще в 1992 р. Сьогодні найбільшими кредиторами України є міжнародні фінансові організації, передусім, Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Україна вступила у Міжнародний валютний фонд та Світовий банк у 1992 p., відповідно до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» (За­кон України від 03.06.92 № 2402-ХІІ «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжна­родної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» / Відомості Верховної Ради України від 18.08.92. — 1992. — № 33. — Ст. 474; Постанова Кабінету Міністрів України від 20.06.2006 р. № 844 «Про затвердження Стратегії співробітництва з міжнародни­ми фінансовими організаціями на 2006 — 2008 роки» (ст. 2) / Офіційний вісник України від 05.07.2006 - 2006. - № 25. - С 74. - Ст. 1827).

План співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями — окремий розділ Державної програми економічного і соціального розвитку України на календарний рік, який розробляє Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції за поданням від­повідних центральних органів виконавчої влади.

Згідно з порядком ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1027

- системний проект - спрямований на підтримку реформ в Україні проект, у рамках якого позика використовується для фінансування державного бюджету;

- інвестиційний проект - проект, реалізація якого передбачається на умовах фінансової самоокупності та у рамках якого погашення і обслуговування позики здійснюється за рахунок коштів бенефіціара, або проект розвитку інституціональної спроможності органу виконавчої влади, установи чи організації, у рамках якого погашення та обслуговування позики здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

Повноваження щодо взаємодії та співпраці з міжнародними фінансовими установами без­посередньо здійснюють:

• Міністерство економічного розвитку. Саме це міністерство є від­повідальним за координацію роботи з підготовки та реалізації проектів економічного і соціального розвитку України, які підтримують міжнародні фінансові організації.

• Міністерство фінансів України, що забезпечує зарахування коштів, передбачуваних у проектах, до державного бюджету на відповідний рік з урахуванням плану співробіт­ництва України з міжнародними фінансовими організаціями; здійснює контроль за цільовим використанням бенефіціаром коштів міжнародної фінансової організації, роз­глядає та погоджує платіжні документи; має право зупинити або скасувати право бенефіціара отримувати кошти міжнародної фінансової організації у разі несвоєчасного або неповного обслуговування та погашення позики в рамках договору між Міністерством фінансів та бенефіціаром тощо.

• Національний банк України.

• Міністерство закордонних справ.

• Міністерство юстиції України.

• Інші уповноважені суб'єкти: відповідальний виконавець (міністерство або інший цен­тральний орган виконавчої влади) — головний розпорядник коштів державного бю­джету, який уповноважений Кабінетом Міністрів України здійснювати підготовку та реалізацію проекту; бенефіціар — юридична особа, яка отримує кошти міжнародної фі­нансової організації в рамках інвестиційного проекту; представник позичальника або гаранта — особа, уповноважена від імені України виконувати дії згідно з договором між Україною та міжнародною фінансовою організацією.

Ухвалення рішення щодо реалізації проекту економічного і соціального розвитку Украї­ни, які підтримують міжнародні фінансові організації — процес складний і тривалий. Можна визначити певні стадії проходження проекту: ініціювання проекту; підготовка проекту; пере­говори між Україною та міжнародною фінансовою організацією, з підписанням відповідного протоколу; підтвердження результатів переговорів Кабінетом Міністрів України; надання зго­ди на обов'язковість міжнародного договору Верховною Радою України; реалізація проекту; завершення реалізації проекту та звіт.

Порядок здійснення місцевих запозичень і надання місцевих гарантій встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначених Бюджетним Кодексом та Порядком здійснення місцевих запозичень Затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 р. N 110.

Запозичення може здійснюватися у формі: укладення договорів позики (кредитних договорів); випуску облігацій місцевих позик. У разі відкритого (публічного) розміщення зазначених облігацій на фондовій біржі їх продаж може здійснюватися за ціною, відмінною від номінальної вартості, але не нижче такої вартості (крім дисконтних облігацій). Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради про здійснення запозичення (далі - рішення про запозичення) повинно містити відомості про: мету запозичення; форму здійснення запозичення; істотні умови запозичення - вид, розмір, валюта, строк, відсотки за користування запозиченням та строки їх сплати, а також розмір основної суми боргу. Зміни до рішення про запозичення вносяться за письмовою згодою кредитора (кредиторів), якщо інше не передбачено умовами запозичення або законодавством. Обсяг та умови здійснення запозичення (реструктуризації боргових зобов'язань) погоджуються Мінфіном. Для отримання погодження Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи міська рада надсилає Мінфіну письмове повідомлення, до якого додає: 1) рішення про бюджет Автономної Республіки Крим чи міський бюджет на відповідний рік з дефіцитом за спеціальним фондом;2) проект рішення про запозичення (реструктуризацію боргових зобов'язань). У цьому Порядку термін " реструктуризація боргових зобов'язань " означає будь-яку зміну істотних умов запозичення Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою. Реструктуризація боргових зобов'язань не вважається новим запозиченням; 3) розрахунки і обґрунтування здійснення запозичень з урахуванням вимог частини третьої статті 18 і статті 74 Бюджетного кодексу України. При цьому до обсягу видатків загального фонду місцевого бюджету на відповідний рік не включаються кошти, що передаються до державного бюджету, і субвенції; 4) копію звіту про виконання бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету (звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про виконання місцевих бюджетів (зведена форма) за рік, що передує року, в якому приймається рішення про запозичення (реструктуризацію боргових зобов'язань); 5) інформацію про поточний стан виконання зобов'язань з погашення місцевого боргу, про стан розрахунків за місцевим боргом за п'ять років, що передують року, в якому приймається зазначене рішення, а також про зобов'язання, виконання яких забезпечено гарантією Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради, та стан розрахунків за ними; 6) обґрунтування обсягу доходів бюджету розвитку спеціального фонду бюджету Автономної Республіки Крим чи міського бюджету, який планується спрямовувати на погашення основної суми місцевого боргу протягом всього періоду його погашення; 7) за умови здійснення запозичення шляхом випуску облігацій місцевих позик - проект проспекту емісії облігацій (у разі відкритого (публічного) розміщення) або копію відомостей про випуск (розміщення) облігацій (у разі закритого (приватного) розміщення) та відомості про рейтингову оцінку облігацій, яка визначається уповноваженими НКЦПФР рейтинговими агентствами або визнаними нею міжнародними рейтинговими агентствами; 8) довідку Держстату про чисельність населення міста на момент прийняття рішення про затвердження міського бюджету на відповідний рік (у разі здійснення зовнішнього запозичення); 9) прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, схвалений Радою міністрів Автономної Республіки Крим чи виконавчим органом міської ради. Відповідальність за достовірність відомостей, наведених у поданих документах, покладається на Верховну Раду Автономної Республіки Крим чи міську раду. Мінфін протягом 20 робочих днів після надходження документів, зазначених у Порядку, розглядає їх і проводить перевірку поданих розрахунків виходячи: - з офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком на останній робочий день, що передує даті письмового повідомлення, надісланого згідно Порядку (якщо зобов'язання за запозиченнями виражаються в іноземній валюті); - із значення змінної частини відсоткової ставки на останній робочий день, що передує зазначеній даті (у разі, коли застосовується плаваюча відсоткова ставка). За результатами розгляду та перевірки Мінфін приймає рішення про погодження обсягу та умов здійснення запозичення (реструктуризації боргових зобов'язань) або вмотивовану відмову, яке доводиться до відома Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи міської ради. Під час розгляду документів Мінфін має право одержувати в установленому порядку додаткову інформацію, необхідну для прийняття такого рішення. Погодження Мінфіном обсягу та умов здійснення запозичення не є гарантією виконання Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи міською радою зобов'язань за запозиченням або підтвердженням платоспроможності. Верховна Рада Автономної Республіки Крим чи міська рада надсилає Мінфіну копію рішення про запозичення в десятиденний строк після його прийняття. У разі невідповідності прийнятого міською радою рішення про запозичення умовам такого запозичення, погодженим Мінфіном, Міністерство звертається в установленому порядку до суду для визнання його недійсним. Реструктуризація боргових зобов'язань за запозиченням, здійснена шляхом випуску облігацій місцевих позик, не повинна призводити до збільшення місцевого боргу. Така реструктуризація підлягає реєстрації у НКЦПФР. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради подають Мінфіну інформацію про здійснені запозичення, у тому числі: 1) зареєстрований проспект емісії облігацій місцевих позик та тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій внутрішніх місцевих позик (у разі відкритого (публічного) розміщення) або відомості про випуск (розміщення) облігацій та тимчасове свідоцтво про реєстрацію випуску облігацій внутрішніх місцевих позик (у разі закритого (приватного) розміщення) - у десятиденний строк після реєстрації; 2) завірену копію договору позики (кредитного договору) - у десятиденний строк після його підписання; 3) інформацію про здійснення платежів за запозиченням - у десятиденний строк після їх здійснення.

2. Еволюція доктринальних підходів до розуміння поняття “публічний борг”

Питання публічного кредиту та публічного боргу у науковій фінансовій та фінансово-правовій літературі завжди займали чільне місце і відрізнялися особливою актуальністю. Це можна пояснити досить просто, навівши висновок, зроблений ще у 1910 році відомим теоретиком М.І. Боголєповим: “… у всіх державах фінансова система характеризується наявністю великого державного боргу, навкруги державна заборгованість породжує великі щорічні витрати, скрізь фінансова політика, мало не кожен рік, стикається з необхідністю звернення до системи державного кредиту”[1]. Враховуючи причини виникнення публічного боргу у всіх країнах світу, необхідно погодитис

Дата добавления: 2015-08-21