Прийоми вивчення історичних фактів на емпіричному рівні 6 страница

формувати навики оцінки бойових дій;розвивати уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки враховую інформаційну компетентність учнів;виховувати патріотизм і національну свідомість.
Тип уроку: Комбінований.
Форма уроку: Заочна екскурсія;
Обладнання: підручник,
історичні карти «Велика Вітчизняна війна», фотоматеріали «Історична постать
Великої Вітчизняної війни».
Хід уроку
І. Організаційний момент.
- підготовка учнів до роботи на
уроці;
- оголошення теми і мети уроку;
ІІ. Перевірка
засвоєних знань. Метод «Мозковий штурм».
- Назвіть документ який засвідчував стосунки Німеччини з СРСР.
- Яку назву мав план Німеччини щодо завоювання СРСР.
- Охарактеризуйте сили трьох груп армій Німеччини, які мали знищити основні
сили Червоної армії.
ІІІ. Засвоєння нових знань.
Метод «Експерт-дослідник». Опрацювання матеріалу відбувається в групах (Захід, Схід,
Південь), завдання яких проаналізувати інформацію про основні битви
радянсько-німецького періоду та здійснити подорож шляхами бойової слави.
- Метод «Форум».
- Чим були зумовлені успіхи Німеччини переломному етапі радянсько-німецького
періоду.
- Які бойові операції були проведенні на вищому рівні. Думку обґрунтуйте.
Дискусія.
- моя позиція щодо
слів О. Довженка «Сатранство, дурість, тупоголовість воєноначальників завдали
великих нещасть країні».
Відповіді учнів:
- Людські і територіальні втрати були величезними;
- Небачений героїзм та мужність радянських воїнів;
- Рух Опору: підпілля і партизанський рух.
IV. Закріплення нових знань.
1. Метод «Експерт-аналітик»
- Спів ставити: дата-подія-місцевість-історичні постаті;
2. Висновок. Оцінка-своєчасність і правильність виконаної роботи.
V. Підсумок.
СРСР виніс на своїх
плечах основний тягар війни з Німеччиною та її союзниками, зробив вирішальний внесок
у розгром Японії. Перемога СРСР врятувала людство від фашизму.
Підрахунок кількості дивізій і втрат свідчить, що східний радянсько-німецький фронт був головним.
VI. Інформація про домашнє завдання, інструкція щодо його виконання.
1. Повторити IV етап уроку.
2. Підготувати добірку спогадів про окупаційний період.

1. КОМБІНОВАНИЙ УРОК.
Варіанти комбінованого уроку Варіант А.
1. Підготовчий етап (5 хв.)
2. Перевірка вивченого (15 хв.).
3. Вивчення нового матеріалу, формування вмінь та навичок (20 хв.).
4. Заключний етап (5 хв.).
Варіант Б.
1. Підготовчий етап (5 хв.).
2. Вивчення нового матеріалу, формування вмінь та навичок (20 хв.).
3. Систематизація та узагальнення знань, вмінь (10 хв.).
4. Заключний етап (5 хв.).
Варіант В.
1. Підготовчий етап (5 хв.).
2. Систематизація та узагальнення знань, вмінь (10 хв.).
3. Перевірка знань та вмінь (20 хв.).
4. Заключний етап (5 хв.).
Структура комбінованого уроку
Основні етапи уроку
Зміст етапів уроку
1. Організаційний момент.
а) перевірка присутності учнів на
уроці;
б) підготовка обладнання уроку;
в) організація робочого місця учнів г)психологічний настрій
учнів.
2. Актуалізація опорних знань учнів.
Встановлення зв'язку з
раніше вивченим матеріалом
наступним чином:
а) розгорнута
узагальнююча бесіда з класом за основними питаннями вивченого матеріалу;
б) індивідуальне опитування з
активним залученням всього класу;
в) перевірка виконання письмових завдань (контурна карта, хронологічна
таблиця, план ін.);
г) перевірка усних завдань (реферати, повідомлення, історичний
портрет видатного діяча, опис подій та ін.);
д) короткотермінова
письмова робота (не більше 10-ти-15-ти хвилин), за поточним матеріалом
3. Підготовка до сприй­мання нового матеріалу.
а) встановлення зв'язку з попереднім
матеріалом;
б) використання здобутих
знань відомих з курсу історії та інших шкільних навчальних предметів
шляхом внутрішньо-предметних і
міжпредметних
зв'язків;
в) визначення мети та завдань уроку.
4. Сприйняття та усвідом­лення навчального матеріалу.
Оволодіння учнями новим матеріалом
та новими способами діяльності за
визначеним планом в процесі:
а) розповіді учителя;
б) бесіди;
в) роботи з документами,
історичною картою та наочними посібниками;
5.Засвоєння нового матеріалу
а) аналітико-узагальнююча бесіда;
б) складання простого,
тезисного плану протягом розповіді
вчителя, або тексту підручника, історичного документу;
в) робота над основними поняттями; г)тести на визначення
хронології подій тощо;
д) складання під
керівництвом вчителя схем, текстових таблиць, діаграм та ін.
6. Оволодіння вміннями та навичками.
На основі передбачених програмою
вмінь і навичок обирається зміст і форми роботи на уроці.
7. Застосування нових і раніше засвоєних знань, вмінь і навичок.
Здійснюються у
формі невеликих завдань
по навчальній картині, карті та інших видів наочності, по питаннях
8. Закріплення матеріалу.
а) учні пояснюють основні питання,
події;
б) підсумкова повторювальна бесіда;
в) робота з хронологією;
г) вирішення проблемного завдання;
д) відповіді на питання у підручнику та інше.
9. Домашнє завдання.
а) інструктаж, як вчити, на що потрібно звернути увагу, що
запам'ятати, як працювати
з довід-никовим апаратом і
хронологією у підручнику за даною темою;
б) попередження про
можливі труднощі та визначення шляхів їх подолання;
в) визначити § і
конкретні завдання, які необхідно виконати.

2. Структура уроку узагальнення і систематизації знань має такі елементи:
1) Мотивація учбової діяльності школярів.
2) Повідомлення теми, мети, завдань уроку.
3) Узагальнення окремих фактів, подій, явищ. Цьому етапу уроку найбільше відповідають наступні методи узагальнення і систематизації знань (у різному їхньому поєднанні): бесіда, демонстрація наочності, аналіз таблиць. На уроках узагальнюючого повторення вчителі часто використовують серії таблиць, ілюстрації, схематичні зображення, діаграми, учбові карти.
Одним із важливих методів узагальнення і систематизації являється самостійна робота учнів з підручником на уроці. При цьому можуть застосовуватись різні прийоми роботи з текстом: читання і складання планів, тез, конспекту, порівняння історичних фактів, явищ, процесів, різних історичних епох. Робота з підручником пов`язується з розглядом узагальнюючих таблиць, діаграм, графіків, схематичних малюнків.
До уроку зазначеного типу учнів слід попередньо готувати: виробляти у них уміння узагальнювати матеріал по тексту, знаходити в підручнику необхідні для нього матеріали і факти, формулювати висновки. До роботи з підручником з метою узагальнення і систематизації знань слід привчати учнів поступово. Спочатку це можуть бути завдання на висвітлення фактів, подій, їхню оцінку, визначення причин і наслідків цих подій.
Для процесу узагальнення і систематизації на уроці велике значення має правильна постановка завдань для роботи з підручником. Завдання для порівняння і співставлення, для встановлення причинно-наслідкових зв`язків даються з метою уточнення окремих фактів і подій, отримання чітких уявлень про події, явища, процеси. Широкі узагальнення вимагають виконання таких завдань, які б стосувались всього матеріалу, сприяли засвоєнню чіткої системи понять. Наприклад, такі завдання можна давати учням 6 класу під час узагальнюючого повторення теми “Стародавній Єгипет”: Як змінився суспільний лад Стародавнього Єгипту з найдавніших часів до 1 тис. до н.е.? Як змінилося господарство Стародавнього Єгипту з найдавніших часів до 1 тис. до н.е.? Проте з такими завданнями справляться лише сильні учні. Доцільніше ці питання розчленувати і розв`язувати їх на підставі роботи з підручником по частинах. Наприклад: Охарактеризуйте заняття населення Стародавнього Єгипту в найдавніші часи? Які знаряддя праці тоді використовувались? Як з часом змінились знаряддя праці? Як це вплинуло на продуктивність праці? Значний ефект при роботі з підручником на уроках систематизації і узагальнення знань дає прийом порівняння і співставлення предметів, явищ, подій, фактів.
4) Повторення і узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань.
5) Повторення і систематизація основних теоретичних положень і провідних ідей науки.
6) Підсумки уроку.
7) Домашне завдання.

3. УРОК ЗАСВОЄННЯ НОВИХ ЗНАНЬ
Цей вид уроку застосовується коли навчальний матеріал надто
великий за обсягом, або коли на уроці вивчається великий історичний документ
Урок засвоєння нових знань дає вчителеві можливість глибше розкрити зміст теми і використати різноманітні методи і прийоми.
Головні вимоги
1. Доцільне співвідношення матеріалу, що викладається в класі з тим,
що вивчається дома. Виклад найскладнішої частини матеріалу слід робити в класі,
а нескладні факти, які відображені в підручнику - на самостійне опрацювання.
2. Наявність єдиної логічної сюжетної основи уроку. Легше засвоюється
матеріал, який присвячений одному сюжету.
3. Поєднання викладу вчителя з одночасною самостійною роботою учнів
-створення проблемної ситуації, альтернатив, пізнавальних завдань;
диференційовані завдання різних рівнів.
4. Використання вчителем різноманітних джерел - підручник, документ,
наочність.
5. Найважливіші факти, характеристика історичних діячів, поняття,
дати повинні бути засвоєнні на уроці (первинне засвоєння).
6. Правильний темп мови. Слід уникати швидкого темпоритму,
невиправданого повторення слів, фраз, уникати речень, які не несуть ніякого навантаження,
багаточисельних дисциплінарних та організаційних зауважень.
7. Вміння учнів володіти навичками роботи з документами,
картосхемами, складання таблиць.
Мета:
Дидактична: вивчити..., з'ясувати значення;
ознайомити з..., повідомити, розповісти про...; дослідити..., простежити
..., проаналізувати...
Розвиваюча:
навчити
користуватися,
аналізувати, зіставляти, робити висновки, порівнювати, складати таблицю,
складати план...
Формування мети спрямовано
на вивчення чогось (визначеного
змісту), опанування чимось (визначених вмінь та навичок).
Складові елементи уроку: /. Підготовчий етап (5-Ю хв.).
організація робочого місця і роботи класу;
активізація розумової діяльності школярів шляхом фронтального
опитування, пригадування, відтворення матеріалу, який є базовим для вивчення
нового;
повторення вивченого з метою встановлення логічного взаємозв'язку з
новим матеріалом;
перевірка вмінь (нагадування, тренуванні вправи). 2. Основний етап (25-30 хв.). оголошення
теми;
повідомлення завдань, очікуваних результатів; мотивація навчальної
діяльності; сприйняття і осмислення учнями нового матеріалу; узагальнення і
систематизація знань (здійснюється, як
правило в процесі пояснення); формування вмінь на навичок. 3.
Заключний етап (5-Ю хв.). підбиття підсумків уроку; оцінювання та
мотивація;
фіксація
найголовнішого з теми,
того, що потребує
осмислення, запам'ятовування, розуміння; інструктаж щодо домашнього
завдання.
Структура уроку
а) підготовка учнів до вивчення нового матеріалу:
- повідомлення теми уроку і пояснення
її значення;
- відтворення (в бесіді з учнями або у
вступному слові вчителя) тих знань, на які слід звернути увагу при вивченні
нового матеріалу;
-
ознайомлення учнів з
планом теми і
формулювання навчально
пізнавального завдання уроку;
б) вивчення нового
матеріалу з використанням різноманітних методів та прийомів;
в) закріплення нового
матеріалу — в процесі його вивчення або наприкінці уроку;
г) завдання додому.
1. Актуалізація опорних знань учнів.
Зв'язок з раніше вивченим
матеріалом
повторююча бесіда; коротка письмова робота; заповнення таблиці
(або її аналіз).
2. Повідомлення теми,
мети та завдань уроку.
Визначити дидактичну, розвиваючу та
виховну мету, пояснити значимість теми, її місце в системі знань.
3. Мотивація навчальної діяльності.
Постановка проблемного завдання,
або запитання.
4. Сприймання та
усвідомлення нового матеріалу.
Розповідь, оповідання, робота з
текстом підручника, складання "хронологічних комплексів", синхро­ністичних
таблиць, словникова робота, евристична бесіда.
5. Осмислення учнями теми.
Розкриття причинно-наслідкових
зв'язків між предметами та явищами; визначення етапів та значення подій.
6. Повідомлення підсумків уроку.
Зробити висновки, перевірити
засвоєне шляхом фронтальної бесіди.
7. Домашнє завдання.
Творчі завдання. Складання таблиці.

38. Програмоване навчання - це навчання за заздалегідь розробленою програмою, у якій передбачені дії як учнів, так і педагога (або замінює його навчальної машини). Ідея програмованого навчання була запропонована в 50-х рр.. ХХ ст. американським психологом Б. Скіннер для підвищення ефективності управління процесом навчання з використанням досягнень експериментальної психології і техніки.
В основу загальної теорії програмованого навчання покладено програмування процесу засвоєння матеріалу. Даний підхід до навчання передбачає вивчення пізнавальної інформації певними дозами, що є логічно завершеними, зручними і доступними для цілісного сприйняття.
Сьогодні під програмованим навчанням розуміється кероване засвоєння програмованого навчального матеріалу за допомогою навчальної пристрої (ЕОМ, програмованого підручника, кінотренажера та ін.) Програмований матеріал являє собою серію порівняно невеликих порцій навчальної інформації («кадрів», файлів, «кроків»), що подаються у певній логічній послідовності.
Принципи програмованого навчання.
Першим принципом програмованого навчання є необхідність створення для його реалізації певної ієрархії керуючих пристроїв.
У цій ієрархії виступає в першу чергу педагог, керуючий системою в найбільш відповідальних ситуаціях: створення попередньої загальної орієнтування в предметі і ставлення до нього, індивідуальна допомога і корекція у складних нестандартних ситуаціях навчання.
У тісному зв'язку з першим принципом програмованого навчання (розділення управління) знаходиться його другий принцип, сутність якого випливає з кібернетичної теорії побудови перетворювачів інформації (керуючих систем) і вимагає циклової організації системи управління навчальним процесом по кожній операції навчальної діяльності.
Третій принцип програмованого навчання вимагає здійснення покрокової навчальної процедури при розкритті та подачі навчального матеріалу в процесі навчання. Виконання цієї вимоги дозволяє досягти зрозумілості навчальної програми.
Покрокова навчальна процедура - це методичне поняття, що означає, що навчальний матеріал у програмі складається з окремих самостійних, але взаємопов'язаних, оптимальних за величиною порцій інформації та навчальних завдань (правил переходу), що відображають певну теорію засвоєння знань учнями (алгоритм функціонування) і сприяють ефективному засвоєнню знань і умінь.
Сукупність інформації для прямого і зворотного зв'язку і правил виконання пізнавальних дій утворює крок навчальної програми. Учень здійснює крок у навчанні при засвоєнні певного обсягу інформації на заданому рівні і крок за кроком просувається до спільної мети навчання.
До складу кроку включаються три взаємопов'язаних ланки (кадру): інформація, операція зі зворотним зв'язком і контроль. Дослідження структури, змісту та специфіки конструювання кожного кроку і кожного кадру навчальної програми назвемо проблемою кроку. Послідовність покрокових навчальних процедур утворює навчальну програму-основу системи програмованого навчання.
Четвертий принцип програмованого навчання - принцип індивідуального темпу і управління в навчанні. Виходячи з того, що робота учнів за програмою є строго індивідуальною, виникає природна вимога ведення спрямованого інформаційного процесу та надання кожному учневі можливості просуватися в навчанні зі швидкістю, яка для його пізнавальних сил найбільш сприятлива, а відповідно до цього, оптимальна з точки зору пристосування та подання інформації, що управляє. Дотримання цього принципу сприятиме успішного вивчення навчального матеріалу всіма учнями, хоча і за різний час.
П'ятий принцип програмованого навчання вимагає використання спеціальних технічних засобів для подачі програмованих навчальних матеріалів при вивченні ряду дисциплін, пов'язаних з розвитком певних рис особистості і якостей учнів, наприклад, хорошої реакції, орієнтування. Ці кошти можна назвати навчальними, так як ними моделюється за будь повнотою діяльність педагога в процесі навчання.
Типи навчальних програм
Навчальні програми, побудовані на бихевиористской основі, поділяють на: а) лінійні, розроблені Скиннером, і б) розгалужені програми Н. Краудером.
1. Лінійна система програмованого навчання, спочатку розроблена американським психологом Б. Скіннер на початку 60-х рр.. ХХ ст. на основі біхевіорістского напряму в психології.
Він висунув такі вимоги до організації навчання:
- При навчанні учень повинен проходити через послідовність ретельно підібраних і розміщених "кроків".
- Навчання слід будувати таким чином, щоб учень весь час був "діловий і зайнятий", щоб він не тільки сприймав навчальний матеріал, а й оперував ім.
- Перед тим, як перейти до вивчення наступного матеріалу, учень повинен добре засвоїти попередній.
- Учневі необхідно допомогти шляхом ділення матеріалу на невеликі порції ("кроки" програми), шляхом підказок, спонукань і т.д.
- Кожна правильна відповідь учня необхідно підкріплювати, використовуючи для цього зворотний зв'язок, - не тільки для формування певної поведінки, але і для підтримки інтересу до навчання.
Згідно цій системі, яких навчають, проходять всі кроки навченою програми послідовно, в тому порядку, в якому вони наведені в програмі. Завдання в кожному кроці полягають у тому, щоб заповнити одним чи кількома словами пропуск в інформаційному тексті. На думку Б. Скіннера, якого навчають навчається, головним чином, виконуючи завдання, а підтвердження правильності виконання завдання служить підкріпленням для стимуляції подальшої діяльності учня.
Лінійні програми розраховані на безпомилковість кроків усіх учнів, тобто повинні відповідати можливостям найбільш слабких з них. У силу цього корекція програм не передбачена: всі учні одержують одну й ту ж послідовність кадрів (завдань) і повинні виконати одні й ті ж кроки, тобто рухатися по одній і тій же лінії (звідси назва програми - лінійні).
2. Розгалужена програма програмованого навчання. Її основоположником є американський педагог Н. Краудер. У цих програмах, що набули поширення, крім основної програми, розрахованої на сильних учнів, передбачаються додаткові програми (допоміжні галузі), на одну з яких направляється учень у разі ускладнень. Розгалужені програми забезпечують індивідуалізацію (адаптацію) навчання не тільки за темпом просування, але і по рівню труднощі. Крім того, ці програми відкривають бόльшіе можливості для формування раціональних видів пізнавальної діяльності, ніж лінійні, обмежують пізнавальна діяльність в основному сприйняттям і пам'яттю.
Контрольні завдання в кроках цієї системи складаються із завдання або питання і набору кількох відповідей, в числі яких зазвичай один правильний, а решта невірні, що містять типові помилки. Учень має вибрати з цього набору одна відповідь. Якщо він вибрав правильну відповідь, то отримує підкріплення у вигляді підтвердження правильності відповіді і вказівка про перехід до наступного кроку програми. Якщо ж він вибрав помилкову відповідь, йому роз'яснюється сутність допущеної помилки, і він отримує вказівку повернутися до якогось з попередніх кроків програми або ж перейти до деякої підпрограмі.
Загальний недолік програм, побудованих на бихевиористской основі, полягає в неможливості управління внутрішньої, психічної діяльністю учнів, контроль за якою обмежується реєстрацією кінцевого результату (відповіді).
Практика програмованого навчання показала непридатність лінійних і недостатню продуктивність розгалужених програм. Подальші удосконалення навчальних програм у рамках біхевіористської моделі навчання не призвели до суттєвого поліпшення результатів.
Дистанційна Освіта в Україні
У рамках загальносвітових тенденцій переходу від індустріального до інформаційного суспільства розвиток дистанційної форми навчання є одним з перспективних напрямків удосконалення системи освіти.
Дистанційне навчання сприяє реалізації головних засад освітньої політики демократичних держав – спрямованість навчання й виховання на індивідуальний розвиток особистості, задоволення й формування її інтелектуальних потреб та інтересів відповідно до інтересів суспільства.
Використання методів дистанційного навчання дає змогу надавати освітні послуги різного характеру у відділених районах, навчати не відриваючи від основного виду діяльності, навчати осіб з фізичними вадами, мати доступ до освітніх ресурсів світу через використання сучасних засобів електронних комунікацій.
Даний вебліографічний список пропонує адреси інтернет-сайтів центрів дистанційного навчання, освітніх порталів, інформацію про системи дистанційної освіти.
Призначений для широкого кола користувачів.

39. Розвиток методики навчання історії в 50-80 роки
Розвиток методики викладання історії в післявоєнний період все більше узгоджувався з розвитком дидактики. Особливо активно дидактикою розроблялися такі питання як посилення активності і самостійності школярів в учбовому процесі, підвищення виховної ефективності навчання, зміцнення зв`язків школи з життям, розробка систем, форм, методів і прийомів навчання, як інтенсифікація уроку, проблемність і програмування в навчанні, матеріальне обладнання учбового процесу.
Незважаючи на те, що методика викладання історії базується на досягненнях дидактики, все ж вона є самостійною специфічною науковою галуззю. Вона і тільки вона може вирішити проблеми відбору змісту історичного матеріалу, форм, методів, засобів та прийомів організації уроку історії.
Наукові дослідження з методики викладання історії знайшли своє втілення в цілому ряді наукових праць і методичних посібників. Так, у 1947 році вийшла з друку праця методистів К.Андрієвської і Е.Бернадського “Методика викладання історії в середній школі”. У 1949 році статтею Д.Редько “Засвоєння учнями історичних понять” було започатковано опублікування результатів науково-дослідницької роботи по засвоєнню учнями історичних знань. Дослідження Д.Редько розкрили в значній мірі сутність розумової діяльності учнів середніх класів при засвоєнні ними історичних понять і допомогли накреслити деякі прийоми роботи вчителя по керівництву мисленням школярів в процесі засвоєння історичних знань.
При перевантаженні учнів учбовим матеріалом головним типом уроку став так званий комбінований урок. Структурна одноманітність обмежувала творчість вчителя і розвиток пізнавальної активності учнів. Це привело до активізації науково-дослідницької діяльності. Почали інтенсивно розроблятися прийоми використання учбових посібників з історії. Створення цілого ряду учбових посібників в допомогу вчителю історії істотно вплинуло на сутність організації уроків, які тепер у значній мірі опирались на результати наукових досліджень з методики. Більш активно до навчального процесу став залучатися і краєзнавчий матеріал.
Досвід викладання, методичні і педагогічні дослідження ясно показали перевантаженість шкільних курсів історії фактичним матеріалом, складність засвоєння їхнього змісту для школярів. У 50-60 роки склався тип методичних посібників, які давали вчителю методичні рекомендації як по викладанню курсів історії в цілому, так і по окремих його напрямках – по використанню наочності, по роботі з документами, по опитуванню, проведенню повторювально-узагальнюючих уроків тощо. З найбільшою повнотою розвиток методики в 40-50 роках розкривають такі праці: В.Г.Карцов “Очерки методики обучения истории СССР в 7-10 классах”; О.О.Вагін “Наочність у викладанні історії”; В.О.Классен “Використання художньої літератури на уроках історії в 5-7 класах”; І.В.Гіттіс “Самостійна робота учнів 4 класу з історії”; П.С.Лейбенгруб “Дидактические требования к уроку истории”; А.А.Янко-Триницкая «Обобщающе-повторительные уроки истории» та інші.

Вся ця багатогранна робота вимагала осмислення і узагальнення, накреслення нових науково-дослідних перспектив. Започаткувала її дискусія проведена журналом «Преподавание истории в школе». Дискусія була розпочата статтею В.Г.Карцова «К вопросу о задачах и содержании методики преподавания истории в школе». Автор виніс на широке обговорення таку проблему: «Методика викладання історії, якщо вона дійсно науково-педагогічна галузь, а не зібрання емпірично підібраних навчальних засобів і прийомів, повинна базуватися на результатах науково-експериментальних досліджень, які в свою чергу повинні увібрати в себе і науково осмислити весь напрацьований вчителями досвід методики викладання історії в школі». До найбільш значних проблем методики, які широко обговорювались в ході дискусії слід віднести: завдання і зміст методики викладання, її методологічні основи, принципи класифікації методів вивчення історії. Таким чином, важливою рисою розвитку методичної думки в 40-50 роках було посилення наукового характеру в розробках з методики, а також зміцнення зв`язків методики і педагогіки, перебудова методики викладання історії згідно найновіших досягнень вітчизняної дидактики. Результати наково-експериментальних досліджень переконливо довели, що формування в учнів історичних понять та розвиток історичного мислення не відбувається в результаті простої передачі готових знань, а є складним процесом сприйняття інформації і внутрішнього її осмислення, вибіркового запам`ятовування, утворення ассоціатиних логічно-сенсорних ланцюжків, має чітко виражені вікові особливості.
Методика викладання історії у 70-80 роки
У 70-80 роки розробка методики викладання історії в школі отримала свій подальший розвиток. У 70-х роках підручник стали розглядати як посібник, як інструмент, з допомогою якого вчитель навчає і виховує учнів як в процесі їхньої діяльності на уроці, так і вдома. В підручники поряд з авторським текстом включили уривки з документів, ілюстрації, таблиці, схеми, різноманітний довідковий матеріал. До розділів і параграфів додались запитання і завдання, які допомагали учням осмислювати, систематизовувати і закріплювати в пам’яті зміст курсу, а вчителю – керувати учбовою діяльністю школярів.
Таким чином тепер підручники з історії не лише містили знання, а й сприяли розвиткові школярів, вчили їх самостійно працювати з різними джерелами історичних знань, оперативно застосовувати свої знання в учбовій діяльності. Педагогічна ідея розвиваючого навчання знайшла своє втілення в підручниках Ф.П.Коровкіна “Історія стародавнього світу”; Е.В.Агібалова і Г.М.Донського “Історія середніх віків” та інші.
Важливим досягненням стало розпочате в Україні викладання історії України. Проблеми створення шкільного курсу історії України активно дискутувалися і знайшли своє вираження у ряді дисертаційних досліджень.
Важливий внесок у досягнення методичної думки зазначеного періоду належить І.Я.Лернеру. В ході експериментальних наукових досліджень він переконливо довів тісний зв`язок і взаємозалежність між стимулюванням самостійності учнів на уроці і формуванням у них системи історичних знань. Дослідження інших науковців дозволили скласти приблизну програму формування умінь і навичок, які учні можуть здобути в процесі вивчення історії.
Надзвичайно важливою є проблема стимуляції інтересу школярів до вивчення історії та організація самостійної роботи учнів на всіх етапах учбового процесу.
Роблячи спробу наукового осмислення зазначеної проблеми О.О.Вагін помістив в одній з своїх праць дві порівняльні таблиці: “Методи вивчення історії в школі” і “Самостійна робота учнів з історії”. Використовуючи їх методист довів взаємозв’язок цих двох сторін процесу навчання, обґрунтував їхню діалектичну взаємозалежність.
Підвищення теоретичного рівня викладання історії, істотні досягнення в розвитку теорії підвищення активності і самостійності учнів на уроках акцентувала увагу методистів до розробки науковообгрунтованої системи методів, прийомів і засобів, що відповідають меті навчання та змісту шкільних курсів історії. Результати цієї роботи отримали своє відображення в книгах О.О.Вагіна “Методика преподавания истории в средней школе” і “Методика обучения истории в средней школе”.
У розробці методики наочності особливо великим є внесок К.Д.Нікіфорова. У своїх працях він переконливо показав роль і значення наочності в активізації пізнавальної діяльності учнів.
Бурхливе зростання кількості способів і прийомів взаємозв`язаної діяльності вчителя і учнів виявило потребу у їхній систематизації. Проте незважаючи на багато численні дискусії єдиної їхньої класифікації так і не вдалося створити. Проте досягнення методистів 70-80 років викликають пошану.
Особливості розвитку педагогіки на сучасному етапі
Необхідною умовою розвитку педагогічної науки і практики, особливо на етапі реформування системи освіти є осмислення, реконструкція історико-педагогічного процесу, пізнання його закономірностей. У нинішніх умовах виникає необхідність розгляду історії педагогіки у широкому соціальному й антропологічному контекстах, привернення уваги до історичних коренів багатоаспектних процесів, які відбуваються у сучасному освітньому просторі України.
З огляду на це Академія педагогічних наук України в "Основних напрямах досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні" передбачає дослідження таких актуальних проблем: методологічні і загальнотеоретичні проблеми історико-педагогічних досліджень; проблеми періодизації розвитку історико-педагогічної науки в Україні; розвиток національної педагогіки; культурно-антропологічна історія освіти; історія релігійної освіти і виховання; українська народна педагогіка в її історичному розвитку; історія розвитку освіти в Україні як соціально-культурного феномену в різні історичні періоди; розвиток навчальних закладів різних типів; персоналія в історико-педагогічній дискусії; національні і загальнолюдські цінності в історії української і світової педагогічної думки; освітньо-виховні ідеали і цінності в історико-педагогічному процесі; розвиток освітніх і виховних систем у зарубіжжі: історико-порівняльний аналіз.
Їх результати дадуть змогу синтезовано відобразити еволюцію української педагогічної науки від найдавніших часів до сучасності.

40. Інтелект (від лат. intellectus - Розуміння, пізнання) - це загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, яка об'єднує всі пізнавальні здібності індивіда: відчуття, сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення, уява. Це здатність з мінімуму інформації виводити максимум ув'язнення, при інших рівних - в найкоротший час і найпростішим аналізом.
Також, інтелект може розглядатися як міра комплексу успішної орієнтування в навколишній дійсності. Він визначається здібностями індивіда використовувати даний комплекс для якісного досягнення поставленого завдання.
Інтелектуальний розвиток дитини.
Ну, хто з батьків не мріє, щоб у них виріс здоровий, тямущий, всебічно розвинена дитина? Однак не варто надмірно захоплюватися і «вантажити» малюка всілякими заняттями та курсами, оскільки кожному віку відповідає свій рівень інтелектуального розвитку дитини …
Що таке інтелектуальний розвиток дитини?
Варто почати з того, що психологи і педагоги постійно сперечаються між собою, що таке інтелектуальний розвиток дитини – ця якась сума знань і умінь або здатність ці самі знання засвоювати і вирішувати нестандартні ситуації. Але в будь-якому випадку, потрібно розуміти, що інтелектуальний розвиток дитини не визначено заздалегідь: його можна прискорити, сповільнити або навіть зупинити на якомусь етапі (залежно від обставин).
Тому якщо ви зацікавлені в інтелектуальному розвитку своєї дитини, направте його невгамовну енергію, бажання дізнатися якомога більше про навколишній світ в конструктивне русло. Адже діти дуже допитливі і активні, вони дивно швидко схоплюють і запам’ятовують нову, цікаву для них, інформацію.
Потрібно пам’ятати про те, що інтелектуальний розвиток дитини проходить певні закономірні стадії: кожна попередня стадія готує наступні. З виникненням нових форм мислення, старі форми жодним чином не зникають, а зберігаються і розвиваються. Наприклад, словесно-образне мислення дошкільника в шкільному віці переходить на вищий щабель, що виражається в засвоєнні образотворчого мистецтва, музики, поезії.
Що потрібно для інтелектуального розвитку дитини?
заохочуйте його активність (зрозуміло, в межах можливого). Наприклад, заохочуйте його прагнення що-небудь розбирати, збирати, відкривати, закривати, ламати і лагодити – в процесі такої самостійної і захоплюючій діяльності дитина вчиться мислити, думати, проявляє кмітливість і кмітливість.
підберіть цікаву для обох (батька та дитини) інтелектуальну завдання і спробуйте разом її вирішити (погортайте книги по біології, астрономії). Часто саме в такій спільній діяльності дитина починає любити те чи інше заняття, предмет.
навчіть любити читання. Спочатку це буде тільки технічне читання (грубо кажучи, просто «навик» читання), а потім настане змістовний етап – коли зрозумілий сюжет, зміст книги. Найголовніше – не примушуйте силою дитини до читання, він повинен отримувати задоволення від процесу.
вибираючи для дитини школу, зверніть увагу на ставлення педагогів до дітей (особливо це важливо для молодших школярів): чи достатньо вони ласкаві до них, чи дають можливість полюбити заняття. Також важлива наявність різних гуртків, секцій, факультативів, які дитина може відвідувати за бажанням.
одним з важливих аспектів інтелектуального розвитку дитини є творчість – дитяче або ж спільно з батьками. Особливо це важливо для дошкільного віку. Всіляко заохочуйте малюка, хваліть його за різні вироби і малюнки.
інтелектуальний розвиток дитини починається в родині: з простих ігор, з казок, які ви розповідаєте йому на ніч, з відносинами між малюком і дорослим … Це накладає відбиток на його подальший розвиток, спосіб мислення. Якщо уважно спостерігати за дитиною, в які сюжетно-рольові ігри він воліє грати, можна визначити тип відносин сім’ї, в якій вона виховується. Тому всі дорослі своєю поведінкою повинні подавати малюку гідний приклад для наслідування. Так, у родині, де панує спокійна довірча атмосфера, де ніхто не перешкоджає всебічному розвитку дитини, де кожен член сім’ї всіляко підтримує один одного, буде рости допитливий, розумний карапуз.
слід пам’ятати про головну умову розвитку інтелектуальних здібностей дитини – необхідно, щоб дитина отримувала задоволення, радість від самого процесу пізнання. Якщо ж малюк виконує якісь завдання з бажання отримати якусь нагороду, з послуху, зі страху бути покараним, то, звичайно, він засвоїть певні знання, але це не буде мати ніякого відношення до здібностям.
Як оцінити інтелектуальний розвиток дитини?
Кожного батька цікавить, а чи достатньо розвинений його дитина для свого віку? Чи немає у дитини яких-небудь порушень в інтелектуальному розвитку? … Відповіді на ці питання можуть дати спеціальні тести, кожен з яких розрахований на певний вік дитини. І потрібно сказати, що при правильному використанні тести на оцінку інтелектуального розвитку дитини дають досить-достовірну інформацію для батьків.
Деякі тести для дошкільнят, що дозволяють оцінити інтелектуальний розвиток дитини.
«Виріж фігурки». Ця методика дозволяє оцінити наочно-дієве мислення дитини. Завдання наступне: якомога швидше і точніше вирізати фігури, намальовані на папері.
«Кому чого не дістає». Оцінка логіки, пам’яті дитини. Завдання: малюкові пояснюють, що зараз йому покажуть малюнок, на якому зображені предмети, кожному з яких чогось не вистачає. Те, чого не вистачає, зображено окремо. Дитина повинна якнайшвидше визначити, кому і чого не дістає.
«Що тут зайве?». Цей тест призначений для дітей 4-5 років, який допомагає визначити розвиток образно-логічного мислення. Дитині показують серію картинок з низкою предметів. Завдання: визначити, який предмет на малюнку зайвий.
Деякі тести для молодших школярів, що дозволяють оцінити інтелектуальний розвиток дитини.
«Кубик Рубіка». Методика призначена для діагностики рівня розвитку наочно-дієвого мислення. Користуючись кубиком Рубіка, дитині задають різні за ступенем складності завдання, які потрібно вирішити за певний час. Зазвичай дають 9 завдань, кожну з яких потрібно вирішити за хвилину.
«Матриця Рабина». Тест оцінює наочно-образне мислення (мається на увазі, наскільки дитина може оперувати різними образами і наочними посібниками при вирішенні певних завдань). Завдання: молодшому школяреві пропонують серію завдань однакового типу, які поступово ускладнюються. Потрібно знайти закономірності в розташуванні деталей на матриці і підібрати один з восьми малюнків, який і буде відсутньої деталлю, вставкою до цієї матриці, відповідної її малюнку. На виконання всіх 10 завдань відводиться 10 хвилин.
Втім, завжди слід пам’ятати, що тести на визначення інтелектуального розвитку дитини дають загальну картину, чи відповідає розумовий розвиток дитини його віку. Але потрібно пам’ятати, що кожен малюк – унікальний, і якщо є якісь проблеми у вирішенні завдань, якесь мінімальне відставання, то все це можна вирішити, все можна виправити. В, загальному які б не були результати тестів на інтелектуальний розвиток дитини, не варто опускати руки. Краще, спробуйте зайнятися музичним розвитком дитини або навчанням дитину англійської.
Розвиваюче навчання
Підвищення інтелектуального потенціалу нації і розвиток творчої особистості є однією з найактуальніших цілей освіти. Необхідність формування особистості, яка володіє творчими уміннями, здібностями вирішувати нестандартні завдання, є на сьогодні замовленням суспільства, тому одним з основних завдань української школи є виховання творчої особистості учня. З цією метою мають бути створені максимально сприятливі умови для прояву та розвитку здібностей і таланту дитини, для самовизначення і самореалізації.
Розгляд терміну «розвиваюче навчання» передбачає, передусім, вивчення проблеми співвідношення навчання та розвитку, яка завжди була однією з стрижневих проблем педагогіки. На різних історичних етапах її рішення змінювалося, що обумовлено зміною методологічних установ, появою нових трактувань розуміння сутності розвитку особистості та самого процесу навчання, переосмисленням ролі останнього в цьому розвитку.
Ця тема актуальна в педагогіці і зараз, так як вона має на увазі пошук наукових основ навчання, де визнавались би індивідуальні можливості кожної дитини та їх зміни у процесі навчання. Особливо актуальним для вчителів є відповідна організація навчальної діяльності учнів і формування їх вміння вчитися.
Без уміння творчо мислити жодна технологія навчання не буде ефективною. Про це слід пам’ятати при створені системи навчання в початковій ланці освіти.
Головною метою розвиваючого навчання є формування активного, самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання.
Завдання розвиваючого навчання:
Формування особистості з:
* Гнучким розумом;
* Розвиненими потребами до подальшого пізнання та самостійних дій;
* Певними навичками та творчими здібностями.
Розвиваюче навчання – основа формування творчої особистості, а в подальшому – креативної, яка має внутрішні передумови, що забезпечують Ії творчу активність, тобто не стимульовану зовнішніми факторами.

41. Інтерактивне навчання - це, передусім, діалогове навчання, під час якого відбувається взаємодія учнів з учителем.
Сенс інтерактивного навчання полягає у тім, що навчальний процес організований так, щоб практично всі учні були залучені до процесу пізнання, мали можливість розуміти і рефлектувати з приводу того, що вони знають і думають.
На даний момент методисти і вчителі-практики розробили багато форм групової роботи. Найвідоміші з них - “велике коло”, “дзига”, “акваріум”, “мозковий штурм”, “дебати”, “школа думок”. Ці форми ефективні лише у тому випадку, коли на уроці обговорюється будь-яка тема в цілому, про яку школу мають вже попереднє уявлення, отримане рішення на попередніх заняттях, або з життєвого досвіду. Окрім того, теми для обговорення не повинні бути закритими чи дуже вузькими.
Під час роботи з учнями 5-7 класів доречніше буде починати з найпростіших форм групової роботи (“дзига”, “велике коло”, “акваріум”, ”мозковий штурм”, “мікрофон”). Вони дають змогу дитині не лише висловити свою думку, погляд, чи оцінку, але й, вислухавши аргументи партнера з гри, іноді навіть відмовитися від своїх поглядів або суттєво змінити їх. Інтерактивне навчання дає змогу вирішувати одночасно кілька завдань. Важливим є те, що воно розвиває комунікативні вміння і навички, допомагає встановити емоційні контакти між учнями, забезпечує виховну функцію, оскільки привчає працювати в команді, прислухатися до думки однокласників. Як показує практика, використання інтерактивності під час уроку знімає нервове навантаження школярів, дає можливість змінювати форми їх діяльності, зосереджувати увагу на головних питаннях уроку.
Інноваційні технології на уроках історії
При використанні інтерактивних методик важливим є звернення до думки учня, як при постановці мети уроку, так і при підбитті підсумків уроку. Дуже важливо знати, чи досягли учні очікуваних результатів уроку.
Тому мета уроку повинна бути зрозумілою учням і посильною для досягнення. Одним із головних прийомів є фіксація мети, очікуваних результатів на дошці (щоб вона завжди була перед очима учнів) з поверненням до поставленої мети наприкінці уроку, або переконатися, що її досягнуто.
ПРАВИЛА ПРОВЕДЕННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО УРОКУ
Педагогам, котрі відважилися працювати з інтерактивними методами, пропонується запам’ятати кілька правил організації навчання на уроках.
Правило перше. Треба залучити до роботи в тій чи іншій мірі всіх учасників (учнів). Для цього корисно використовувати методи, що дозволяють включити всіх учасників семінару в обговорення.
Правило друге. Треба потурбуватися про психологічну підготовку учасників. А саме, не всі, хто прийшов на урок, готові психологічно до безпосередньої участі задіяння в тій чи іншій формі роботи. Дається взнаки закомплексованість, скованість, традиційність поведінки. З огляду на це корисними є розминки, постійне заохочення учнів до активної участі в роботі, надання можливості для самореалізації учня.
Правило третє. Тих, хто навчається методиці інтерактиву, не повинно бути багато. Кількість учасників і якість навчання можуть бути пропорційно залежними. В роботі не повинні брати участь більше як 30 осіб. Тільки за такої умови можлива продуктивна робота в малих групах. Важливо, щоб кожного почули, щоб кожна група мала можливість виступити з проблеми.
Правило четверте. Уважно підготуйте приміщення для роботи. Це суттєвий аспект. Клас повинен бути підготовлений так, щоб учасники могли легко пересідати для роботи у великих і мали групах. Іншими словами, треба створити фізичний комфорт для учасників.
Погано, якщо комусь з учасників доведеться сидіти на занятті з “вивернутою” шиєю. Тому столи краще поставити “ялинкою”, щоб кожен учень сидів, напівобернувшись до ведучого, і міг спілкуватися у малій групі. Бажано заздалегідь підготувати матеріали, необхідні для творчої роботи.
Правило п’яте. З увагою поставтеся до питань процедури з регламенту. Намагайтеся не порушувати їх. Наприклад корисним буде домовитись про те, щоб всі учасники виявили толерантність стосовно будь-якої позиції, поважали право кожного на свободу слова, повагу до його гідності.
Правило шосте. З увагою поставтеся до поділу учасників семінару на групи. Спочатку на добровільних засадах. Потім доречно використовувати принципи випадкового вибору.
Методи інтерактивного навчання на уроках історії
Метод “Мікрофон”
“Мозковий штурм”
Метод “Займи позицію”
Метод “Навчаючи-вчуся”
Робота в парах
Метод «Акваріум»

Дата добавления: 2015-08-21