Прийоми вивчення історичних фактів на емпіричному рівні 4 страница

27. Наочні методи навчання
Доведено, що 87% інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9-за допомогою слуху. З побаченого запам'ятовується 40%, з почутого – 20, а з одночасно побаченого і почутого – 80%інформації. З прочитаної інформації запам'ятовується 10%, з почутої – також 10, а коли ці процеси відбуваються одночасно – 30%. Якщо застосовуються аудіовізуальні засоби, то в пам'яті залишається 50% інформації, а час навчання скорочується на 20-40%. Цих прикладів достатньо, щоб у дидактичному процесі одночасно зі словесними методами використовувати наочні, які, спираючися на різноманітні способи спостереження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зорові рецептори..Адже наочне пізнання генетично випереджає словесне.
Серед наочних найчастіше застосовується метод показу. Показ – це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких в учнів створюється наочний образ предмета, котрий вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту й методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання учнів.
Розрізняють два види показу: ілюстрування і демонстрування.
Перший характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше увиразнити думку педагога. Засоби ілюстрування – це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Основна їхня властивість – нерухливість. Вони мають «оживати» в розповіді педагога.
Демонстрування характеризується рухливістю засобу показу. Це можуть бути: діюча модель техніки; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп'ютерний показ тощо. Комп'ютери надають можливість моделювати будь-який процес або ситуацію, вибирати найбільш оптимальні варіанти розв'язання навчальної проблеми і, відповідно, значно розширюють можливості наочних методів. В демонструванні – менше елементів супроводу, а більше самостійного значення натурального експоната, тому воно сприймається ефективніше, ніж ілюстрування.
Змістовий компонент процесу навчання учнів і його характер створюють, по-перше, сприятливі умови для використання наочних методів і, по-друге, передбачають широке їх застосування.
Дієвість показу передусім залежить від всебічної його, підготовки. Тому педагог повинен чітко уявити всі аспекти показу, добре оволодіти його методикою і правильно демонструвати предмет. Відомо, що процес пізнання починається з відчуттів, які виникають внаслідок впливу предметів і явищ матеріального світу на органи чуття. І. М. Сеченов, характеризуючи цей процес, визначав, що впершу мить сприйняття предмета ми охоплюємо найхарактерніші особливості його площинного образу, а вже потім визначаємо сам предмет. Тому під час показу важливо не тільки створити цілісний образ, а й виділити його істотні характеристики.
Окрім навчальної, кожен показ виконує виховні, розвиткові та психологічні функції. Здійснюючи показ, педагог повинен створити учням вигідні психологічно та дидактично обгрунтовані умови для спостереження за предметом показу. Безперечно, необхідно керувати цими спостереженнями за допомогою спеціальних методичних прийомів.
Однією із психологічних умов активного і свідомого сприймання засобів наочності є вироблення спостережливості в учнів та формування позитивної настанови під час показу. «Сама настанова на те, щоб дати докладний словесний опис спостережуваних явищ, може чималою мірою сприяти його точності», – зазначав Г. С Костюк. Позитивна настанова спрямовує учнів на відтворення істотного у змісті показу, активізує розумову діяльність, допомагає визначити причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та явищами, сформулювати правильні висновки та узагальнення. Основні прийоми формування і підтримання настанови педагогом під час показу – це створення проблемної ситуації; запитання до спостерігачів. Отже, ефективність показу забезпечується дотриманням таких методичних умов:
– чітке визначення мети і предмета показу;
– зосередження уваги учнів на предметі показу або на відповідному його елементі та постійне її підтримання;
– забезпечення оптимальних умов спостереження для всіх учасників показу;
– загальний показ усіх елементів предмета, а потім повторення його окремих елементів з акцентуванням уваги на ключових;
– відповідність темпу і пояснень елементів або дій їх демонстрації та швидкості;
– використання різноманітних засобів демонстрації предмета показу;
– відповідність елементів показу методиці та змісту заняття;
– відповідність засобів показу змісту навчального матеріалу, що вивчається (тому не рекомендується їх вивішувати або виставляти заздалегідь);
– мотивованість, диференційованість і комплексність застосування методу показу.
Принцип наочності сформулював і обґрунтував в XVII ст. Я. Коменський. Педагогічний словник визначає наочність як один із принципів навчання, заснований на показі конкретних предметів, процесів, явищ. Наочні методи навчання умовно підрозділяються на дві великі групи: метод ілюстрацій, який використовує ілюстративні посібники, таблиці, карти та схеми, і метод демонстрацій, пов'язаний з демонстрацією відеоматеріалу (електронні підручники, демонстраційні ролики, комп'ютерні навчальні програми та ін.). Серед функцій наочності, які враховуються при організації як традиційного так і дистанційного навчання, можна виділити наступні [3]:а) наочність як джерело інформації;б) наочність як засіб ілюстрації;в) наочність як опора пізнання;г) наочність як засіб постановки учбових проблем і розв’язання проблемних ситуацій. Як засвідчує практика, а також результати наукових досліджень наочність відіграє велику роль в процесі засвоєння учнями знань. На підставі безпосереднього сприйняття предметів або з допомогою зображень (наочності) в процесі навчання в учнів формуються образні уявлення і поняття про історичне минуле. Розглянемо класифікацію наочних засобів за їх змістом. До неї входять: - монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого та історичні місця; - речові історичні джерела; - спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці); - образотворча наочність (учбові картини, репродукції); - умовно-графічна наочність (схематичні малюнка, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці); - технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми, компакт-диски (аудіо і комп`ютерні). До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо. Можливий показ учням різноманітних наочних об´єктів — реальних предметів (безпосередня наочність) та їх зображень (опосередкована наочність). За критерієм взаємодії учня з об´єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об´єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність — коли пізнають об´єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці.

28. У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6—7 — 11—12 років); середній або підлітковий (12—15 років); старший або юнацький (15—18 років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.
Дошкільний вік 3-6. У переддошкільному віці вдосконалюються сенсорні можливості дітей. Вони можуть добирати за зразком основні геометричні фігури з різного матеріалу, предмети основних кольорів та називати ці кольори. Протягом переддошкільного віку дитина навчається розрізняти всі спектральні кольори. Дошкільний вік характеризується передусім інтенсивним розвитком мимовільної пам'яті, яка розвивається у процесі дедалі складнішої за своїм змістом практичної та ігрової діяльності в процесі спілкування з людьми.
Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.
Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.
Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мозок збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси.
Психологічні особливості розвитку особистості школяра
Вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію - школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію. Для її ефективного формування необхідно підтримувати бажання малюка "бути таким, як дорослий".
Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією школи та її режимом, учбовими предметами, які вивчають у школі.
Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції школяра, що відкривають для нього як нові права, що "прирівнюють" його до дорослих, так і нові обов'язки, не завжди приємні, зміст яких повинен виступати для неї як ще одне свідоцтво наближення до позиції дорослого.
Ефективність цих заходів значною мірою залежить також від того, як самі батьки ставляться до школи, свідком яких спогадів стає дитина. Дитина досить ретельно сприймає всю інформацію, що надходить від батьків, навіть якщо батьки несвідомо не досить гарно висловилися на адресу школи. Для формування навичок спілкування з вчителем, а також довільності поведінки дитини, необхідно застосовувати сюжетно-рольові ігри з дорослими як рівними партнерами по грі, а на подальших етапах - спільну продуктивну діяльність з дорослими. Сюжетно-рольові ігри забезпечують встановлення позитивного емоційного ставлення до дорослого і перехід дитини від безпосередньої імпульсивної поведінки до довільної, опосередкованої правилами. Далі у спільній продуктивній діяльності у дитини формуються специфічне ставлення до дорослого як носія зразків та шляхів діяльності, та переорієнтація з результата дії на спосіб дії. Формуванню внутрішньої позиції дитини як школяра, сприяють сюжетно-рольові ігри в школу. В процесі такої гри дитина може безпосередньо ознайомитися з шкільним режимом, та правилами яких слід дотримуватись. Однак їх слід вводити поступово, щоб не перевантажити дитину і не знищити її позитивної мотивації. Про готовність може свідчити бажання дитини грати роль не вчителя, а учня. Досить корисним є також екскурсії до школи і спілкування зі школярами. У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціальне зумовленими ознаками - вищими психічними функціями.
Розвиток особистості молодшого школяра. Потребово-мотиваційна сфера
У молодших школярів ще зберігаються такі потреби: потреба у рухах, яку потрібно задовольняти шляхом організації фізичних хвилинок на уроках, а також організовувати рухові ігри на перервах та після уроків; потреба в ігровій діяльності, яку треба задовольняти шляхом організації ігрових моментів та ігрових уроків; потреба у зовнішньому вираженні під впливом учіння, перетворюється у пізнавальну потребу.
Протягом молодшого шкільного віку відбуваються певні зміни потреб дитини. Збільшення духовних потреб, зміна співвідношення між матеріальним та духовними потребами. Потреби дитини стають більш усвідомленими, на основі потреб розвиваються мотиви поведінки та діяльності дитини, зокрема, її інтереси. Вікові особливості інтересів мол. школярів: нестійкість інтересів; поверховий характер; тісний зв'язок з емоціями, тому досліджують безпосередньо інтереси. Моральна сфера. У мол. школярів можуть спостерігатися такі види самооцінки за ступенем її адекватності: діти зі стійкою завищеною самооцінкою (зарозумілість, зверхність, критичне ставлення до досягнень інших) з метою формування у них адекватної самооцінки — потрібно здійснювати чітке висування вимог та об'єкт оцінювання досягнень дитини; діти з адекватною самооцінкою (впевнені в своїх силах, знають на, що здатні) — підтвердити це реальними досягненнями. Метод заохочення та схвалення; діти з нестійкою самооцінкою у сторону завищення або заниження. У молодшому шкільному віці немає дітей зі стійкою заниженою самооцінкою. При роботі з дітьми з нестійкою заниженою самооцінкою, які часто демонструють невпевненість у своїх силах, нерішучість, потрібно використовувати прийом гарантованого успіху.
Емоційно-вольова сфера. Молодші школярі ще не вміють розуміти ні власні емоції та почуття ні емоції та почуття інших людей хоча у порівнянні з дошкільниками, спостерігається певний прогрес у розвитку такої здатності. Молодші школярі відкриті і безпосередні у виявленні своїх емоцій та почуттів. Проте у порівнянні з дошкільниками, вміють краще отримувати і контролювати свої емоційні прояви. Діти схильні до імпульсивної поведінки, що породжено віковою слабкістю волі, проте під впливом учіння, трудової діяльності у дитини розвиваються певні вольові якості. Формування характеру. У молодших школярів характер знаходиться у стадії формування, тому досить легко прийняти за риси характеру тимчасові психічні стани дитини. Вікові особливості характеру: довірливість; безпосередність; відкритість; імпульсивність; схильність до наслідування. У зв'язу з розвитком схильності дітей до наслідування, особливо важливим є приклад вчителя.

30. Для розкриття змісту матеріалу, формування вмінь, розвитку логічного мислення учнів використовується "Пам'ятка" - алгоритми вивчення окремих явищ, процесів, подій. План усної розповіді учні вперше бачать на дошці при вивченні нового матеріалу. Учитель звертає їхню увагу на те, що в формулюваннях, частково запозичених з історичних джерел, повніше відбивається і відкладається в пам'яті та чи інша історична подія. Цей план учні переписують у зошит і по ньому стежать за розповіддю, а потім по пунктах намагаються відновити подію яскраво й емоційно. У подальшому при вивченні тексту учні вже самостійно складають такий план за зразком чи пам'яткою. У 70-80-х роках XX ст. пам'ятки для учнів, що допомагають у визначеній послідовності образно відтворювати історичний факт чи розкривати його внутрішні суттєві сторони, активно розроблялися до всіх пізнавальних умінь, публікувалися в методичних посібниках. Як правило, вони були переліком питань і завдань, що розчленовують навчальний прийом на більш прості операції і допомагають учням виконати навчальне завдання. Наприклад, «Пам'ятка для порівняння історичних подій і явищ»:1) Подумайте, за якими ознаками можна судити про подібність і відмінність даних подій (явищ).2) У якому порядку краще розташувати ці ознаки? Чому?3) Перелічіть риси подібності.4) Перелічіть відмінності.5) Зробіть всі можливі висновки.6) Результати роботи можна оформити в порівняльно-узагальнюючій таблиці (дається зразок).Учителям рекомендувалося збирати пам'ятки в кабінетах історії як роздавальний матеріал для самостійної роботи учнів. Сьогодні інтерес до цих засобів формування пізнавальних умінь, на жаль, помітно знизився. Проте в деяких підручниках і посібниках з методики історії автори намагаються відродити колишню традицію.
Правила семінару.
1. Щоб добре виступити, – потрібно добре підготуватися.
2. На тебе сподіваються, – підготуй матеріал.
3. Ознайомився з цікавою інформацією, поділися знаннями з іншими.
4. Розповідай, як зрозумів, а не читай по книзі.
5. "Час – дорогий ”, не тягни його, він швидкоплинний.
6. Говори чітко, виразно, стисло, логічно.
7. Поважай свого товариша, – слухай уважно, скоро будеш сам на його місці.
Як готуватися до семінару.
1. Уважно прочитай всі питання до завдань, що виносяться на семінар.
2. Підбери літературу, не відкладай її пошуки на останній день.
3. Прочитай вказану літературу, визнач основне джерело з кожного питання, роблячи виписки на листках або картках, нумеруй їх пунктами плану, до якого вони відносяться.
4. Оформляючи виписки, не забудь записати автора, назву, рік і місце видання, сторінку.
5. При читанні знайди в словниках значення нових слів або слів, недостатньо вам відомих.
6. Проглядаючи періодичний пресу, роби вирізки по темі.
7. Перевір, чи на всі питання плану у тебе є відповіді.
8. На полях конспекту, виписок запиши питання, підкресли спірні положення в тексті.
Правила дискусії.
1. Сперечайся по суті, а не через дурниці.
2. Критикуй ідею, а не людину.
3. Поважай точку зору того, з ким сперечаєшся.
4. Не приклеюй ярликів до того, з ким сперечаєшся.
5. Прагни встановити істину, а не показати своє знання і красномовство.
6. Будь самокритичним, умій з гідністю відступити у разі поразки.
Правила ведення дискусії.
1. Не можна критикувати людей – тільки їх позиції і думки.
2. Мета дискусії – не в перемозі, а в пошуку узгодження.
3. Всі учасники повинні бути залучені в обговоренні.
4. Бажаючі узяти слово повинні попросити дозволу у ведучого.
5. Кожен учасник має право і можливість висловитися.
6. Обговоренню підлягають всі висловлені думки.
7. Учасники мають право змінити свою позицію під впливом фактів і аргументів.
8. Необхідно підводити проміжні і кінцеві висновки.
Пам'ятка учаснику дискусії.
1. Перш ніж виступати, чітко визнач свою позицію.
2. Перевір, чи правильно ти розумієш проблему.
3. Уважно вислухай опонента, потім викладай свою точку зору.
4. Пам'ятай, що кращим способом доказу або спростування є безперечні факти.
5. Не забувай про чітку аргументацію і логіку.
6. Сперечайся чесно і щиро, не спотворюй думок опонентів.
7. Говори чітко, точно, просто, своїми словами, не "по папірцю”.
8. Май мужність визнати правоту опонента, якщо ти не правий.
9. Ніколи не "навішуй ярликів”, не допускай грубощів і кепкувань.
10. Закінчуючи виступ, підведи підсумки і сформулюй висновки.
Складання плану
План тексту – це послідовність основних ідей, думок, висловлених автором або оповідачем. Складання плану тексту дає можливість краще його зрозуміти, виділити головний і другорядний зміст. А це необхідно для того, щоб правильно усвідомити сутність, причини, значення історичних подій і явищ. Розгорнутий план – це складний, докладний план. Саме такий план дає найкращу можливість визначити головний зміст тексту, зосередити на ньому увагу.
Як скласти простий план.
1. Прочитайте текст (щоб отримати уявлення про весь навчальний матеріал).
2. Розділіть текст на частини і виділите в кожній з них головну думку.
3. Озаглавте частини; добираючи заголовки, замініть дієслова іменниками.
4. Прочитайте текст удруге і перевірте, чи всі головні думки відбиті в плані.
5. Запишіть план.
Запам'ятайте вимоги до плану:
а) план повинен повністю охоплювати зміст тексту (теми);
б) у заголовках (пунктах плану) не повинні повторюватися схожі формулювання.
Як скласти розгорнутий план.
1. Уважно прочитайте матеріал, що вивчається.
2. Виділіть в ньому логічно закінчені частини.
3. В кожній з цих частин визначте основну думку та озаглавте її (одним реченням передайте зміст).
4. Кожну з цих логічно закінчених частин поділіть на положення, ідеї, що уточнюють зміст основної думки. Подумайте, як коротко їх передати на папері (декількома словами).
5. Перевірте, чи не поєднуються пункти і підпункти плану, чи повністю відбито в них основний зміст матеріалу, що вивчається.
6. Запишіть речення до плану в такій послідовності, як описані події.
7. Перевірте, чи можна за написаним планом переказати матеріал, не пропускаючи головного, зберігаючи зв’язок між частинами тексту.
8. Пам’ятайте, що план не має містити питань. Зміст тексту треба передавати стверджувальними реченнями.
Правила конспектування
1. Уважно прочитайте текст. Попутно відзначайте незрозумілі місця, нові слова, імена, дати.
2. Наведіть довідки про осіб, події, які згадані в тексті. При записах не забудьте винести довідкові дані на поля.
3. При першому читанні тексту складіть простий план. При повторному читанні постарайтеся стисло сформулювати основні положення тексту, відзначивши аргументацію автора.
4. Завершальний етап конспектування складається з перечитування раніше відмічених місць і їх короткого послідовного запису.
5. При конспектуванні треба намагатися висловити авторську думку своїми словами.
6. Прагніть до того, щоб один абзац авторського тексту був переданий при конспектуванні одним, максимум двома реченнями.
Пам'ятка по конспектуванню і складанню тез.
1. Виділіть в тексті логічно закінчені частини.
2. Стисло сформулюйте головну думку кожної частини, випишіть їх у вигляді заголовків в лівій частині розгорненого аркуша зошита, нумеруючи їх.
3. У кожній частині виділіть факти і висновки, що уточнюють і розвивають головну думку. Процитуйте або стисло викладіть їх своїми словами (запишіть їх навпроти відповідних заголовків, в правій частині листа).
4. Перевірте зроблену роботу. Якщо це необхідно уточніть заголовки, текст.
Робота з цитатами
1. Цитатами користуються для уточнення власних думок, для їх підтвердження.
2. Для цитування вибирай ті місця, які якнайповніше і точно висловлюють основні думки автора.
3. Не можна зловживати цитатами. Посилання на авторитет – це ще не доказ.
4. Цитата повинна виписуватися так, щоб в ній полягала закінчена думка автора.
5. Виписувати цитату слід ретельно, без заміни слів, з дотриманням всіх розділових знаків, з позначенням пропусків.
6. Кожна цитата береться в лапки.
7. Після цитати вказується джерело, тобто прізвище автора, назва книги, місце і рік видання, номер тому і сторінки.
Пам'ятка: як працювати з книгою
1. Зрозуміти, як побудована книга, її структура.
2. Відібрати найважливіше, основний зміст книги.
3. Роботу з книгою бажано будувати в три етапи:
а) Попереднє читання всього тексту з метою загального ознайомлення з ним;
б) друге читання тексту, що включає конспектування і детальне вивчення матеріалу;
в) третє, завершальне читання для закріплення отриманої інформації.
Форми і методи конспектування залежать від особистісних особливостей мислення і пам’яті людини. Рекомендована послідовність роботи: складання плану, викладення тез, виписки з тексту і саме конспектування.
Структура плану рекомендується як перелік основних подій, питань за принципом поділу цілого на частини. Пропонується наступний процес складання плану: читання, поділ на частини з присвоєнням кожній з них короткої назви.
План може бути простим і розгорнутим. Простий план передбачає виділення і найменування головних частин. У розгорнутому плані головні частини відповідно діляться на додаткові. Перевага розгорнутого плану полягає в тому, що він повніше розкриває будову і зміст тексту, дозволяє глибше простежити за ходом думки автора.
Розгорнутий план допоможе виробити вміння стисло робити записи, послідовно висловлювати свої думки, швидко відновлювати в пам'яті прочитане, мобілізувати увагу.
Форми і методи конспектування залежать від особистісних особливостей мислення і пам’яті людини. Рекомендована послідовність роботи: складання плану, викладення тез, виписки з тексту і саме конспектування.
Структура плану рекомендується як перелік основних подій, питань за принципом поділу цілого на частини. Пропонується наступний процес складання плану: читання, поділ на частини з присвоєнням кожній з них короткої назви.
План може бути простим і розгорнутим. Простий план передбачає виділення і найменування головних частин. У розгорнутому плані головні частини відповідно діляться на додаткові. Перевага розгорнутого плану полягає в тому, що він повніше розкриває будову і зміст тексту, дозволяє глибше простежити за ходом думки автора.
Розгорнутий план допоможе виробити вміння стисло робити записи, послідовно висловлювати свої думки, швидко відновлювати в пам'яті прочитане, мобілізувати увагу.
Тези припускають в процесі читання тексту розмірковування над основними ідеями, виклад їх у вигляді послідовних пунктів. При складанні тез слід сконцентрувати свою увагу на висновках автора.
Доцільно розглянути два види складання тез:
— виділення авторських тез з тексту;
— формулювання основних положень своїми словами і поняттями.
Іноді поряд з тезами слід записувати і частини фактичного матеріалу.
Виписками є факти, цифри, схеми, таблиці, цитати (у тому числі і в особистій інтерпретації) і т.ін. На відміну від планів і тез виписки можна робити одночасно з читанням тексту. Конспект є тезами в розширеному і поглибленому вигляді, доповнений цитатами, цифрами, таблицями, схемами і т.д. Конспект може постійно доповнюватися в процесі вивчення предмету. На початку конспекту слід вказати автора тексту, що вивчається, найменування його роботи, рік видання і видавця.
— Конспект може бути тематичним, тобто складеним по декількох творах, роботах, текстах і т.п. Метою такого тематичного конспекту є глибоке, всебічне вивчення певної проблеми з урахуванням можливої варіативности думок різних авторів. Для складання тематичного конспекту потрібно:
— здійснити підбір необхідної і рекомендованої літератури, наочностей та інших навчальних матеріалів
— скласти складний план тематичного конспекту, постійно маючи на увазі кінцеву мету своєї роботи після вивчення і осмислення даної проблеми;
— подальшу роботу побудувати в раніше викладеній послідовності, але з урахуванням послідовно-паралельного вивчення першоджерел в певному їх розмаїтті.
У результаті робота над складанням тематичного конспекту з успіхом може вилитися в складання реферату. Тематичний конспект вимагає постійного систематичного доопрацювання, доповнень і творчого осмислення в процесі вивчення предмету.
Пам'ятка учню «Як правильно читати книгу»
1. При читанні навчального матеріалу не пропускай жодного слова, яке тобі незрозуміло.
2. Якщо перестав розуміти зміст тексту, то повернися назад до того місця, де з’явилися труднощі. Причиною твого нерозуміння тексту бувають, як правило, іноземні слова, терміни. У такому разі звертайся до словників.
3. Складай термінологічний словник, працюй над основними поняттями, це також допоможе тобі в засвоєнні мате-ріалу.
4. Навчися самостійно здобувати знання, працювати з кни-гою, із засобами здобуття і обробки інформації.
5. Навчися користуватися словниками, робити виписки, складати текстові таблиці, графіки, логічні схеми.
6. Особливу увагу зверни на розвиток інтелектуальних умінь і навичок, на вміння самостійно виявляти причини подій, складати зведені таблиці.
7. Навчися аналізувати, порівнювати, узагальнювати, дово-дити на основі декількох джерел.
8. Навчися виокремлювати головне, висувати гіпотези.
9. Добийся читання з швидкістю не менше 150 слів в хви-лину, при цьому одразу виділяй головне і таким чином стисло конспектуй.
10. Матеріал, що вивчається, треба сприймати не мозаїчно (тоді все головне), а цілісно, тобто необхідно вести логічне опрацьовування матеріалу по ходу читання і при цьому складати логічні ланцюжки (схеми).
11. Більше працюй з олівцем в руці, роби записи, схеми і т.ін. Це сприяє кращому засвоєнню, запам'ятовуванню.
Таким чином, цілеспрямований розвиток навичок розумової праці дозволить тобі за короткий час дійсно глибоко оволодіти не-обхідним обсягом навчального матеріалу.
У загальному вигляді формула роботи така: прочитав > проаналізував > осмислив.
Вимоги до учнів по конспектуванню
1. Заголовки всіх тем записати яскравим кольором, що виділяється на фоні всього іншого тексту.
2. Підзаголовки слід теж підкреслювати яскравим кольором.
3. На кожній сторінці зліва залишати вільні поля (ширина полів до 1/3 ширини сторінки) для запису дати конспек-тування, приміток викладача і подальшого опрацьову-вання конспекту.
4. Весь текст розділяти на абзаци. У кожному абзаці повинна полягати окрема думка. Абзац повинен починатися з "червоного рядка”. Між абзацами залишати чистий рядок.
5. Головне, ключове слово кожної окремої думки виділяти підкресленням або іншим способом.
6. Кожне навчальне питання (по необхідності), тему кожного уроку (обов'язково) завершити узагальненням (висновком), починаючи словами: отже, таким чином або висновок.
7. Зошит для конспектів повинен бути досить об'ємним (оптимальна кількість сторінок - 96).
8. Декілька аркушів в кінці зошита слід відвести для довідкового матеріалу.
9. У зошиті для конспектів недопустимі сторонні записи, малюнки, креслення і наклейки, що не відносяться до предмету, що вивчається.
Слід пам'ятати: конспект в значній мірі відображає здібності і навіть характер учня, його відношення до предмета, що він вивчає; конспект є не тільки звітним учнівським документом, але і джерелом знань, індивідуальним підручником.
Методика роботи з схемою опорних сигналів
1. Уважно ознайомтеся зі схемою опорних сигналів.
2. Знайдіть матеріал підручника, лекції, прочитаних джерел, в яких відображається історичний матеріал у вигляді опорних сигналів.
3. Послідовно прочитайте матеріал і розшифруйте кожен символ таблиці опорного конспекту (співвідношення інформації з сигналами схеми опорних сигналів).
4. Самостійно на чистому аркуші паперу відтворіть схему опорних сигналів, переказуючи вголос або "про себе” історичний матеріал і фіксуючи його за допомогою символів схеми опорних сигналів.
5. Розберіться в матеріалі, який викликав ускладнення при переказі.
6. Доповніть схему опорних сигналів (на ваш розсуд) додатковими символами або поміняйте зображення символів (на ваш розсуд).
7. Через 1-2 дні (на наступному уроці або вдома) повторіть завдання, графічно відтворіть схему опорних сигналів з викладом матеріалу по пам'яті вголос (якщо вдома) і "про себе” (якщо в класі).
Пам'ятка аналізу наочності (картини/малюнка).
1. Виділіть головне, суттєве (чому присвячена картина/малюнок) і скласти план розповіді.
2. Визначте основний задум картини.
3. Які основні персонажі і їх дії розкривають (доводять) цей задум?
4. Послідовно описати дії учасників події, приділяючи увагу їх зовнішньому вигляду, знаряддям праці, зброї, навколишньому оточенню.
5. Зробити висновки, оцінити подію і його учасників.
6. Які додаткові засоби (колір, композиція, передній - задній план, другорядні сюжети або персонажі і т.д.) використані в цілях розкриття головної думки?
7. Яке загальне враження справила на вас дана картина?
8. Використовувати в розповіді нові слова, що відносяться до зображеного на картині (малюнку).
Схема обговорення спектаклю або фільму
1. Короткий зміст спектаклю (фільму).
2. Наскільки спектакль (фільм) досить повно і правдиво ро-зкрив історичну подію.
3. Чи зуміли актори перевтілитися в історичних персонажів.
4. Які думки і почуття збудив у вас спектакль (фільм).
5. Підбиття підсумків.
План уроку-екскурсії в музей
1. Підготовка учнів до екскурсії (наприклад, дається завдання прочитати, вивчити який-небудь матеріал, зробити повідомлення, підготувати доповідь, реферати і т. п.).
2. Роль археології у вивченні історії (якщо це питання пов'язане з темою уроку). В цьому випадку вчитель може обмежитися невеликою бесідою.
3. Вивчення музейних експонатів.
4. Способи датування археологічних пам'ятників.
5. Узагальнення і висновок з питань: про що ми сьогодні дізналися на екскурсії в музеї? Можна заслуховувати повідомлення, підготовлені раніше, доповіді і т.д.
6. Екскурсію веде звичайно сам вчитель або спільно з екскурсоводом.
7. Екскурсія, як правило, закінчується повторювально-узагальнюючою бесідою. Така бесіда проводиться зазвичай після екскурсії в класі.
8. У кінці уроку-екскурсії учням дається домашнє завдання: написати звіт або твір і т.п. по темі уроку-екскурсії.
Як оцінити значення історичної події і явища
Необхідно знати:
• значення історичної події (явища) - це та роль (позитивна чи негативна), яку відіграли наслідки якої-небудь історичної події (явища) в подальшому розвитку суспільства, народу, держави;
• для правильного визначення історичного значення події (явища) необхідно насамперед визначити її наслідки;
• наслідки - це зміни в житті суспільства, народу, держави, що відбулися в результаті здійснення якої-небудь історичної події (явища);
• зміни можуть відбутися як у житті одного окремо узятого народу і держави, так і в житті всього суспільства, і багатьох держав.
Як скласти хронологічну таблицю
1. Уважно читаємо текст, виписуємо дати всіх подій, що згадуються в даному тексті.
2. Розставляємо всі події за хронологічним порядком, тобто, першою ставимо подію, що відбулася раніше за всі, друга подія пізніше і так далі. Останньою у списку має бути зазначена подія, що відбулася пізніше за всі. Таблиця матиме такий вигляд:
Дата події Зміст події
3. Хронологічні рамки події – це період від початку здійснення до завершення події (її початок і кінець). Грецьке слово «хронос» в перекладі означає «час».
4. Співвіднести історичні події – це означає порівняти їх за часом: яка з них почалася або закінчилася раніше або вони відбувалися одночасно.
Як оцінити значення історичної події або явища
1. Визначаємо наслідки оцінюваної історичної події (явища):
• що змінилося в житті народу, держави, в історії якого відбулася дана подія (явище)?
• що змінилося в житті суспільства в цілому, у житті інших на-родів і держав у результаті здійснення даної події (явища)?
2. Визначаємо роль цих змін:
• що змінилося в житті народу, держави, в історії якого відбулася дана подія (явище), у кращий бік (позитивні зміни), а що - у гірший (негативні зміни)?
• що змінилося в житті суспільства в цілому, у житті інших народів і держав у результаті здійснення даної події (явища) в кращий і гірший бік (позитивні і негативні зміни)?
3. Підсумком роботи має стати висновок - узагальнення отриманих результатів.
Узагальнення - це об'єднання словом або реченням найважливіших ознак історичних подій або явищ.
Позитивні зміни можна об’єднати словом «прогресивні» (прогрес - це рух уперед, від низького до більш удосконаленого стану).
Негативні зміни можна об'єднати словом «відставання», «гальмування розвитку».
Отже, у висновку варто висвітлити:
• чи була дана історична подія прогресивною чи гальмувала розвиток суспільства, народу, держави;
• подія (явище) може мати суперечливе історичне значення: відігравати як позитивну, так і негативну роль (у залежності від того, стосовно чого розглядати події (явища).
Як встановити причинно-наслідкові зв'язки при аналізі та оцінці історичних фактів і подій.
Значення:
• Уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки при аналізі навчального матеріалу - це показник розвиненості вашого історичного мислення.
• Крім того, це уміння сприяє розвитку системного мислення, тобто ви будете мати знання не окремих історичних епізодів, а представляти в цілому історичний процес, події, явища.
• Уміння встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між історичними явищами в рамках теми дає можливість одержати оцінку 8 балів і вище.
• Без даного уміння неможливо дати правильну характеристику історичній події (причина, наслідок, значення). Якщо ви змо-жете зробити це самостійно, застосувавши уміння встановлю-вати причинно-наслідкові зв'язки, то одержите оцінку високого рівня - 10 - 12 балів.
1. Кожна історична подія, явище, процес є наслідком якої-небудь причини.
2. Наслідок одночасно може бути причиною іншого наслідку і так далі.
Як визначати об'єктивне і суб'єктивне в ході історії
Треба знати:
• Об'єктивний - приналежний об'єкту чи такий, що визначається ним. Щодо реальних об'єктів це поняття означає, що предмети, властивості, відносини існують поза нами і незалежно від нас.
• Суб'єктивний - приналежний суб’єкту.
• Суб'єкт - людина, яка активно діє, пізнає, має свідомість і волю.
• В історії діють об'єктивні і суб'єктивні фактори — двоякого роду умови суспільного розвитку.
• Об'єктивні фактори - такі умови, які не залежать від людей і визначають напрямок, рамки їхньої діяльності. Це, наприклад, природні умови, досягнутий рівень виробництва, історично назрілі завдання і потреби матеріального, політичного, духовного розвитку.
• Суб'єктивні фактори - це діяльність мас, класів, партій, держави, окремих осіб, їхня свідомість, воля, вміння діяти і т. ін.
• Об'єктивні фактори завжди виступають як визначальні.
• Суб'єктивні фактори можуть відігравати вирішальну роль лише тоді, коли для них підготовані об'єктивні умови.
• Вплив суб'єктивних факторів на суспільний розвиток зростає з переходом суспільства від одного історичного етапу розвитку до іншого, більш прогресивного (наприклад, від рабовласницького до феодального або від феодального до буржуазного).
Запам'ятайте: історичні події і явища рідко бувають результатом дії тільки об'єктивних і суб'єктивних факторів.
Як правило, спостерігається сукупність того й іншого. Важливо вміти визначати частку об'єктивного і суб'єктивного в ході історії. Це допоможе усвідомити, що під силу змінити людям, а з чим необхідно обов'язково рахуватися, аби не припускатися помилок, передбачити можливий варіант ходу історії.
План визначення об’єктивного і суб'єктивного в ході історії
1.Уважно прочитайте інформацію про історичну подію чи явище.
2. Визначте, які з факторів даної події чи явища належать до природних умов або характеризують досягнутий рівень виробництва, історично назрілі завдання і потреби матеріального, політичного, духовного розвитку. Якщо так, належать, то це і є об'єктивні полії і явища. Визначте ті чинники, що є результатом діяльності мас, класів, партій, держави, окремих осіб, їхньої свідомості, волі, вміння діяти. Це і є суб'єктивні фактори.
3. Визначте частку об'єктивного і суб'єктивного б пропонованій події чи явищі, щоб припустити, що можна було в даній ситуації змінити, а з чим необхідно було обов'язково рахуватися.
4. Зробіть припущення про можливий розвиток історичних подій.
Як скласти порівняльну характеристику історичних подій, процесів.
• Порівняння - дуже важлива розумова операція, що дає можливість глибше вивчити історичні події і процеси.
• Порівнювати можна тільки однорідні явища, події, процеси, пов'язані спільністю ознак, і тільки за порівнянними ознаками (наприклад, причини, цілі, склад учасників, підсумки і т. ін.).
План складання порівняльної характеристики
1. Уважно прочитайте інформацію про події, явища, процеси, які порівнюєте.
2. Визначте істотні і порівнянні ознаки, за якими можна провести порівняння.
3. Розташуйте ознаки порівняння за ступенем важливості.
4. Хід роботи з порівняння оформіть в таблиці, в лівій частині якої розташуйте складений план (на основі ознак порівняння).
5. Послідовно порівняйте обидві історичні події, обидва явища, процеси за кожною ознакою (за кожним пунктом плану). Хід порівняння запишіть в центральній частині таблиці.
6. Знайдіть відмінності і подібності, зробіть запис в правій частині таблиці.
Ознаки порівняння Порівнювані подія, явище, процес №1 Порівнювані подія, явище, процес №2 Підсумки порівняння
7. Роботу необхідно закінчити загальним висновком за підсумками порівняння. Щоб його зробити правильно, уважно перегляньте висновки за кожною ознакою порівняння, узагальніть їх.
Як працювати з історичною картою, читати її.
Працюючи з картою, ви повинні уміти використовувати зміст нескладної історичної карти або карти-схеми в розповіді про події, їхні причини і наслідки. Для того, щоб прочитати карту і змусити її «заговорити», необхідно запам'ятати порядок роботи з нею.
1. Прочитайте назву необхідної карти.
2. Карта починається з так званої легенди - таблички в нижній її частині, яка містить умовні позначки. Познайомтеся з кожним умовним знаком легенди, прочитайте його.
3. Знайдіть на карті умовні позначки, зазначені в легенді, докладніше зупиніться на тих, які вам необхідні при вивченні конкретного питання.
4. Показуючи на карті місто, селище, обов'язково назвіть його місцезнаходження (наприклад, місто Київ у X ст. знаходилося на правому березі р. Дніпро в центральній його течії).
5. Недостатньо показувати кордони держави (або територію розселення народів), їх потрібно описувати. Треба називати річки, моря, гори, які служили природним кордоном.
6. Перед роботою з настінною картою добре вивчіть таку саму карту в атласі, підручнику або посібнику. Знайдіть усю інформацію, яка вас цікавить.
7. При роботі з настінною картою необхідно стояти ліворуч від карти, у правій руці тримаючи указку. У противному разі ви будете закривати собою карту від однокласників; відразу ж дасте зрозуміти вчителю, що слабко орієнтуєтеся в карті і вам необхідно вперше відшукати потрібний об'єкт.
Пам'ятка при роботі з історичним документом.
Вивчати історію тільки за підручниками неправильно, та й нецікаво. Наші знання поширюють багато інших джерел інформації. Серед них особливе місце займають перекази, легенди;
Переказ – це розповідь, про якусь незвичайну подію, особу і т.д., що передається усно, з покоління в покоління. Пройшовши життєвий шлях завдовжки в кілька десятиліть, а, можливо, і століть, така розповідь обростає якимись незвичайними, нереальними подробицями, у ній зазвичай присутня частка вимислу. Але це й зрозуміло. Оповідачам дуже хочеться показати незвичайність, силу, велич якоїсь особистості чи події. Багато таких розповідей було записано їхніми збирачами, які розуміли, що з такого переказу можна почерпнути багато корисної, історично реальної інформації. Але треба учитися відрізняти її від вигадки.
Як працювати самостійно з джерелом інформації:
1. Уважно прочитайте текст джерела історичної інформації.
2. Визначте, ким складений текст джерела і з якої причини.
3. Встановіть дату появи даного джерела.
4. Як можна охарактеризувати той історичний період, коли було складене джерело? Що ви про нього знаєте?
5. Визначте, про яку конкретну історичну особу або подію йде мова в тексті джерела? Скільки часу відокремлює саму подію чи особистість від часу їхнього опису?
6. Наскільки правдиво в джерелі висвітлені історичні події? Спробуйте довести свої міркування. Знайдіть у тексті ті місця, що допоможуть аргументувати вашу думку.
7. Що є нереальним в тексті джерела? З якою метою, на ваш погляд, автор (автори) вдалися до вигадки?
8. Чим дане джерело інформації збагатило ваші знання?
9. На які міркування наштовхує вас зміст даного джерела? Які висновки зі своїх міркувань ви можете зробити?
Як зіставляти інформацію з різних джерел.
• Чим більше джерел інформації, тим повніше наші знання про предмет або події, особу.
• Однак інформація з різних джерел не завжди однозначно розкриває події, можуть існувати різні версії, думки про одну подію, особу, одне явище.
• Яка ж версія вірна? Що відповідає дійсності, а що її перекручує? Щоб відповісти на ці питання, треба зіставити джерела інформації.
• Але пам'ятайте, зіставляти можна тільки ті джерела інформації, де мова йде про один і той самий історичний період, одну й ту саму подію, особу, одне й те саме явище.
План зіставлення джерел інформації:
1. Уважно прочитайте текст джерел інформації.
2. Визначте, яка історична подія, особа або яке явище є головною темою тексту.
3. Встановіть авторів джерел. Хто з них, на ваш погляд, міг точніше відбити подію, що відбувається, явище, описати особу? Чиїй думці можна довіряти більше і чому?
4. Визначте, з яких питань, положень ви будете зіставляти тексти джерел.
5. Знайдіть в текстах, ще раз їх прочитавши, ті питання, положення, що повторюються і в одному, і в другому джерелі. Саме цю інформацію можна вважати найбільш достовірною, що відбиває реальний стан справ.
6. Підлягає сумніву та інформація, що міститься тільки в одному джерелі. Хоча різні відомості не завжди правдоподібні, вони можуть створювати більш повну картину, висвітлювати подію, явище, особу з різних сторін.
7. Підводячи підсумки роботи, спробуйте досить чітко усвідомити, що є головним і найбільш достовірним в даній події, особі, даному явищі. Відзначте ті питання, що вимагають додаткового вивчення або підтвердження.
Пам'ятка - як працювати з газетними статтями
1. Ознайомтеся із змістом статті і відповідайте на наступні питання:
2. Яку інформацію містить заголовок? Знайомство із змістом статті починайте з її заголовка. У заголовок виносяться ключові слова, що відображають головну ідею статті і привертають увагу читачів.
3. Яку інформацію містить підзаголовок?
4. Він слідує за назвою статті. Підзаголовок розповість, ким підготовлена інформація: репортером або інформаційним агентством. Підзаголовок може містити інформацію про те, де відбулися події, що коментуються, і дату написання статті.
5. На яких фактах автор загострює увагу?
6. У тексті, слідуючому за заголовком, розкривається зміст статті. Він дасть вам різноманітну інформацію про подію, ситуацію.
7. Яку ідею підтримує або спростовує фактичний матеріал?
Як правило, ідея (проблема) формулюється стисло і чітко, одним – двома пропозиціями.
Пам'ятка – як порівняти газетні публікації.
1. Зіставте точки зору на події, що містять в досліджуваних статтях.
2. Як ви думаєте, чим пояснюються позиції авторів (однакові або різні) по відношенню до однієї і тієї ж події?
3. Які аргументи містяться в статтях, чим ці аргументи підкріплюються?
4. Чию точку зору ви підтримуєте? Може бути ваша точка зору відрізняється від цих думок? У чому вона полягає? Підготуйте виступ для решти учасників.
Складання опорних конспектів.
3 етапи:

Дата добавления: 2015-08-21