Англійський романтизм 2 страница

266

Англійський романтизм

Англійський романтизм

267

Раю та Пекла" Блейк так сформулював свої думки про діалектику світу: "Рух виникає з протилежностей. Потяг і Відраза, Думка і Дія, Любов і Ненависть необхідні для буття Людини. Протилежності створюють те, що віруючі називають Добром і Злом. Добро пасивне і підкоряється Думці. Зло активне і породжується Дією. Добро — це Рай, Зло — це Пекло".

Для Блейка найвищий дар людини — це творча фан­тазія, безмежна уява, яку ніхто й ніщо не стримує, яка зазирає у пекельні безодні й райські ангельські сфери, відроджує минуле і бачить майбутнє, творить нові кращі світи. Творча фантазія — антипод вузького, корисливого розуму прагматиків, що не літає в небесах краси і мрії. Одночасно Блейк вважав, що духовне, ідеальне і матері­альне, реально існуюче творять єдність. В його творчості реальний життєвий досвід завжди первісний, він дає по­штовх для створення ідеальних, фантастичних поетичних образів. Це реальне ядро образу можна знайти, що і роб­лять інтерпретатори та коментатори творчості поета. Блейк завжди був пов'язаний з усім розмаїттям проблем свого часу і своєї країни. Ніколи не ховався від них у "вежу із слонової кістки". Хоча конкретне виступає в його поемах в міфологізованому, універсалізованому, художньо надто складно трансформованому вигляді.

Як перший великий романтик Англії він втілив у своїй творчості головні ідеї, проблематику й образність нового напряму. В "Піснях невідання і пізнання" відбив діалекти­ку людської психології, людських почуттів, складну й суперечливу єдність позитивного та негативного в якостях і досвіді індивіда. В "неоміфологічних" образах і велетен­ських структурах "Пророчих книг" зробив спробу в уза­гальнюючих рисах відтворити історію - людства, його одвічні й сьогоденні битви, божественне й диявольське в ньому. Пізніше, кожний по-своєму, це намагалися зробити романтики — Байрон в містеріях, Шеллі в ліроепічних поемах.

Блейк був першовідкривачем не у використанні вже існуючих міфів, а у творенні нових власних, по суті, цілої Блейківської міфології. А творення власної художньої мі­фології було метою романтичного мистецтва, як це прого­лошував філософ Шеллінг і здійснювали його адепти. Блейк, як і представники першого покоління романти­ків — "лейкісти", був знайомий з філософією Шеллінга і, певно, поділяв його думку про те, що "кожний великий

поет покликаний перетворити у щось ціле частину світу, яка йому відкрилася, і з його матеріалу створити власну міфологію; цей світ (міфологічний) перебуває в становлен­ні;...так буде аж до тієї точки, що проглядається у неви-значеній далечині, коли світовий дух закінчить ним самим задуману велику поему і перетворить в одночасність по­слідовну зміну явищ нового світу". Здається, що Блейк намагався перебрати на себе функції "світового духу" й "перетворити на одночасність послідовну зміну явищ но­вого світу". Можливо, саме в цій концентрації в часі різ­нопланових явищ і полягає значною мірою складність масштабних поем Блейка.

Хронологія творчих звершень кожного письменника ці­кава для шанувальників, бо дає уявлення про його ідей­но-естетичний розвиток. Але у випадку Блейка, який постав перед читачами із своєю поезією не за життя, а через десятиліття після смерті, і до того ж майже з усім творчим доробком відразу, цією хронологією цікавляться здебільшого не читачі, а літературознавці.

Перші вірші були написані ще у ранній юності, коли хлопець вчився в художній школі на гравера. "Поетичні начерки" — перша і єдина книжка поета, видана за його життя у звичайній друкарні. Вона склалася в 1776-1777 pp., а вийшла у світ в 1783. Не дочекавшися відгуку ні від публіки, ні від видавців, Блейк починає наприкінці 80-х сам "видавати" свої твори, винайшовши спосіб "ілю­мінованого друку". У вигляді саморобних гравірованих книжок виходять його перші афоризми про "природну релігію". А у 1789 р. з'являються його "Пісні невідання", які з написаними пізніше "Піснями пізнання" (1794) скла­дають єдність, що в ній розкриваються за задумом автора "два протилежних стани людської душі". Це найпрозоріші, найясніші твори поета.

"Пісні невідання" втілюють світлу, сонячну, безневин­ну сторону існування й таку ж радісну, усміхнену реакцію на неї людини. Це по-дитячому безгрішний, наївний, спов­нений оптимізму, щирий, відкритий світ природи і юних істот в ньому. У вступі поет каже, що він —

Пісні пишу щасливі Для юного народу.

Зробив перо з тростини, Землі додав у воду,

Пісні свої поет творить "на радість усім дітям" й вони пройняті щастям існування:

268

Англійський романтизм

Лише два дні Малому мені. Не маю ще імені.

То як тебе звати? Як зве мене мати. Радістю клич мене!

"Немовля-радість"

Доля вівчаря у цих віршах "солодка", ягнята мекають "безвинно", а вівці відповідають їм "ніжно", й усі відчува­ють себе в безпеці під наглядом пастиря ("Вівчар"). У вірші "Ягня" чарівно звучить в устах малої дитини запитання: "Мале ягня, хто тебе зробив?". Дитя саме ж відповідає, що вони обоє — дитина і ягня названі за іншою дитиною — "агнцем божим" і несуть на собі його благословіння. В "Зеленій луні" навіть втома радісна, так само як для малих і для старих був легким і світлим день у весняному лісі, як весело озивалася зелена луна, як бадьоро звучить танцювальний ритм віршу. Драматичнішими здаються ко­роткі вірші про "Хлопчика, що заблукав" і "Віднайденого хлопчика". Та й тут все з Божою поміччю закінчується щасливо. Бог, схожий на батька, витягує хлопчика з бо­лота і відносить його до ридаючої матері. Навіть пісня у цьому циклі "сміється", а мати співає колискову з ніжною посмішкою ("Пісня, що сміється", "Колискова"). Бог спів­чуває людям, коли вони страждають, й плаче разом з ними ("Про скорботу ближнього"). Він дарує людям най­кращі якості — Любов, Милосердя, Жалість, Мир ("Боже­ственний образ"). Мир приходить на землю — леви і ягнята пастимуться разом ("Ніч").

Поступово читач розуміє, що перед ним не реальний світ, а казковий, райський, омріяна ідилія доброго, лагід­ного, щасливого життя, як у ПІевченковому "Садку виш­невому коло хати". В циклі дитячі безневинні очі див­ляться на світ природи, сповнений божої доброти і мило­сердя. Так виникає чудова гармонія, втілена в прості й гарні образи поетична мрія.

Зовсім інший світ постає у "Щснях пізншшл"_- В них зовсім інший настрій, емоційний тон. Якщо в "Піснях не­відання" перед нами був позитив, тепер бачимо начебто негатив. Якщо у першому циклі ^сШГ~СоТСЦе,~то вже у першому вірші другого циклу "Відповідь землі" звучать слова "темрява", "страшний", "світло очей згасло", "кучері вкриті сивим відчаєм". І все це слова, сказані про землю. Вона скаржиться на те, що морський берег стискає її, зорі мучать своєю заздрістю, холод та паморозь вкрили тіло. Вона називає^Брга.жорстоким, заздрісним, егоїстичним, страхом. Невинність юності й^анку закута"в кайдани ночі.

Англійський романтизм 269

Невже весна повинна ховати свою радість, коли ростуть бруньки і цвіт, чи повинен сіяч сіяти вночі, а орач орати в темряві? Так звучить заспів до циклу, своєрідний емо­ційний його камертон.

Цілий ряд віршів в обох циклах мають ту ж назву, тим самим підкреслюється їх пов'язаність і антагоністичне протиставлення не лише на рівні циклу, а й на мікрорівні окремої поезії чи навіть строфи або образу.

Взаємопов'язані за принципом контрасту такі вірші, як дві "Няньчині пісні". їх перший рядок той самий: "Коли голоси дітей чутно серед зелені". Другий, хоч і відрізня­ється в двох віршах, але передає той самий настрій без­турботної дитячої гри і веселощів. Далі починаються зміни. В "Пісні" з першого циклу няня спокійно дивиться на дитячі пустощі, а в другому — згадуючи дні своєї юності, блідне від суму. Різко змінюється настрій і в останніх строфах обох віршів. У першому няня погоджується на те, щоб діти бавились, аж поки не зайде сонце. У другому вона тривожно зве їх додому, тому що "Ваші весна й ваші дні прогаяні в іграх // А ваша зима і ніч будуть зовсім іншими". Перша "Няньчина пісня" була прозорою жанро­вою сценкою, друга — сумною філософією людського життя.

Такі ж зв'язки існують між віршами "Квітка" і "Хвора троянда", "Дитя-радість" і "Дитя-rope", "Зелена луна" і "Сад кохання", "Вівчар" і "Лондон". Варто додати при згадці про цей останній вірш, що в дусі руссоїзму "щас­лива Аркадія" знаходиться на лоні природи. Пасторалі, як годиться, розігруються на луках і серед кущів, а якщо і згадується Лондон, як у "Святому четвергу", то діти в кольоровому вбранні прикрашають місто, наче квіти. В "Піснях пізнання" в деяких віршах присутнє велике місто. Воно створює похмуре тло для людських постатей. Люди в місті страждають і гинуть, бо воно їх розбещує й зводить на манівці, як юного аматора елю (пива) й богохульника в поезії "Малий бурлака", дівчину-повію, що на темних ву­лицях кляне і безневинне дитя, і молодих у весільній кареті ("Лондон"). В "Малому бурлаці" звучить своєрідний гумор, взагалі цьому циклу не властивий. Та гумор цей теж досить похмурий.

Емоційне протиставлення знаходимо у віршах "Загуб­лена дочка" й "Віднайдена дочка", які складають певну паралель до "Загубленого й віднайденого хлопчика".

Можна продовжувати порівняння співвіднесених пое-

270

Англійський романтизм

Англійський романтизм

271

зій в обох циклах. По суті, кожний світлий вірш має свого темного антагоніста, що відповідає задуму і назвам обох циклів (їх завжди пізніше Блейк об'єднував в один томик). Більшість дослідників, розглядаючи "Пісні", відзначає ту 6Ьставйну7 що між написанням циклів відбулися події Французької революції, і це позначилось на загальному тоні кожного. Безумовно Блейк, чутливий, як еолова арфа, до подій свого часу, не міг не відгукнутися на перемоги і поразки революційної Франції. Але такі відгуки ясніше простежуються в інших його творах того часу. А "Пісні невідання і пізнання" не відголос конкретних соціально-політичних фактів сьогодення, а значно глибше, універ­сальніше прозріння у діалектику людських почуттів, емоційних станів, залежних від різних обставин й прита­манних тому ж самому індивіду.

"У світі Блейка полярності Невідання й Пізнання, пе­ретинаючись, не заперечують одна одну. У цьому визнанні "протилежних станів" як необхідної умови буття особис­тості, в цій відмові від спокус втечі у гармонійний, вільний від тривог світ, бо окремо від Пізнання його просто не існує, Блейк рішуче розходиться з романтичною філосо­фією життя, начебто випереджаючи її і стаючи прямим попередником поезії новітнього часу..." (О. Звєрєв).

Слушність цих спостережень якнайкраще доводить ще одна контрастна пара віршів з "Пісень невідання і пізнан­ня", своєрідна квінтесенція авторського задуму. Це "Аг­нець" і "Тигр". Особливо цікавий другий.

Тигре! Твій вогненний гнів В чорній пущі забринів. Хто із сонця і з ночей Креше жах твоїх очей? Із глибин чи з верховин Той вогонь очей жарин? Хто й коли його приніс У прадавній чорний ліс? Хто у щасті чи в журбі Серце вирізьбив тобі? Серце грізно в груди б'є, Людям жаху завдає.

Хто, яким вогнем навік Хижий мозок твій розпік? Де ковадло, що на нім Скуто твій нещадний грім?

Впав на землю темний страх, Небо скупане в сльозах. Чи всміхнувся твій творець, Що ягняткові кінець?

Тигре! Твій вогненний гнів В чорній пущі забринів. Хто із сонця і з ночей Креше жах твоїх очей?

Переклад В. Коптілова

Коли згадати, що у вірші "Агнець" дитина питає, хто створив ягня, даючи сама ж відповідь, що це зробив Бог, він творець усього сущого. Зрозуміло, що і риторичні за-

питання у "Тигрі" мають ту ж саму відповідь. Творець — є автором і Добра і Зла, Слабості і Сили тощо, а вони у парі створюють все багатство і розмаїття життя. Вірш "Тигр" теж відбиває в собі діалектичне начало світу. В його яскравій у буквальному розумінні слова метафорі прим­хливо сполучається позитивне і негативне. Тигр — це могутність, краса, грація і дикість, жорстокість, кровожер­ливість. Це образна матеріалізація таких абстрактних по­нять, як "людське існування", "людська вдача" тощо.

Ліричні вірші, які не входили в аналізовані цикли, Блейк не видавав. їх зібрали докупи з рукописів і найча­стіше вони виходять під назвою "Пісні різних років" або мають титул за назвою рукописів "Манускрипт Россетті" чи "Манускрипт Пікеринга" (це прізвища перших власни­ків зошитів Блейка, що сприяли їх виданню). Ці вірші були написані в різні роки між 1789 і 1811, відрізняються між собою за настроєм, стилем, жанровим типом. Є серед них близькі до "Пісень невідання і пізнання", такі ж значні за думкою й естетичною вартістю, за емоційною забарвлені­стю. В більшості гостро звучать сатиричні ноти, гірка або сумна іронія: "Не можна висловити любов", "Просив я злодія", "Я чув, як ангел співав" та інші. Багато серед них коротких чотиривіршів афористичного звучання, мудрих і повчальних, або тонко іронічних.

Є серед "Різних віршів" і політичні, і в дусі народних балад, і гарні ліричні мініатюри, і пісні. Палітра Блейкової лірики вельми розмаїта, щедра на барви і відтінки. Якби він не створив нічого іншого, він все одно увійшов би до числа кращих поетів Англії.

Але існує ще величезний масив великих творів поета-провидця. Це так звані "Пророчі книжки" і інші поеми. Перед деякими з них розгублено зупиняється більшість дослідників і популяризаторів. Це передусім стосується саме незавершених, досить хаотичних за структурою і образною системою "Пророчих книжок". У них у складних для розшифрування символах і алегоріях художньо вті­лені філософські ідеї Блейка, його розуміння проблем і процесів власного часу і передбачення того, що чекає людство у майбутньому. Блейк сам розумів, що йому не все вдається донести до читача, як хотілося б. В передмові до однієї з пізніх поем він писав: "Любий читачу, вибач мені за те, що тобі не сподобається, і полюби мене за ту енергію, з якою я вкладав у працю мій талант".

Блейк використовував як елементи для своєї міфології

272

Англійський романтизм

конфлікти, сюжети, образи з античних міфів і Біблії, дав-ньоскандинавських саг і індійських легенд, казок Сходу й англійського фольклору, творів письменників і філософів, публіцистів і містиків-візіонерів XVII-XVIII століть, суве­ренно переосмислюючи їх за власним задумом, своєю ні­чим не^- скутою романтичною фантазією. Синтез різних запозичень дає у нього найчастіше щось цілком оригіналь­не, позначене його особистістю, його баченням світу у велетенських постатях і гігантських катаклізмах, у могут­ніх пристрастях, трагічних поразках і падіннях, перемо­гах, воскресіннях.

Герої "Пророчих книг" людиноподібні титани Юрайзен, Тармас, Льюва, Орк, Лос, Ейхенія, Еніон, Веле, Ентісармон разом із своїми синами і дочками, "тінями", "привидами", оточенням, супротивниками і союзниками весь час знахо­дяться в русі, в борінні, переживають найсильніші при­страсті — кохання і ненависть, жагу помсти і торжество перемоги над ворогом, гірке розчарування і спалах віри. Вони не лишаються незмінними. Змінюються їх стосунки між собою, їх характери, їх ставлення до світу. Центральні постаті поем еволюціонують (не завжди у кращий бік), але завжди психологічно переконливо. Вони написані густими, різкими мазками, їх пристрасті надто сильні і яскраві, а слова сповнені високого пафосу.

Головна боротьба в поемах точиться між втіленням тиранії, мертвотного застою, кривавого насильства, стра­ху, льодової байдужості до всього живого — титаном Юрайзеном, в якому сполучаються риси всіх відомих з міфології небесних тиранів, з його антиподами титанами Лосом і його сином Орком, що мають у різних поемах різні іпостасі, досить суперечливі, однак загалом виступають як сили добра, визволителі поневолених і гнаних, борці за свободу духу, творення. Значне місце в поемах посідає тема кохання, цікаві в них постаті закоханих титанів, здатних на сильні почуття, вірних і відданих.

Загальна назва "Пророчі книжки" об'єднує такі поеми Блейка створені ним між 1793 і 1820 роками: "Видіння дочок Альбіона" (1793), "Америка" (1793), "Європа" (1794), "Перша книга Юрайзена" (1794), "Книга Аханії" (1795), "Книга Лоса" (1795), "Вала або Чотири Зоа" (1795-1804), "Мільтон" (1804-1808), "Єрусалим" (1804-1820). До них іноді долучають написані раніше поеми "Книга Тель" (1789), "Шлюб неба і пекла" (1790) і фрагмент твору "Французька революція" (1791).

Англійський романтизм 273

Назва "Пророчі книжки" безпосередньо співвідноситься з біблійними "Книгами пророків", в яких головним була оповідь про історію єврейського народу, а не містичні пророцтва про його майбуття. Блейк дав пояснення того, що він розуміє під словом "пророк": "Кожна чесна людина — пророк, вона висловлює свою думку про суспільні і приватні справи, вона говорить: "Якщо ви зробите таке й таке, результат буде такий і такий". Вона ніколи не скаже: "Як би ви не робили, все одно відбудеться те і те". Тому можна сказати, що пророчі книги Блейка — це художня проекція історії і сучасності Англії і всього світу в вели­чних, грізних і гарних міфічних образах.

Однак, Блейк, як і багато романтиків після нього, вва­жав місію поета особливою, він був переконаний, що ми­тець має бути духовним вчителем народу, його проводирем. Не випадково він дав своїм поемам таку ба­гато до чого зобов'язуючу назву — "Пророчі книжки", зухвало ставлячи себе на один рівень з пророками Старого заповіту. Таке двоїсте розуміння пророчої місії поета від­билося в поемах.

Щодо спроби представити міфологію Блейка як цілісну систему, то вона, на думку відомої англістки з Москви Г. Єлістратової, "не має наукового й естетичного інтересу вже тому, що в дійсності його символічна фантастика надто заплутана, довільна і часто суперечлива. У творчості Блейка, як зрештою і більшості поетів-романтиків, рух поетичної думки, пошуки уяви, політ фантазії, пориви ліричного почуття самі собою нерідко бувають важливіші й більш значущі, ніж ті прямі кінцеві "висновки", до яких вони приводять".

Як приклад можна навести поему "Видіння дочок Аль­біона". Сюжет її, досить простий і не дуже зрозумілий, звучить приблизно так. Утуна — прегарна дочка Лоса (головний позитивний персонаж в міфології Блейка, який, однак, має багато різних втілень, серед них і не цілком позитивні) кохає Теотормона, шляхетного героя, але обе­режного і нерішучого, як Гамлет (в інших поемах він може виступати як син Лоса). Та Утуна стає жертвою насиль­ства грубого і жорстокого рабовласника Броміона (і він в інших поемах може бути сином Лоса). Знеславлена дівчина все одно мріє про кохання Теотормона, та він метиться на Броміоні і безневинній Утуні, через ревнощі й упокорення не відповідає на її пристрасне й безкорисливе почуття. Цей не дуже переконливий сюжет не має суттєвого зна-

274

Англійський романтизм

Англійський романтизм

275

чення. Важливі натомість гнівні філіппіки проти рабовла-сників-нелюдів, зажерливих попів, несвободи жінки, її страждань у шлюбі, в який вона найчастіше вступає не з власної волі.

Кричить глумливий Броміон:

... Твоя Америка — моя, мені належать північ її південь,

Моє тавро горить на чорних дітях сонця.

Вони не опираються й мовчать в покорі

Під моїм бичем, а їх дочки тремтять

І підкоряються моїй безмежній силі...

Наведений уривок свідчить, яка пекуча актуальність попри всю образну узагальненість і умовність ховається в тексті поеми. Це ж можна сказати і про інші "Пророчі книжки". Так, наприклад, в конфлікті титанічних постатей "Америки" в міфологізованому вигляді відтворена дій­сність кінця XVIII ст., боротьба американських колоній проти англійської монархії за незалежність. У поемі навіть згадуються політичні діячі, активні учасники цієї боротьби з обох таборів — Джордж Вашингтон, Томас Пейн, король Георг III та ін. В написаних пізніше поемах зв'язок із сучасними історичними подіями номінально не підкреслю­ється, але він завжди існує. В своїх пророчих поемах Блейк шукав великих прикладів людської перемоги над всюдисущим злом, бездуховністю, насильством, спожи­вацькими началами, утверджував ідеали "Єрусалима" як майбутнього царства свободи, краси, людського генію.

Блейк не знайшов визнання за життя, його пророцтва не були почуті й сприйняті. Він жив у злиднях і помер бідарем. Навіть поховали великого поета і художника у могилі для бідних, проповідника людського братства — в братській могилі. Однак його поезія стала відомою світові, бо не міг забутися універсальний геній, що умів —

Бачити світ у зерні піску, Небо у квітці синій,

В своїй долоні безкрайність усю І вічність в одній годині.

итачі в Україні, які не володіють англій­ською мовою, практично не можуть позна­йомитися з творчістю Вільяма Вордсворта, бо крім

4.2. ВІЛЬЯМ ВОРДСВОРТ (1770-1850)

кількох досить випадкових за вибором віршів нічого з його поезії українською мовою_не дерекладалося. Майже* немає і перекладів £осійсьщш, мовдю,в той час, як скажімо, Блейка перекладали досить широко і повно. Справа, зви­чайно, не в тому, що Вордсворт був поетом, чия творчість не варта перекладацьких зусиль. Навпаки, англійський художник був обдарованим поетом-новатором, який з Колріджем на зламі століть обновив мову і художні засо­би національного поетичного мистецтва. Його поезія ли­шила відбиток на творах художників не лише XIX ст. У нього вчилися і сучасники і поети наступних генерацій — Колрідж, Скотт, Шеллі, Кітс, Де Квінсі, Лем, Теннісон, Браунінг, Рескін, Кіплінг і багато інших. В колишньому Радянському Союзі Вордсворта вивчали провідні англісти, але майже не перекладали з ідеологічних міркувань тому, що його відносили до так званих реакційних романтиків, а всю його творчість розглядали насамперед під ідейним кутом зору.

Для віку поетів-романтиків існує певна закономір­ність — це здебільшого молоді люди. Р_>омадтизм_-в,лое~ зії — країна молодих і юних. Більшість романтиків жили дужекороткО, ХОЧ" насичено й бурхливо. Ті ж, кому суди­лося довге життя, в зрілі роки відходили від романтизму, або навіть взагалі від поезії. Здається, саме__мйдод!сть.,є_ психофізичною основою романтичного світобачення, його домінантою.

Ніхто не може сказати, якою була б пізня творчість Кітса, що помер на сухоти, не доживши й до 26 років. Шеллі загинув на порозі свого тридцятиліття. Байрону виповнилося 36, коли він помер у таборі грецьких патрі-отів-борців за незалежність вітчизни в Міссолунгі. Пусти­ми розумовими спекуляціями лишаються прогнози щодо того, яким було б їх подальше життя в поезії.

Натомість можна з переконаністю твердити, що суттєві зміни, які характеризували поезію Вордсворда після со­рокаріччя (а прожив він вісімдесят років) мають під собою не лише соціально-політичні причини, такі виразні для бурхливої перехідної доби його життя, й такі важливі для нього особисто, а й інші підґрунтя, зокрема специфічну вдачу, меланхолійність та прагнення до усамітнення, й не в останню чергу, зрілий вік. Правда, що найкращі, найгу-манніші романтичні вірші він написав у молоді роки.

Однак правда і те, що найглибші філософські поезії автор завершив уже у похилому віці, працюючи над ними

276

Англійський романтизм

Англійський романтизм

277

все життя, й незалежно від того, чи ми приймаємо його філософію, чи ні, вони відзначаються концептуальною ці­лісністю і глибиною. Моральні і релігійні шукання харак­терні для нього, не лише починаючи з 10-х років XIX ст., а-й- від початку творчості, як наскрізними для всієї його поезії є культ природи, обожнювання її чистоти, краси, одвічності й незнищенності.

Одного разу Вордсворт написав слова, які передають сутність його поезії: "Я не хочу сказати, що завжди по­чинав писати, поставивши перед собою ясну, продуману мету, та характер моїх роздумів, я думаю, так впливав на мої почуття і так їх спрямовував, що опис предметів, які сильно збуджують ці почуття... завжди виявляється під­порядкований якійсь меті... Бо справжня поезія є прояв сильних почуттів; і, дійсно, всі хоч трохи чогось варті вірші на будь-яку можливу тему писали лише люди, які, будучи наділені більш ніж звичайною природною чутливістю, вод­ночас довго і глибоко роздумували".

Приблизно те ж саме сказав про поезію Вордсворта його соратник і критик Колрідж: "Як може сповна насо­лоджуватися Вордсвортом той, хто ніколи не роздумував над істинами, які Вордсворт повінчав із безсмертним вір­шем". Принагідно слід зауважити, що не завжди в творах останніх десятиліть життя поета істини, які він проголо­шував, доводив, а подекуди й дидактично нав'язував чи­тачеві, були "повінчані з безсмертним віршем". Не лише окремі рядки, а й строфи і цілі твори звучать у наш час "темно і мляво", переобтяжені метафізичними абстракція­ми, а образи втрачають ту чуттєву конкретику, яка була завжди сильною стороною молодого Вордсворта. Мова стає відповідно до високого й абстрактного філософування пе­реобтяженою словами піднесеного, пафосного звучання, втрачає ту простоту, прозорість, зримість, котрі захопили перших читачів "Ліричних балад" і так сильно вплинули на наступні генерації англомовних поетів.

Деякі, може навіть більшість, з виношених Вордсвор­том думок про сенс людського буття, про найдосконаліші форми існування людини на землі, про шляхи народів до щастя, про свободну волю й залежність особистості від вищого розуму — "Такого розуму, гцо нескінченність п'є, // Над темною безоднею він мислить // В жазі почути голоси, гцо линуть звідти, // В ночі течуть потоком безперервним. // То розум, гцо начало трасцендентне зміг осягнути..." ("Прелюд") — ці думки багатьом у наш

час можуть здаватися і надто абстрактними, і суперечли­вими. Однак, якщо до них підходити без ідеологічної упе­редженості, вони можуть зацікавити, як втілення прозрінь і сходжень на манівці непересічного митця і мислителя.

Вільям Вордсворт належить до так званої старшої ге­нерації англійських романтичних поетів. Двадцятирічним юнаком він захопився гаслами Французької революції про Свободу, Рівність, Братерство й побував у Франції (1792-1793). Але те, що він там побачив на власні очі, викликало в його палкій, чутливій душі певне розчарування. Напе­редодні якобінського терору, він повернувся на батьківщи­ну, втративши велику частину своїх прекраснодушних ілюзій щодо чистоти, шляхетності й гуманності революції і її діячів. Хоч він ще довго вірив у революцію, але таку, якою вона не могла бути, тобто без жорстокого насильства, масових убивств, річок крові. Відтоді він завжди виступав проти революційного насильства і тих політичних ідей просвітителів, які духовно готували події 1789-1793 років, обстоюючи думку про дійовість моральної проповіді, мо­рального всамовдосконалення людини, а відтак зміни світу на краще. Злам, який він пережив у 90-х роках, позна­чився на його поезії, яка поступово втрачає юнацький бунтівний пафос, хоча любові еінвчуття-до-ыареду, селян^ до найбідніших —"важлива емоційна барва на його ми­тецькій палітрі й пізніше, а тема страждань простих лю­дей від утиску і визиску багатих І могутніх присутня в багатьох його творах. Змінюється лише їхній настрій. За­мість палкої віри у щасливішу зміну долі бідарів, з'явля­ється смуток, безнадія, а сподівання поет покладає все частіше на вищі сили.

Дата добавления: 2015-08-21