Англійський романтизм 1 страница

Англійський романтизм, як кожний худож- ^г~\,нт напрям у його національному варіанті, має властиві цьому напряму визначальні, концептуальні риси й одночасно окремі самобутні особливості, обумовле­ні специфікою саме англійського життя у всій його суку­пності. Мається на увазі історія Англії, літературна насамперед, геополітичні й соціальні особливості країни, національний характер англійців, своєрідність культурно­го, релігійного життя, філософських і морально-етичних ідей у певний період тощо. При цьому це "тощо" включає дуже багато факторів, важливих і другорядних, які впли­вають на творчість кожного художника й, зрештою виз­начають її індивідуальний характер. Водночас вони опосередковано обумовлюють "обличчя незагальний ви­раз" всієї національної літератури на кожному з її етапів.

Випереджаючи конкретний аналіз літературного про­цесу Англії останніх десятиліть XVIII і першої половини XIX ст. на основі доробку провідних художників, які жили і творили в той час, треба назвати бодай основні своєрідні особливості англійського романтизму. Насамперед, йому передував значно довший, ніж у Німеччині або Франції, період [передрдмантизму: Окремі передромантичні (як і передреалістичні, тобто ті, що були попередниками реалі­зму першої половини XIX ст.) твори в літературі і, що дуже наочно виявилося, в образотворчому мистецтві з'я­вляються в Англії майже протягом усього XVIII ст. й особливо його другої половини. Соціально-критичний Хог-гарт і романтичний Гейнсборо в живопису, просвітитель­ський реаліст Філдінг й ранній романтик Блейк — яскраві приклади цього.

Саме існування впродовж кількох десятиліть передро-мантизму обумовило те, що англійський романтизм не виник раптово, як Афіна народилася дорослою і мудрою з голови Зевса, або Афродіта вийшла у всій своїй красі й принадності з піни морської. Може, саме так, народився романтизм з гуманних і волелюбних ідей, які довго вино-

Англійський романтизм 255

шували найрозумніші голови доби Просвітительства, вий­шов з того моря художніх структур, форм, образів, при­йомів, емоційних барв, які існували в літературі сенти­менталізму, готики, стародавньої анонімної творчості, тоб­то фольклору справжнього, і літературних імітацій народ­ної поезії минулого, як у "Оссіана"-Макферсона або Чаттертона. В Англії були видані пам'ятки не лише дав­ньої англійської літератури, а й твори скандинавського, кельтського походження, міфологічна поезія Індії, герман­ські середньовічні тексти у супроводі коментарів та відо­мостей про історію, географію, побут народів і країн. Середньовіччя викликало у британців особливий інтерес. Готику багато хто розумів як початок національної історії і культури. В добу панування на континенті ідей класи­цизму з його всепоглинаючим культом античності, англій­ці, якіг-авмчайно; іеж мали Свій класицизму виявляли оригінальність у тому, що більше цікавилися готикою, ніж античною класикою. Це відбилося і в неоготичній архітек­турі, і в готичному романі, і в схильності поетів передро-мантизму і романтизму до всього таємничого, загадкового, ірраціонального, навіть містичного*. Подібне знаходимо і в ранньому німецькому романтизмі, але в Англії все виникло раніше і мало значне поширення, було визнаним в культурному суспільстві і знайшло свій матеріальний вираз у будівництві замків у готичному стилі, штучних руїн, таємничих гротів, закладанні так званих англійських парків, які імітували природну споконвічність, некульти-вований ножицями садівника і лінійкою садового архітек­тора прадавній дикий і вільний ліс.

У віршах Вордсворта і Колріджа знаходимо прямий зв'язок із духовним світом попередників. У першого пере­дусім із сентименталізмом, просвітительським культом природного і народницькими ідеями, у другого — з фан­тастикою, таємничістю й чуттєвим напруженням готики, силою нечуваних пристрастей, її надто яскравими або згущено похмурими барвами. Однак перевага одних еле­ментів не виключає можливості й іншіх у творчості обох поетів, часто відмінність полягає лише в пропорціях. Фан­тастичні за красою і барвистістю образи Колріджевого "Кубла Хана" мають свій відповідник, наприклад, у значно скромніших, але також екзотичних образах Америки в баладі Вордсворта "Рут".

* Сучасне англійське літературознавство часто вважає "готичність" однією з найяскравіших ознак романтизму.

Англійський романтизм

Англійський романтизм

257

Характерною для англійського романтизму була особливо велика кількість творів з хр^тмянсігкою^-релі-гійною образністю, а також хоч і меншою мірою, з '^дШюю'Ш^'маШпсою. Передусім це стосується Вордсвор-та і Сауті. І в поезії В^§щт часті звернення до образу" Бога, багато ремінісценцій з християнської міфології, часто з присмаком єретицьких апокрифів, химерно трансформо­ваних. Є вони у Шеллі, як і у Байрона, який в своєму "Каїні", наприклад, використовує й переосмислює біблій­ний сюжет. Звичайно, характер релігійності Вордсворта і молодших романтиків був різний, але всі вони виховува­лися у вірі, хоч молодші і бунтували проти церкви. У зверненні художників до релігійних джерел, зокрема до Біблії, не було нічого дивного, це була норма доби. Однак саме у творах англійських романтиків подібні звернення надто часті і, що важливіше, досить специфічні. Так, вони охоче BnajojEbj^JQUiJ£K.CT^jie_eBaH£ejiJa, дХтдрого Запові­ту, в його конфліктах і образах шукаючи художнього й ідейного натхнення. І в самому Старому Заповіті їх при­ваблюють не стільки Книги пророцькі, скільки Перша книга Мойсея — Буття. Тут мало значення те, що полі­тична й економічна боротьба в Англії в добу буржуазної революції XVII ст., яка за часом збігається з першим періодом класицизму в англійській літературі, йшла під релігійними прапорами, під гаслами суворої й чистої пу­ританської релігійності. Це відбилося на всіх сферах ду­ховного життя країни. Саме в таборі пуританина респуб­ліканця Кромвеля піднявся на повен зріст як великий художник і полеміст Джон Мільтон — автор "Втраченого раю" й "Поверненого раю" або "Самсона-борця" — творів, які в біблійних образах відбивали сучасну гарячу, повну суперечностей, революційну дійсність. Творчість Мільтона мала велике значення Для Блейка, Шеллі, Байрона. Його вплив на них був досить серйозним. Титанічні бунтівники всіх трьох поетів ведуть своє походження від Мільтонового Сатани, першого, повстанця проти влади Бога. Діалектична складність і суперечливість цього образу хвилювала дум­ку поетів, він був присутній в їхніх творах, як у здійсне­них, так і тих, що лишилися тільки в задумах. Образний космізм, універсалізм творів Мільтона, їхня своєрідна форма — врочистий білий вірш, схильність поета до гран­діозних символів й алегорій — все це мало відгомін у творчості англійських романтиків. Тут вони близькі до неромантика Гете, або його романтичного молодшого су-

часника і земляка Гельдерліна (образність останнього по­в'язана, щоправда, з античною, а не біблійною міфологією). Навіть суперечливе поєднання ренесансного гуманізму і пуританізму, властиве Мільтону, в оригінальній формі знаходимо в поезії Блейка, Шеллі, Кітса. Постать самого автора "Втраченого раю" увійшла в поезію романтиків. Блейк, чиїм кумиром він був, присвятив йому поему "Мільтон" і ряд віршів,. Вордсворт оспівав у кількох відо­мих сонетах 1802 р.

Дуже важливо, що англійські романтики не розривали попри всю свою самобутність зв'язків, отієї пуповини, що зв'язувала їх з різними напрямами і течіями в мистецтві XVIII і навіть XVII ст. Хоча, безумовно, їхні художні твори і теоретичні маніфести та висловлювання були бун­том проти традицій пізнього класицизму з його холодною раціональністю, абстрактністю, пустим пафосом, переінте-лектуалізованістю, надмірністю посилань на античність, схильністю до алегорій, вишуканою літературною мовою. Політична та економічна історія Англії багато в чому визначала атмосферу, духовний космос, в якому народжувалися нові романтичні ідеї суспільно-худож­нього характеру. За майже півтора століття, які переду­вали розквіту літератури романтизму в Англії, її політична і філософська думка зазнала могутнього впливу трьох революцій — першої буржуазної середини XVII ст.; промислового перевороту, що розтягнувся на багато деся­тиліть, призвів до жахливого зубожіння селянства і зміц­нення капіталістичної сили першої індустріальної країни світу, "майстерні світу", як її називали; Великої французь­кої революції з її блискучим, багатообіцяючим початком, кривавим терором, сумною поразкою й імперським напо­леонівським шлейфом. Всі ці події, які можна порівняти з велетенськими тектонічними зсувами, прямо або опосе­редковано відбивалися на кштальтуванні світогляду, сві­товідчуття всіх громадян острівної держави. В одних вони викликали надії на краще гуманне майбутнє, у інших розчарування і сум за минулим. Кількісно останніх було більше. Стрімкий розвиток капіталізму з усіма супровод­жуючими цей процес явищами негативно впливав на різні суспільні прошарки, зокрема на тих, хто найбільше страждав від історичних змін^— селян і земельну арис­тократію. В Англії в добу романтизму ще були живі ідеї республіканізму, бо країна в часи Кромвеля зробила спро­бу стати буржуазною республікою, і цей, хоч і короткий

258

Англійський романтизм

Англійський романтизм

259

етап, зберігся в історичній пам'яті нації. Інститут монархії переживав кризу, не в останню чергу через надто слабких, невдалих королів, один з яких був лише номінальним правителем через явне божевілля. Частішали і виступи нового класу — робітників, невдоволених матеріальними умовами свого існування.

Бурхливий розвиток міст, зростання чисельності ремі­сників і робітників, зубожіння селянства і відхід його в пошуках хліба і праці у міста — тобто наслідки промис­лової революції, що відбувалася в Англії після політичної революції 1643 р. десятиліттями і несла з собою карди­нальні зміни у всіх сферах життя, — все це покликало до життя в літературі нові теми, нові конфлікти, нові людські характери і типи. Найупослідженішими в добу економіч­них змін, перерозподілу сфер впливу в політиці й госпо­дарському житті стають селяни. їхня важка доля при­вертає до себе увагу першого покоління романтиків, зо­крема Вордсворта і Колріджа. Життя селянства, його сво­єрідна духовна культура стають об'єктом вивчення ще й тому, що починається захоплення національним фолькло­ром, збирання його скарбів. Друге покоління романтиків, передусім Байрон і Шеллі, цікавляться долею нового, але вже достатньо великого і сильного в Англії класу — ро­бітничого, його боротьбою за свої права, за кращу долю.

Англія як велика колоніальна держава, чиї володіння розкинулися майже на всіх континентах, яка водо аа> ' | ^гііІПТТ^т" ""™^ г^Г^™\^™У^я™*^\™^я™™^яр'^гигя міжнародною торгівлею — знаходить своє відображення в публіцистиці і художній літературі. Орієнтальна тема, образи розкіш­ного Півдня чи загадковою Сходу, тема далеких подоро­жей через моря і пусте^айо-льодащітаррси характерні в цей час саме для англійського романтизму. "Старий море­плавець", "Кубла-хан", "Паломництво Чайльд Гарольда", "Повстання Ісламу" і багато інших творів відбивають ха­рактерну для романтизму Англії тенденцію постійного розширення простору творів, вихід за вузькі межі острів­ної Британії. Ці дві тенденції — заглиблення в суто національн^п^овінцтпе^ЛУЩСькерітіпгпя^з одного боку, й опанування простором далеких країн і континентів аж до космічного простору включно — з інгиого — скла­дають своєрідність національного варіанггщ-романтиз-му, яскра~иіиіе вирижёну~~в"англійських авторів, ніж у німецьких чи французьких.

Історичне мислення виявляється, як відомо, в літера-

турі романтизму. Та в англійському це відбувається з особливою повнотою й виразністю. Саме Британське коро­лівство дає світу першого великого історичного романіста — Вальтера Скотта, та й інші романтики звертаються у своїх баладах, поемах, романах у віршах до давнього чи недавнього минулого, причому не лише свого народу, а й народів Європи, інших континентів. Тому можна твердити, що часово-просторові виміри англійського романтизму ві­дзначаються особливою масштабністю.

У жанровому відношенні в англійському романтизмі помітна перевага лірики, ліроепічних форм і роману над традиційним епосом чи драмою. Саме в царині поезії і великої прози англійські художники доби романтизму ма­ли найбільші здобутки, створили шедеври світового зна­чення. Це зовсім не означає, що в цей час в Англії не писали трагедій, комедій або епічних поем. Драматургією займалися Вордсворт, Колрідж і Байрон, до неї звер'тавСя* Шеллі. Але свою велику славу вони завоювали в інших жанрах. В галузі драматургії Європа тоді відкривала для себе Шекспіра, чия поетика була напрочуд співзвучна і романтикам, і раннім реалістам, чия грандіозна постать залишала в сутінку інших англійських драматургів. П'єси Шіллера або навіть Коцебу мали у світі більший сценічний успіх, ніж їхніх англійських колег. А ось Байрон у поезії або Вальтер Скотт у^ прозі справили значний вплив на~ становлення "літератури не лише романтичного, а й реалі­стичного напряму першої половини XIX ст., а в деяких країнах навіть пізніше. Найпоширеніший тип романтичного героя у різних національних модифікаціях одержав назву ^Ібайронічногф". Він увійшов не лише в красне письменство різних Країн, айв реальне життя А "шотландський чарів­ник" був загальновизнаний як "батько" історичного роману, як безумовний прямий родич романів критичного реалізму у себе на батьківщині, у Франції, Росії, інших державах.

Відносно нетривалий період розквіту романтизму, десь 30-35 років, дав в"Я№лп_два покоління письменників, які суттєво відрізнялися одне від одного. Осторонь стоїть їх попередник і сучасник Вільям_Блейк. Він був, фактично, піонером романтизму на Британських островах, але біль­шість романтиків про нього знали мало, або зовсім нічого і його вплив на них був неможливим, хоч часто вони йшли близькими шляхами, особливо поети молодшої генерації, зокрема Шеллі.

До пергиоі генерації поетів-романтиків належали Ві-

260

Англійський романтизм

Англійський романтизм

261

льям _Вощсво£т (1770-1850), Семюель Тейлор Колрідж (1772-1834) іТоберт Сауті (1774-1843). Всі вони народилися на початку 70-х років XVIII ст., їх однолітком був поет і прозаїк Вальтер Скотт (1771-1832). Всі названі письмен­ники були людьми глибоко віруючими, за своїми політи­чними переконаннями консерваторами і монархістами, що зрозуміло, якщо взяти до уваги їхнє походження, вихо­вання, спосіб життя, навіть місце постійного проживан­ня — провінційні міста або поміщицькі маєтки, зв'язки з панівною верхівкою (Сауті був поетом-лауреатом, тобто офіційним придворним віршувальником; від нього цю честь "успадкував" Вордсворт; Скотт одержав титул ба­ронета, бував при англійському дворі і приймав у себе представників правлячого дому). Саме через релігійність і консерватизм, особливо в зрілі роки, Вордсворта, Колрід-жа і Сауті в радянському літературознавстві називали реакційними романтиками, хоча цей ярлик позбавлений сенсу, бо романтизм — явище художнє, а не політичне. В царині ж художній вони якраз були революціонерами, принаймні великими новаторами, що викликало негативну реакцію їхніх колег традиціоналістів і консервативної, в плані естетичному, критики. Не бракувало і. політичних обвинувачень, бо всі троє побували в роки революції у Франції й відчули певний вплив просвітительсько-рево­люційної думки.

Всіх трьох поетів об'єднували і об'єднують спільною назвою "озерна шко볥׳ називають "лейкистами", тобто "озерника!їій^,'~в1д^антліиського "лейк" — "озеро". Назва "озерна школа", як і термін "лейкисти", так давно увійшли до літературного обігу, що ніхто не відчуває ніяковості через небажання "лейкистів", аби їх так величали. Вони вважали, що факт їхнього проживання у північно-західній Англії, де дуже багато озер й надто гарні краєвиди, ще нічого не означає, що вони не належать до якоїсь спільної школи. Кожний з них був оригінальною мистецькою інди­відуальністю й не хотів бути одним з групи. Вони справді товаришували в молодості, були зв'язані дружніми сто­сунками й пізніше, хоч після 1808 р. шляхи Вордсворта і Колріджа розійшлися. Звичайно, дружніх, сусідських, на­віть родинних стосунків (Колрідж і Сауті були одружені на сестрах) замало для створення літературної школи. Але, незважаючи на заперечення самих "лейкистів", тер­мін прижився і закріпився в історії літератури.

Спільне між ними, попри всю їхню самобутність як

художників, насправді було. Вони були митцями одного покоління, які пройшли в чомусь схожий шлях духовного і творчого розвитку. На них впливав той же "дух часу", всі вони зазнали спокуси руссоїзму й революційно-демо­кратичних ідей, всі відсахнулися від кривавих крайнощів революційного терору, заперечували бонапартизм тощо. Вони були першими крупними романтиками, першовід­кривачами, теоретиками нового напряму. Особливо це сто­сується Вордсворта і Колріджа, які видали разом суто романтичний поетичний збірник "Ліричні балади" і пере­дмову до нього, в якій формулювали засади нового підходу до художньої творчості, її принципів, тематики, пробле­матики, ролі почуттів та інтуїції в поезії, нарешті, мети нового літературного напряму. За задумом двох авторів збірника, твори одного повинні були відтворювати правду звичайного, окрилену незвичними почуттями поета, осві­тлену його особливим художнім баченням, а твори іншого мали втілити в слові незвичне, фантастичне, незбагненне, надприродне. Так приблизно розподілилися ролі Вордсворта і Колріджа відповідно до вдачі, уяви, смаків кожного. І не лише у цій першій ластівці англійського романтизму — "Ліричних баладах". Більше того, можна твердити, що і в інших романтиків ми спостерігаємо це тяжіння до одного з двох полюсів романтизму — зобра­ження близького до реальності і більш фантастичного, уявного: міражів, снів, надприродних явищ. Часто ці тен­денції вступали в химерні сполучення, дивні сплетіння в творчості того ж самого письменника.

' Дщге^иїюомгіил^о^нтиків було молодше за перше на"К>-25 років. Вони народилися між 1788 й 1795 і на час появи "Ліричних балад" були ще дітьми. їхній життєвий досвід, духовна і соціально-політична атмосфера, в якій вони формувалися, відрізнялися від того ж у їхніх попе­редників. Вони походили з різних соціальних прошар­ків — лорд-Байрон і Шеллі,, котрий мав успадкувати титул баронета, належали до вищої аристократії, а Кітс був сином власника стайні, що давав коней у найми, тобто заможнього конюха. Однак всі вони були "блудними сина­ми" свого класу, бунтівниками чи відступниками. Байрон і Шеллі порвали, по суті, з власним середовищем і з рідним краєм. Вони були знайомі, стежили за творчістю і захоплювалися поетичними здобутками один одного, але до спільної літературної школи їх не причислювали. Хоч в їхньому світогляді, ставленні до поезії було не менше

262

Англійський романтизм

Англійський романтизм

263

близького й навіть спільного, ніж у їхніх попередників. Особливо це стосується Байрона і Шеллі. Про обох можна ще сказати, що вони мали певні схожі риси вдачі, легко захоплювалися ідеями і жінками, були здатні на нерозва­жливі кроки й вчинки, схильні епатувати своє аристократ, тичне коло і створювати навколо себе міфи тощо.Пісіх трьох об'єднувало спільне захоплення поезією, а Баирона і Шеллі ще й політикою. Всі мали чудову філологічну освіту, знали нові й стародавні мови, цікавилися антич­ним світом, культурою й історією чужих далеких країн, були обізнані в філософії і постійно стежили за творчістю своїх колег-літераторів, захоплюючись їхніми естетични­ми здобутками й гостро критично ставлячись до їх полі­тичних поглядів, останнє стосується "лейкистів".

"І радянському літературознавстві всіх трьох молод­ших романтиків називали революційними, що слушно ли­ше в тому плані, що вони й дійсно були революціонерами в поезії, як і поети попереднього покоління. Щодо їх світогляду, соціально-політичних переконань, які були до­сить оригінальними й зовсім не тотожними, то еони не мали впливу на їх приналежність до певного художнього напряму, хоча, звичайно, визначали тематику й пробле­матику їхніх творів, головні ідеї. Є ще одна трагічна спіль­ність між трьома великими англійськими письмен­никами — вони жили бурхливо, яскраво, суперечливо, але дуже й дуже коротко так, що часте порівняння їх з палаючими метеорами на небосхилі англійського красного письменства, не позбавлене сенсу.

4.1. ВІЛЬЯМ БЛЕЙК (1757-1827)

удожня спадщина Вільяма Блейка в ца­рині поезії й образотворчого мистецтва, його філософські погляди й історія життя привертають до себе в XX ст. постійне зацікавлення дослідників і аматорів культури. Один з найоригінальніших, напрочуд незвичай­них митців Англії виявився багато в чому співзвучним на­шим сучасникам. Напевно, велику роль у цьому відіграла масштабність його особистості, масштабність його велетен­ських за задумом, образністю, пристрасністю поетичних фресок, а також гравюр і картин — цих візій життя люд­ства у сучасності й майбутньому, життя, сповненого тра-

гічними зіткненнями космічних за розмахом і могутністю сил. Всеохоплюючий неспокій, драматизм і напруження нашого часу кореспондує з мистецтвом Блейка. Й одноча­сно в його упертій, незламній вірі у щасливе майбутнє людства нам хочеться знайти промінь розради і надії.

Щодо того, хто такий Вільям Блейк, передромантик чи перший великий романтик, досі в науковій літературі нема єдиної думки. Він народився раніше за інших романтичних письменників Англії, а помер, переживши наймолодших з них. Його творчість починалася, коли в англійській літе­ратурі були ще сильні ідеї Просвітительства (деякі з них увійшли в його світогляд і творчість), коли провідними напрямами й течіями лишалися класицизм, сентимента­лізм, готика, просвітительський реалізм. Він жив у добу найвищого злету романтизму й початку "критичного" реа­лізму. В його творчості найвагоміші романтичні риси, але є у нього і таке, що споріднює його з реалістичним розу­мінням проблем і конфліктів світу, яким би дискусійним не здавалося таке твердження з огляду на ультрароман-тичну поетику митця.

На жоден із сучасних йому напрямів літератури Блейк своєю творчістю не справив помітного впливу. Це сталося через те, що він не мав можливості друкувати свої твори в нормальний спосіб (не було коштів та підтримки), а поширював їх у зовсім малій кількості примірників як саморобні книжки.

Блейк був людиною за своєю вдачею приреченою на самотність у суспільстві (хоч у нього і були друзі й при­хильники), на невдачі у спробах досягнути своєю творчі­стю громадського визнання, на відштовхування чи іронічне ставлення з боку оточення, англійської культурної публіки в цілому. Такі незручні, дивні генії, що не укладаються у норми, прийняті в даному суспільстві, відомі з історії мистецтва.

Вільям Блейк походив з багатодітної родини дрібного торгівця. Все своє життя він лишався ремісником, бо ніхто не визнавав у ньому великого художника, в кращому разі в ньому бачили вправного гравера, книжкового ілюстра­тора. Блейк народився у Лондоні, в його бідніших кварта­лах провів усе життя. Барви, типи, драми цього Лондону бідарів, робітників, ремісників, люмпенів органічно увійш­ли в його творчість. Він був наскрізь людиною міста, першим великим поетом-урбаністом не лише в англій­ській, а й у світовій поезії. І в цьому він випереджав своїх

264

Англійський романтизм

сучасників-поетів. Плебейське середовище дитинства і юності сприяло вихованню в ньому бунтарських почуттів і думок. Політична революційність, буквально розчинена в атмосфері доби, увійшла в плоть і кров, сполучаючись в душі з не менш бунтівничою, єретичною вірою в Бога. В цій вірі були можливі захоплення і відданість, як і гнівні звинувачення, викриття, прокльони. Це була віра в особ­ливого Бога бідняків, що встановить справедливість на землі, дасть хліб і радість її упослідженим дітям, покарає багатих і можновладних за пиху, зажерливість, жорсто­кість. Така віра здавна породжувала єретиків, мучеників і повстанців, що мріяли зруйнувати Вавілон гріха та бре­хні й збудувати Єрусалим свободи, рівності, щастя. Віра в краще майбутнє для народу ніколи не вмирала у низах суспільства. В Блейку вона знайшла свого річника-проро-ка, високо інтелектуального поета-візіонера.

Ще в дитинстві Блейк поринав у незвичні духовні стани, бачив божественні видіння. Його специфічне мис­лення художника і поета робило породження його фантазії абсолютно реальними, зримими у найменших подробицях, лініях і барвах. Схильність до містицизму зміцнилася в роки змужніння під впливом творів шведського містика Еммануїла Сведенборга. Для духовного світу Блейка ви­рішальними були біблійні категорії Добра і Зла з їх не­скінченним двобоєм. Все людське життя було полем цього двобою, всі людські вчинки оцінювалися в світі цих не­примиренних категоріальних опозицій — чорне або біле, добре або зле. Контраст, такий, характерний як художній засіб для романтизму, має в творчості Блейка особливу креативну силу. Виступає на всіх рівнях його поезії. Відо­мий літературознавець і критик Олексій Звєрєв пише: "Він (Блейк) сприйняв основну думку єретичної теоло­гії — думку про людяність Христа... ідею Вічносущого Євангелія, за якою Бог не є сила зовнішня щодо людини, а вперше виявлена в Ісусі внутрішня духовна сила кож­ного, вивільнення якої ознаменує прийдешню добу безцер-ковності, любові, братерства й свободи".

Біблійний пророчий пафос, євангельська любов до стражденного людства, вселенські, навіть космічні мас­штаби великих поем Блейка мають кілька джерел. Серед них, крім самої Біблії, її своєрідного прочитання в народ­них верствах, власного візіонерства, важливі і знайомство з революційними ідеями та ідеалами Франції 1789 p., з носіями близьких або подібних ідей в Англії (Годвін, Пейн

Англійський романтизм 265

та ін.), вплив могутньої образності, всієї поетики Данте і Щдьтона^ ідейного світу "Втраченого й віднайденого раю" великого сліпого поета.

За своєю нат урою Бл^шс, бу^^прлемістом. Він нічого не приймав на віру в царині філософії, етики, політики, ре­лігії, все піддавав аналізу і критиці. Як кожний філософ-самоук, він не раз обстоював помилкові ідеї, був еклек­тичним і суперечливим у своїх міркуваннях, однак у нього ж були блискучі прозирання в істини, відкриті пізніше, яскраві відкриття. В його великих за обсягом поемах, написаних у важких ритмах білим віршем, із складною образністю, нелегкими для розуміння символами й поде­куди архаїчною (вплив Біблії і Мільтона!) мовою йде на­пружена дискусія проти відсталої моралі і святенництва закостенілої церковної думки, проти безкрилого утиліта­ризму, самовдоволеного раціоналізму й механістичного матеріалізму доби, беззастережного прийняття капіталіс­тичного прогресу, буржуазної цивілізації. На відміну від інших романтиків Блейк не був прихильником тотального індивідуалізму, відокремленості людини від інших, тому він не поділяв думку деїстів про атомізоване суспільство, що складається з незв'язаних між собою індивідів, чиї стосунки суто механістичні. У скомплікованих, подекуди темних, важко зрозумілих картинах, образах символічно­го, метафоричного, алегоричного характеру, в його поемах відбивається той живий хаос переломної доби, в яку він жив. У цьому хаосі народжуються не без болю нові сут­ності, часто далекі від досконалості, й гинуть не без стра­ждань віджилі форми, забираючи з собою людські надії, безжалісно ламаючи життя тисяч і тисяч. Проблема сут­ності людського існування, мети такого короткого й крих­кого життя хвилювала не лише героїню "Книги Тель" (1789), а й, звичайно, самого автора — Блейка. Він уперто.. намагався знайти відповідь на одвічне питання: "навіщо живе людина на землі? Однієї вичерпної відповіді поет не знаходив, вона була діалектично складною. Життя люд­ське являло собою єдність контрастів і суперечностей. Блейк у розумінні цього був стихійним діалектиком, по­чинаючи з ранніх творів. Життя окремої особи було час­ткою всього всесвіту і в цьому плані вічним. Водночас у індивідуальному плані воно було трагічним, бо мало свій кінець у смерті. Не випадково трагізм життя лякав безне­винну й допитливу Тель, і вона тікала із земної юдолі сліз у блаженство незнання райської долини Гара. У "Шлюбі

Дата добавления: 2015-08-21