Вчення про світобудову у Плотіна.

Уся світобудова в Плотіна має чітку ієрархію. На чолі ієрархії сущого - єдине начало, надбуттєве та надрозумне, збагненне лише в стані містичного екстазу, яке виражається лише засобами апофатичної теології. Ієрархічний світ, на думку Плотіна, утворює щабель спадного буття, що починається в побуті. Плотін не заперечував існування почуттєвого, тілесного світу. Існування такого світу самоочевидне, людина - частина цього світу, культури. Однак до нього слід ставитися негативно. Навіть найкраще в цьому світі - краса, що породжує в душах радість, - лише слабкий і тьмяний відблиск справжньої, надтілесної і надприродної краси. Любити такий відблиск можна, але необхідно знати, що це не вся краса. До того ж, сама по собі природа не є джерелом краси. Джерело краси - в об'єктивному світовому розумі, адже краса - це гармонія й форма, а в природі форма розділена просторово на частини, і в цьому розділенні легко втратити єдність форми. Краса в природі, краса тілесної речі - у єдності її частин, а ця єдність, вважає Плотін, - від розуму. Отже, розум є щось інше, ніж природа, вище від неї начало. У природі є неживе й те, що має душу. Плотін вважав, що матеріальне не може породити духовне. Отже, необхідно допустити інше, ніж природа, начало - світову душу. Отже, Плотін визначає три частини світу: природу, світовий розум і світову душу. Світову душу та світовий розум ототожнювати не можна, тому що душу однаково має як прекрасне, так і потворне. Оскільки прекрасного менше, ніж того, що має душу, то розум знаходиться далі від природи й вище, ніж світова душа, адже його вияв у природі більш вибірковий. Сам по собі розум не має єдності, він може бути й хаотичною сукупністю ідей, що утримуються в ньому. Єдність, на думку Плотіна, необхідна, і він висуває Єдине як ще одне начало. Будучи самодостатнім, вищим началом, Єдине породжує все суще. Плотін розуміє утворення світу Єдиним як абсолютно невмотивований об'єктивний процес. Цей процес називається еманацією (від лат. emanare - текти, литися). Єдине, творячи світ, залишається цілісним, цей процес відбувається у вічності. Для позначення цього процесу Плотін застосовує таку метафору: "Єдине, будучи світлом, світить навколо себе, воно сяє, робить яскраве світіння. Це світло, будучи вищим, породжує нижче". Першим, що походить від Єдиного, є Розум (Нус). Він буттєвий, але не уособлений. Розум єдиний і множинний одночасно, він містить не тільки ідеї загального, але й ідеї індивідуального. Світло, що поширюється Єдиним, не все поглинається розумом, а поширюється й далі. Його результатом є Душа. Вона існує в часі. Душа - сполучна ланка між надчуттєвим і чуттєвим світами. Душа споглядає ідеї, які перебувають у Нусі (Розумі). Душа - джерело руху у світі. У природному світі Душа ділиться на душі окремих явищ і предметів. Природа ж - затінена частина Світової Душі. У Плотіна Єдине не тільки сяє, але й віддає своє проміння на нижчі рівні, прагнучи стати єдиним, подолати свою роз'єднаність і долучитися до блага, адже Єдине є благом. Усе, що існує, зокрема й матерія, потребує блага та прагне до блага. Найусвідомленіше це прагнення виявляється в людини. Сходження до Єдиного можливе за допомогою екстазу. Грецьке extasis означає "переміщення, відхід, несамовитість", тобто стан, коли душа немовби виходить з тіла. Це стан злиття душі з Єдиним як Богом, стан присутності в душі Бога, стан розчинення в Богові як Єдиному. Таким чином, Єдине доступне людині як істоті, що може переживати. У цьому виявляється містицизм неоплатонізму.

Дата добавления: 2015-09-03