Психофізична проблема.

Мислителів у різні часи хвилювало те, яким чином матеріальне, фізичне (головний мозок), може породжувати ідеальне, духовне (думки, почуття, потяги тощо). Згодом це питання, одне із ключових та традиційних для психофізіології, отримало назву психофізіологічної проблеми.

Психофізіологічна проблема - це проблема характеру співвідношення психічної діяльності людини та діяльності головного мозку.

За часи розвитку наукового знання існували різні підходи до її вирішення. Спочатку її намагались вирішувати як психофізичну проблему. При вирішенні психофізичної проблеми розглядалось питання включення душі (свідомості, мислення) у загальну механіку світобудови, її зв'язок з Богом, винайдення власного місця для психічного (свідомості, мислення) у цілісній картині світу.

Значну роль у подоланні психофізіологічного паралелізму відіграв І.М. Сеченов, який підкреслював, що не можна ні ототожнювати психічне та фізіологічне, ні розділяти їх. Сутність його психофізіологічної концепції полягала в тому, що:
- психічне та фізіологічне, нервове є двома різними за ступенем складності діяльностями головного мозку;

- внутрішній, психічний світ не може бути повністю зведений до його матеріальних, нервових основ;

- психічне та нервове мають глибоку внутрішню спорідненість;

- психічна діяльність та організація залежать від нервової діяльності та організації;

- психічне бере участь у поведінці як вищий регулятор.

Певним чином погляди І.М. Сеченова отримали розвиток у працях І.П. Павлова, психофізіологічна концепція якого, пояснюючи фізіологічні основи психічної діяльності, створювала умови для пояснення самої психічної діяльності. Павлов вважав, що оскільки фізіологічна діяльність, що лежить в основі психіки та зумовлює її, є повністю детермінованою і являє собою відображення навколишнього світу, постільки і психічна діяльність, що залежить від свого фізіологічного фундаменту, повинна розглядатись, як детермінована зовнішнім світом, але як незрівнянно складніша.

Вирішення психофізіологічної проблеми полягає в тому, що співвідношення психічних та фізіологічних процесів розглядається не за допомогою прямого співставлення, а через їх поєднання в єдину систему, яке здійснюється за допомогою якісно своєрідних системних процесів. Таким чином, психічне та фізіологічне виступають одне по відношенню до іншого саме як системні процеси.

41. Дискусії щодо сутності людини та її місця в світі.

Людина - явище дуже складне, тому дослідження людини - це завдання медицини, фізіології, педагогіки, психології, психіатрії, естетики, культурології та ін, тобто цілого комплексу наук. Специфіка філософського підходу полягає в тому, що у філософії людина розглядається як цілісність, людина і світ людини в його основних проявах.

1) Сутність людини соціальна.

Під поняттям “людина” розуміємо суспільну істоту, в діяльності якої виявляються суттєві характеристики найвищого якісного рівня матеріального світу – суспільного буття. Людина - це органічне суперечлива єдність природного і суспільного, проте його сутність соціальна.

2) Сутність людини в гармонізації

По-перше, людину слід розглядати не з точки зору абсолютної об’єктивної чи суб’єктивної реальності,а з позиції єдності об’єктивного і суб’єктивного, скінченного і нескінченного. Відповідно призначення людини – це прагнення до єдності, гармонії об’єктивного і суб’єктивного, скінченного і нескінченного в собі і в світі. По-друге, і субстратні рівні людини (природне, суспільне, внутрішній і духовний світ) не слід протиставляти й абсолютизувати. Сутність людини не в одному з них, а у суперечливому поєднанні обох, в постійній гармонізації взаємовпливів між цими рівнями, що і визначає характер людської цінності. Ідеї принципової незавершеності людини, її відкритості світові, сутності її саморозвитку, який перебуває мовби на межі природного, соціального і духовного буття, були розвинуті в таких напрямах сучасної філософії, як філософська антропологія (Шелер, Плеснер), і частково – в персоналізмі (Бердяєв, Муньє, Рікер).

3) Саморозвиток людської цілісності через розвиток світу – ось основна сутність людини

Природне в людині не зводиться до безпосередньо біологічного, а має в собі безконечність космосу. Для космізму людина є космічною істотою. Соціальне не повинно зводитися лише до наявних суспільних відносин, воно має включати в себе безконечність культурно-історичної пам’яті. Внутрішній духовний світ слід розглядати не просто як функцію зовнішніх умов, а й як особливу самостійну реальність. Розуміння людської сутності як єдності – біологічної, соціальної і духовної – дозволяє відповісти на запитання, що означає “жити по-людськи”. Не просто сито, не просто відповідально, не просто духовно – а так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну. Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу. Саморозвиток людської цілісності через реалізацію тенденцій саморозвитку світу, через діалог своєї унікальності, свободи з світовою універсальністю - ось у чому полягає вищий смисл життя людського.

4) Відрізняє ціннісне від прагматичного

Більшість сучасних учених вважає, що сутність людини в тому, що він відрізняє ціннісне від прагматичного. Здатність розуміти й адекватно оцінювати реальний світ - ось у чому полягає відмітна особливість людини. І ще чоловік має фізичної та духовної здатністю до самовдосконалення. Завдяки своїй фізично-духовної організації тільки людина може стати особистістю, здатною до усвідомленої діяльності, до творчості, до цілеспрямованим і планомірним дій, готової до моральної відповідальності.

Місце в світі

Паралельно з питанням про сутність людини центральне місце займає проблема місця людини в сучасному світі, котра розкриває все різномаїття особливостей сучасного стану розвитку людства, його проблем, шляхів їх вирішення та перспектив діяльності людини в питаннях самопізнання. На мою думку сучасна техногенна епоха ставить перед людиною багато завдань та викликів, подолання котрих має призвести до фундаментальних змін і зрушень в розвитку людства, характер котрий залежить від рівня свідомості та відповідальності кожної людини особисто.

Для вирішення цього завдання надзвичайно актуальним стає повернення кожного до питання про сутність людини, відповідь на котре фактично і дасть сучасності шлях, за яким розвиватися в подальшому людина і яке майбутнє чекає людську цивілізацію в цілому.

---

Дата добавления: 2015-09-03