Проблема суб’єкта психічної активності та самоусвідомлення.

Самосвідомість – це окрема форма реального існуючого явища – свідомості. Самосвідомість передбачає вичленення і вирізнення людиною своєї сутності, свого «Я» від всього того, що є навколо неї. В формуванні самосвідомості значну роль відіграють відчуття індивідом свого людського тіла, рухів, дій.

Як це виходить з погляду матеріалістичної теорії пізнання – саме в цьому і міститься найголовніше філософське питання проблеми самосвідомості. Проблема знаходиться у вирішенні специфіки даної форми свідомості та пізнання. Ця специфіка визначається тим,що у акті самосвідомості свідомість людини розділяється на суб’єкт та об’єкт,на свідомість,яка пізнає(суб’єкт) и свідомість,яку пізнають(об’єкт). Таке роздвоєння є незаперечним і фактом постійного спостереження науковців.

Психологічні дослідження активності суб’єкта набувають нині особливої актуальності адже через цю категорію підкреслюються ті якості людини, завдяки яким вона виходить за межі певних умов і обставин, проявляючи ініціативу й творчість. Проблема активності протягом багатьох віків вивчалася філософами, психологами, педагогами, літераторами, митцями, політиками. Проте саме суб’єктна активність, яку самодостатньо розвиває, організує і контролює суб’єкт, стала предметом пильної уваги психологів порівняно недавно. Аналіз сучасного стану проблеми активності в психології свідчить, що в її тлумаченні та розумінні існують серйозні теоретичні розбіжності.

Дата добавления: 2015-09-03