Співвідношення понять суспільство, культура, природа та цивілізація

Термін «культура» латинського походження й спочатку означав «оброблення ґрунту, його культивування». Надалі слово «культура» одержало узагальнене значення, ним стали називати все створене людиною. При такому підході культура з’являється як створена людиною «друга природа», надбудована над першою, натуральною природою, як весь створений людиною світ. Культура містить у собі результати матеріального й духовного виробництва. Це загальнофілософський підхід до культури. У соціології під культурою в широкому змісті розуміють специфічну, генетично не наслідувану сукупність засобів, форм, зразків і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування, які вони виробляють у спільному житті для підтримки певних структур діяльності й спілкування. У вузькому значенні культура трактується як система колективно поділюваних цінностей, переконань, зразків і норм поведінки, властивих певній групі людей. Культура розглядається в соціології як складне динамічне утворення, що має соціальну природу й виражається в соціальних відносинах, спрямованих на створення, засвоєння, збереження й поширення предметів, ідей, ціннісних поглядів, що забезпечують взаєморозуміння людей у різних соціальних ситуаціях. Об’єктом соціологічного дослідження є конкретний розподіл існуючих у даному суспільстві форм і способів освоєння, створення й передачі об’єктів культури, стійкі й мінливі процеси в культурному житті, а також зумовлюючі їх соціальні фактори й механізми. Поняття «культура» тісно стикається з поняттям «цивілізація», часом їх навіть ототожнюють. Цивілізація розуміється вченими удвох значеннях. У першому випадку — як історична епоха, яка прийшла на зміну «варварству», що знаменує вищий етап розвитку людства. У другому випадку цивілізацію пов’язують з географічним місцем, маючи на увазі локальні, регіональні й глобальні цивілізації, наприклад, Східну й Західну. Вони відрізняються не тільки економічним укладом і культурою (сукупністю норм, звичаїв, традицій, символів), але й розумінням сенсу життя, справедливості, долі, ролі праці й дозвілля тощо. Східна й Західна цивілізація базуються на різних системах соціальних цінностей, різній філософії, різних принципах життя й образах світу. І вже з них виникають розходження в поведінці, манері одягатися, типах житла. Цивілізація включає в себе перетворену людиною окультурених природу і засоби цього перетворення, людини, засвоївши їх і здатного жити в окультуреній середовищі свого проживання, а також сукупність суспільних відносин форм соціальної організації культури, що забезпечують її існування і перетворення. Це деяка спільність людей, яка характеризується певним набором цінностей (технологіями, навичками, традиціями), системою загальних заборон, схожістю (але не тотожністю) духовних світів і т. д. Зазвичай культуру пов’язують з певним суспільством. Говорять, наприклад, про російську, французьку, іспанську культури, про культуру міста або села, маючи на увазі, що в кожному суспільстві існує специфічна, відмінна від інших, система взаємозалежних норм, звичаїв, вірувань і цінностей, які сприймає більшість членів суспільства. Внутрішні соціальні зв’язки й незалежність суспільства, що зв’язує усіх його індивідів, є каркасом культури, її основою й захистом від зовнішнього впливу. Без суспільства як єдиного цілого культура не могла б розвиватися, тому що з його допомогою закріплюються однакові культурні зразки і їхнє відділення від домінуючого впливу інших культурних систем. Але межі культури й суспільства не ідентичні. Наприклад, римське право є основою правових систем суспільства (і елементом культури) як Франції, так і Німеччини, хоча це й різні соціокультурні спільності. У той же час кожне одиничне суспільство може містити в собі різні культури, у значній мірі відмінні одна від одної (наприклад, наявність у суспільстві двох або більше мов або декількох релігійних вірувань). Таким чином, можна зробити висновок про те, що, з одного боку, культура кожного окремого суспільства не обов’язково повинна визнаватися всіма його членами, а з іншого — деякі її культурні зразки поширюються за межі суспільства й можуть бути прийняті в декількох суспільствах. Суспільство — одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології. 1. В широкому розумінні відмінне від природи багатовимірне внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії та об'єднання (діяльності, відносин, поведінки, спілкування, регуляції, пізнання тощо), в яких знаходить свій вияв всебічна й багаторівнева взаємозалежність людей. 2. У вузькому розумінні а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм у складі С; б) відносно самостійний і стабільний цілісний момент такого організму; в) спільна основа, «поле» перетину і накладання індивідуальних дій людей (А. Дж. Тойнбі); г) корелят держави ( громадянське С); д) корелят спільноти, утворений сумою цілеспрямованих, раціонально організованих дій і зв'язків, що не відзначаються, проте, такою глибиною, іманентністю і органічністю, як спільноти. Природа — це матеріальний світ, що є основним об’єктом вивчення науки. Найчастіше слово «природа» вживають, характеризуючи природне середовище проживання людини. Це Всесвіт, все, що оточує людину, за винятком рукотворних речей. Природа є сукупністю природних умов існування людини і суспільства, в якому він живе. Природу можна умовно розділити на категорії і визначення: жива і не жива, дика і окультурена, природна і штучна і т. д. Але найбільш поширеним є розуміння природи як сукуп­ності об'єктивних умов існування людства, його навко­лишнього середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме в цьому ро­зумінні поняття "природа" вживається для характеристики її місця та ролі в системі відносин людини і суспільства та об'єктивної дійсності. Протилежне поняттю природа — поняття культура. Не розглядаючи останнє докладно (про це йтиметься в одному з наступних розділів), лише констатуємо, що культура — це освоєне, перетворене людиною, природа ж — те, що проти­стоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами. Культура, таким чином, є перетвореною людиною природою. Тому діяльність людини можна розгля­дати як перетворення природного, натурального в культурне, штучне. Саме в цьому перетворенні природи знаходить прояв сутність людського способу існування у світі.

Дата добавления: 2015-09-03