Природа та особливості вітчизняної елітарної особистості.

Деякі зауваження до аналізу феномена радянської еліти (номенклатури)

За роки радянської влади виросла українська політична еліта. Сам процес її формування можна поділити на кілька етапів. Перший пов'язаний з ліквідацією старої політичної еліти, української шляхти як частини російського дворянства, початками номенклатуроутворення. Другий - це період українізації, коли починає творитися пролетарська інтелігенція, сформувалися низова й середня ланки радянської влади. Верхній ешелон влади був або неукраїнський, або пролетарсько-український (20-ті роки). Третій етап - це утвердження радянської української номенклатури, яка була віддана насамперед більшовицьким ідеалам та ідеології, він охоплював 30 - 60-ті роки. Четвертий — це етап апатії й ерозії номенклатури (70-80-ті роки), п'ятий етап - деградація і занепад номенклатури й початок формування національної політичної еліти (90-ті роки).

У 30-ті й повоєнні роки утворилася особлива — радянська політична еліта (номенклатура), основними рисами якої були насамперед сліпа відданість ідеологічним постулатам та вартостям радянської системи, віра у справедливість і конечність цього суспільного ладу, утопізм, міфотворчість та етатизм у політичному мисленні.
У передвоєнний час їй був притаманний невисокий освітній рівень. Так, на кінець 30-х років лише ЗО % секретарів райкомів і міськкомів, 60 % секретарів обкомів мали незакінчену середню, середню-спеціальну й вищу освіту.
В середині 70-хцроків в Україні склалася така ситуація, коли дві третини всіх керівних номенклатурних посад зайняли фахівці інженердао-технічного й сільськогосподарського профілів, які мали недостатню гуманітарну підготовку. Ніхто в Україні, за винятком республіканської ВПШ при ЦК КПУ, спеціально не гогував політичну еліту до керівної роботи. Програма ж ВП1Ш складалася традиційно: головну увагу приділяли ідеологічному «загартуванню» слухачів. Це, а також загальна світоглядна обробка інтелектуальної еліти України виховувалишяепоганих виконавців, але не творців політики.
Водночас нехтування правилами партійної демократії призвело до появи феномена спадковості в політичній номенклатурі. Було монополізовано МЗС, силові міністерства, міністерство зовнішньоекономічних зв'язків, юридичну освіту, керівництво комсомолом та піонерською організацією. Раз потрапивши в керівні кадри, її член уже до кінця життя міг бути спокійний, він лише переміщувався або по горизонталі, або, рідше, по вертикалі, головне було — не «випасти з кола».
Шляхи формування національної політичної еліти (как бы сегодня)

Етноси успішно розвиваються, якщо є стабільна політична еліта. Звідси можна зробити принаймні два висновки:
— організація будь-якого етносу в державність супроводжується виділенням у ній керуючої й управляючої суспільної групи — політичної еліти;
— будь-яка політична еліта разом із власним етносом проходить спільні етапи становлення й розвитку.
Тут можна повністю погодитися з московським професором А.Панаріним, що внутрішні мотивації і зовнішні пріоритети сьогоднішньої епохи такі, що ефективною політичною елітою сьогодні може бути лише гуманітарна еліта15 (виділ, наше — Б.К.) У нас же, як, зрештою, і в Росії, владною елітою залишається народногосподарська — директори, насамперед із військово-промислового комплексу (керівники виробничих, сільськогосподарських колективів), яка далі проповідує радощі «індустріальних гетто», ріст промислового виробництва. Тому ми запізнилися з переходом від індустріальної епохи до постіндустріальної, втіленням якої є університет, науково-дослідний інститут, розумний індивідуалізм. Влада й ефективність у нас розійшлися у різні боки, що призвело до того, що відтворення влади (навіть національно свідомої) на основі цінностей підприємства, виробничого колективу може зовсім загальмувати розвиток. Тому доля політичної еліти (народногосподарської) — зійти з політичної сцени.

Дата добавления: 2015-08-09