Кодифікація цивільного законодавства в країнах СНД: загальні тенденції та особливості.

У всіх країнах СНД у період 1994-2002 pp. прийняті нові Цивільні кодекси3. Вони наблизили правові системи цих країн до зрозумілих у світі систем права країн з ринковою економікою. Всі кодекси врахували положення моделі ЦК для країн СНД, яка була прийнята Міжпарламентською Асамблеєю у 1994-1996 pp.

Незважаючи на багатий спадок київської школи цивілістики, чинний Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ) був прийнятий лише на 12-му році незалежності держави. За примхою долі 16 січня 2003 р. парламент ухвалив одразу два рівноправні документи – Цивільний і Господарський кодекси, які набули чинності також в один день – 1 січня 2004 р. Ні для кого не секрет, що співіснування цих кодифікованих актів не можна назвати дружнім. Зважаючи на пріоритетність ЦКУ (яка не закріплена законодавчо), починаючи з 2005 р. усе частіше лунають заклики до скасування іншого кодексу – Господарського. Його вірними захисниками стали судді господарських судів, які називають можливе скасування Господарського кодексу України (далі – ГКУ) недоцільним і необдуманим кроком, адже обидва кодифіковані акти мають недоліки. Усунути проблеми при паралельній дії двох кодексів, на їхню думку, можна, внісши зміни до обох. Слід зауважити, що ні Росія, ні Казахстан (представники яких також взяли участь у конференції) не мають власних господарських кодексів. «У нас були спроби розробити проект Господарського кодексу Казахстану, – повідомив Майдан Сулейменов (на фото 1), директор Науково-дослідного центру приватного права Казахської державної юридичної академії. – Але вони були придушені ще в зародку». І жодного дискомфорту від відсутності окремого кодексу, який встановлював би правові основи господарської діяльності, у цих країн немає. Усі зусилля представників наукової юридичної думки спрямовані там на вдосконалення чинних цивільних кодексів і прийняття спеціальних законів. Багато відмінностей виявили і між ЦКУ та цивільними кодексами країн СНД. Українські цивілісти, на відміну від своїх зарубіжних колег, включили до цього документа нову категорію – юридичних осіб публічного права. Водночас, як заявила професор кафедри цивільного права КНУ ім. Т. Г. Шевченка Наталія Кузнєцова (на фото 2), загалом цивільно-правова регламентація юридичних осіб в Україні залишається нерозвиненою. «І це притому що ніхто не заперечуватиме першорядне значення такого цивільно-правового інституту, як юридична особа», – додала пані Кузнєцова. Більшість країн СНД не визнають поділ юридичних осіб на осіб публічного і приватного права. «Це форс-мажор цивільного права», – пояснила такий поділ юридичних осіб українськими цивілістами Наталія Кузнєцова. Водночас професор Роман Майданик (на фото 3) на запитання про співвідношення між ЦКУ та іншими кодексами відповів, що, наприклад, Земельний, Лісовий і Водний кодекси мають містити виключно публічно-правові норми. Це дозволить уникнути протиріч між різними кодифікованими актами. Кодексоманія Саме так позначив проблему, пов’язану з проектами різних кодексів у Казахстані, професор Майдан Сулейменов. Зважаючи на застереження, з яким парламент Казахстану ставиться до зміни цивільного законодавства, до законодавчого органу країни подають проекти саме кодексів, а не законів. Історія Цивільного кодексу Казахстану (далі – ЦК Казахстану) досить тривала, що обумовлено кропіткою роботою над його створенням. «Ми взяли Цивільні кодекси Росії, Бєларусі та України і, проаналізувавши їх, зробили своєрідний модельний акт», – повідомив пан Сулейменов. Більше того, автори «широкої конституції» цієї держави взяли на озброєння Цивільний кодекс Нідерландів, який, як відомо, розроблявся більше 30 років. «Але, незважаючи на прогресивність нашого ЦК, у нас також є проблеми із системою цивільного законодавства», – повідомив професор. Приймаючи ЦК Казахстану (який не містить публічно-правових норм, чим відрізняється від відповідного українського акта), у цій державі внесли зміни до законодавства, які зафіксували, що кодекс в ієрархії нормативно-правових актів знаходиться вище за інші закони, поступаючись лише конституційним законам. Але в одному автори змін прорахувалися: статус актів більшої юридичної сили, ніж у законів, було надано всім кодексам без обмежень. «Відтоді, щойно приймається той чи інший закон, знаходяться ті, хто бажають зробити його кодексом», – зазначив Майдан Сулейменов. Відтак, у Казахстані окрім звичних Цивільного, Цивільно-процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального, Бюджетного і Податкового кодексів діють ще 16 «побратимів». Серед них – нещодавно прийнятий Кодекс про охорону здоров’я народу і систему охорони здоров’я. На черзі Транспортний і Сімейний кодекси. Схоже, подібна ситуація очікує й Україну (щоправда, Закон України «Про нормативно-правові акти» досі не прийнятий). Поряд із зареєстрованими у Верховній Раді України проектами Трудового, Податкового, Адміністративно-процедурного, Виборчого, Екологічного кодексів і Кодексу господарського судочинства за останні три скликання в загальному відділі секретаріату парламенту зібралися проекти кодексів судової влади України, поведінки державних службовців, Соціального, Страхового, Містобудівного і Чорнобильського кодексів, кодексів законів України про культуру, про дорожній рух і навіть проект Кодексу України про відходи. Крім того, парламентарі висловлюють думки про необхідність прийняття Енергетичного, Інвестиційного та Банківського кодексів. Ми нарахували 40 необхідних законів, які не поспішають приймати. Саме вони мають розвивати положення чинного ЦКУ. Ідеться про спеціальні закони, які детально врегулювали б відповідні правовідносини. Більшість країн СНД випереджають у цьому Україну. Низка положень ЦКУ містять посилання на спеціальні закони. Але чи є ці закони і чи не замінили їх підзаконними нормативно-правовими актами? Поле бою – наука Між провідними вченими-правниками розгорілася боротьба за, так би мовити, предмети правового регулювання. Наталія Кузнєцова, яка не приховує свого негативного ставлення до ГКУ і є прихильницею його скасування, зазначила, що останнім часом цивілісти і господарники зазнають систематичних нападів з боку науковців, які спеціалізуються на адміністративному та земельному праві. «Дійшло до того, що земельники не відносять земельний сервітут до речового права, – зазначила пані Кузнєцова. – Відповідно, вважають його виключно своєю парафією, а не предметом розгляду цивілістів». Аналогічної позиції дотримуються і вчені, які займаються адміністративним правом. Вони переносять у публічну сферу питання, які не врегульовані законодавцем у приватноправовій площині. «Днями в приміщенні Верховного Суду України розглядали проблеми інституту адміністративного договору, – згадала пані Кузнєцова. – Адміністративники (щоправда, не всі) не придумали нічого кращого, як віднести до адміністративних договір оренди цілісного майнового комплексу та договір купівлі-продажу об’єктів у процесі приватизації». Це рішення аргументували лише тим, що в ролі одного із суб’єктів обох договорів виступає Фонд державного майна України як особа, наділена певними владними повноваженнями. Зазначені договори, на переконання адміністративників, мають підпорядковуватись іншим правилам, відмінним від цивільно-правових. Спори ж, що виникають з таких договорів, мають публічно-правовий характер, тому їх треба розглядати в рамках адміністративної юрисдикції. Коренем цієї проблеми, можливо, є згадане включення до чинного ЦКУ юридичних осіб публічного права. Адже аналіз судової практики свідчить: левова частка спорів господарсько-правового характеру пов’язана з тим, що одним із суб’єктів цього спору є юридична особа публічного права, тобто особа, наділена владними повноваженнями. Зрештою виникла доволі цікава ситуація. «Зараз ми маємо об’єднатися з господарниками, щоб відбити ці напади, – наголосила професор. – А вже після цього проведемо так званий розподіл майна».

Дата добавления: 2015-08-09