Загальна характеристика ЦК Франції 1804 р. Загальна характеристика Французького торговельного кодексу 1807 р.

Кодекс був би неможливий без тієї очищувальної роботи, яку здійснила революція. Знищення феодального ладу, залишків кріпаччини, наділення селян землею, звільнення власності, скасування цехового ладу і монополій, встановлення правової рівності і знищення станових привілеїв - усю цю роботу було здійснено в роки революції з такою енергійною глибиною, що про повернення до минулого не могло йтися (навіть Олександр І натякав про це Людовику XVIII. який прибув в обозі союзників до Парижу у 1814 році). У роки революції неодноразово чинилися спроби створити цивільний кодекс, але вони не могли завершитися через часту зміну влади і режимів.

Наполеон Бонапарт надавав особливого значення цивільно-правовій кодифікації. У серпні 1800 року було створено комісію для складання кодифікації. її підхід відзначався консерватизмом, викликаним прагненням зберегти дух національно-правових звичаїв. Після тривалих дебатів з приводу змісту поданого на розгляд проекту 21 березня 1804 року 36 окремих частин законопроекту, присвячених галузям права, було зібрано воєдино й оприлюднено під загальною назвою Французького Цивільного кодексу (Кодексу Наполеона). Всі кутюми, ордонанси та закони, що діяли до цього, оголошувалися такими, що вгасили юридичну силу.

Джерельну базу документа склали праці відомих правників Ф. Буржона. Ж. Потьє, К. Олів'є, частково революційне законодавство й революційна догматика, а також королівські ордонанси XVIII століття.

В основу Кодексу було покладено інституційну систему, яка бере початок від Інституцій Юстиніана. Він складався з трьох книг. Перша включала статті про громадянство, акти цивільного стану, сімейне право та опікунство, друга регулювала відносини власності, а третя описувала різноманітні способи, якими набувається власність. Вона фіксувала різноманітні види зобов'язань, а також містила норми спадкового права. Кодекс складався з 2281 статті і замінив собою близько 12 тис. актів, ухвалених у роки революції.

Французький цивільний кодекс 1804 року підтвердив проголошені у п. 17 Декларації прав людини і громадянина недоторканність і святенність приватної власності. Відповідно до доктрини Кодексу власність мала абсолютний характер, права власності практично нічим і ніким не обмежувалися. Стаття 544 Кодексу містила класичне визначення права власності і підкреслювала, що власник може користуватися й розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином. Відповідно до статті 545 Кодексу нікого не можна спонукати до поступлення своєю власністю. Це могло мати місце лише у винятковому випадку "з причини суспільної користі і за справедливе і попереднє відшкодування". Отже, право власності посідало ключове місце серед інших інститутів речового права.

Дата добавления: 2015-08-09