Поняття та ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного права від публічного.

ЗМІСТ

1. Поняття та ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного права від публічного. 4

2. Поняття предмету та методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин. 6

3. Особисті немайнові відносини у предметі регулювання цивільного права. 8

4. Розвиток системи сучасного цивільного права: реалії сучасності та подальші перспективи. 10

5. Загальна характеристика приватного права в основних правових системах сучасності. 11

6. Загальна характеристика ЦК Франції 1804 р. Загальна характеристика Французького торговельного кодексу 1807 р. 14

7. Загальна характеристика Німецького цивільного уложення. Загальна характеристика Німецького торговельного уложення. 17

8. Загальна характеристика модельного цивільного законодавства СНД. 19

9. Загальна характеристика ЦК РФ. 21

10. Кодифікація цивільного законодавства в країнах СНД: загальні тенденції та особливості 24

11. Загальна характеристика джерел приватного права Великої Британії 27

12. Загальна характеристика джерел приватного права США.. 30

13. Поняття і система цивільного законодавства України, його співвідношення з цивільним правом. 33

14. Монізм і дуалізм у цивільному законодавстві 35

15. Розвиток цивільного законодавства на українських землях у дожовтневу добу 37

16. Кодифікація цивільного законодавства в країнах СНД: загальні тенденції та особливості. 38

17. Порівняльна характеристика ЦК УРСР 1922 року та ЦК УРСР 1963 року. 42

18. Особливості підготовки (розробки) і прийняття ЦК України 2003 р. 44

19. Поняття і форми систематизації цивільного законодавства. 46

20. Гармонізація, уніфікація, апроксимація та адаптація цивільного законодавства. 47

21. Теоретичні проблеми визнання договору джерелом цивільного права. 49

22. Судова практика і судовий прецедент як джерела цивільного права. 51

23. Поняття та характеристика диспозитивності цивільно-правових норм. 53

24. Імперативні норми в механізмі цивільно-правового регулювання. 55

25. Примус в цивільному праві. Функції (роль) примусу в механізмі цивільно-правового регулювання. 56

26. Поняття та основні етапи правозастосування в цивільному праві. 57

27. Теоретичні проблеми застосування цивільного законодавства за аналогією. 59

28. Поняття та функції тлумачення цивільно-правових норм. Класифікація способів тлумачення. 61

29. Поняття та види тлумачення односторонніх правочинів та договорів. 64

30. Поняття, предмет та функції науки цивільного права. Внесок радянських та українських цивілістів в розвиток науки цивільного права. 67

31. Основні сучасні цивілістичні школи в Україні. Розвиток науки цивільного права в Київському університеті. 70

32. Теоретичні проблеми системи особистих немайнових прав в цивільному праві України. 72

33. Цивільно-правові способи захисту особистих немайнових прав. 75

34. Теоретичні проблеми визначення поняття та змісту права власності. 77

35. Здійснення та межі здійснення права власності. 78

36. Теоретичні проблеми захисту права власності. 79

37. Загальна характеристика і система речових прав на чуже майно. 80

38. Поняття та види корпоративних прав. Принципи корпоративного права. 85

39. Договірні зобов’язання в цивільному праві України: сучасні теоретичні проблеми. 87

40. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві України: сучасні теоретичні проблеми. 89

41. Теоретичні проблеми виконання зобов’язань. Принципи виконання зобов’язань. 90

42. Система видів забезпечення виконання зобов’язань за ЦК України. 92

43. Теоретичні проблеми універсального та сингулярного правонаступництва у спадковому праві. 94

44. Проблеми визначення місця сімейного права в правовій системі України. 95

45. Теоретичні та практичні проблеми поділу майна подружжя. 97

46. Поняття та характеристика аліментних відносин. 99

47. Договірне регулювання майнових відносин у сім’ї. 100

48. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами. 104

49. Специфіка деліктних правовідносин за участю суб’єктів підприємництва. 106

50. Теоретичні проблеми співвідношення комерційного (фірмового) найменування з назвою юридичної особи. 110

Поняття та ознаки приватного права. Критерії відмежування приватного права від публічного.

А. Тон звертав увагу на те, що приватним правом здійснюється нормативний захист (захист за допомогою повелінь), що надається інтересам приватних осіб проти приватних осіб, бо правопорядок надає тому, хто захищається, засіб для усунення порушення його права, що використовується ним на власний розсуд і за власною ініціативою.

На противагу нормам, порушення яких тягне для потерпілої особи порушення її приватного інтересу і приватний (цивільний) позов, норми публічного права – це таке, порушення, що обумовлює вчинення публічно-правового позову. Він має місце тоді, коли будь-який орган держави уповноважений і зобов’язаний до втручання ex officio.

У приватноправовій сфері правосуб’єктність учасників цивільних відносин є однаковою і ґрунтується на засадах юридичної рівності, свободи їхньої волі та ініціативності при встановленні правовідносин, а потім – реалізації ними відповідних суб’єктивних прав і обов’язків.

Не торкаючись тут детально проблем визначення поняття, сутності та змісту приватного права (котрі виходять за межі завдань цієї наукової розвідки), зазначу лише, що у вітчизняній цивілістиці, у якості характерних ознак приватного права зазвичай, називається те, що воно: 1) регулює відносини між приватними особами, тобто, між особами, жодна з яких не є фігурантом держави; 2) має визначальним принципом визнання пріоритету інтересів приватної особи (суверенітету індивіда); 3) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовираженні та рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 4) ґрунтуючись на засадах юридичної рівності учасників цивільних відносин, забезпечує ініціативність сторін при встановленні цивільних відносин та вільне волевиявлення суб’єктів при реалізації їхніх прав; 5) припускає широке використання договірної форми регулювання; 6) містить норми, які «звернені» до суб’єктивного права і забезпечують захист останнього; 7) характеризується переважанням диспозитивних норм, які спрямовані на максимальне врахування вільного розсуду сторін при виборі правил поведінки, прямо не заборонених законодавством; 8) визначає судовий позов як основний порядок захисту інтересів суб’єктів цивільних відносин у суді.

Приватне право може бути визначено як сукупність юридичної доктрини, правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту інтересів окремих осіб, які не є фігурантами держави, не знаходяться у відносинах влади – підпорядкування стосовно одне одного, рівноправно і вільно, на основі диспозитивного методу правового регулювання, встановлюють для себе права і обов’язки у відносинах, що виникають за їхньою ініціативою.

Джерелами приватного права, що визначають його сутність та зміст, є: 1) природне право – як основа визначення статусу приватної особи; 2) національні правові системи, що визначають юридичний статус приватної особи, а також засади захисту прав та інтересів останньої; 3) колізійні норми, що передбачають компроміси при визначенні статусу приватної особи у різних національних правових традиціях тощо; 4) міжнародно-правові угоди, що стосуються зазначених питань.

При цьому слід зауважити, що поділ права на приватне і публічне є науковою абстракцією, яка дозволяє у найбільш загальних рисах характеризувати два головних напрями правового регулювання суспільних відносин. Саме тому аналіз категорії приватного права, як правило, супроводжується характеристикою і права публічного, котре визначають як сукупність правових інституцій, правил та норм, що є основою функціонування, певним чином, структурованої владно-організаційної системи, за допомогою якої шляхом використання імперативного методу досягається мета забезпечення публічного правопорядку і, в кінцевому підсумку – реалізації та захисту прав людини.

Характерними для імперативного методу вважають такі властивості: 1) формування та використання владних відносин, на підставі яких норми приймаються та реалізуються за принципом «розпорядження-виконання». Суб’єкт, що приймає обов’язкові рішення та видає розпорядження, не зв’язаний згодою сторони, якій вони адресовані; 2) суб’єкти публічного права, що реалізують владі повноваження, у свою чергу, жорстко обмежені законами, сфера їхньої діяльності окреслена правовими рамками, що є однією з ознак правової держави. Тут діє принцип: «Можна тільки те, що дозволено законом» або «Заборонено все, крім того, що приписує законодавство». Це означає, що для посадових осіб може бути встановлений тільки закритий перелік повноважень; 3) для правового регулювання у публічній сфері характерним є «нормативне» зобов’язування, тобто покладення нормами публічного права на його суб’єктів обов’язку діяти певним чином для досягнення тієї чи іншої мети; 4) досить часто він проявляється у забороні якихось дій. Норми-заборони у даному випадку окреслюють зону можливої неправомірної поведінки і застерігають суб’єктів від неї; 5) імперативний метод, разом із тим, не складається з одних лише заборон і зобов’язань, за його допомогою у публічному праві поєднуються примус і переконання, однак з наданням переваги застосуванню засобів державного примусу.

Дата добавления: 2015-08-09