Порівняльна характеристика ЦК УРСР 1922 року та ЦК УРСР 1963 року.

ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р.

ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; III - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод".

Говорячи про найбільш характерні моменти, що відрізняють цей Кодекс від раніше чинного ЦК УСРР 1922 р., насамперед, варто назвати такі:

1) за своєю структурою ЦК 1963 р. помітно відійшов від пандектної системи. В ньому немає норм, що регулюють сімейні відносини, але передбачені розділи, присвячені авторському і винахідницькому праву;

2) розділ II називається "Право власності", а не "Речове право" як раніше. Це відображає тенденцію до скорочення числа речових прав. Серед видів власності не згадується приватна власність;

3) значно розширений перелік зобов'язань. Зокрема, з'явилися розділи про поставку, контрактацію, позику, підряд на капітальне будівництво, розрахункові і кредитні відносини, довічне утримання, рятування соціалістичного майна та ін.;

4) стався перерозподіл матеріалу всередині розділів і між розділами. Так, норми про довіреність із розділу щодо зобов'язального права були перенесені в розділ "Загальні положення", порука - з договірних зобов'язань була переміщена у розділ 16, присвячений забезпеченню виконання зобов'язань, разом з нормами про заставу, що знаходилися серед речових прав;

5) були оновлені, відредаговані і узгоджені положення низки статей ЦК. Крім того, усі вони, очевидно, за прикладом Німецького цивільного кодексу отримали найменування, які треба враховувати при тлумаченні відповідної норми.

Однак найбільш істотні зміни сталися в змісті і спрямованості норм.

Розділ І містить загальні положення про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, здійснення цивільних прав і їх захист, про суб'єктів права, представництво, довіреність, позовну давність.

У цьому розділі нарівні з лібералізацією деяких норм (наприклад, частковим закріпленням у ст. 4 принципу, відомого ще римському праву, - "дозволено все, що не заборонено законом"), були посилені засоби обмеження ініціативи і самостійності учасників цивільних правовідносин. Так, ст. 5 ЦК 1963 р. більш жорстко визначала наслідки зловживання правом, передбачаючи, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони "здійснюються усупереч призначенню цих прав у соціалістичному суспільстві в період будівництва комунізму". При цьому від фізичних осіб і організацій вимагалося не тільки дотримання законів, але і повага до "правил соціалістичного співжиття і моральних принципів суспільства, що будує комунізм".

Істотною новелою у сфері захисту цивільних прав була ст. 7, що передбачала можливість цивільно-правового захисту честі і гідності фізичних осіб і організацій.

Суб'єктами цивільних правовідносин Кодекс визнає фізичних осіб і організації - юридичні особи. Держава не згадується спеціально як суб'єкт цивільно-правових відносин, але такий її статус випливає зі змісту окремих норм (наприклад, про право власності, про спадкування та ін.).

ЦК 1963 р. повніше і точніше, ніж попередній Кодекс, визначив поняття юридичної особи. Разом з тим не визначене співвідношення понять "організація", "підприємство", "установа", якими оперує законодавець; немає і самого визначення цих категорій.

Кодекс не містить норм, спеціально присвячених визначенню об'єктів права. Значна частина їх розміщена в тих або інших розділах розділу "Право власності". Зате в "Загальних положеннях" значна увага приділена угодам (правочинам). Більш детально регламентована форма правочинів, а також підстави і наслідки визнання їх недійсними. Крім того, розділ І доповнений положеннями про представництво і довіреність.

Дата добавления: 2015-08-09