Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Михайловський.

У Росії соціальна психологія зароджувалась під впливом марксизму. Соціально-психологічні ідеї пропагували представники психологічної школи в соціології Микола Михайловський (1842—1904) і Микола Кареєв (1850—1931). Так, М. Михайловський, наголошуючи на вирішальній ролі соціально-психологічного чинника в історичному процесі, дієвими силами вважав героїв і натовп. За його міркуваннями, герої повинні керувати натовпом, його почуттями, інстинктами тощо. Стосунки між героєм і натовпом зумовлюються особливостями історичного моменту, особистісними якостями героя, психологічними характеристиками натовпу. Учений першим звернув увагу на психологічні проблеми в соціології, виокремив такі психологічні чинники розвитку суспільства, як наслідування, суспільний настрій та соціальна поведінка. Однак, на відміну від Г. Тарда, він не вважав наслідування головним соціально-психологічним процесом, що детермінує психологію мас.

37. Виникнення та розвиток свідомості.
Свідомість — це вищий рівень психічного відображення об'єктивної реальності, а також вищий рівень саморегуляції, властивий лише людині як соціальній істоті.
Існує певна послідовність явищ, що зумовили виникнення свідомості у людини: праця привела до зміни принципів побудови взаємостосунків між людьми. Ця зміна зумовила перехід від природного відбору до організації соціального життя, сприяла розвитку мови як засобу комунікації. Виникнення людських спільнот з їх моральними нормами, які відображають закон спільного життя, стало умовою вияву критичності мислення людини. Водночас відбувався розвиток мови, що сприяло усвідомленню людиною власного „Я", виокремленню себе з навколишньої дійсності. У результаті цього мова стала засобом регуляції поведінки людини.
Перш ніж стати надбанням індивідуальної свідомості, слово і пов'язаний з ним зміст повинні набути загального значення для людей, що користуються ними. Це уперше і відбувається в спільній діяльності. Набувши свого загального значення, слово потім проникає в індивідуальну свідомість і стає його надбанням у формі значень і сенсів. Отже, спочатку з'являється колективна, а потім індивідуальна свідомість.
На початку свого розвитку свідомість людини є спрямованою на зовнішній світ. Людина усвідомлює, що знаходиться поза ним, завдяки тому, що за допомогою даних йому від природи органів чуття бачить, сприймає цей світ як відокремлений від нього і існуючий незалежно від нього. Пізніше з'являється здатність рефлексії, тобто усвідомлення того, що сама людина для себе може і повинен стати об'єктом пізнання. Така послідовність стадій розвитку свідомості. Цей перший напрям в розвитку свідомості можна позначити як рефлексія.
Другий напрям пов'язаний з розвитком мислення і поступовим з'єднанням думки із словом. Мислення людини, розвиваючись, все більше проникає в суть речей. Паралельно з цим розвивається мова, використовувана для позначення знань, що добуваються. Слова мови наповнюються усе більш глибоким сенсом і, нарешті, коли розвиток отримують науки, перетворюються на поняття. Слово-поняття і є одиниця свідомості, а напрям, в руслі якого воно виникає, можна позначити як понятійне.
В даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу.

38. Поняття та структура діяльності.
Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими.
Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, уточнюючу загальну структуру, притаманну будь-якої діяльності. У останню входять: загальна мета діяльності, її мотиви (як спонукання), окремі дії, і, в тому числі, навички (способи досягнення спільної мети), і психічні акти у них включені, і результати діяльності. Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина).
Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат. У залежності від психічних актів, що домінують у способах дій, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, розумові. Останні два об'єднують терміном «розумові дії».
Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем).
У діяльності людини нерозривно пов'язані її зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони. Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і в усякому процесі, можна виділити певні етапи:
• постановка мети (ясна усвідомленням конкретної задачі);
• планування робіт (включає визначення послідовності дій, вибір для кожної дії відповідних засобів, способів, визначення критеріїв виконання дій і форм контролю);
• виконання, здійснення діяльності, що супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності у разі необхідності;
• перевірка результатів діяльності, виправлення помилок, якщо вони були, зіставлення отриманих результатів із запланованими, підведення підсумків роботи та її оцінка.

39. Феномен спільної діяльності, її структура.
Зміст взаємодії, її смислове навантаження розкриваються як на рівні окремих контактів так і в контексті спільної діяльності, тобто такої, яка реалізується разом з кимось.
Міжособистісна спільність передбачає взаємозв'язок з іншими людьми, а конкретним змістом цього взаємозв'язку є співвідношення індивідуального вкладу кожного з учасників у спільну справу. Зазвичай виокремлюють три моделі спільної діяльності:
спільно-індивідуальна (кожен учасник робить свою частку загальної справи незалежно від інших);
спільно-послідовна (загальне завдання виконується послідовно кожним);
спиьно-взаемопов 'язана (має місце одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими).
Для організації спільної діяльності необхідне просторово-часове узгодження. У процесі спільної діяльності взаємодія може відбуватися з раніше незнайомими людьми, котрі пов'язані виконанням певного спільного для них завдання. Взаємодія немовби пронизує колективну діяльність, передбачаючи при цьому, що в ході спільної діяльності суб'єкти почергово та взаємно змінюють соціально-психологічні стани, цінності й наміри один одного.
Стосовно власне психологічних складових спільної діяльності, то зазвичай аналіз їх починається з виокремлення й характеристики загальної мети, яка є найважливішим компонентом спільної діяльності. Загальна мета уособлює ідеально представлений майбутній результат, якого намагається досягти спільність індивідів (колективний суб'єкт) у ході взаємодії. Вона може бути розписана й у вигляді більш часткових спільних завдань, поетапне виконання яких наближує всіх до отримання кінцевого результату. Обов'язковим психологічним компонентом спільної діяльності є загальна мотивація, тобто те, шо спонукує люде^й до досягнення спільної мети.
Тут надзвичайно важливим є питання співвідношення індивідуальних і колективних мотивів. Наступний психологічний компонент — спільні дії. Вони спрямовані на реалізацію поточних і перспективних завдань спільної діяльності. Завершує її психологічну структуру загальний результат. При цьому важливе значення має не тільки й не стільки загальний об'єктивний кінцевий продукт, а й суб'єктивне відображення результату індивідуальними і колективними суб'єктами. Безперечно, умовою виконання спільної діяльності є процеси розподілу, об'єднання, погодження, управління індивідуальними цілями, мотивами, діями й результатами.


Дата добавления: 2015-08-09; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Історія становлення проблеми СМЯ в зарубіжній та вітчизняній науці. | Природа та особливості вітчизняної елітарної особистості. | Засоби впливу та їх роль в регуляції життєдіяльності індивіда та суспільства. | Трансформація індивідуальної свідомості та поведінки в умовах натовпу. | Теорія «психологія мас» М. Михайловський, Г. Тард, Г.Лебон, З.Фрейд. | В поисках сущности моды | Социально-психологические функции моды | Поняття чуток їх різновиди. Джерела та умови виникнення чуток. | Феномен пліток. | Вплив розвитку ЗМІ на соціально-масові явища. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Концепція психології мас 3. Фрейда| Вплив соціальних та історичних чинників на динаміку масових настроїв.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)