Засоби впливу та їх роль в регуляції життєдіяльності індивіда та суспільства.

Бывают такие: Навіювання (сугестія) Маніпуляція Гіпноз Переконання

Механизмы влияния в массе
Внушение (суггестия)
Итак, основное открытие психологии масс в том, что массу не убеждают, поскольку бесполезно апеллировать к разуму, которого у толпы нет. Поэтому массе внушают, то есть обращаются к ее чувствам. Эмоции, как известно, редко вызываются теоретическими рассуждениями. Легче всего их возбудить, если поразить воображение. Поэтому Лебон полагает, что управлять массой — значит управлять ее воображением. Речь, таким образом, идет об искусстве любым способом производить впечатление. И самые верные средства здесь — наглядность, театрализация, яркость, живость, образность, близость узнавания. С. Московичи (1996) выделяет три основные стратегии, вызывающие эмоциональный отклик и используемые для максимально эффективного воздействия:
1. театрализация;
2. ритуал;
3. пропаганда или коллективное внушение.
Процесс массового воздействия осуществляется обычно в местах, где может разместиться значительное количество людей — на площадях, стадионах, во дворцах, соборах и т. д. Места эти соответствующим образом оформляются с помощью символов, наглядных и звуковых. В ход идут знамена, портреты, аллегорические изображения, например, серпа и молота, свастики и тому подобное, песни, музыка, марши. Нередко используются лозунги, в которых толпа прославляет сама себя и своих вождей, например: "Да здравствует советский народ!", что можно прочесть и так: "Да здравствуем мы!", "Слава КПСС!", раздаются призывы.
Кроме того, применяются церемониальные, ритуальные действия: парады, демонстрации, шествия, митинги, хореография масс, когда создаются изображения, надписи, фигуры из людей. Наконец, выход вождя обставляется как апофеоз происходящего, высшая точка экстаза.

Лебон уделяет особое внимание ключевому моменту внушения — пропаганде, т. е. коллективному воздействию. При этом он подчеркивает силу слова, которое, по его мнению, губит больше людей, чем пушки. Эффективность словесного воздействия исключительна по сво-ей силе. Она слагается из трех составляющих:

1. авторитет оратора;
2. образность, которую порождают слова, иллюзии, а следовательно, и чувства;
3. искренность, повелительность, уверенность в себе, в своем праве говорить и повелевать.

(о суггестии в психоанализе, если кто решит добавить)

ВНУШЕНИЕ, суггестия (Suggestion; Suggestion) - процесс, посредством которого при неадекватных условиях эффект достигается истребованием или вызыванием у пациентов идеи, что такой эффект неизбежно будет получен (К.Г.Юнг).Юнг усиленно предостерегал психотерапевтов от использования внушения, указывая на его очевидный результат в терапевтических взаимоотношениях: пациент удерживается в положении слабого и подчиненного. В анализе важно оставаться как можно более сознательным относительно происходящего как для пациента, так и для аналитика, хотя полностью избежать бессознательного внушения невозможно.В любой форме терапии можно встретить либо бесхитростно употребляемые диагностические термины, которые в свою очередь оставляют нераскрытыми бессознательные причины, либо попытку активно вмешиваться в бессознательные процессы. Последние Юнг считал более воспитательными, нежели психологическими. Суггестивные методы идут вразрез с раскрытием индивидуальности, поскольку их использование предполагает, что окончательный продукт не спонтанен и уникален, но предсказуем и достижим.ВНУШЕНИЕ (суггестия) - целенаправленный процесс прямого или косвенного воздействия на сферу психическую человека, ориентированный на специфическое программирование человека и на осуществление им внушаемого содержания. Связано со снижением сознательности и критичности при восприятии и реализации внушаемого содержания, а также с отсутствием целенаправленного активного понимания, развернутого логического анализа и оценки в соотношении с прошлым опытом и данным состоянием субъекта. Содержанию сознания, усвоенному внушением, в дальнейшем присущ навязчивый характер; оно с трудом поддается осмыслению и коррекции, являя собой совокупность "установок внушенных". Внушение - компонента обычного человеческого общения, но может выступать и как специально организованный вид коммуникации, предполагающий некритическое восприятие сообщаемой информации и противоположный убеждению. Реализуется в форме гетеросуггестии и автосуггестии. Внушение, производимое группой, - один из факторов конформности. Достигается средствами вербальными - словами, интонацией, и невербальными мимикой, жестами, действиями (другого человека, внешней обстановки). Механизм внушения широко применяется религией для воздействия на верующих. По методам реализации внушения подразделяются на внушения прямые (императивные), внушения косвенные, а также на внушения преднамеренные и непреднамеренные. Внушение прямое преднамеренное заключается в использовании суггестором специальных "словесных формул", кои внедряются в сферу психическую суггеренда и становятся активными элементами его сознания и поведения. Содержание внушения косвенного включается в сообщаемую информацию в скрытом, замаскированном виде и характеризуется неосознанностью, незаметностью, непроизвольностью его усвоения. Внушение косвенное может быть как преднамеренным, так и непреднамеренным. По критерию состояния суггеренда различаются: 1) внушение в бодрствующем состоянии.(=> бодрствование);2) внушение в гипнозе;3) внушение в естественном сне;3) внушение постгипнотическое - реализуемое после выхода из гипноза. Эффективность внушения определяется:1) свойствами суггестора - социальный статус; обаяние; волевое, интеллектуальное, характерологическое превосходство;2) особенностями суггеренда - степень внушаемости;3) отношениями, складывающимися между ними, - доверие, авторитетность, зависимость;4) способом конструирования сообщения - уровень аргументированности, характер сочетания логических и эмоциональных компонент, подкрепление другими воздействиями. На внушении отчасти основано воздействие некоих средств массовой коммуникации, рекламы, моды, обычаев, формирование веры. Внушение широко применяется в медицине для коррекции психического и соматического состояния больного (психотерапия). В педагогике делаются попытки использовать внушение в обучении - так называемая суггестопедия. В психологии экспериментальной внушение иногда служит приемом для направленного изменения эмоционального состояния, мотивации, установок личности.ВНУШЕНИЕ ПОСТГИПНОТИЧЕСКОЕ (внушение послегипнотическое) - феномен поведения, когда заданная в гипнотическом состоянии задача затем беспрекословно исполняется в нормальном состоянии, причем сам факт наличия задачи не осознается. Травматический невроз, связанный с переживаниями во время войны. Симптоматика невротических состояний этого типа сходно с таковой при травматическом неврозе - самоотчужденность, социальное одиночество, раздражительность, повторяющиеся сновидения и внезапно возникающие образы, воспроизводящие пережитые события, выраженная тревога. Основным катализатором (или cтpeccopoм) обычно выступает смертельная опасность. Подобные переживания типичны для участника боя - индивид оказывается в ситуации, когда спасение и выживание представляются ему маловероятными. Другие оказываются свидетелями внезапной, непредвиденной смерти товарища, насильственного разрушения привычной среды обитания, но основании чего прогнозируют собственную близкую кончину. При рассмотрении посттравматических симптомов часто упускают из виду "подъем", переживаемый в пылу боя. Он аналогичен "подъему" при использовании наркотиков и даже превышает последний по интенсивности. Пациенты жаждут этого "подъема", и воспроизводящие ситуацию образы могут служить цели повторного переживания.У пациентов, переживших столь острую и сильную психическую травму, нередко наблюдаются трудности в межличностных отношениях. Они часто провоцируют драки и допускают иные нарушения, воспроизводя тем самым в миниатюре схватки, в которых участвовали. Поступая так, они часто вновь переживают "подъем", но чувствуют также неодолимое чувство вины и стыда. Подобные явления влияют на возникновение чувства измененной Самости.Основные проявления данного расстройства были отмечены Кэглем после Первой мировой войны, а в дальнейшем уточнены Гринкером, Кардинером и другими во время и после Второй мировой войны. Попытки отнести расстройство к структуре и функциям личности и объяснить симптоматику с точки зрения защит, обретений и соматизации не были вполне успешными, хотя Гринкер указывал, что "реакция индивида на стресс несет на себе колорит его предшествующей личности" (с. 729), но при этом "независимо от того, сколь силен, здоров и устойчив человек, если он был вынужден пережить стресс, превысивший его индивидуальный порог, военный невроз одержит верх" (с. 731).Психоаналитические термины и понятия: Словарь/Под ред. Борнесса Э. Мура и Бернарда Д. Фаина/Перев, с англ. А.М. Боковикова, И.Б. Гриншпуна, А. Фильца. - М.: Независимая фирма "Класс", 2000. - (Библиотека психологии и психотерапии)

Манипуля́ция массовым созна́нием (ср.> «манипуля́ция обще́ственным мне́нием») — один из способов управления людьми путем создания иллюзий или условий для контролирования поведения. Это воздействие направлено на психические структуры человека, осуществляется скрытно и ставит своей задачей изменение мнений, побуждений и целей людей в нужном некоторой группе людей направлении.

Как указано в монографии С. Г. Кара-Мурзы, симптомами и признаками скрытой манипуляции могут быть: язык, эмоции, сенсационность и срочность, повторение, дробление (парцелляция), изъятие из контекста, тоталитаризм источника сообщений, тоталитаризм решения, смешение информации и мнения, прикрытие авторитетом, активизация стереотипов, декогерентность высказываний и т. д. ^[1]. Манипуляция — это угнетение личности, при этом, поскольку человек желает верить в то, что хочет приобрести (знания, опыт, материальные блага, психологический комфорт), угнетение может достигаться через «ложь, в которую хотят верить».

Гипноз и заражение Чувство одиночества влечет индивида в массу, которая дает ему возможность забыться, действовать бездумно, бессознательно. Масса обеспечивает ему чувство слитности с другими, а значит и ощущение своей значимости и могущества, но уже не в качестве "Я", а в качестве "Мы". Избавляя человека от необходимости думать, масса тем самым избавляет его от всякого чувства ответственности.
В этом и состоит сущность деиндивидуализации человека в массе, обнаруженная Лебоном. Достигается она, по его мнению, благодаря действию гипноза. Присутствие других людей гипнотически влияет на индивида, изменяя его чувства, мысли и поведение. Следовательно, психической основой массообразования выступает именно взаимогипноз.
Фрейдом для объяснения действия гипноза в массе, то можно предположить, что две составляющие массового транса распределяются следующим образом: внушение производит вождь, заражение — сами члены массы. Таким образом, массообразование, согласно Лебону, подчиняется следующей логике:

1. Утрата сознательной личности (отсутствие рассуждения и воли).
2. Господство коллективного бессознательного (унаследованные от предков инстинкты, желания, верования), проявляющее себя в воображении, галлюцинациях и иллюзиях.
3. Внушение — влияние вождя.
4. Заражение — влияние членов массы друг на друга.
5. Вследствие этого - поляризация чувств и помыслов в едином направлении. Усиление эмоционального накала.
6. Все это приводит к превращению чувств, переживаний и идей в немедленные действия.

Следовательно, чтобы превратить людей в массу, необходимо высвободить в человеке иррациональные силы. А далее уже сама масса сделает все необходимое, чтобы выплеск иррациональной энергии происходил как можно более интенсивно и полно.

Переконання – це головний метод дії. Під ним розуміється, з одного боку, різносторонній вплив на особу з метою формування в неї одних якостей і позбавлення інших, а з іншого – спонукання до певної дії.
Отже, соціально-психологічний механізм переконування передбачає, з одного боку, цілеспрямований, усвідомлюваний характер впливу, застосування аргументів і фактів, дотримання логіки доведення і обґрунтування, апелювання до істинності і значущості, а з другого – свідоме, уважно-критичне ставлення реципієнта до змісту інформації, що йому пропонується, і до способу її подання. Основне призначення цього механізму – змінити (перетворити чи зміцнити) переконання реципієнта, викликати у нього відчуття і розуміння неможливості жити за іншими змістовими сценаріями. Механізм переконування ґрунтується, з одного боку, на доказовості (переконливості), тобто на аргументах, що підтверджують істинність і значущість для реципієнта того, що йому пропонують, а з іншого – на самостійному, свідомому, критичному ставленні того, кого переконують, до того, що йому пропонується прийняти.
Гіпотезами можуть бути теоретичні положення, правила моральної поведінки, життєві факти, явища, події, які вимагають морального оцінювання. Переконати когось — означає викликати в нього впевненість в істинності гіпотези.
Доказ (аргумент) — думка, істинність якої перевірена і доведена. Він має бути чітко сформульований, відповідати обговорюваній проблемі.
Демонстрація — логічне розміркування, під час якого із доказів (аргументів) доводять істинність чи хибність гіпотези. Аргументування може посилатися на авторитет, базуватися на взаємозалежності причин і наслідків, на аналогії. За формою обґрунтування доказ може бути прямим (ґрунтується на безсумнівному факті, який переконує в істинності гіпотези) та опосередкованим (істинність гіпотези доводять запереченням істинності суперечливого положення).
Ефективність переконуючого впливу залежить від сили впливу (визначається аргументами та авторитетом переконуючого), знання психологічних рис особи, яку переконують (потреби, інтереси, установки, смаки, особливості мислення), відповідності інтелектуально-емоційного стану переконуючого і переконуваного в момент взаємовідносин.
Вплинути на переконання особистості або групи можна тільки двома методами: навіюванням і переконанням (переконуванням).

19. Зараження як вплив на емоційну сферу особистості
Зараження належить до особливого способу психологічного впливу на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який здійснюється не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу людини. Воно є одним з найдавніших способів інтеграції групової діяльності й характеризується стихійністю, оскільки виникає передусім у ситуаціях значного скупчення людей — на стадіонах, у концертних залах, на карнавалах, мітингах тощо. Джерела зараження своїм корінням сягають у сиву давнину, а його прояви надзвичайно численні: це й заразливі ритуальні танці, посвяти, і масові психози, що охоплюють велику кількість людей, і спортивний азарт чи релігійний екстаз та ін. За умов психічного зараження процес передавання емоційного стану від однієї особи до іншої відбувається передусім на несвідомому рівні. Йдеться про те, що сфера свідомості під час емоційного зараження різко звужується, критичність до подій, до інформації, яка надходить з різних джерел, майже відсутня.

У психології зараження'характеризується як неусвідомлювана, мимовільна схильність людини до певних психічних станів. В соціальній психології зараження — це процес передавання емоційного стану від одного індивіда до іншого на рівні психічного контакту. Зараження здійснюється через передавання психічного настрою, наділеного великим емоційним зарядом. Дієвість сили психічного зараження полягає в прямій залежності від глибини і яскравості емоційних збуджень, що йдуть від комунікатора. Водночас значущою є і психологічна готовність реципієнта до емоційного реагування на відповідний вплив. Сильним каталізатором емоційного збудження є вибухові форми прояву емоцій, породжені позитивним чи негативним емоційним станом людей, зокрема заразливий сміх, плач та ін.

Дослідження природи психічного зараження вказує на факт наявності комунікативного контакту індивідів, шо взаємодіють, як основного каталізатора цього феномену. Тобто безпосередній комунікативний зв'язок є важливою особливістю зараження, а сила наростання напруження, що утворює психічне тло зараження, перебуває у прямій залежності від величини аудиторії і ступеня емоційного напруження комунікатора. Як наслідок, одні люди дуже швидко переймаються психічним станом та емоційним впливом інших. Механізм соціально-психологічного зараження зводиться до ефекту багаторазового взаємного підсилення емоційних впливів за рахунок того, що вони ніби відбиваються від багатьох інших індивідів. Наявність ланцюгової реакції зараження спостерігається у великих відкритих аудиторіях, у неорганізованій спільноті, у натовпі. Звичайно, ступінь зараження людей чи груп залежить також від загального рівня розвитку індивідів, їхнього психічного стану, віку, емоційного настрою, загалом — від рівня розвитку їхньої самосвідомості. У зв'язку з цим відоме твердження дослідників про те, що чим вищий рівень розвитку суспільства, тим критичнішим є ставлення людей до тих чи інших сил, які спонукують їх до певних дій або переживань. Отож слабкішою має ставати дія механізмів зараження. Усе ж таки проблема зараження має місце, більше того, вона є недостатньо дослідженою і, звісно, потребує детального вивчення як на теоретичному, так і на прикладному рівнях.

Конструктивна дія зараження проявляється в ше більшому зміцненні групової згуртованості, а також використовується як засіб компенсації недостатньої організаційної згуртованості групи. Так, зараження ентузіазмом можна спостерігати у професійній діяльності, тобто, якщо людей об'єднує спільна справа, то успіхи одних заражають інших, викликаючи в останніх інтерес до загальної діяльності.

20. Масова паніка: умови виникнення та механізми розповсюдження. (за Назаретяном)
Из-за чрезвычайной социальной опасности и значимости массовая паника часто выделяется «в особое производство», и ее изучению уделено наибольшее внимание.
В психологии принято различать массовую и индивидуальную панику.
Массовая паника не обязательно выливается в форму панической толпы. Она может выразиться чувством обреченности и парализацией воли, когда масса людей становится не способна к решительным действиям в критической ситуации, отказывается от поиска самостоятельных решений. Преобладающее настроение в обществе способно также, не принимая экстремальных форм, обернуться резким ухудшением психического и соматического самочувствия, экономическим спадом, резким снижением средней продолжительности жизни, рождаемости и, как следствие, – депопуляционными процессами.

1. Социальные факторы – напряженность в обществе, вызванная происшедшими или ожидаемыми природными, экономическими, политическими бедствиями. Это могут быть землетрясение, наводнение, эпидемия, реальный или мнимый недостаток продовольствия, резкое изменение валютного курса, государственный переворот, начало или неудачный ход войны и т.д. Иногда напряженность обусловлена памятью о трагедии и (или) предчувствием надвигающейся трагедии, приближение которой ощущается по предварительным признакам.
Мемуары современников переломных исторических событий полны рассказами о панике, возникающей как будто «из ничего» в периоды общей социальной напряженности. Так, французские историки О. Кабанис и Л. Насс в книге «Революционный невроз» приводят множество характерных свидетельств, относящихся к периоду «Великого страха», который объял города и деревни страны в годы Великой французской революции. «Достаточно было какой-нибудь девушке, возвращавшейся вечером с поля, встретить пару незнакомых лиц, чтобы весь приход бросался искать спасения в ближайшем лесу, покидая дома и имущество на произвол судьбы. В ином случае поводом для всеобщего бегства бывал подчас простой столб пыли, поднятый проезжим дилижансом».

2. Физиологические факторы: усталость, голод, длительная бессонница, алкогольное и наркотическое опьянение снижают уровень индивидуального самоконтроля, что при массовом скоплении людей чревато особенно опасными последствиями.
Так, типичными ошибками при организации митингов, манифестаций и массовых зрелищ становятся затягивание процесса, а также безразличное отношение организаторов к фактам продажи и употребления участниками спиртных напитков. В условиях социального напряжения, жары или холода и т.д. это повышает вероятность паники, равно как и прочих нежелательных превращений толпы.

3. Общепсихологические факторы – неожиданность, удивление, испуг, вызванные недостатком информации о возможных опасностях и способах противодействия.
В разгар партизанской войны в Никарагуа (середина 70-х годов) правительственные войска впервые начали применять трассирующие пули. Это было настолько неожиданно и необычно, что в нескольких столкновениях закаленные отряды партизан обращались в паническое бегство. Только после того, как бойцам растолковали механизм действия этого оружия, его достоинства и недостатки, первоначальный психический шок сошел на нет.

4. Социально-психологические и идеологические факторы: отсутствие ясной и высокозначимой общей цели, эффективных, пользующихся общим доверием лидеров и соответственно низкий уровень групповой сплоченности.
Исследователи массовой паники единодушно подчеркивают преимущественное значение именно этого фактора по сравнению с предыдущими. Любопытной иллюстрацией к сказанному может служить лабораторный эксперимент, в котором использован модифицированный метод гомеостата, хорошо известный социальным психологам.
Историки не раз высказывали недоумение по поводу того, что в Варфоломеевскую ночь суровые гугеноты, основа самых боеспособных частей французской армии, позволили парижским бездельникам резать себя, как баранов, не попытавшись организоваться, сопротивляться и в большинстве случаев – даже бежать. Психологическая атмосфера резни парализовала их волю, сформировала настроение обреченности и установку жертвы. Авторы книги «Революционный невроз» рассказывают о странном безволии, проявленном французскими революционерами, прежде смелыми и решительными, – жирондистами, дантонистами, Робеспьером – в ситуациях, когда они вдруг сами становились объектами революционного террора. «Когда перечитываешь страницы истории революции, то кажется, что этими людьми, созданными для борьбы, овладевал внезапно какой-то упадок сил, и как раз в те моменты, когда им нужно было бы удесятериться: с такой удивительной покорностью они бессильно давали вести себя на бойню».

МЕХАНИЗМЫ РАЗВИТИЯ ПАНИКИ
Наблюдения и описания многочисленных эпизодов коллективной паники позволили вычленить некий «усредненный» сценарий. Шокирующий стимул, очень сильный или повторяющийся, вызывает испуг сначала у одного или нескольких человек. В толпе минимальный порог возбудимости обычно имеют женщины или дети, а в боевой ситуации – молодые и неопытные, не закаленные в сражениях солдаты. Их испуг проявляется криками – односложными фразами («Пожар!» «Танки!») или междометиями – выражением лиц и суетливыми телодвижениями.
Эти люди становятся источником, от которого страх передается остальным. Происходит взаимная индукция и нагнетание эмоционального напряжения через механизм циркулярной реакции. Далее, если не приняты своевременные меры, масса окончательно деградирует, люди теряют самоконтроль и начинается паническое бегство, которое кажется спасительным, хотя в действительности только усугубляет опасность.
Присутствие в толпе женщин и детей (о приоритетном спасении которых при массовой панике уже никто не думает) плохо еще и потому, что звук высокой частоты – женские или детские крики – в стрессовой ситуации оказывает разрушительное влияние на психику. По той же причине, кстати, для противодействия панике, коллективной или индивидуальной, лучше служит низкий мужской голос, чем высокий женский. Напротив, провокации панического настроения среди неприятеля, вероятно, больше способствует визг атакующей калмыцкой конницы, чем мужественное «Ура!».
В очень редких случаях, когда шокирующий стимул необыкновенно силен, массовая паника может возникнуть сразу, без промежуточных стадий. То есть толпа как бы становится простой суммой насмерть перепуганных индивидов, но здесь уже срабатывает совсем другой механизм. В этих, повторю, редчайших случаях, вопреки определению Прангишвили, паника перестает быть «вторичным» явлением и становится непосредственной, почти механической реакцией на стимул. Судя по описаниям, именно так произошло в Хиросиме среди тех, кто находился неподалеку от места ядерного взрыва, но не были сразу накрыты его волной.
Гораздо типичнее и практически важнее обратная ситуация. Когда люди ожидают какого-то страшного события, средства избежания которого неизвестны, стимулом паники может стать словесное обозначение ожидаемого события. Или какой-либо другой знак, дорисованный воображением до ожидаемого источника страха.

25. Поняття натовпу та його види.
Нáтовп — це скупчення неорганізованих людей, стурбованих фактором зовнішньої провокації.
Натовп можна охарактеризувати, як тимчасове об´єднання великої кількості людей, що мають безпосередній контакт між собою та майже ідентично реагують на певні стимули.
Види натовпу
Випадковий натовп можна спостерігати на місці дорожньо-транспортної аварії. Він складається з зацікавлених перехожих, які затрималися на деякий час. Такий вид натовпу може зберегтися навіть після від´їзду винуватців аварії. Це пов´язано з процесом «емоційного кружляння» - натовп по колу відтворює одну й ту саму розповідь, додаючи до неї свої емоції та свій погляд на ситуацію.
Експресивний натовп - це сукупність людей, що відкрито виражають свої емоції: радість, горе, гнів, заперечення. Одним з варіантів експресивного натовпу є екстатичний натовп, він може виникати під час релігійних обрядів, шалених карнавалів чи концертів музикальних кумирів, коли індивіди молитвами, ритуалами або іншими спільними діями доводять себе до стану шаленства.
Конвенційний натовп складається з людей, що поєднані спільними інтересами та дотримуються ряду правил. Але лише до певного моменту конвенційний натовп діє відповідно правилам. Прикладом цього виду натовпу можна назвати групи вболівальників - «фанатів» футбольних команд, що підтримують своїх кумирів, вболіваючи за них на стадіонах.
Діючий натовп. У соціальній психології вивченню саме цього виду натовпу приділяється особлива увага. Він вважається найбільш значимим у соціально-політичному відношенні. У свою чергу, діючий натовп поділяють на чотири підвиди: агресивний, панічний, здирницький та бунтівний.
Агресивним натовпом рухає ненависть та гнів. Це маса людей, яким притаманна жага вбивств та руйнувань.
Панічний натовп поєднує людей, що намагаються уникнути небезпеки, реальної або вигаданої.
Люди, що входять у склад здирницького натовпу, прагнуть до надбання певних матеріальних цінностей - це можуть бути звичайні мародери або ошукані вкладники фінансових пірамід, їх головна особливість - емоційна єдність, але при цьому неминучий конфлікт цінностей, за які бореться натовп, не вистачить на всіх.

26. Основні підходи до аналізу масової поведінки у натовпі.
Основні характеристики масових форм поведінки
Б.Грушин називає такі загальні ознаки масових явищ:
• статистичний характер спільноти, який виражається в тім, що дана спільнота, збігаючись із чисельністю її дискретних «одиниць», складає самостійне, цілісне утворен­ня, яке відрізняється за своїми закономірностями і властивостями від елементів, що її складають;
• стохастична (імовірна) природа спільноти, яка знаходить вираження у тому, що «входження» індивідів у дану спільноту є «випадковим», неупорядкованим, здійснюється за формулою «може бути, а може й не бути», розмитими межами, невизначеним кількісним і якісним складом;
• ситуативний характер існування спільноти, який полягає в тім, що вона утворюється і функціонує виключно на базі і в межах тієї або іншої конкретної ситуації, в результаті чого є нестійким утворенням, що змінюється під дією випадковостей;
• виражена гетерогенність (різнорідність) складу спільноти, яка виявляється в «порушенні» меж між всіма існуючими в суспільстві соціальними, демографічними, полі­тичними, регіональними, освітянськими та іншими групами.
Говорячи про основу такої поведінки, західні соціальні психологи підкреслюють, що більшість випадків масової поведінки людей пояснюється їх загальними експектаціями і розумінням. Хоча не тільки в історії науки, а і в сучасних дослідженнях поняття «маса» визначається як конкретно існуюча форма виявлення масової поведінки людей, проте реально не існує маси взагалі, а є конкретні форми мас.
Наприклад, такі існуючі в будь-якому сучасному суспільстві чисельності індивідів, як натовп, аудиторія певної телепередачі, громадськість, що висловлює певну думку, прихильники якого-небудь естрадного кумира. Без спеціального аналізу можна стверджувати, що всі вони не збігаються один з одним за своїми характеристиками. Однак, з іншого боку, всі вони є різними виявленнями саме маси як деякого особливого типу «некласич- них» спільнот, які відрізняються від груп у звичному вживанні цього слова. Всі вони мають дещо спільне, що робить їх різними видами спільного роду - маси.
У соціальній психології ХХ ст.. психологічні характеристики різних форм масової поведінки досліджуються як «колективна поведінка».
Зокрема, американський соціолог Г.Блумер у роботі «Колективна поведінка» (1951), визначаючи термін «колективна поведінка», пише, що природа колективної поведінки передбачає розглядання таких явищ, як натовп, зборисько, панічні настрої, манії, танцювальні божевілля, стихійні масові рухи, масова поведінка, громадська думка, пропаганда, мода, захоплення, соціальні рухи, революції і реформи.
Психологія мас (натовпу) базується, перш за все, на різкому протиставленні індивіда, коли він знаходиться поза натовпом, тому індивідові в ситуації, коли він у складі натовпу.
Недивно, що одна із значних робіт у світі з соціальної психології, яка вийшла в останні десятиріччя, називається «Вік натовпу». Автор цієї роботи, видатний французький соціальний психолог С.Московічі визначив її тему як перехід від індивідуальної психології до психології мас. Не можна не погодитися з ним у тому, що хоча постулатом психології все ще залишається розглядання психічних явищ тільки як індивідуальних, однак на практиці відбувається і використовується психологія мас. Отже, у вік мас найважливішим об'єктом наукового аналізу в психології стають маси.

Дата добавления: 2015-08-09