Серапіс так і не порятував Сіноп

З усіх морських походів на анатолійське узбережжя Туреччини, здійснених запорожцями під орудою Петра Сагайдачного – а вони всі і славні, і вражаючі, – найзнаменитіший це безперечно похід на Сіноп року 1616‑го.

Тактика походів і потім бою, розроблена Сагайдачним, була такою: козаки випливали в похід опівночі, перед настанням нового місяця, проминувши турецькі фортеці Кизикермен, Тавань чи Асламкермен, які чатували вихід у море, за 36–40 годин досягали турецьких берегів. Під час плавання безкраїми морськими просторами користувалися як своїми особливими компасами, так і орієнтувалися по зорях – навігація була їм добре знайомою.

У часи Сагайдачного запорозький флот панував на Чорному морі – між Чорноморським лиманом та Босфором. Його ескадра часом налічувала і до 300 чайок – легких, швидких і маневрених. Піднявшись морем до тієї чи тієї фортеці неодмінно вночі, штурм проводили раптово, блискавично й навально. І так же блискавично – зробивши своє – зникали – перш, ніж турки встигали отямитись.

Таким же відбувся і напад на Сіноп.

Готувався він довго, ретельно, з урахуванням кожної дрібниці (хоча дрібниць у такій справі взагалі не повинно бути). Сагайдачний особисто відібрав 2000 козаків – кращих з кращих, які вже не раз долали морські простори Кара‑Деніза, були добрими вошами і такими ж навігаторами. Аби пливти прямцем до Сінопа, а не блукати морем, Сагайдачний зібрав так званих потурнаків, українських бранців, які опинившись в неволі, змушені були прийняти мусульманську віру, але яким вдалося потім вирватися з полону і повернутися додому. Вони знали чи не всі прибережні турецькі міста і найкоротші шляхи до них, вони й погодилися бути лоцманами при поході на Сіноп.

Навіть у ті часи – триста дев'яносто чотири роки тому, Сіноп на чорноморському узбережжі Туреччини вже був стародавнім містом. Заснований як колонія Мілета і прославлений відомим кініком Діогеном Сінопським.

Довгий час Сіноп був головнім містом на чорноморському узбережжі, у якому правили і римляни, і візантійці. У 1214 році його захопили сельджуки (згодом Сіноп поступився пальмою першості перед портом Самсун, що розташований трохи на схід), в честь чого збудована мечеть і медресе Алаеддіна. У музеї Сінопа зберігається багато археологічних знахідок – у тім числі й залишки прадавнього храму єгипетського бога Серапіса, виявлені у 1957 році (бог родючості, а заодно пов'язаний з потойбічним культом мертвих. У пізніші часи – водне божество, владика повеней – ось чому його зображення було на носах кораблів і єгиптян, і греків, і римлян, які мешкали в Єгипті).

Бог Сонця, Серапіс вважався рятівником від усіх нещасть: віщуном майбутнього, зцілювачем хворих. Його зображали людиною середніх років в грецькому брилі, з пишною зачіскою і бородою, на голові – корзина, наповнена плодами.

Будучи рятівником від нещасть, Серапіс так і не порятував Сіноп, коли в його гавань увірвалися козацькі чайки українського адмірала.

Варто згадати, що саме в сінопській бухті у 1853 році відбулася знаменита битва російської ескадри під командуванням Нахімова і турецького флоту, який був повністю розгромлений, а його командуючий Осман‑паша опинився в полоні.

Але першим Сінопу завдав удару український адмірал Петро Сагайдачний у 1614 році.

Ах Сіноп, Сіноп – північне узбережжя Туреччини, що так вишукано‑красиво називається: Місто коханців.

Уявляєте?

По‑турецьки Медінет аль ушшак. Що й перекладається, як Місто коханців. Тільки барвиста східна мова, щедра на романтичний пафос, афектації, метафори та вишукані епітети, могла таке придумати.

Туреччина розташована на півострові Мала Азія, на стику двох частин світу. Територія її складає 779 тисяч квадратних кілометрів – в Європі. Азіатську частину (Анатолія) від європейської (Східна Фракія) розділяють протоки Босфор (35 км) і Дарданелли (78 км). Країну омивають Чорне, Егейське і Середземне моря, внутрішнє Мармурове море. Довжина морської берегової лінії разом з островами – 8333 км.

Сьогодні Туреччина – світська держава. Глава країни – президент, який обирається парламентом строком на 7 років. Парламент переобирається кожні 4 роки. Чисельність населення – 70 млн чоловік.

Для в'їзду в Туреччину громадянам Росії, України, Білорусії, Естонії, Латвії і Литви не потрібне попереднє оформлення візи. В аеропорту прибуття у вікні прикордонного контролю «Vizas» необхідно придбати спеціальну візову марку вартістю в 20 доларів США, яка дає право на в'їзд і перебування в країні протягом двох місяців.

Тамтешні пляжні курорти є ідеальним місцем для «отримання повної насолоди від відпочинку» – це ви прочитаєте в будь‑якому туристичному довіднику.

Соснові ліси, свіже повітря, чисте й блакитне небо, кілометри широких піщаних пляжів, поля для гольфа і футболу, мальовничі маршрути для верхової їзди…

Розташовані вздовж набережних незліченні колоритні ресторани, кафе не залишать байдужими гурманів, а поціновувачів вишуканого чекає безконечна вервечка магазинів – це ви теж вичитаєте з будь‑якого туристичного довідника.

Тож і не дивно, що життя тут починається після півночі і закінчується о шостій ранку – щоб знову розпочатися. Із шостої ранку до півночі. Морська вода там незвичайно синього кольору, прекрасні екологічно чисті пляжі, ефектні ландшафти, скелясті бухточки і затоки, що схожі на крихітні фіорди, і м'який клімат створили всі умови для справжнього відпочинку. Більшість балконів на курортах влаштовано так, що з кожного відкривається така панорама на мальовничі затоки і гавані, на далекі простори Чорного моря, колись званого Кара‑Денізом (нині воно зовсім‑зовсім не зле, хоч і зветься Чорним), що її й словами не описати.

Дата добавления: 2015-08-18