Функції й структурні елементи основних інститутів суспільства

Функції	Інститути	Основні ролі	Фізичні риси	Символічні риси
Турбота, виходжування й виховання дітей	Сімейно- шлюбні	Батько мати дитина	Будинок обстановка	Кільце Заручення Контракт
Добування пиши, одягу, житла	Економічні	Роботодавець працівник покупець продавець	Підприємство офіс магазин	Гроші торгівля реклама
Підтримка законів, правил і стандартів	Політичні	Законодавець, суб'єкт права	Суспільні будинки й місця	Прапор кодекс
Сприяння соборним відносинам і установкам, поглиблення вір	Релігійні	Пастор парафіянин	Собор церква	Хрест вівтар біблія
Соціалізація людей, прилучення до базисних цінностей і практиків	Утворення		Школа університет підручник	Диплом ступінь

Усередині головних інститутів ховаються неголовні, або неосновні, інститути - це приватні соціальні практики або звичаї. Наприклад, в інституті родини втримується інститут батьківства й материнства, побратимства, спадкування соціального статусу батьків, имянаречення й т.п.

Функцією соціального інституту називається, сукупність розв'язуваних їхніх завдань, що досягають цілей, надаваних послуг, інакше кажучи, та користь, що він приносить суспільству. Але у соціальних інститутів (основних н неосновних) є не тільки функції (принесена ними користь), але й дисфункції (наносима суспільству шкода).

Функції й дисфункції бувають явні, якщо вони офіційно заявлені, всіма усвідомлюються й очевидні, і латентні, якщо вони сховані від очей, не заявляються. Латентні функції, тим відрізняються від дисфункцій, що вони не наносять шкоди. Вони показують, що користь від любого інституту можна витягти набагато більшу (і насамперед для себе особисто), ніж про це офіційно заявляється.

Варто розрізняти поняття «суспільство», «держава» і «країна». Суспільство варто розуміти як історичний результат природно складних взаємин людей, а держава - як штучний політичний конструкт - установа або інститут, покликана управляти цими взаєминами. Третє поняття «країна» описує одночасно природно сформовану спільність людей (суспільство) і штучне територіально-політичне утворення, що має державні кордони.

Отже, країна - частина світа або територія, що володіє границями й користується державним суверенітетом. Держава - політична організація країни, що припускає певний тип влади й наявність апарата управління. Суспільство - соціальна організація не тільки країни, але також нації, народності, племена.

Суспільство існувало й тоді, коли ще не було країн і держав, отже, поняття «суспільство» застосовно до будь-якої історичної епохи, до кожної по чисельності групі або об'єднанню людей. Суспільство - сама більша, із проживаючих на даній території, група. До нього застосовні ознаки, які в концентрованому виді виразив Э. Шилз. Суспільством називається об'єднання, що відповідає наступним критеріям:

1. Воно не є частиною якої небудь більшої системи.

2. Шлюби укладаються між представниками даного об'єднання.

3. Воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які вже є визнаними представниками.

4. Об'єднання має територію, що вважає своєю власністю.

5. У нього власна назва й власна історія.

6. Воно має власну систему управління. Об'єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда.

7. Його спаює загальна система цінностей (звичаїв, традицій, норм, законів, правил, нравів), що називають культурою.

Ознаки суспільства Э. Шилза досить повно характеризують суспільство із соціологічної точки зору, тому що вказують на сімейно шлюбні й кровнорідственні відносини, описують спосіб соціального відтворення, систему управління (держава) і культуру, які зв'язані соціальною структурою, соціальними інститутами й соціальною стратифікацією.

Держава - лише один з ознак суспільства, а саме система управління. Відносини між державою й суспільством будуються по двох лініях - в одному випадку перше придушує друге, тоді ми говоримо про тоталітарну державу, в іншому - ніхто нікого не придушує, тоді ми говоримо про правову державу й цивільне суспільство.

Література до лекції:

1. Кравченко А. И. Социология. - М.. 1999.

2. Лебон Т. Психология народов и масс. — СПб., 1995.

3. Луман Н. Почему необходима системная теория. Понятие общества. В кн.: Проблемы теоретической социологии. — СПб., 1994.

4. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. - М.. 1997.

5. Резник Ю.М. Гражданское общество как феномен цивилизации. - М. 1993.

6. Смелзер П. Социология. - М.. 1994.

МОДУЛЬ 2. ДИНАМІЧНІ АСПЕКТИ СТРАТИФІКАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

ТЕМА 7. ІСХОДНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ

План

1. Сутність поняття “соціальна стратифікація”.

2. Вимірювання стратифікації.

3. Належність до страти.

4. Історичні типи стратифікації.

1. Сутність поняття “соціальна стратифікація”

Як би багато не було статусів, у соціальній структурі вони рівні й зв'язані один з одним функціонально. Коли заповнити порожні осередки людьми, кожний статус перетвориться в більшу соціальну групу. Сукупність статусів дає нове поняття — соціальний склад населення. І тут групи рівні один одному, вони також розташовані горизонтально. З погляду соціального складу всі жінки, інженери, безпартійні й домогосподарки рівні.

Однак, у реальному житті нерівність людей відіграє величезну роль. Нерівність — це критерій, за допомогою якого можна розмістити одні групи вище або нижче інших. Соціальний склад перетворюється в соціальну стратифікацію — сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних верств, зокрема бідних, заможних, богатих.

Стратифікація - це певним чином «орієнтований» склад населення.

Що ж «орієнтує» більші соціальні групи? Виявляється - неоднакова оцінка суспільством значення й ролі кожного статусу або групи. Сантехник або дворник цінуються нижче адвоката й міністра. Отже, високі статуси і їхні люди, що займають, краще винагороджуються, мають більший обсяг влади, престиж їхнього заняття вище, більше високим повинен бути й рівень утворення.

Чотири головних виміри стратифікації— дохід, влада, освіта, престиж. Вони вичерпують коло соціальних благ, до яких прагнуть люди. Точніше, не самих благ (їх саме може бути багато), а каналів доступу до них. Будинок за кордоном, розкішний автомобіль, яхта, відпочинок на Канарських островах і т.п. - соціальні блага, які завжди в дефіциті (тобто высокочтимі й недоступні більшості) і здобуваються завдяки доступу до грошей і влади, які у свою чергу досягаються завдяки високому утворенню й особистим якостям.

Тяким чином, соціальна структура виникає із приводу суспільного поділу праці, а соціальна стратифікація - із приводу суспільного розподілу результатів праці, тобто соціальних благ. А воно завжди нерівне. Так виникає розташування соціальних верств за критерієм нерівного доступу до влади, багатству, остіти й престижу.

2. Вимірювання стратифікації

Уявимо собі соціальний простір, у якому відстані по вертикалі й горизонталі нерівні.

Крапками в просторі є соціальні статуси. Відстань між токарем і фрезерувальником одна, вона горизонтальна, а відстань між робітником і майстром інше, вона вертикальна. Майстер - начальник, робітник - підлеглий. У них різні соціальні ранги. Хоча можна представити й так, що майстер і робітник розташуються на рівній відстані друг від друга.

Так відбудеться, якщо ми будемо розглядати того й іншого не як начальника й підлеглого, а як лише працівників, що виконують різні трудові функції. Але тоді відбудеться перехід з вертикальної в горизонтальну площину.

Нерівність відстаней між статусами — основна властивість стратифікації. У неї чотири вимірювальних лінійки, або осі координат. Всі вони розташовані вертикально й поруч один з одним:

Ø дохід;

Ø влада;

Ø освіта;

Ø престиж.

Дохід виміряється в грошовому еквіваленті, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або родина (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, приміром, одного місяця або року.

Освіта вимірюється числом років навчання в державній або приватній школі або вузі. Початкова школа означає 4 роки, неповна середня - 9 років, повна середня - 11, коледж - 4 роки, університет - 5 років, аспірантура - 3 роки, докторантура - 3 роки. Таким чином, професор має за спиною більше 20 років формального утворення, а сантехник може не мати й восьми.

Влада виміряється кількістю людей, на яких поширюється прийняте вами рішення (влада — можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їхнього бажання).

Три шкали стратифікації — дохід, освіта й влада — мають цілком об'єктивні одиниці виміру: долари, роки, люди. Престиж знаходиться поза цим рядом, -тому що він - суб'єктивний показник.

Престиж — повага статусу, що зложилося в суспільній думці. З 1947 р. Національний центр вивчення суспільної думки США періодично проводить опитування рядових американців, відібраних у загальнонаціональну вибірку, з метою визначити суспільний престиж різних професій. Респондентів просять оцінити кожну з 90 професій (видів занять) по 5-пунктовій шкалі: чудове (краще всіх), гарне, середнє, ледве гірше середнього, найгірше заняття. У список потрапили практично всі заняття від верховного судді, міністра й лікаря до сантехника й двірника.

Люди, що займають однакові позиції по чотирьох вимірах стратифікації, становлять одну страту.

Для кожного статусу або індивіда можна знайти місце на будь-якій шкалі. Класичний приклад — порівняння офіцера поліції й професори коледжу. На шкалах освіти й престижу професор стоїть вище поліцейського, а на шкалах доходу й влади поліцейський стоїть вище професора. Дійсно, влади в професора менше, дохід трохи нижче, ніж у поліцейського, але престиж і кількість років навчання в професора більше.

У соціології виділяють три базисних види стратифікації:

Ø економічну (дохід);

Ø політичну (влада);

Ø професійну (престиж);

Ø безліч небазисних, наприклад культурно-мовну й вікову.

3. Належність до страти

Приналежність виміряється суб'єктивними й об'єктивними показниками:

суб'єктивний показник — відчуття причетності до даної групи, ідентифікації з нею;

об'єктивні показники — дохід, влада, освіта, престиж.

Так, велике состояння, висока освіта, більша влада й високий професійний престиж - необхідні умови для того, щоб вас могли віднести до вищої страти суспільства.

Страта — соціальна верства людей, що мають подібні об'єктивні показники по чотирьох шкалах стратифікації.

Поняття стратифікації (stratum — верства, facio — роблю) прийшло в соціологію з геології, де воно позначає розташування шарів різних порід по вертикалі. Якщо зробити зріз земної кори на відому відстань, то виявиться, що під верствою чорнозему розташовується верства глини, потім піску й т.д. Кожний шар складається з однорідних елементів. Також і страта - вона включає людей, що мають однакові доходи, освіту, владу й престиж. Не існує страти, що включає високоосвічених людей, наділених владою, і безвладних бідняків, зайнятих непрестижною роботою.

У цивілізованій країні великий мафіозі не може належати до вищої страти. Хоча в нього дуже високі доходи, можливо, висока освіта й сильна влада, але його заняття не користується високим престижем у громадян. Воно засуджується. Суб'єктивно він може вважати себе членом вищого класу й навіть підходити по об'єктивним показникам. Однак йому не вистачає головного - визнання «значимих інших».

Під «значимими іншими» виступають дві більші соціальні групи: члени вищого класу й все населення. Вища страта ніколи не визнає його «своїм», тому що він компрометує всю групу в цілому. Населення ніколи не визнає мафіозну діяльність соціально схвалюваним заняттям, тому що вона суперечить нравам, традиціям і ідеалам даного суспільства.

Отже, приналежність до страти має дві складові - суб'єктивну (психологічна ідентифікація з певною верствою) і об'єктивну (соціальне входження в певну верству).

Соціальне входження перетерпіло відому історичну еволюцію. У первісному суспільстві нерівність була незначним, тому стратифікація там майже була відсутня. Із зародженням рабовласництва воно несподівано підсилилося.

Рабство — форма максимально твердого закріплення людей у непривілейованих стратах. Касти — довічне закріплення індивіда за своєю (але необов'язково непривілейованою) стратою. У середньовічній Європі довічна приналежність послабляється. Сословія мають на увазі юридичне прикріплення до страти. Розбагатілі торговці купували дворянські звання й тим самим переходили в більше високий стан. На зміну сословіям прийшли класи — відкриті для всіх страти, що не припускають якого-небудь легітимного (законного) способу закріплення за однією стратою.

4. Історичні типи стратифікації

У соціології відомі чотири головних типи стратифікації — рабство, касти, стани й класи. Перші три характеризують закриті суспільства, і останній тип - відкриті.

Закритим є таке суспільство, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі або повністю заборонені, або істотно обмежені. Відкритим називається суспільство, де переміщення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежені.

Рабство - економічна, соціальна і юридична форма покріпачення людей, що граничить із повним безправ'ям і крайнім ступенем нерівності.

Рабство історично еволюціонувало. Розрізняють дві його форми.

Ø При патріархальному рабстві (примітивна форма) раб мав всі права молодшого члена родини: жив в одному будинку з хазяївами, брав участь у суспільному житті, одружувався з вільними, успадковував майно хазяїна. Його заборонялося вбивати.

Ø При класичному рабстві (зріла форма) раба остаточно закабалили: він жив в окремому приміщенні, ні в чому не брав участь, нічого не успадковував, у шлюб не вступав і родини не мав. Його дозволялося вбивати. Він не володів власністю, але сам вважався власністю хазяїна («говорящим знаряддям»).

Рабовласництво — єдина в історії форма соціальних відносин, коли одна людина виступає власністю іншого й коли нижча верства позбавлена всяких прав і воль. Такого немає в кастах і станах, не говорячи вже про класи.

Кастовий лад не такий древній, як рабовласницький, і менш розповсюджений. Якщо через рабство пройшли практично всі країни, зрозуміло, у різному ступені, то касти виявлені тільки в Індії й почасті в Африці. Індія - класичний приклад кастового суспільства. Воно виникло на руїнах рабовласницького в перші століття нової ери.

Кастою називають соціальну групу (страту), членством у якій людина зобов'язана винятково своїм народженням. Людина при житті не може перейти зі своєї касти в іншу. Для цього їй треба народитися ще раз. Кастове положення закріплене індуською релігією. Відповідно до її канонів, люди проживають більше, ніж одне життя. Кожна людина попадає у відповідну касту в залежності тому, яким було його поводження в попередньому житті. Якщо поганим, то після чергового народження він повинен потрапити в нижчу касту, і навпаки.

В Індії 4 основні касти: брахмани (священики), кшатрії (воїни), вайшиї (купці), шудри (робітники й селяни), — і близько 5 тисяч неосновних каст і напівкаст. Особливо стоять неприкасаєми — вони не входять ні в яку касту й займають саму нижчу позицію. У ході індустріалізації касти заміняються класами. Індійське місто усе більше стає класовим, а село, у якому проживає 7/10 населення, залишається кастовим.

Сословія передують класам і характеризують феодальні суспільства, які існували в Європі з IV по XIV вв.

Сословія- соціальна група, що володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом і переданими в спадщину правами й обов'язками.

Для сословної системи, що включає кілька страт, характерна ієрархія, виражена в нерівності положення й привілеїв. Класичним зразком сословної організації була Європа, де на рубежі XIV —XV вв. суспільство ділилося на вищі сословія (дворянство й духовництво) і непривілейованих третіх сословій (ремісники, купці, селяни). В X - XIII вв. головних сословій було три: духівництво, дворянство й селянство. У Росії із другої половини XVIII в. затвердився становий розподіл на дворянство, духівництво, купецтво, селянство й міщанство (середні міські верстви). Сословія ґрунтувалися на земельній власності.

Клас розуміють у двох змістах - широкому й вузькому.

У широкому значенні, під класом розуміють більшу соціальну групу людей, що володіють або не володіють засобами виробництва, що займає певне місце в системі суспільного поділу праці й характеризующихся специфічним способом одержання доходу.

У вузькому значенні, клас - будь-яка соціальна страта в сучасному суспільстві, що відрізняється від інших доходом, освітою, владою й престижем. Друга точка зору переважає в закордонній соціології, а нині - набуває прав громадянства й у вітчизняній.

У сучасному суспільстві виділяють не дві протилежні, а декілька перехідних друг в друга страт, названих класами. Одні соціологи знаходять шість класів, інші нараховують п'ять і т.д. Відповідно до вузького трактування, класів не було ні при рабовласництві, ні при феодалізмі. Вони з'явилися тільки при капіталізмі й знаменують собою перехід від закритого до відкритого суспільства.

Хоча власність на засоби виробництва грає в сучасному суспільстві важливу роль, її значення поступово знижується. Ера індивідуального й сімейного капіталізму йде в минуле. В XX в. домінує колективний капітал. Акціями одного підприємства можуть володіти сотні й тисячі людей.

І хоча власність розпилена між величезним числом власників, тільки ті, хто тримає контрольний пакет акцій, здатні приймати ключові рішення. Часто ними виявляються вищі менеджери - президенти й директора компанії, голови рад правління.

Страта менеджерів поступово виходить на перший план, витисняючи традиційний клас власників. Поняття «менеджерська революція», що з'явилася завдяки Дж.Бернхайму в середині XX в., відображає нову реальність - «розщеплення атома» власності, зникнення класів у старому розумінні, вихід на історичну арену не власників (адже менеджери - особи найманої праці) як провідний клас або страти сучасного суспільства.

Між двома полюсами класової стратифікації американського суспільства — дуже багатими (стан — 200 млн дол. і більше) і дуже бідними (дохід менш 6,5 тис. дол. у рік), складовими від загальної чисельності населення приблизно однакову частку, а саме 5%, розташована та частина населення, що прийнято називати середнім класом. В індустріально розвинених країнах він становить більшість населень - від 60 до 80%.

Середній клас — унікальне явище у світовій історії. Його не було протягом всієї історії людства. Він з'явився лише в XX в. У суспільстві він виконує специфічну функцію. Середній клас - стабілізатор суспільства. Чим він більше, тим менше ймовірність того, що суспільство будуть трясти революції, міжнаціональні конфлікти, соціальні катаклізми.

Він складається з тих, хто зробив долю власними руками й, отже, зацікавлений у збереженні того ладу, що надав подібні можливості. Середній клас розводить два протилежні полюси - бідних і багатих і не дає їм зштовхнутися. Ніж тонше середній клас, тим ближче друг до друга полярні крапки стратифікації, тим імовірніше їхнє зіткнення. І навпаки.

Середній клас - самий широкий споживчий ринок для дрібного й середнього бізнесу. Чим багаточисленніший цей клас, тим впевненіше стоїть на ногах малий бізнес. Як правило, у середній клас входять ті, хто має економічну незалежність, тобто володіє підприємством, фірмою, офісом, приватною практикою, своєю справою, а також учені, священики, лікарі, адвокати, середні менеджери, - соціальний хребет суспільства.

Нинішній середній клас є історичним спадкоємцем «четвертого стану», що на зорі промислової революції підірвало станову систему. Само поняття «середній клас» виникло в XVII в. в Англії. Воно позначало особливу групу підприємців, що протистояли, з одного боку, верхівці великих землевласників, з іншого боку - «пролетарській голоті». Поступово до нього стали зараховувати дрібних і середніх буржуа, менеджерів, осіб вільних професій.

Література до лекції:

1. Американская социология. Перспективы, проблемы, методы. Под ред. Толкотта Парсонса. М., 1992.

2. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация. М., 1996.

3. Современная западная социология. Словарь, М., 1990.

4. Социальная стратификация современного российского общества. Аналит. обозрение / Отв. ред. Л.А. Беляева М., 1995.

5. Харьковские социологические чтения: доклады и сообщения (В.С.Бакиров, В.Л. Арбенина и др.), Харьков, 1994.

ТЕМА 8. ОСОБИСТІСТЬ В СОЦІОЛОГІЇ ТА ЇЇ РОЛІ У СУСПІЛЬСТВІ

План

Дата добавления: 2015-08-03