Антропосоціогенез. Єдність походження людини та виникнення суспільства.

Одним з аспектів взаємодії суспільства і природи є антропосоціогенезу - походження людини і суспільства. У XIX столітті вчення про антропогенезу міцно пов'язане з ім'ям Ч. Дарвіна.

Головний висновок Ч. Дарвіна - генетична спорідненість людини з твариною, отже, природне, природне походження людини в процесі еволюції, основними механізмами якої є спадковість і природний добір, здійснюваний у процесі боротьби за існування. Власне виникнення людини з мисленням і мовою, здатного до трудової діяльності спільно із собі подібними, було розглянуто Ф. Енгельсом, прихильником трудової гіпотези походження людини і суспільства.

У роботах "Діалектика природи", "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" Енгельс припустив існування складної маятнікообразного руху від біологічних до якісно новим, соціальним закономірностям і назад у процесі антропогенезу. У силу зміни природних умов життя майбутній чоловік став частіше використовувати продукти природи у своїй діяльності - каміння, палиці, він змушений був розпрямитися для кращої орієнтації в умовах зміненого рельєфу; змушений шукати захисту від холоду при зміні клімату.

Ці передумови стимулюють розвиток найпростіших трудових навичок, які, у свою чергу, ведуть до зміни будови руки. Звільнена від участі в пересуванні, рука стала органом і одночасно продуктом праці. За допомогою вдосконалення руки стало можливим небачено розширити коло предметів, за допомогою яких можна впливати на природу. Виробництво цих предметів - знарядь - процес колективний. У процесі колективної діяльності у людей виникає "потреба щось сказати одне одному".

Потреба створила свій орган. Гортань мавпи змінила свою структуру, що стало біологічної передумовою виникнення мови. Маятнікообразное рух від біологічного до соціального, від соціального до біологічного прискорюється. Причини практично неможливо відокремити від наслідків, все сплелося в тугий клубок. І раптом відбувається майже диво: Природно-біологічні закономірності відходять на другий план, людина здобуває закінчену соціальну форму, природа в ньому самому приборкано навіки: він закінчив свою біологічну еволюцію і відтепер живе за новими, громадським законами, він навіть їсть і п'є "по-людськи".

"Начала" і "кінці" представленої версії антропогенезу щодо ясні. На початку еволюції стоїть тварина, чиї біологічні механізми адаптації вже не справляються зі зміненими умовами навколишнього середовища. В кінці - людина, що володіє свідомістю і мовою, що зазнає нездоланну потребу жити в колективі, що виготовляє знаряддя праці. Тварина лише користується природою і виробляє в ній зміни тільки в силу своєї в ній присутності. Людина змушує її служити своїм цілям, панує над нею. У середині ж - майже невловимі нюанси переходів від гарматної діяльності тварин до людської праці. "Трудова" гіпотеза нині багатьма, в тому числі і вітчизняними дослідниками, визнається недостатньою. Аналіз трудової гіпотези, а також інший варіант теорії антропогенезу представлений у дослідженні В. М. Вільчек. У трудову гіпотезу непомітно вплітається Ламаркізм, пише В. Вільчек. Ф. Енгельс говорить про поступову тренуванні кінцівок, привчання до прямоходіння. Досягнута в процесі життя "просунутих" мавп передається нащадкам. Генетика заперечує спадкування придбаних ознак. Сам природний відбір, вважає В. Вільчек, "дуже вже підозрілий" по відношенню до людини. Чомусь відбраковувати корисні ознаки, а закріплювалися шкідливі - безволосими, відсутність кігтів і іклів, прямоходіння, довгий період дитинства. Крім того, прихильники трудової теорії антропогенезу грішать схильністю до модернізації. Вони кажуть: Прачеловек здогадався, зрозумів, винайшов. Але він просто ще не вмів здогадуватися і винаходити.

Головна слабкість трудової гіпотези полягає в неможливості пов'язати причинним зв'язком поява людини і виникнення трудової діяльності. Щоб "праця створила людину", як вважав Енгельс, він (праця) повинен був існувати до людини, тобто працювати повинні були мавпи. Але праця, з точки зору марксизму, це специфічно людська діяльність, що виключає умовно і безумовно-рефлекторну активність.

Головна причина виникнення людини, вважає В. Вільчек, початкове відчуження, розрив комунікації з природою, ослаблення або втрата інстинктів, появу безлічі "хворих тварин". Подібні ущербні істоти або гинуть, або починають наслідувати, копіювати поведінку "нормальних" тварин. Тварини для людини стають комунікаторами, посередниками, вчителями. Людина починає наслідувати або повноцінним мавпам, або копитним, або хижакам, з якими він вступає в своєрідну угоду. Людина починає жити за планом свого Тотема - тварини-покровителя. У цьому причина, наприклад, появи в архаїчних суспільствах безлічі заборон. Так, наприклад, статеві табу - результат синхронізації шлюбних відносин у первісній общині з шлюбними іграми тварин, що підкоряються біологічним ритмам. Люди, які живуть за чужим планом, перебувають у стані постійного стресу, що оголює все пласти індивідуальної мінливості - основу для природного відбору. Але природний відбір в умовах становлення людини "протівоестествен", він веде до збереження слабких особин, із зруйнованою здатністю комунікації з природою. Саме таким особинам нічого не залишається, як наслідувати природи по не інстинктивною, чужий програмі - тобто працювати.

Спроба реалізувати травмовану здатність єдності з природою, знайти оманливий образ цього втраченої єдності породжує іншу людську здатність - творчість. Праця і творчість, таким чином, різні за походженням, лише багато пізніше то творчість починають вважати особливим видом праці, то праця починають пов'язувати з творчістю як його атрибутом. Творчість за своєю природою - це культурно-творча діяльність, це створення цінностей-символів, з допомогою яких людина здійснює "догляд-повернення": реально йде від природи, а повертається до неї у формі ідеального плану дії.

Таким чином, з точки зору У. Вільчек, основною передумовою виникнення людини є її відчуження від природи. Відновлення цьому зв'язку вже внебіологіческімі засобами і веде до формування людини. Причому, якщо праця становить субстрат, "речовина" народження соціальності, то власне людський характер він набуває тільки в процесі виникнення символів, що заміщають втрачене єднання природою, тобто тільки в процесі культуросозіданія.

Для самого З. Фрейда загадка виникнення соціальності лежить в заміщенні реального батька-ватажка первісного стада міфічним звіром-прародителем - тотем. У прабатьків людини протягом багатьох поколінь відбувалася боротьба за володіння самками. Внутрістадние обмеження грунтувалися на примусі, силі ватажка-самця. Народження людини для Фрейда - це поява внутрішнього заборони - совісті. Настав той день, пише Фрейд, коли молоді самці об'єдналися, вбили і з'їли старого ватажка, реалізувавши свої суперечливі бажання: Бажання ототожнення з ватажком, прагнення стати такими ж сильними, як він, і - знищити його як перешкоду на шляху задоволення своїх бажань. Завершивши це діяння, вбивці опинилися у владі болісного двоїстого почуття торжества і горя. Не впоравшись з цим почуттям, вони впали в стан "пізнього послуху": Почали випробовувати почуття каяття і провини, оголосили неприпустимість скоєння ними вчинок і відмовилися від своїх жадань, закріпивши свою відмову в образі священної тварини-прабатька. Суспільство, на думку Фрейда, покоїться на створенні співучасті у спільно вчинений злочин, на почуттях провини і каяття.

Однак предгомініди (пралюді) були здатні до прямоходіння (що веде до підвищення смертності самок) і були хижаками. У силу цих обставин внутрістадние конфлікти стали більш частими і жорстокими, вони погрожували загибеллю виду в результаті взаємного винищування. Єдиний засіб вижити - сублімація, здатність обмежити себе в своїх бажаннях, видозмінити їх. Еротика і смерть злилися в поданні предка, тому знаряддя смерті часто стає предметом шанування (видозміненого жадання). Перших архаїчних божеств шанували в вигляді Дубін, сокир, ножів. Поява нового, "людського" якості в поведінці членів первісного стада зв'язується з наявністю двоїстої, вкрай напруженої ситуації в стаді і неможливістю її фізичного дозволу. Бажання вбити і неможливість це зробити стали багаторазово програватися в уяві всіх членів стада, породжуючи заборона (табу). Це вже внутрішню заборону, заснований на власній волі, це народження совісті. У поданні пралюдей еротика нерозривно зв'язалася зі смертю, тому заборона (табу) завершує цей взаємозв'язок. Свої еротичні спонукання відтепер можна зжити тільки у формі перевтілення, тобто представлення своїх пристрастей у вигляді чужих бажань. Міф і ритуал закріплюють цей перенос. Зв'язок між чужим і своїм поступово забувалася, і "безкорисливий" інтерес до "чужих" пристрастям, зображуваних на сцені, став синонімом естетичного ставлення до світу.

Таким чином, сутність соціальності гранично ясно виражена в моральних відносинах. В основі моральності лежить процес сублімації тієї суперечливо-безвихідною ситуації, в якій опинилися предгомініди. У свою чергу, перші форми моральності (почуття провини, муки совісті, виникнення свободи волі) стали тим фундаментом, на якому стоїть вся людська культура, з її здатністю до символізації, перевтілення, ототожнення себе з іншим. Втрата вихідної морально-родовий основи людської культури пов'язана з завоюваннями одного народу іншим, численними війнами, в результаті яких міфологічна суть людських взаємин вмирає, залишається "чиста форма", позбавлена міфологічної забарвлення.

Дата добавления: 2015-08-03