Виникнення матеріалізму, ідеалізму і діалектики в античній філософії.

Матеріалізм - філософський напрямок, протилежний ідеалізму. Розрізняють матеріалізм як стихійну упевненість всіх людей в об'єктивному існуванні зовнішнього світу і як філософський світогляд, що представляє собою наукове поглиблення і розвиток точки зору стихійного матеріалізму. Філософський матеріалізм стверджує первинність матеріального і вторинність духовного, ідеального, що означає одвічність, нествореним світу, нескінченність його в часі і просторі. Вважаючи свідомість продуктом матерії, матеріалізм розглядає його як відображення зовнішнього світу, стверджуючи, таким чином, пізнаванність природи. Узагальнюючи досягнення науки, матеріалізм сприяв зростанню наукового знання, вдосконалення наукових методів, що, у свою чергу, надавало благотворний вплив на успіхи людської практики, на розвиток продуктивних сил.

Ідеалізм виходить з первинності духовного, нематеріального, і вторинності матеріального, що зближує його з догмами релігії про кінець світу в часі і просторі і створеного за Бога. Матеріалістичного детермінізмові послідовний ідеалізм протиставляє телеологічну точку зору. Ідеалізм абсолютизуєнеминучі труднощі у розвитку людського пізнання і цим гальмує науковий прогрес. Разом з тим окремі представники ідеалізму, ставлячи нові гносеологічні питання і досліджуючи форми процесу пізнання, серйозно стимулювали розробку ряду важливих філософських проблем. Виділяють об'єктивний ідеалізм, який приймає за основу дійсності особистісний або безособовий загальний дух, якесь надіндивідуальну свідомість, і суб'єктивний ідеалізм, що зводить знання про світ до змісту індивідуальної свідомості. Однак різниця між суб'єктивним і об'єктивним ідеалізмом не абсолютно. Багато об'єктивно-ідеалістичні системи містять елементи суб'єктивного ідеалізму, з іншого боку, суб'єктивні ідеалісти, намагаючись піти від соліпсизму, нерідко переходять на позиції об'єктивного ідеалізму.

Вихідна точка розвитку античної філософії - філософський матеріалізм.

Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт, при всіх відмінностях між ними, вважали, що всі речі походять із одного речового початку. Усередині цієї наївно-матеріалістичної основи намітились окремі погляди, які привели до виникнення ідеалізму.

Матеріалізм в античній філософії розвивали Емпедокл, Анаксагор, Левкіпп, Демокріт і пізніше Епікур.

В особі Сократа і особливо Платона склалося вчення філософського ідеалізму, який протиставив себе в першу чергу матеріалізму атомістів. З цього часу в античній філософії чітко виявляються дві борються між собою лінії розвитку: матеріалізм та ідеалізм. Колебавшийся між матеріалізмом і ідеалізмом Аристотель викладав свої ідеї в полеміці з попередніми і сучасними йому навчаннями.

Філософи Античності будували своє вчення про матеріальний світ на базі тих же елементів, які характерні для індійської філософії чарвака (тобтовода, повітря, вогонь і земля), але пішли в цьому питанні далі. Вони розуміли під матерією таку реальність, яка існує незалежно від свідомості. Вони вважали, що матерія - це свого роду будівельний матеріал, з якого будуються предмети світу і прагнули звести все різноманіття об'єктивного світу до одного якогось речовині: до води (Фалес), до повітря (Анаксимен), до вогню (Геракліт), до невизначеному елементу - апейрон (Анаксимандр), які, на їхню думку, і є першоосновою, первокирпичики світу. Вони ще не могли відмовитися від конкретного, речового уявлення про матерію, але наполегливо і завзято йшли по шляху подолання цієї матеріальність.

Давньогрецькі матеріалісти не мали в своєму розпорядженні загальним поняттям, тотожним категорії матерії.

Положення Фалеса про те, що першоосновою всього є вода, представляється нашому сучасному мисленню одночасно близьким і далеким. Наївність цієї думки Фалеса очевидна, проте його формулювання питання була така, що відповідь на нього мав коли-небудь призвести до створення категорії матерії. Поняття Анаксимандра «апейрон», навпаки, є вже більш абстрактним. Анаксимен замість невизначеною матерії Анаксимандра знову представив абсолютна в певній формі природи, поклавши в основу всього сущого повітря. «Повітря... якщо він розряджений, стає вогнем, а якщо він згущений, стає вітром, потім хмарою і потім водою, потім землею, потім камінням, і інше виникає з цього». Таким чином, у погляді Анаксимена у прихованій формі міститься ідея основи, яка за різних обставин може мати різні конкретні форми.

Погляди представників мілетської школи розвивалися і видозмінювалися в різних напрямках. Їх синтезував Емпедокл у своєму вченні про чотири «коріння». Хоча це вчення було відходом від ідеї єдиної основи всього сущого, тим не менше, воно стало прогресом остільки, оскільки пояснювало виникнення розчленованих явищ за допомогою поєднання чотирьох «коренів». Таким чином, у Емпедокла уперше виявляється спроба зрозуміти відмінність явищ як відмінність їх побудови.

Однак видно не тільки сила, але й слабкість давньогрецького матеріалізму. По-перше, він підміняв уявлення про світ у цілому поданням про якусь частинку цього світу. По-друге, цей матеріалізм, по суті, розчиняв ідеальне в матеріальному, елементи свідомості - в елементах буття. Виходило так, що реально існуюча проблема співвідношення матерії і духу, буття і мислення виявлялася поглиненої загальним вченням про буття. Раз все існуюче зводиться тільки до води, або тільки до вогню, або тільки до атомів і порожнечі, то для проблеми співвідношення предметів і їхніх образів, буття і мислення як би не залишалося місця.

Спекулюючи на слабкостях матеріалізму, в Древній Греції почали виникати різні ідеалістичні школи. Найбільшим представником цієї реакції на матеріалізм був Платон, який стверджував, що ідеї дійсно існують і принципово відрізняються від речей. Він доводив, що не можна зводити все існуюче тільки до матеріальних речей, як це робили давньогрецькі матеріалісти. Так виникло серйозна перешкода на шляху до утворення єдиного, всеосяжного поняття «матерія». Аристотель дав серйозну відсіч ідеалізму. Зокрема, він зробив великий крок вперед у справі спростування видимого поділу світу на світ речей і світ ідей. Аристотель порушив питання про ідеї в рамки теорії пізнання. Він доводив і підкреслював, що ідеї - це образи дійсності, буття. У бутті не існує ніяких ідей, буття не можна ділити на дві частини.

Глибокі розбіжності між Аристотелем і атомістами і в питанні про межу світу. Грецькі атомісти Левкіпп і Демокріт перші в історії науки ввели вчення про нескінченність космосу і про незліченності населяють космос світів. У порівнянні з ним поняття Анаксимандра про «нескінченному» здається лише здогадкою.

За Аристотелем, форма і протяг космосу визначаються вченням про фізичних елементах. Світ має форму кулі з дуже великим, але все ж кінцевим радіусом. Про кулястої, якщо неточною сферичності, світу вчили і Анаксимандр, і Парменід, і Емпедокл. Для всіх них вченням про кулястої світу обумовлений важко розв'язні питання. Це питання про те, яким має бути буття за межами радіуса світового кулі.

Аристотель вирішує те ж питання інакше. За останньою сферою світу, згідно з його вченням, перебуває тільки Бог. Ніякого іншого буття, позамежного світу, не може бути. Всі елементи - тіла, яким властиві певні рухи. Це - рух у напрямку до центру світу, до його периферії та круговий рух. Але всі ці рухи можливі тільки в сфері. А тому що за межами сфери не існує нічого, то за нею не може існувати і порожнеча.

Величезна заслуга Аристотеля в тому, що він вперше в історії філософії ввів у вживання категорію «матерія» у її абстрактно-логічній формі. Аристотель вже не зводить своє уявлення про об'єктивну реальність ні до води, ні до вогню, ні до атомів, ні до якого-небудь конкретного виду речовини; він говорить про матерію взагалі.

Дата добавления: 2015-08-03