Синергетика як сучасна альтернатива діалектики. Синергетика як нове світобачення.

Становлення нового міждисциплінарного наукового напрямку вiдбулося не на порожньому місці, воно стало природним наслідком нової ситуації, що виникла під впливом найбільших наукових відкриттів ХХ століття. До другої половини століття ці відкриття змусили переглянути ряд, здавалося б, основоположних світоглядних уявлень, успадкованих від XIX століття і займали відносно стабільне становище в науці протягом значної частини першої половини наступного століття. Представник природничих наук М. В. Волькенштейн коротко сформулював: «Синергетика - це новий світогляд, відмінне від ньютонівського світогляду». У чому полягає ця відмінність?

У біологічних науках в світлі нових відкриттів модифікувалася вихідна теорія Дарвіна, яку замінила так звана синтетична теорія біологічної еволюції. У ній враховані нові уявлення про мінливість і спадковість, але збережено уявлення про плавний характер розвитку, здатному створювати якісно нові стану біологічних систем шляхом накопичення послідовних дрібних змін. Збережено також подання про природний добір, як головної рушійної сили біологічної еволюції. Всупереч наведеним твердженням висловлюється думка, що сучасні наукові відкриття змінюють подібні уявлення. Вважають, що природний відбір забезпечує популяції адаптацію до середовища проживання, проте він не займає провідного положення в процесах, що супроводжуються якісними змінами біологічних об'єктів. Це руйнує усталені в біології представлення про принципові відмінності загальних законів розвитку біологічних систем від законів розвитку, які спостерігаються в неорганічний мир.

Вирішальну роль у наступили зміни грає відкриття в 70-х роках явища, яке отримало назву самоорганізації матерії. Це поняття означає експериментально відкриту здатність матерії в певних умовах здійснювати творчі процеси, підвищують впорядкованість системи, що розвивається. Твердження про існування в природі творчих процесів висловлювалося задовго до зазначеного відкриття, але тепер вдалося зрозуміти механізм, дія якого реалізує здатність матерії здійснювати творчі процеси. Звідси більш вузьке розуміння терміну самоорганізація, що припускає опис самого процесу переходу системи з менш в більш організоване стан. Нові світоглядні уявлення в науці дозволяють вирішити стару суперечку про становлення нового в Світі на користь існування процесів, в яких виникають якісно нові об'єкти і стану.

У своїй сукупності перераховані вище зміни у світоглядних уявленнях створили нову ситуацію. Об'єктами активних досліджень стали розвиваються відкриті системи, що знаходяться в нерівноважному стані щодо навколишнього середовища. У розвитку таких систем особливий інтерес викликають ситуації, в яких протікають їх переходи в якісно нові стани. Механізми таких переходів носять універсальний характер, незалежно від того, в якій наукової дисципліни вивчається система. Незворотність протікають процесів розвитку і неравновесность складних систем в певних умовах породжують самоорганізацію матерії, що забезпечує творчі переходи в якісно нові стани, що призводить до народження нового у Світі. З'явилася нагальна необхідність вивчення процесів переходу в якісно нові стани, саме це призвело до виникнення нового наукового напрямку, що носить міждисциплінарний характер. Батьками-засновниками такого напряму стали І. Пригожин і Г. Хакен.

У досліджуваних синергетикою проблеми нам належить обговорити визначальну роль процесів розвитку складних систем. У їхньому розвитку розрізняють два етапи. Перший етап характеризується стаціонарністю, на всьому його протязі не відбуваються принципові якісні зміни в стані системи. Еволюційні процеси жорстко детерміновані, майбутні стани передбачувані, якщо виявлена ​​загальна тенденція розвитку. Однак перебування системи в стаціонарному стані вимагає протікання певних внутрішніх і зовнішніх взаємодій, що дозволяють системі стійко зберігати внутрішню рівновагу при її нерівноважності з навколишнім середовищем. Для біологічних систем такі взаємодії називають гомеостазом. У разі розвиваються неорганічних систем внутрішню рівновагу підтримується або постійної виробленням енергії всередині системи, або постійним припливом необхідної енергії ззовні. Але під впливом зовнішніх впливів, або в результаті розвитку внутрішніх протиріч стаціонарний стан рано чи пізно закінчується, у розвитку системи настає новий етап, що характеризується порушенням внутрішньої рівноваги і втратою стійкості. З такого кризового стану необхідний вихід в одне з можливих якісно нових стійких станів. Параметри системи, при яких виникає криза, називають критичною точкою розвитку. Наступний кризовий етап розвитку завершується переходом системи в якісно новий стан одним із двох способів: або деструктивним шляхом, руйнують впорядковану систему, або конструктивним шляхом переходу в стійкий стан з вищим рівнем організації, ніж у попередньому стаціонарному стані.

Мова йде про те, що на кризовому етапі розвитку системи закінчується однозначний еволюційний шлях, характерний для її попереднього стаціонарного етапу. Виникає кілька гілок потенційно можливих продовжень розвитку після виходу з кризи. Кількість таких переходів визначається особливостями системи, що розвивається і умовами її взаємодії з зовнішнім середовищем. «Вибір» однієї з таких гілок визначається впливом на систему однієї з виникаючих у цей період часу флуктуацій.

Необхідність пояснити існування спрямованого розвитку складних систем створює певні труднощі. Сама по собі самоорганізація при відповідних умовах випадковим чином здійснює одиничний акт переходу системи в стан з більш високим рівнем організованості, ніж у вихідному положенні. Але спрямований процес розвитку складається з послідовності взаємопов'язаних одиночних актів ускладнення. Сумнівна можливість пояснити узгоджене існування таких одиночних актів випадковістю. Тут можна згадати слова Пригожина про те, що поза рівноваги матерія прозріває, надавши прозріння сенс наявності необхідної інформації у поєднанні з самоорганізацією.

Дата добавления: 2015-08-03