Метод, принципи та інші системо утворюючі елементи господарського права

Питання про метод господарського права є одним з найбільш дискусійних у науці господарського права.

Московськими (B.C. Мартем'янов, В.В. Лаптев та ін.) і київськи­ми (І.Г. Побірченко, Г.В. Пронська, B.C. Щербина та ін.) ученими — представниками школи господарського права обґрунтовано по­єднання різних методів господарсько-правового регулювання.

При даному підході виділяються такі методи господарського права, як метод обов'язкових розпоряджень (іноді — метод підпо­рядкування), метод узгодження (автономних рішень і координації) і метод рекомендацій. Виділення цих методів обґрунтоване тим, що горизонтальні і вертикальні господарські відносини вимагають багаторівневого правового впливу.

Метод обов'язкових розпоряджень (підпорядкування) полягає в тому, що стороні, яка наділена господарською компетенцією, на­дано право ухвалювати обов'язкові для іншої сторони управлінські рішення, засновані на законі. Наприклад, такими правами відповід­но до статуту наділяється засновник (власник) відносно створеного ним підприємства. Джерелом обов'язкових розпоряджень можуть бути індивідуальні і нормативні управлінські рішення.

Метод узгодження може бути роздільний на метод автономних рішень і метод координації. При застосуванні методу автономних рішень суб'єкт господарювання наділяється правом за власною іні­ціативою здійснювати будь-які дії, які не суперечать законодавству. Механізми цього методу діють при встановленні в законодавстві видів діяльності, які потребують ліцензування, при закріпленні критеріїв порушень у сфері економічної конкуренції. Метод коор­динації забезпечує прийняття юридично значимих рішень за згодою сторін. Причому, метод координації застосовується не тільки в горизонтальних відносинах (наприклад, при укладенні господар­ських договорів), але і у вертикальних господарських відносинах (наприклад, при здійсненні спільних дій податковими, митними органами і місцевими державними адміністраціями з реєстрації і контролю за переміщенням іноземних інвестицій).

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними ор­ганами певних пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання, щодо бажаної для суспільства і економіки пове­дінки таких суб'єктів. Йдеться про розробку програм соціально- економічного розвитку, зразкових господарських договорів та ін.

Концептуально названі методи господарського права базуються на двох принципах. Перший — загальнодозволений («дозволено все, що не заборонене законом») — діє в правовому регулюванні поведінки суб'єктів господарювання. Другий — що зобов'язує («до­зволено тільки те, що визначено законом») — стосується правової організації діяльності органів управління в сфері господарювання.

Названа диференціація методів господарського права не свід­чить про те, що господарське право — це якась комплексна, а значить не єдина галузь права. Твердження про те, що тільки в комплексних галузях права допускається застосування різних методів регулювання, не відповідає реальному стану справ у право­знавстві. «У кожній окремій галузі права застосовується не один, а декілька методів правового регулювання, взятих в їх поєднанні». У цивільному праві, наприклад, метод рівності сторін е основним, але не єдиним. Зокрема, метод підпорядкування застосовується в цивільних правовідносинах між опікуном і недієздатною особою (розділ 6 ЦК). Аналогічна ситуація спостерігається у взаєминах сторін публічного договору (ст. 633 ЦК) і в інших випадках. Нарівні з диспозитивним елементом цивільно-правового методу регулювання в цивілістиці виділяється імперативний елемент. Для адміністра­тивного права не можна вважати єдиним метод підпорядкування. Наприклад, у сфері реалізації вимог державної виконавчої влади домінує метод переконання; при організації дорожнього руху — методи узгодження і координації тощо. Водночас, особлива ком­позиція методів правового регулювання обумовлює специфіку тієї або іншої галузі права.

Сукупність методів (прийомів) регулювання, якими оперують господарсько-правові норми, має помітну своєрідність. Поєднання цих методів (прийомів) здійснене системно.

В зв'язку з цим варто звернути увагу на думку донецьких учених-господарників (Г.Л. Знаменський, В.К. Мамутов та ін.), які справедливо виділяють елемент, який «цементує» вищезгадані розрізнені методи в єдиний інструмент. Ним виступає суспільний господарський порядок. Іншими словами «господарське право — це з'єднання ідей у купол, на якому накреслено «суспільний госпо­дарський порядок».

Поняття суспільного господарського порядку використовується не тільки в науковій літературі, але і в преамбулі ГК України. Окрім того, в тексті ГК використовується поняття правового господарсько­го порядку, який є складовою частиною суспільного господарського порядку.

Суспільний господарський порядок — це заснована на за­конодавстві і реальних інтересах суспільства система правових і економічних засобів, що спрямована на забезпечення стабільності і ефективності господарювання, задоволення і захист інтересів господарюючих суб'єктів.

У ст. 5 ГК України зазначено, що правовий господарський поря­док формується на підставі оптимального поєднання ринкового са­морегулювання економічних суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з принципів, закріплених у Конституції України.

Господарське право має й інші системоутворювальні елементи.

Нерідко супротивники концепції господарського права гово­рять про те, що сукупність приватних і публічних елементів в його змісті свідчить про комплексність, а значить несамостійність цієї галузі права. Проте, по-перше, комплексність не виключає єдності і системності. Комплексність може розглядатися як сино­нім системності. По-друге, у самостійній галузі права взаємодія приватних і публічних правових норм призводить до «хімічного», тобто нерозривного їх поєднання. Про подібну якість господарсько- правового утворення свідчать: єдність принципів регулювання, своєрідність понятійного інструментарію, власні заходи від­повідальності і наявність систематизованого законодавства. Нарешті, невід'ємний показник самостійності галузі права — розви­нена на її основі галузева правова наука. Саме галузь науки права свідчить про здатність нормативно-правового масиву існувати у вигляді стійкого галузевого утворення, схильного до творчого і ди­намічного вдосконалення, яке, будучи піддане зміні, не руйнується, а зберігає і примножує системоутворювальні характеристики.

Галузь господарського права має всі ознаки специфічного нерозривного поєднання норм права.

Зокрема, на додаток до вказаних вище основоположних принципів підприємництва, закріплених у ст.ст. 43-46 ГК (свобода вибору перед­бачених законом організаційних форм, програми діяльності, контр­агентів та інших умов господарювання, вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком тощо), на підставі ст. 6 ГК України Можна додати такі принципи господарського права:

— забезпечення економічного різноманіття і рівного захисту державою всіх суб'єктів господарювання;

— свобода підприємницької діяльності в межах закону;

— вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

— обмеження державного регулювання економічних процесів у рамках необхідності забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства і держави;

— захист національного товаровиробника;

— заборона незаконного втручання органів держави і місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Особливість господарського права як галузі права значною мірою визначається його джерелами, про які йтиметься далі.

У цьому курсі буде чимало сказано про різні системоутворювальні чинники господарського права. їхня сукупність дозволяє говорити про те, що господарське право — єдина галузь права, яка займає рівне місце в системі інших галузей українського права.

Дата добавления: 2015-08-03