Система юриспруденції

У системі юриспруденції можуть бути виділені такі групи юридичних дисциплін:

синтезуючі дисципліни - філософія права, теорія держави і права (загальнотеоретична юриспруденція), соціологія права, порівняльне правознавство, історія держави і права, історія вчень про державу і право;

галузеві дисципліни - конституційне право, цивільне право, кримінальне право, господарське право, цивільно-процесуальне право тощо;

комплексні дисципліни - банківське право, податкове право, митне право, екологічне право тощо;

прикладні дисципліни - криміналістика, кримінологія, юридична психологія, судова психіатрія;

організаційні дисципліни - судоустрій, прокуратура, адвокатура, нотаріат;

міжнародно-правові дисципліни - міжнародне приватне право, міжнародне публічне право;

регіональні дисципліни - право Ради Європи, право Європейського Союзу, право ВТО.

Галузі права поділяються на публічні та приватні;

Галузь публічного права(конституційне,кримінальне,адміністративне)-засновані на владі та підпорядкуванні,і регулюють відноси між юридично нерівними учасниками. Галузь приватного права(цивільне,сімейне,трудове)- в основі лижить диспозитивний метод(дозвіл),відносини між юридично рівними учасниками.

Всі галузі розмежовуються за допомогою методу і предмету регулювання.

Право как социальное явление, как объект юриспруденции, имеет множество сторон, изучаемых соответствующими юридическими науками. Общая теория права, как свидетельствует об этом ее название, имеет дело с познанием права в самой общей, а значит наиболее значимой, сущностной его характеристике. Она исследует самое важное в праве и, следовательно, должна дать ответ на вопрос, что есть право, как, почему и для чего оно появилось, как оно развивается и действует, каковы его закономерности.

Юридическая наука (юриспруденция, правоведение) – от лат. juri­dicus – судебный, правовой, относящийся к правоведению. Правовая наука – система всеобъемлющих, непрерывно восполняющихся истинных знаний (понятий, категорий, доказательств) о праве в целом, его сущности, закономерностях возникновения и движения, о всех его сторонах, проявлениях, качествах, признаках, свойствах, функциях, его роли и значении в жизнедеятельности людей. Юриспруденция как наука, как система достоверных знаний о праве возникла в Древнем Риме на основе использования римскими правоведами достижений древнегреческой философии и богатой древнеримской судебной практики при богатейших возможностях сформировавшегося латинского языка, его точных терминов. Поэтому юридическая терминология и является преимущественно латинской. Юриспруденцию древнеримский ученый-юрист Ульпиан определял как познание божественных и человеческих дел, знание справедливого и несправедливого.

Как и всякая наука, юриспруденция состоит из теорий. Теория – слово греческое, означающее наблюдение, исследование, в результате которого и образуется система обособленных знаний в какой-либо области. Теории состоят из понятий и категорий. Понятие – это логическое обобщение исследуемых конкретных фактов, объектов, предметов, например, понятие «плод», «дерево», «лес», «человек». Наиболее важные понятия именуются категориями (право, закон, законность и многие другие). Теории вырабатываются на различных уровнях познания истины. Обычно на начальной стадии формирования теории ее именуют концепцией (общим замыслом), на более обстоятельном уровне – доктриной, при ее возрастании – конструкцией, учением, объединяющим уже несколько теорий, а наиболее важные научные направления, являющиеся результатом усилий многих исследователей, – школами. Иногда же термины «концепция», «доктрина», «учение» употребляются как однозначные понятия – теории.

Юриспруденция по мере развития науки о праве и самого права, общества в целом дифференцировалась во множество отпочковавшихся самостоятельных правовых наук.

Все юридические науки можно подразделить на общетеоретические (общая теория права, теория государства и права, социология права, философия права, энциклопедия права); исторические (история политических и правовых учений, история государства и права); отраслевые (конституционное право, административное право, финансовое право, гражданское право, трудовое право и др.); прикладные (криминалистика, судебная статистика, судебная медицина, судебная психиатрия; некоторыеавторы именуют их комплексными юридическими науками); международные (международное публичное право, международное частное право).

Державознавство- наука про державу, її походження, сутність, ознаки, типи, форми, функції, механізми, основні закономірності і фактори розвитку, її інститути. Державознавство є предметом ряду наук, насамперед філософії, історії, політології, загальної теорії держави і права, конституційного права. Характеризується певними підходами до визначення сутності д-ви та її соціального призначення, а також до питань її виникнення як особливої організації суспільства.

Складовими аспектами Державознавства є теорії походження держави, що обґрунтовують найсуттєвіші причини та шляхи зародження і виникнення д-ви (теологічна, патріархальна, органічна, договірна, сусп. насильства, марксистсько-ленінська, народонаселення, географічного детермінізму тощо).

Іншою складовою державознавства є погляди на сутність держави: демократичні теорії характеризують державу як засіб забезпечення соціального компромісу та урівноваження різноманітних суспільних інтересів (теорії плюралістичної демократії, змішаного суспільства, загального добробуту, конвергенції, нічного сторожа та ін.); авторитарні — визначають державу як засіб реалізації та забезпечення інтересів певної соціальної групи (теорії «еліти», «держави начальників», «сильної держави», «тоталітарної держави», «технократії» тощо). Суттєвим компонентом Державознавства є з'ясування соціального характеру держави. В цьому аспекті державу досліджують як: організацію соціально неоднорідного суспільства, що забезпечує інтереси панівних груп засобами примусу (теорія класової держави); організацію влади, засновану на правових приписах і положеннях, що діє в їх межах (теорія правової держави); засіб забезпечення прав і свобод суб'єктів (теорія дем. д-ви); засіб надання різноманітних соціальних послуг населенню та забезпечення природних прав і свобод людини та громадянина (теорія соціальної держави); засіб законод. виправдання всевладності адміністративних органів і можливості їх вторгнення у сферу мінімальної невід'ємної свободи людини та обмеження її прав (теорія поліцейської держави). Важливим напрямом державознавства є визначення національних особливостей певної д-ви, зумовлених історією, традиціями, менталітетом нації, рівнем розвитку суспільства, що виявляється у формах державного правління, в державній мові, органах державної влади, державних символах тощо.

Дата добавления: 2015-08-05