Методологія юриспруденції

Методологія — це система методів п ізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Виходячи з цього визначення:

¨ методологія наукової діяльності — це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби), зокрема, пізнання (відбиття) об'єктів зовнішнього світу та* організації (формування) систем наукових знань;

¨ методологія практичної діяльності - це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби) впливу на об'єкти, організації практичної діяльності як одного з об'єктів;

¨ вчення про систему методів наукової і практичної діяльності - це сукупність наукових знань щодо змісту, структури наукових і практичних методів, умов та правил їх застосування.

1. Зміст методології юриспруденції.

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області досліджений державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:

¨ проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;

¨ закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;

¨ понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін;

¨ структура й операційний склад методів юридичної науки;

¨ аналіз її мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового правового знання і т.д.

Змістові характеристики методології правознавства виявляються в тому, що:

¨ методологія правознавства поки що не є самостійною юридичною наукою. Вона виникла і розвивалася всім комплексом наукового юридичного знання, а її функціональне призначення складається в обслуговуванні будь-якого наукового юридичного дослідження, тобто це загальнонауковий феномен, внутрішньо властивий правознавству в цілому і кожній його окремій науковій дисципліні зокрема. Причому такий загальний характер методології правознавства припускає її пристосування, адаптацію до специфіки кожного досліджуваного юриспруденцією об'єкта;

¨ методологія правознавства має ряд компонентів: світоглядну позицію (тип наукового мислення), загальні теоретичні принципи (парадигми), систему методів та засобів пізнання, вчення про неї. Ці компоненти органічно між собою пов'язані, взаємопроникають і збагачують один одного;

¨ ядром методології правознавства є єдність і взаємоперетворення діалектики, гносеології і логіки, кожна з яких несе на собі цілком визначене методологічне навантаження, тобто одна система законів і категорій у діалектиці виступає як світогляд і принципи пізнання об'єктивного світу, у гносеології як засіб вирішення конкретних пізнавальних задач, а у логіці -як форми наукового мислення;

¨ структурно методологія правознавства має декілька рівнів: світоглядний, що визначає головні напрямки і загальні принципи пізнання в цілому; загальнонауковий (міждисциплінарний), який використовується при пізнанні особливої групи однотипних об'єктів; конкретно-науковий, який застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об'єкта групою наук; спеціально-науковий — властивий вивченню визначених властивостей об'єкта в межах конкретної науки; рівень процедур і методик - властивому конкретному науковому дослідженню з дослідження тієї або іншої властивості об'єкта.

Між приведеними рівнями методології правознавства існує органічний зв'язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.

Методологія - це теоретична основа та способи організації пізнавального процесу, що характеризують пізнання з погляду його загальних форм, можливостей пізнавальних засобів та механізмів, які зумовлюють логічну послідовність наукового дослідження.

Методологія відображає певний кут зору на предметне поле дослідження, який висвітлює увесь процес досягнення наукового результату, передбачає використання відповідних засобів, прийомів та способів пізнання.

Структура методології будь-якої науки передбачає загальний (фі­лософський) підхід — наявність концептуальних ідей і вихідних понять, котрі визначають сенс і увесь зміст дослідження, та конкрет­ні методи — більш формалізовані дослідницькі способи, прийоми та засоби.

Загальний (філософський) підхід включає концептуальні ідеї і ви­хідні поняття, які виконують роль засадничих думок про предмет на­укового дослідження, містять в згорнутому вигляді увесь його можли­вий зміст, визначають можливе поле і горизонт дослідження, виступа­ють імпульсом і супроводжують увесь процес пізнання.

Метод — це спосіб пізнання, формулювання наукових гіпотез, пере­вірки доказовості висновків за допомогою різних конкретних засобів та прийомів.

На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на запи­тання, що досліджує та чи інша наука, метод характеризує, як саме, за допомогою яких способів, засобів та прийомів це відбувається. Мето­ди пізнання послуговують розкриттю та розгортанню змісту предмета дослідження, систематизації набутих знань.

У правознавстві методи пізнання — інструмент, який дозволяє проникнути в специфіку правової реальності, адекватно її пізнати та відобразити за посередництвом певної наукової картини юридичного світу — системи правових категорій та понять.

Метод виник на основі чуттєвої діяльності людини. Поняття мето­ду ввели в обіг стародавні греки, розуміючи його як шлях дослідження, теорію, вчення, спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення кон­кретного завдання, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Загальновідомим є вислів англій­ського філософа XVII ст. Ф. Бекона, який порівнював метод з ліхтарем, що висвітлює шлях ученому: навіть кульгавий, який йде з ліхтарем по дорозі, випередить того, хто біжить в темряві по бездоріжжю. Засо­бами, які допомагають «розуму йти по дорозі», є правильно обрані і належно застосовані до певної пізнавальної ситуації методи науково­го пізнання.

Методологія правової науки виступає як зумовлена особливостями правової реальності цілісна та узгоджена система способів пізнання, що включає такі складові: 1) загальний (філософський) підхід; 2) загальнонаукові методи; 3) спеціальні методи; 4) власні правові методи.

Загальний (філософський) підхід виступає світоглядною основою правознавства, а сукупність методів (загальнонаукових, спеціальних та власних) становить «набір» робочих інструментів формування державно-правових знань. Завдання ефективного застосування методології полягає в прагненні до найбільш точного і адекватного відображення наукового предмета пізнання шляхом забезпечення повноти та всебічності дослі­дження, знаходження оптимального співвідношення як між рівнями методології — філософськими підходами і формалізованими методами, так і між різними конкретними методами дослідження.

Методологія теорії держави і права як фундаментальної правової науки передбачає передусім пошук виваженого співвідношення за­гальних (філософських) підходів та загальнонаукових методів пізнан­ня зі спеціальними та власними правовими методами. Зокрема, сьо­годні у вітчизняній юриспруденції відчувається чітка тенденція до соціологізації правових знань. Проте попри всю важливість загальних методологічних положень пріоритетну роль у правознавстві поклика­ні відігравати саме її власні методи та понятійний апарат, який має методологічне значення. Адже перебільшення значущості неправових — філософського, соціологічного чи кібернетичного — методів може привести до результатів, які за своїм змістом будуть мало при­датними для нормотворчості та юридичної практики.

Метод наукового дослідження слід відрізняти від методики, яка може застосовуватися у будь-якій (необов'язково науковій) діяльності. Методика розуміється як сукупність практичних способів ефективно­го здійснення будь-якої діяльності, зокрема, технічних засобів збиран­ня, зберігання, систематизації та узагальнення інформації в процесі наукового дослідження — складання плану дослідження, вивчення літератури, архівних матеріалів, юридичної практики, їх конспекту­вання і фіксація та ін. Наприклад, методика проведення слідчих дій входить до складу предмета дослідження криміналістики як приклад­ної юридичної дисципліни.

Дата добавления: 2015-08-05