Канонічне право Церковне законодавство Української Церкви

Важливо переглянути стан церковного права в Українській Греко – Католицькій Церкві, оскільки саме помісне (або партикулярне) право відображає нашу церковну ідентичність. Джерелами нашого партикулярного права є головним чином рішення і постанови провінційних синодів УГКЦ, а також літургійні книги, державні закони, які врегульовують відносини між Церквою і державою.

Після підписання Берестейської унії в 1596 році в нашій Церкві відбулося три великі провінційні синоди: Кобринський 1626 року, Замойський 1720 року та Львівський 1891 року. Постанови цих синодів є головним джерелом законодавства Української Греко-Католицької Церкви, оскільки їхні рішення врегульовують найважливіші проблеми церковного життя. Синодальний елемент розвитку церковного законодавства є найважливішим, оскільки Синод є найвищим органом управління в помісних Східних Церквах.

Богослужбові книги є другим важливим джерелом формування помісного церковного законодавства, оскільки в них відображається обрядово-літургійна ідентичність кожної окремої Церкви, яка має свої особливості в кожній помісній Церкві.

Третій елемент правотворення нашої Церкви є державні закони, які стосуються церковно-державних відносин. Церква складається з тих самих людей, що і держава, тобто кожна людина крім того, що вона належить до Церкви, є також громадянином України. Кодекс Канонів Східних Церков в деяких канонах приписує дотримуватися норм цивільного права, яке має той самий наслідок, що і церковне законодавство, тобто невиконання припису цивільного законодавства там, де цього вимагає канонічне право веде до недійсності тієї чи іншої дії.

Хоча на сьогоднішній день наша Церква має діючий проект партикулярного права, але в цій галузі є ще дуже багато невирішених питання, на які фахівці-каноністи стараються шукати відповіді.автор статті Андрій Кулієвич

Сьогодні в середовищі духовенства і мирян багато дискутується над питанням богословської вартості науки церковного права. Дехто вважає, що ця наука не має жодного відношення до теології, а дехто притримується думки, що вона є цілком латинською. Якою ж насправді є вага і роль канонічного права в християнстві? Найперше слід дати відповідь на основне запитання,яке полягає в тому чи є церковне право богословською наукою?

Канонічне право регулює взаємовідносини між членами Церкви, тобто між єпископами, священиками, монахами і мирянами. Його компетенція поширюється суто на членів Церкви, яка є в центрі всієї теологічної науки.

Право у всіх його проявах і зв'язках — загальний об'єкт вивчення ряду суспільних наук, включаючи філософію права, соціологію права, політологію права, правознавство (у тому числі і юридичній теорії права), психологію права, правову антропологію й ін. Але це положення вірне лише стосовно розуміння об'єкта цих наук у найширшому розумінні. У більш вузькому розумінні не тільки в предметі, але й в об'єкті кожної з цих наук, власне кажучи, знаходить своє вираження не тільки загальне, але й особливе. У цьому розумінні об'єктом кожної з цих наук є не право взагалі, а право в якісно визначеному, специфічному його об'єктивному взаємозв'язку:

• із усією світобудовою (філософія права);

• із соціумом (соціологія права);

• із політикою, політичним життям (політологія права);

• із правовими структурами, явищами і процесами (правознавство); із психікою (психологія права);

• із людиною (правова антропологія) і т. п.

Соціологія права вивчає не все у праві і не право, узяте саме по собі, а соціальне в праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціальну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії і соціальну роль права. Іншими словами, у завдання соціології права входить дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодії з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування, зокрема, того, як, з одного боку, у суспільстві виникає і визріває соціальна потреба в правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин і як у процесі такого регулювання відбиваються особисті, групові і суспільні інтереси; а з іншої, як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права в суспільстві відбуваються ті чи інші соціальні зміни. Сказане дозволяє визначити:

Соціологію права як науку про загальну і специфічну соціальну властивості, закономірності і механізми взаємодії суспільства як соціальної системи і права, як його підсистеми, як засобу соціального регулювання.

З цих принципових позицій необхідно вирішувати і питання про природу соціології права і її місце в системі суспільствознавчого знання.

Соціологія, безсумнівно, є міждисциплінарною галуззю наукового знання, яка виникла і розвивається на стику соціології і правознавства. Це означає, що немає місця соціологи права ні там, де норми права і правовідносини досліджуються поза зв'язком із соціумом, ні там, де соціальні явища і процеси не опосередковуються правом.

Але це не означає, що якісна визначеність, природа і місце соціології права чітко не можуть бути визначені чи що соціологію права можна розглядати як галузь юридичної науки. Як видно із самої назви цієї області наукового знання, мова йде саме про соціологію, а не про правознавство. Соціологія права — специфічна галузь соціологічної науки і як така, поряд з десятками інших часткових соціологій, взаємовідноситься із соціологією як частина і ціле.

Соціологія права, у свою чергу, неоднорідна і має досить складну внутрішню структуру, пов'язану насамперед із системою самого права. Так, говориться про соціології державного (конституційного) права, карного, цивільного, сімейного, адміністративного й іншого права. Не всі галузі соціології права одержали однакову розробку в нас і у світі в цілому. Найбільш широко і глибоко розроблені проблеми соціології карного, сімейного і деяких інших галузей права.

Дата добавления: 2015-08-05