значення.

Загально-соціальне попередження злочинності пов'язане з найбільш значущими видами соціальної діяльності, масштабними заходами щодо розвитку економіки, соціальної інфраструктури, управлінської сфери, підтримання культури й моральності, зміцнення конституційних засад законності стосовно забезпечення прав, свобод, законних інтересів громадян та їх соціального захисту. Такі заходи, як правило, розглядають як основу спеціальної профілактики, оскільки вони спрямовані на обмеження підґрунтя злочинності та протидію криміногенним факторам у суспільстві.
Спеціально-кримінологічне (спеціальне) попередження складається із заходів, спрямованих на усунення, послаблення, нейтралізацію криміногенних факторів, виправлення осіб, які можуть вчинити злочин. Вони здійснюються спеціальними державними органами, а також об'єднаннями громадян, організаціями, підприємствами і установами різних форм власності.

69. Поняття “злочинність неповнолітніх”, її особливості та місце в системі злочинності.

Злочинність неповнолітніх як девіантне явище, її профілактика.

Останнім часом через нестабільність суспільства й інтенсивних соціальних перетворень посилилися негативні тенденції, що провокують девіантну поведінку, деградацію й саморуйнування особистості. Нездоровий спосіб життя, розмивання ціннісних орієнтирів є тим фундаментом, на якому продовжують поширюватися алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія. Усе більш широке поширення одержує відступ від загальнолюдських норм моральної поведінки, глибоко спустошується і руйнується духовний світ людини.

Концепція девіантної поведінки була започаткована французьким соціологом Е. Дюркгеймом, який досліджував причини порядку і безпорядку в суспільстві.

Окрім Е. Дюркгейма дослідженням даної проблеми займалися й інші вчені. Зокрема, психологічне пояснення цієї проблеми висунув Фрейд. Його теорія психоаналізу пояснює виникнення девіації конфліктами властивими особистості. У свою чергу Шоу й Маккей запропонували соціологічне пояснення даної проблеми. Їхня концепція "соціальної дезорганізації" припускає, що девіація багатьох видів виникає тоді, коли культурні цінності, норми й соціальні зв'язки відсутні, послабляються або стають суперечливими й не адекватними. Такі дослідники, як Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон й Яні у своїй теорії "радикальної кримінології" стверджують, що девіація є результатом протидії нормам сучасного західного суспільства з його домінуванням над капіталом У теорії аномії Мертона джерело девіації вбачається в розриві між цілями суспільства й соціально схвалюваленими способами їхнього досягнення. Селлін, Міллер, Саттерленд, Клауард й Охлін висунули соціокультурні гіпотези. Вони бачать причину девіації в конфліктах між нормами субкультури й пануючою культурою.

Отже, девіантна поведінка є соціально-психологічним і правовим фактором у житті суспільства й досліджується різними науками.

Динамізм соціальних процесів, зміни в багатьох сферах громадського життя приводять до збільшення девіації серед такої групи суспільства як підлітки. Аналіз даної проблеми говорить про різке збільшення і подальше зростання підліткового нігілізму, жорстокості, агресії, злочинності. Зокрема у 2004 році в Україні кожна десята викрита у злочині особа - неповнолітній, а загалом неповнолітніми у цей період скоєно 31 тис. злочинів, з яких 67% належать до тяжких і особливо тяжких

70. Кількісні та якісні показники злочинності неповнолітніх.

Рівень злочинності неповнолітніх зростав до 1995 р. включно, після чого почав поступово знижуватися за абсолютними по­казниками (у 1990 р. зареєстровано 28 819 злочинів за участю неповнолітніх, у 1995 р. - 41 648; 2000 р. - 37 239; 2002 р. -32 335; 2003 р. - ЗО 950)^Ш1. Темп її приросту загалом відставав від темпу приросту дорослої злочинності.

За даними на 2004 р., питома вага злочинів неповнолітніх у загальному масиві зареєстрованих злочинів становила для убивств 5,5 %; тяжких тілесних ушкоджень - 5,7 %; зґвалтувань - 9,7 %; розбоїв - 15,3 %; грабежів - 16,2 %; крадіжок - 13,5 %; хуліганства - 8,9 %¹⁰². Значна частка зло­чинів неповнолітніх розглядається дорослими як прояв вікової незрілості, бешкетництва. Тож про багато з них не повідом­ляється правоохоронним органам, що призводить до збільшення їх латентності.

Для структури злочинності неповнолітніх харак­терні такі риси:

·частка тяжких насильницьких та корисливо-насильни­цьких злочинів неповнолітніх становить 10 % і порівняно стабільна;

· у структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки, грабежі, хуліганства (до 4/5 від усіх учинених злочинів);

· зростає поширеність організованих форм злочинної діяль­ності.

До негативних тенденцій розвитку злочинності неповнолітніх належать:

· організованість злочинності неповнолітніх (з одного боку, за прикладом дорослої, з другого, за допомогою дорослої);

· збільшення темпів зростання злочинності неповнолітніх;

· зростання питомої ваги злочинності неповнолітніх у струк­турі загальної злочинності;

· збільшення злочинів, пов'язаних з наркотиками;

·зростання технічної оснащеності неповнолітніх злочинців

71. Кримінологічна характеристика неповнолітніх осіб, що вчиняють злочини.

Для неповнолітніх злочинців характерні істотні викрив­лення моральної та правової свідомості:

· тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групо­вої солідарності;

· орієнтація на швидке отримання задоволення;

· послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність;

· байдужість до переживань і страждань інших людей;

· прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких;

· погляд на законодавчі заборони як формальні;

· ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми - нормам закону;

· неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки;

· формування вороже-недовірливого ставлення до право­охоронних органів;

· значне послаблення вольових якостей;

· поширена переконаність у можливості уникнути по­ карання за вчинене тощо.

Питома вага осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців становить 90-95 %. Частка неповнолітніх дівчат, які вчиняють злочини, - 5-Ю %.

Культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх зло­чинців істотно нижчий порівняно з однолітками. Значна частина неповнолітніх - це ті, що погано навчаються, а також особи, які залишили школу.У 2004 р. в Україні структура контингенту неповнолітніх зло­чинців була такою: які не працюють і не вчаться - 45 %; учні шкіл та інших освітніх установ - 43 %; ті, що працюють - 12 %

72. Причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні.

Заросинський Ю., Заросинський О., Причини і умови злочинності неповнолітніх потребують теоретичного і практичного розроблення.

Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Біля 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Майже кожен другий злочин скоюється підлітками у групі; частіше з особливою жорстокістю і цинізмом[1]. Відбувається процес «омолодження» злочинності, збільшення числа підлітків жіночої статі. Боротьба зі злочинністю неповнолітніх є необхідною ланкою у низці заходів з викорінення злочинності у цілому. Тому запобігання таким злочинам повинно посідати одне з головних місць у подоланні цього негативного явища.
Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх, співвідношення біологічного і соціального у формуванні антисуспільної установки у свідомості неповнолітніх на основі подій і процесів, які реально відбуваються у нашій країні. Слід також систематизувати існуючі заходи впливу на неповнолітніх як тих, що вже вчинили злочин, для їх перевиховання, так і схильних до скоєння останніх.
Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які покликані боротися з вказаним негативним явищем. Нині багато з цих органів зазнали серйозних змін і скорочень, а названі формування взагалі перестали діяти.
У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх необхідний тиск на протилежну сторону, забезпечення переваги запобігання над процесом соціальної дезінтеграції. З'ясування питання про кількісний вираз і про кількісну оцінку даного соціального «зла» і протилежного йому позитивного потенціалу — справа не проста. Але від неї не можна ухилитися; і слід знайти підходи до максимально можливого вирішення цього питання. Має бути якнайповніше врахований весь контингент неблагополучних за тими чи іншими характеристиками неповнолітніх, взяті до уваги активні умови, ресурси запобігання злочинності, а також своєчасне, повне і правильне застосування всіх норм права, спрямованих на запобігання правопорушенням неповнолітніх і створення останнім нормальних матеріальних та інших умов життя, охорону прав й інтересів.
Ефективність запобігання даному негативному явищу залежить насамперед від своєчасного виявлення і усунення причин злочинності неповнолітніх та умов, що цьому сприяють, а також виявлення неповнолітніх, зважаючи на поведінку яких можна очікувати скоєння злочину і вжиття відповідних запобіжних заходів.
Як свідчить практика, вказані причини і умови у багатьох регіонах України глибоко не аналізуються і особливості їх у запобіганні даного виду злочинності не враховуються. Нерідко працівники правоохоронних органів обмежуються лише поверховим вивченням даних статистики, без ретельного дослідження причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми, без встановлення причинного зв'язку між ними.
Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати також ЇЇ структурні особливості: які види злочинів переважають у загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за видами збільшується і яка кількість скорочується. Особливо слід вивчати особистість такого злочинця. Адже пояснити сьогодні причини і умови злочинності неповнолітніх тільки соціальною обстановкою — значить не лише знову прямувати шляхом радянської науки, а й перешкоджати успішному її подоланню.
Для досягнення ефективних запобіжних результатів необхідно насамперед, щоб система індивідуальних виховних заходів повною мірою враховувала вікові (фізіологічні) і психологічні особливості неповнолітніх правопорушників, оскільки у генезисі вчинюваних такими підлітками злочинів основна роль належить уже особистісним якостям. Підліток не лише використовує для вчинення злочину ситуацію, а й у багатьох випадках сам її створює.

73. Основні напрямки попередження вчинення злочинів неповнолітніми.

Серед суб'єктів профілактики злочинності та зло­чинів неповнолітніх можна виділити:

· органи державної влади й органи місцевого самовряду­вання, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання та ресурси цієї діяльності, контроль за її здійснен­ням і результатами;

· інститути соціального виховання - родину, школу, трудо­вий колектив, установи культури та дозвілля, що здійснюють у взаємодії та в межах компетенції профілактику виникнення викривленої позиції дітей і підлітків, корекцію таких кримі­ногенних чинників, якщо вони можуть бути нейтралізованими за допомогою педагогічних або інших виховних засобів;

· органи захисту й соціальної, психолого-педагогічної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебува­ють у несприятливих життєвих умовах;

· правоохоронні органи загалом та їх спеціалізовані підроз­діли й служби зокрема.

Система профілактики злочинності неповнолітніх складається з таких етапів:

1. оздоровити середовище та допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя та виховання, ще до того, як негативний уплив цих умов позначиться на їхній поведінці (етап ранньої профілактики);

2. не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації, що вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосеред­ньої профілактики);

3. не допустити переходу на злочинний шлях та створити ум ови для корекції поведінки осіб, які систематично здійснюють правопорушення, характер й інтенсивність яких вказують на ймо­вірність учинення злочинів у найближчому майбутньому (етап профілактики дозлочинної поведінки);

4. запобігти рецидивові злочинів підліткам, які раніше вчиняли злочини (профілактика рецидиву).

74. Поняття “насильницька злочинність” її особливості та місце в системі злочинності.

Значну частину насильницьких злочинів становлять умисні вбивства, умисне заподіяння шкоди здоров'ю, катування, зґвалтування, розбої, грабежі та поєднане з насильством хуліган­ство, їхній рівень, структура й динаміка характеризують на­сильницьку злочинність загалом.

Основою об'єднання цих злочинних діянь у кримі­нологічно значущу групу є такі критерії:

• спосіб дій злочинця - фізичне насилля над особою, спроба чи погроза його застосування;

• форма вини - умисел;

• об'єкт посягання - фізична особа.

Починаючи з 1988 р. по 1995 р. фіксується зростання кількості насильницьких злочинів. Кількість умисних убивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень за період з 1987 р. до 1995 р. збільшилася, відповідно, в 3,5 і 3,3 рази, грабежів і роз­боїв - у 6 і 7 разів. Протягом наступних років показники реєстра­ції умисних убивств, умисних тяжких тілесних ушкоджень, грабежів і розбоїв свідчать про зменшення їхньої кількості.

Для порівняння: в 1995 і 2004 рр., відповідно, було зареєстро­вано 4896 і 3788 умисних вбивств, 8800 і 5855 умисних тяжких тілесних ушкоджень¹⁰⁷.

Аналіз структурних змін насильницької злочинності свід­чить про підвищення ступеня суспільної небезпечності деяких категорій насильницьких злочинів. Зросла тяжкість заподію­ваних ними наслідків. Збільшується частка організованих, за­здалегідь підготовлених злочинів, які вирізняються особливою зухвалістю, витонченістю, жорстокістю. Протягом тривалого часу приблизно дві третини вбивств і тяжких тілесних ушкоджень відбувалися у сфері побутових відносин на ґрунті міжособистісних конфліктів. До початку 90-х рр. частка умисних убивств, учинених на побутовому ґрунті, знизилася до 40 % за рахунок зростання вбивств з ко­рисливих або інших мотивів. Набули поширення замовні вбив­ства. Найчастіше жертвами таких злочинів стають підприємці й інші представники бізнесу (46 %), лідери кримінальних угруповань (38 %).

У сферах дозвілля та побуту поширені насильницькі злочини з хуліганських мотивів. Хуліганські спонукання проявляються в прагненні відкрито протиставити свою поведінку суспіль­ному порядкові, продемонструвати грубу силу, помститися за справедливо зроблене зауваження та ін. На сьогодні з хулі­ганських спонукань учиняється близько 20 % умисних вбивств і близько ЗО % випадків умисного заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.

Серед насильницьких злочинців збільшується частка реци­дивістів. У 2004 р. питома вага рецидивістів, які вчинили умисні вбивства, становила 17 %, з них у складі групи - 24,4 %; розбої -28,9 %; грабежі - 20, 3 %; умисні тяжкі тілесні ушкодження -14,6 %¹⁰⁸.

Відзначається збільшення частки злочинців, які мають пато­логічні відхилення в психіці, що не виключають осудності (дебільність, органічні захворювання центральної нервової системи, психопатії, сексуальні відхилення). Це значною мірою пов'язано з процесами поширення алкоголізму та наркоманії.

Більшість осіб, які вчиняють насильницькі злочини й хуліган­ські дії, - чоловіки (90-93 %). Це пояснюється соціальними ролями, характерними для чоловіків і жінок, психофізичними особливостями статі. Для поведінки чоловіків під час дозвілля більш характерні випадкові компанії, зловживання алкоголем, що часто створює конфліктні ситуації, які переростають у бійки.

Існують розбіжності в мотивації насильницьких злочинів, учинених чоловіками та жінками. В останніх переважають мотиви ревнощів, помсти, заздрощів, прагнення звільнитися від потерпілого тощо. Багато насильницьких злочинів учиня­ються жінками на ґрунті віктимної поведінки потерпілого. В останні роки реєструється зростання частки жінок при вчиненні таких злочинів, як убивства з хуліганських або корисливих спонукань, у ході розбійних нападів та ін., зростає кількість учинених жінками злочинів з особливою жорстокістю.

Основний контингент насильницьких злочинців і хуліганів становлять особи молодого й середнього віку (до 40 років). Найбільш висока кримінальна активність характерна для пред­ставників вікової групи 25-29 років. Далі за ступенем кримі­нальної активності посідають місця вікові групи 18-24 років, 30-39,16-17 років.

Порівняно з дорослими, підлітки та молодь, зазвичай, мають менш розвинуту волю, підвищену вразливість до негативних упливів, імпульсивність, сугестивність, вони легше піддаються шкідливому впливові з боку антигромадських елементів, зокрема й у формі наслідування, підбурювання тощо.

75. Кількісні показники насильницьких злочинів.

76. Якісні показники насильницьких злочинів.

77. Кримінологічна характеристика особи насильницького злочинця.

78. Причини та умови насильницької злочинності в Україні.

До основних криміногенних детермінант необхідно віднести:

· утрату особистої перспективи, несприятливі матеріальні та житлові умови, що провокують на агресивні дії;

· підвищену поширеність серед певних груп населення уяв­лення про припустимість насильницьких дій, стереотипів агресивно-насильницької поведінки в конфліктних ситуаціях;

· уплив злочинного середовища;

· віктимну (легковажну, аморальну, протиправну) поведінку потерпілих, яка стала приводом злочину;

· провокаційні взаємини в сім'ї, із сусідами, товаришами по службі;

· несвоєчасне виявлення правоохоронними органами криміногенних сімейно-побутових ситуацій, незадовільне реагування на такі конфлікти;

· нереагування на погрози розправою щодо потерпілого й інших осіб, побої, нанесення тілесних ушкоджень, катувань, хуліганських вчинків; недоліки в діяльності правоохоронних органів у боротьбі з рецидивом злочинів;

· недоліки в охороні громадського порядку та безпеки громадян, в організації патрульно-постової служби міліції, профілактичної діяльності органів внутрішніх справ;

· латентність і безкарність значної частини злочинів проти особи;

· неповноту виявлення осіб, які страждають на психічні за­хворювання чи аномалії психіки;

• обставини, що сприяли формуванню" антигромадських угруповань молоді;

· недбале зберігання зброї;

·неприйняття заходів щодо припинення незаконного
обігу зброї, боєприпасів, вибухових або хімічних речовин;

· нереагування довколишніх на факти застосування насилля, хуліганства, іншої аморальної чи протиправної поведінки;

• недоліки у виховній роботі за місцем проживання та робо­ти, в організації дозвілля, культурного обслуговування на­селення та ін.

79. Основні напрямки попередження вчинення насильницьких злочинів.

Запобігання насильницьким злочинам залежить від тих пере­творень соціально-економічного й політичного характеру, що відбуваються в країні, пов'язаних зі становленням загаль­нолюдських цінностей, гуманізацією морального клімату, реалі­зацією принципів соціальної справедливості. Вирішення таких загальносоціальних завдань створює передумови для успіш­ної боротьби з насильницькими злочинами та хуліганством.

Основні напрямки профілактики у сфері насиль­ницьких злочинів:

· корекція державного політичного курсу, зміна характеру реформ, приведення їх у відповідність до національних інтересів;

· ефективна боротьба з пияцтвом і наркоманією;

· своєчасність реагування на правопорушення, вчинені на ґрунті побутових конфліктів, здатних перерости в злочини;

· забезпечення ефективної охорони правопорядку в громад­ських місцях; посилення боротьби з розпаленнчм міжнаціональної ворожнечі;

· обмеження криміногенних упливів рецидивістів і про­фесійних злочинців на неповнолітніх та молодь;

· активізація діяльності щодо виявлення й нейтралізації антигромадських молодіжних угруповань;

· своєчасність профілактичного впливу на осіб з підвище­ним ступенем віктимно:т і;

· активізація боротьби з фактами незаконного виготовлення, збуту, збереження чи носіння холодної та вогнепальної зброї;

· забезпечення справедливої відповідальності за насиль­ницькі злочини й хуліганство на основі її диференціації та інди­відуалізації;

· протидія пропаганді жорстокості й насилля в засобах масо­вої інформації;

· розвиток системи профілактики психопатології, що про­дукує насилля.

80. Поняття економічної злочинності.

Економічна злочинність - це явище, яке:

· властиве будь-якій державі та виникає в результаті високо-інтелектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спрямування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповідність законодавчої бази економічним реаліям;

· виникає у сфері управління державним або приватним майном і пов'язана з використанням службового становища з корисливими намірами;

· стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а в кінцевому підсумку - підриває основи економічної безпеки держави;

· стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану злочинність;

· викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухня­них громадян у спроможність держави захистити їхні інтереси.

81. Кримінологічна характеристика злочинів в сфері економіки.

За кримінально-правовою класифікацією економічна зло­чинність поділяється на такі групи:

· злочини у сфері відносин власності, пов'язані зі службо­вою діяльністю: розкрадання державного чи колективного майна шляхом шахрайства, присвоєння, розтрати або зло­вживання посадовим становищем;

· злочини у сфері використання бюджету: порушення законодавства про бюджетну систему України; видання норма­тивних актів, які змінюють доходи та витрати бюджету всу­переч визначеному законом порядку;

· злочини у сфері фінансових відносин: виготовлення чи збут підроблених грошей або цінних паперів; незаконні операції з валютними цінностями; приховування валютної ви­ручки; ухилення від сплати податків; порушення порядку випуску (емісії) й обігу цінних паперів; підробка знаків по­штової оплати та проїзних квитків; незаконне виготовлення, підробка, використання чи збут незаконно виготовлених й одержаних або підроблених марок акцизного збору;

· злочини у сфері підприємництва: заняття забороненими видами підприємницької діяльності; порушення порядку за­няття нею; фіктивне підприємництво; шахрайство з фінансовими ресурсами; виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними; незаконна торговельна діяльність; протидія законній підприєм­ницькій діяльності; приховування банкрутства; фіктивне банк­рутство;

· злочини у сфері захисту від монополізму та несумлін­ної конкуренції: незаконне збирання з метою використання чи використання відомостей, що становлять комерційну таєм­ницю; розголошення комерційної таємниці; штучне під­вищення та підтримання високих цін на товари народного споживання й послуги населенню; змова про фіксування цін; примушування до виконання або невиконання цивільно-правових зобов'язань;

· злочини у сфері обслуговування населення: випуск чи реалі­зація недоброякісної продукції; обман покупців; обман замов­ників; одержання незаконної винагороди від громадян за ви­конання робіт, пов'язаних з обслуговуванням населення; по­рушення правил торгівлі;

· злочини у сфері митного регулювання – контрабанда

82. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють злочини в сфері економіки.

У структурі осіб, що вчинили господарські корисливі злочини, слід відзначити приблизно рівне їх співвідношення за статтю (50,6% — жінки і 49,4% — чоловіки), що відповідає загальному співвідно­шенню розподілу населення країни. Рівновага статевого співвідно­шення в економічній злочинності обумовлена тим, що жінки тра­диційно частіше обіймають посади, пов'язані з виконанням обліко­во-бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері побутового обслуговування. За даними судової статистики, динаміка жіночої злочинності по окремих ви­дах злочинів неухильно зростала. Так, у 1993 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, у 1994 р. питома вага жінок стано­вила 6,7%, у 1995 р. — 12,9%, у 1996 р. — 16,2%. За порушення правил про валютні операції у 1993-1994 pp. не було засуджено жод­ної жінки, а у 1995 р. питома вага жінок склала 26,3%, у 1996 р. — 33,0%. Стосовно господарських злочинів у цілому питома вага жіночої статі у 1993-2001 pp. складала майже половину засуджених. Отже, починаючи з 1993 р. питома вага жінок у структурі економіч­ної злочинності неухильно зростала.

У віковій характеристиці відзначається зміщення до більш стар­ших вікових категорій порівняно із загальною злочинністю. Основ­ну вікову групу становлять особи старше 30 років (75%)

За даними кримінологічних досліджень, кожні двоє із трьох за­суджених мали середню, середню спеціальну та вищу освіту. Цей показник набагато вищий від загальної злочинності. Певно, це обу­мовлено тією обставиною, що для заняття господарською діяльні­стю потрібні відповідна спеціальність і кваліфікація.

За соціальним станом згідно з даними вибіркового досліджен­ня переважають робітники (62,8%), службовці склали 11,2%, інші категорії — 26%. При цьому слід відзначити, що ці показники знач­но відрізняються залежно від виду злочину. Так, серед засуджених за контрабанду найбільший відсоток склали особи, які не працю­вали (54,1%). Серед засуджених за порушення правил про валютні операції непрацюючих було 49,5%.

Для господарських злочинів не характерна рецидивна злочин­ність, лише 5-7% осіб, за результатами вибіркового дослідження, раніше були судимі; 82,9% засуджених були притягнуті до кримі­нальної відповідальності лише за один злочинний епізод; 97,8% мали позитивні характеристики за місцем роботи і проживання. Таким чином, злочини у сфері господарської діяльності вчиняють­ся не закоренілими злочинцями, а, як правило, громадянами, для яких скрутне матеріальне становище виступає мотивостворюючим фактором злочинної поведінки у сфері економіки.

Серед розкрадачів 18,1% мали судимість, як правило, погашену. Більшість з них (58,5%) раніше несли покарання за корисливі зло­чини, головним чином розкрадання. Ці кількісні показники відпові­дають даним, опублікованим у спеціальній літературі. Високий рівень рецидиву пояснюється існуючим обмеженням щодо працевлаштуван­ня осіб, які відбули покарання за корисливі правопорушення. Спе­ціальний рецидив, тобто повторне засудження за розкрадання май­на шляхом привласнення, розтрати чи зловживання службовим ста­новищем, становить, за нашими спостереженнями, 30,9%.

Наведені окремими авторами соціально-демографічні характери­стики осіб, засуджених за розкрадання майна, багато в чому збіга­ються. Зокрема, одностайно відмічається відносно високий відсоток жінок серед засуджених за розглядувані посягання. Це пояснюється значною кількістю жінок серед робітників, які обслуговують мате­ріальні цінності, особливо на підприємствах легкої, харчової, м'яс­ної і молочної промисловості.

Порівняльно з іншими засудженими розкрадачі — люди доволі зрілого віку. Особи старше 30 років, за нашими даними, становлять55,6%, що збігається з відповідними відомостями з інших джерел. Більшість розкрадачів належать до «зони пізньої злочинної актив­ності».

Серед інших правопорушників розкрадачів виділяє порівняно високий рівень освіти. В той час, як освітній рівень усіх засудже­них нижче відповідного показника для населення нашої країни, розкрадачі в цьому відношенні характеризуються більш високими показниками.

За даними, одержаними шляхом узагальнення кримінальних справ, вищу освіту мали 8,5% засуджених розкрадачів, середню (загальну і спеціальну) — 66%, базову середню (8-9 класів) — 11,5%, менше 8 класів — 14%. Це достатньо високий рівень осві­ти, що перевищує середній по країні. Ці відомості в цілому відпо­відають даним, наведеним іншими дослідниками, а відтак, заслу­говують на довіру. Доводиться визнати, що освіта сама по собі не гарантує високого рівня правосвідомості. За своїм освітнім рівнем, як і багатьома іншими ознаками особистості, розкрадачі мало чим відрізняються від більшості робітників і службовців відповідних підприємств. Майже всі засуджені (93%) обіймали посади, які відповідали їх загальній і спеціальній освіті.

Певний інтерес становить стаж роботи розкрадача на об'єкті, де було вчинено злочин. Нами встановлено, що більшість засуджених за розкрадання достатньо довго працювали на даному підприємстві і, таким чином, добре знали свої обов'язки, а також порядок збері­гання, охорони і обліку матеріальних цінностей. По вивчених кри­мінальних справах безперервний трудовий стаж засуджених був такий: менше 1 року — 15,4%, від 1 до 3 років — 24,0%, від 3 до 5 років — 9,4%, більше 5 років — 36,7%. Є підстави припускати, що багато з засуджених розкрадачів до їх викриття неодноразово роз­крадали державне майно, але не були своєчасно викриті.

Більшість розкрадачів (76%) мали сім'ю, були одружені. Сім'я не без підстав розглядається багатьма кримінологами як важливий фактор. Однак щодо розглянутих видів крадіжок державного май­на попереджувальна роль сім'ї виявляється по меншій мірі недо­статньо ефективною. Відбувається це за багатьох причин, однією з яких є те, що члени сім'ї розкрадача, як правило, користуються вик­раденими грошовими коштами і товарно-матеріальними цінностями.

Сімейні стосунки в розкрадачів виявляються більш міцними, ніж в інших злочинців, засуджених до позбавлення волі. Майже всі вони, за даними анкетування, болісно сприймають розлуку з сім'єю і показали на дану сторону покарання як найбільш тяжку, багато з них занепокоєні погіршенням матеріального становища сім'ї, що сталося внаслідок засудження їх до позбавлення волі, більшість опитуваних вважають, що під час відбування покарання стосунки і сім'ями залишаються нормальними. Але у деяких під час пере­бування в місцях позбавлення волі сім'ї розпалися, а частина — не змогла визначитися у своїх сімейних стосунках. Розкрадачі приблиз­но в 5 разів частіше, ніж інші засуджені, зберігають свої сім'ї.

83. Причини та умови економічних злочинів.

Соціально-економічні обставини:

· перехід на рейки ринкової економіки відбувався в умовах розвалу колись єдиної країни;

· розірвання виробничих і торговельних зв'язків багатьох економічних партнерів колишніх союзних республік;

· недосконалість господарського механізму щодо викори­стання різних форм власності;

· низька правова культура, що призводить до невиконання своїх обов'язків перед державою, зокрема, щодо повноти сплати податків;

· суперечності між командно-адміністративною системою господарювання, від якої Україна відійшла, та ринковою еконо­мікою, до якої вона ще не дійшла;

· надмірна монополізація економіки (навіть порівняно з іншими республіками колишнього СРСР);

· наявність могутнього, але антиринкового військово-промислового комплексу;

· надмірне адміністративне втручання в економіку, великі витрати на утримання управлінського апарату;

· високий рівень корупції в системі органів державної влади й управління та тінізації економіки;

· надання численних пільг деяким юридичним і фізичним особам;

· надлишковий податковий тиск на суб'єктів господарю­вання, що заганяє їх у тінь;

· відставання правового забезпечення протидії економічній злочинності від швидкості її зростання та необхідності поси­лення боротьби з нею;

· низька платоспроможність більшості громадян;

· правова незахищеність суб'єктів господарювання від зло­вживань, утисків і вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях.

84. Попередження злочинів у сфері економіки.

До основних форм запобігання злочинам у сфері економіки належать:

1. своєчасне запобігання, розкриття та розслідування зло­чинів у сфері економіки на підприємствах, в організаціях, комерційних структурах, фінансово-кредитній та банківській системах;

2. відшкодування нанесених збитків;

3. захист громадян від злочинних посягань;

4. висвітлення в засобах масової інформації стану економіч­ної злочинності в країні та регіонах і напрямів боротьби з нею;

5. удосконалення діяльності органів контролю, наділених правами органів дізнання;

6. створення нового механізму валютно-митного контролю, який би був заснований на організаційній взаємодії фінансо­вих, банківських та митних органів;

7. проведення із залученням практичних працівників відпо­відних міністерств і відомств комплексних перевірок закон­ності здійснення товарно-грошових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, що створені при державних підприємствах;

8. виявлення фактів одержання прихованих доходів шляхом вилучення з обігу різниці між собівартістю та роздрібними цінами на товари й послуги;

9. погашення заборгованості з виплати заробітної плати, для чого запроваджується механізм матеріальної відповідаль­ності підприємств-боржників перед своїми працівниками;

10. забезпечення суворого контролю за проходженням бюджет­них коштів аж до безпосереднього їх одержувача, спрямова­них на адресну державну підтримку;

11. погашення заборгованості із заробітної плати.

85. Поняття організованої злочинності та її ознаки.

організована злочинність - це системно пов'язана сукуп­ність злочинів, учинених учасниками стійких, ієрархізованих, тих, що діють планомірно, злочинних структур (груп, співтовариств, асоціацій), діяльність яких прямо чи опосередковано взаємно підтримується та узгоджується, будучи спрямованою на отриман­ня максимального прибутку зі злочинного бізнесу на визначеній території або у визначеній сфері, що взята під її контроль.

організована злочинність - сукуп­ність злочинів, які вчиняються у зв'язку зі створенням і діяль­ністю організованих злочинних угруповань (ЗУ «про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

86. Ознаки організованої злочинності.

· виражена організаційно-управлінською структурою, чітка ієрархією, наявність єдиних для всіх членів групи норм поведінки, санкцій і заохочень;

· плановим і законспірованим характером злочинної діяльності, загальною метою, орієнтуванням на отримання значних матеріальних ресурсів у результаті приватизації державної власності та прибутків від тіньового обігу капіталів за мінімального ризику;

· системою заходів щодо нейтралізації всіх форм соціального контролю з використанням розвідки та контррозвідки: виявленням планів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, підкупом їх співробітників, проникненням на посади до державних структур;

· наявністю великих фондів (як у гривнях, так і в іноземній валюті), що дає можливість вкладати гроші у різні сфери діяльності, у тому числі нелегальної, для отримання надприбутків, контролем в своїх інтересах відповідних ринків, засобів масової інформації, матеріальною підтримкою членів групи та їх родичів, оплатою послуг адвокатів тощо;

· розмежуванням сфер впливу — кооперація організованих злочинних угруповань у різних галузях господарства, створенням "чорного ринку" товарів та послуг (незаконний обіг наркотиків, зброї, порнобізнес, проституція);

· активним поширенням членами організованої злочинності кримінальної субкультури, особливо серед молодого покоління.

87. Злочинні об’єднання та їх види.

Злочинні об'єднання, залежно від рівня їх стійкості, професійності, сфери діяльності, правового становища у легальних структурах суспільства та ін., можна розділити на такі види.

► проста організована група — це відносно проста форма об'єднання злочинців чисельністю 2—4 чоловіки. У такі групи об' еднуються розкрадачі, шахраї, квартирні злодії, грабіжники. В них немає складної структури, суворої підпорядкованості, чітко вираженого лідера.

► структурна організована група. Порівняно з простою організованою групою вона відрізняється більшою стійкістю, ієрархіч-ністю, дотриманням принципу єдиноначальності. Чисельність таких груп — 5—10 і більше осіб. Злочинна діяльність носить постійний характер, частіше це вчинення майнових злочинів або діянь, пов'язаних з насиллям, але метою яких є одержання прибутків. Лідер такої групи визначає напрямок її дій, планує та готує злочини, розподіляє між учасниками ролі. Для забезпечення своєї діяльності структурна організована група взаємодіє з іншими кримінальними елементами, зокрема з особами, які займаються підробкою документів, скупкою краденого тощо. Такі групи вчиняють крадіжки з квартир, автомобілів, грабежі, розбої, шахрайства, вимагання, займаються контрабандою. Корумпованих зв'язків у них, як правило, немає.

► організоване злочинне угруповання — це вже багато-численне об'єднання, до якого входять десятки, а то й сотні осіб, котрі активно займаються злочинною діяльністю. Рівень організованості у загальній масі таких угруповань нижчий, ніж в бандах і мафіозних об'єднаннях, хоча наявність дисципліни, ієрархії, підпорядкованості притаманні їм. У них існує керівна ланка з лідерів, котрі посвятили себе злочинній діяльності і визначають її напрямок. За ними стоїть основна маса конкретних виконавців "бойовиків" з певною кримінальною направленістю. Це злочинне угруповання не є монолітним, до його складу входить багато груп різного рівня організованості, чисельністю 5—10 осіб. Вони не лише вчинюють злочини, але й постійно контролюють певну територію (збір данини, вимагання тощо). Часто їх лідери, зібравши достатню суму грошей, вступають у сферу легального бізнесу, поступово переростаючи у мафіозне об'єднання.

► банда являє собою форму організованої злочинності, що полягає у створенні озброєної групи, для вчинення злочинів, пов'язаних з нападами на державні та громадські організації, окремих громадян. Вона відрізняється підвищеною суспільною небезпекою, оскільки застосування зброї — обов'язкова її ознака. Банди відрізняються високим рівнем організованості та беззаперечним підпорядкуванням ватажку. Вони функціонують самостійно, а результатами їх злочинів зазвичай є здобуття грошей, валюти, зброї, антикваріату та інших цінностей.

► мафіозне об'єднання. Під терміном "мафіозне" у цьому розумінні є поєднання протиправної і легальної діяльності, використання недоліків економіко-правової системи для одержання незаконних прибутків або присвоєння певних адміністративних повноважень, можливість впливу на органи влади. Таким чином, мафіозне об'єднання — це злочинне угруповання, яке за ступенем організованості та характером діяльності вийшло за межі власного формування і поєднує як протиправні, так і легальні форми діяльності, впливаючи на державну політику і напрями соціального-економічно-го розвитку.

Мафіозні об'єднання завжди мають прикриття у вигляді різних комерційних структур, які слугують всякого роду аферам та відмиванню "брудних" грошей, а також тісним корумпованим зв'язкам з представниками органів влади та управління. Для забезпечення захисних функцій вони залучають інші злочинні угруповання. Очолюють мафіозні синдикати кілька чоловік, котрі займають, як правило, однакове положення. Побіля них гуртуються від десятка до сотень членів, які за необхідності залучаються за плату для виконання конкретної "роботи".

88. Причини та умови, що детермінують появу та зміну організованої злочинності.

Детермінанти організованої злочинності охоплюють най­різноманітніші аспекти суспільного життя, тож назвемо лише деякі з них:

· політична нестабільність у суспільстві;

· протиправна поведінка стала елементом способу життя багатьох верств населення;

· переоцінка соціальних цінностей, кримінально-правові заборони стають все менш дієвими, а деякі форми злочинної поведінки сприймаються як нормальна ділова активність;

· відставання соціального розвитку від економічного та по­силення майнового розшарування суспільства;

· духовна сфера характеризується проявами крайнього его­їзму, вседозволеності, виникненням недовіри до офіційних інститутів держави, їхніх можливостей задовольнити потреби населення;

· відсутність досконалої правової бази боротьби з організо­ваною злочинністю;

· здатність організованої злочинності швидко змінювати свій профіль діяльності;

· недостатня активність органів державної влади, зумовлена дефектамиполітичногоходу, корумпованіспо, слабкістю політичних лідерів, їхньою нездатністю ефективно діяти у складних умовах;

· незабезпеченість (матеріальна, організаційна, культурна) раціонального функціонування демократичних інститутів су­спільного ладу;

· міждержавні суперечності, що перешкоджають концен­трації зусиль суспільства в боротьбі зі злочинністю;

· недостатньо цілеспрямований пошук осіб - можливих учасників організованого злочинного угруповання, зокрема й у місцях виконання покарань;

· слабка оперативна робота з контролю за діяльністю лідерів злочинних угруповань, недосконалі тактичні прийоми до­кументування їхньої діяльності;

· професійна підготовка співробітників правоохоронних органів не в повній мірі відповідає вимогам часу, серед них збільшується кількість молодих фахівців, які не мають відпо­відного досвіду;

· відсутня надійна система захисту працівників право­охоронних органів, а також свідків;

· недостатнє технічне забезпечення правоохоронних органів, а також випадки зради з боку деяких правоохоронців.

89. Правова характеристика особи учасника злочинного об'єднання.

Характеристика суб’єкта (учасника) злочинної організації маєзначні особливості в порівнянні з іншими суб’єктами злочинності(незалежно від їх класифікації – рецидивісти, насильники, хабарники, хулігани і таке інше).

Організована злочинність як явище суспільного життя в Україніактивно “заявила про себе” з початку 90-х років ХХ ст. Тоді ж вонастала об’єктом дослідження кримінологів. Особливо актуальним євивчення особи – учасника (суб’єкта) організованої злочинності. Складність визначення типових рис такого злочинця полягає втому, що злочинна організація являє собою складне організаційнеутворення. Ролі, функції, обов’язки учасника злочинної організації(особливо вищих рівнів) надто різні.

Особи, які є учасниками злочинних організацій, можуть матирізний соціальний статус, освітній рівень, професійні навики, знання івміння, життєвий досвід, вікові межі.

При характеристиці учасників злочинних угрупувань необхідно: по-перше, враховувати їх рівень організованості, по-друге, членом якоїзлочинної структури являється особа.

У зв’язку з тим, що даних про розкриття злочинних організаційвисокого рівня організованості обмаль, можливо лише з певноювірогідністю визначити типові риси “організованого злочинця”. Найбільш складним для вивчення (а отже, і для об’єктивноїхарактеристики) є особи, що входять до керівного складу злочинноїорганізації. Це, як правило, кримінальні „авторитети”, авторитет якихсклався в результаті неодноразового вчинення злочинів і відбування заце покарання в місцях позбавлення волі (“вор в законі”), якимпритаманні ті ознаки, що характеризують особу, що вчинюєнасильницькі, корисливі злочини. Це також можуть бути особи, щоявляються “мозковим центром” організації і характеризуються високимосвітнім рівнем, володіють високими професійними знаннями, досвідомроботи: фінансисти, економісти, виробничники (знають технологіювиробництва).

Особи, що виконують функції охоронців можуть як мати, так і немати кримінального минулого. Ці особи мають низький або середнійосвітньо-культурний рівень. Мотивація членства в злочинній організаціїдля них – це уявлення про “значущість своєї посади”, бажання бутипричетним до такої злочинної структури.

Щодо ролі організації розвідки, контррозвідки, планування, проведення акцій по боротьбі із конкурентами, то найбільш підходять особи, які мають певні знання і досвід по виконанню таких функцій, набутий у підрозділах Збройних Сил, правоохоронних органів і якізвільнені з негативних обставин. Свою діяльність такі особи мотивуютьбажанням помститись державним органам, отримати великі гроші, їхніантисоціальні установки, як правило, досить стійкі.

Бойовики, виконавці – це типові представники злочинців, щовчиняють насильницькі злочини. Особливістю характеристики такихосіб є їх підвищена самовпевненість, зухвалість, жорстокість, внутрішнєпереконання в особистій захищеності, оскільки злочини вони вчиняють вгрупі, добре озброєні.

Вивчення осіб, що беруть участь у злочинних організаціях, потребуєкомплексного підходу. Актуальність цього напрямку в кримінологіївизначається необхідністю прийняття адекватних заходів щодопопередження створення злочинних організацій.

90. Корупційна злочинність.

корупційна злочинність — це сукупність злочинів, що полягають у зловживанні посадовими особами органів державної влади чи місцевого самоврядування наданими їм повноваженнями у власних або третіх осіб інтересах.

Кримінологічна характеристика корупційної злочинності ускладнюється низкою моментів. По-перше, відсутністю в нашій державі правового поняття корупційних злочинів.

По-друге, неповнотою офіційної статистики, яка фіксує лише окремі показники корупційних діянь. Проте отримати уявлення про стан, структуру, динаміку і географію корупційної злочинності в Україні, виходячи із статистичних даних, все ж таки можна.

91. Заходи попередження організованої злочинності.

Запобігання організованій злочинності передбачає:

• концептуальну та понятійну характеристику цієї злочинності й боротьби з нею в сучасний період;
• достатню правову базу;
• спеціалізацію кадрів, які ведуть боротьбу з цією злочинні­стю, та їх підготовку;
• достатнє ресурсне забезпечення;
• сучасну інформаційну базу;
• комплексне програмування;
• знання реального стану й тенденцій організованої злочин­ності, обґрунтовані прогнозні оцінки;
• усвідомлення суспільством гостроти кримінальної проблеми.
• ліквідацію пільг та інших умов, які сприяють корупції та вседозволеності суб'єктів, які перебувають при владі;
• перехід до розподілу державних замовлень через від­критий конкурс із публікацією його умов або вимог;

· перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

· регіональні оперативно-профілактичні й цільові операції щодо виявлення та припинення "злодійських" сходок, діяль­ності "злодіїв у законі", лідерів й активних учасників етнічних злочинних угруповань;

· перевірку дотримання законності в діяльності під­приємств і служб безпеки приватних структур;

· перевірку дотримання банками порядку кредитування недержавних структур;

· підготовку правових актів заходів забезпечення безпеки осіб, які здійснюють негласну допомогу в боротьбі зі злочин­ністю;

· вибіркові перевірки підприємств щодо видобутку та пере­робки нафти, газу, кольорових і рідкоземельних металів, які відвантажують продукцію за кордон;

· розробку заходів, що перешкоджають кримінальній діяль­ності організованих злочинних груп та корумпованих посадо­вих осіб у цих галузях;

· засоби, що перешкоджають проникненню організованої злочинності в органи державної влади, зокрема, правоохоронні;

·проведення конференцій із проблем удосконалення
боротьби з організованою злочинністю.

92. Кримінологічна характеристика та види злочинів, що вчиняються з необережності.

Необережна злочинність - це сукупність необережних злочинів, які вчинені в державі чи регіоні за певний період часу.

Необережні злочини вчиняють у багатьох сферах суспіль­ного життя. Шкода від таких злочинів (кількість травмованих і матеріальні збитки) дуже велика й перевищує шкоду від умис­них злочинів. Необережні злочини пов'язані з порушенням певних правил поведінки, більшість з яких зафіксовані та ре­гламентовані у відповідних законах і підзаконних норматив­них актах, а також правил поведінки в побуті.

Необережна злочинна поведінка проявляється в багатьох сферах людської діяльності:

· експлуатація машин, механізмів та інших джерел під­вищеної небезпеки на виробництві;

· експлуатація транспортних засобів, які є джерелами під­вищеної небезпеки;

· будівельні, вибухові, гірські роботи;

· транспортування та зберігання енергоносіїв;

· роботи в природному середовищі, пов'язані з небезпекою його забруднення, псування тощо;

· виготовлення медикаментів, лікування людей, ветеринарна допомога;

· службова чи інша професійна діяльність, яка може призвес­ти до суспільно небезпечних наслідків у результаті прийняття помилкових рішень;

· експлуатація джерел підвищеної небезпеки побутового характеру.

З огляду на це, можна виділити такі види необережної злочинної поведінки, пов'язані з порушенням відповідних правил:

· безпеки використання машин і механізмів у народному господарстві;

· провадження робіт, які вимагають особливої уваги;

· безпеки експлуатації транспортних засобів;

· безпеки при виробництві й передаванні енергії, транспорту­ванні та збереженні енергоносіїв;

· екологічної безпеки;

· медичної безпеки;

· побутової безпеки;

· безпеки виконання посадових і професійних обов'язків, окрім передбачених вище випадків;

· майнової безпеки.

У загальній структурі злочинності необережна становить приблизно 15 %. Структура необережних злочинів така: по­рушення правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспорту - до 80 %, порушення правил охорони майна, служ­бова недбалість - близько 10 %, порушення правил охорони праці та техніки безпеки - 5 %, необережні злочини проти особи -4 %. Деякі необережні злочини мають високу латентність.

93. Кількісні та якісні показники злочинів, що вчиняються з необережності.

94. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини з необережності.

До загально-соціальних причин, які детермінують необережну злочинність, належать:

· ускладнення технологічних процесів, автоматизація ви­робництва та побуту (науково-технічний прогрес);

· послаблення контрольних функцій держави й суспільства (негативні соціально-політичні процеси);

· кризові процеси в економіці;

· негативні культурні тенденції (сприйняття свободи та демо­кратії як вседозволеності).

До криміногенних умов і причин належать:

· недбалий ремонт, використання деталей з технологічни­ми характеристиками, що не відповідають стандартові, ре­монтні роботи без зупинки машин, механізмів;

· порушення нормальних умов експлуатації, що сприяють психологічній і операційній напруженості працівників;

· недоліки технічної документації, інструкцій з експлуатації машин і механізмів, пам'яток з техніки безпеки;

· відсутність, непридатність вимірювальної та контрольної апаратури;

· • допуск до експлуатації джерел підвищеної небезпеки
чи інших робіт, які вимагають особливої відповідальності осіб,
стан яких істотно обмежує ступінь їхньої обережності й уваги
(втома, хвороба, стан похмілля, стрес);

· латентність або безкарність небезпечно-необережних про­фесійних або побутових дій;

· байдужість адміністрації, колег по роботі, громадян у побуті до фактів неодноразових порушень норм безпеки в поведінці певних осіб, поки це не призвело до тяжких наслідків.

Основні причини виробничого травматизму та про­фесійних захворювань:

· застарілість основних фондів і низьке технічне забез­печення технологічних процесів виробництва;

· погіршення забезпечення засобами індивідуального за­хисту, порушення надійності роботи засобів і систем колек­тивного захисту;

· відсутність нормативної бази й інформації в деяких сферах;

· масові порушення технологічної та виробничої дисципліни;

· низький рівень культури виробництва, соціальної актив­ності і професійної підготовки працівників;

· зниження відповідальності, вимогливості й контролю за дотриманням норм і правил з охорони праці;

· недотримання режимів праці та відпочинку, скорочення медичних оглядів.

95. Причини та умови вчинення злочинів з необережності.

загально-соціальні:	· ускладнення технологічних процесів, автоматизація ви­робництва та побуту (науково-технічний прогрес); · послаблення контрольних функцій держави й суспільства (негативні соціально-політичні процеси); · кризові процеси в економіці; · негативні культурні тенденції (сприйняття свободи та демо­кратії як вседозволеності).
криміногенні:	· недбалий ремонт, використання деталей з технологічни­ми характеристиками, що не відповідають стандартові, ре­монтні роботи без зупинки машин, механізмів; · порушення нормальних умов експлуатації, що сприяють психологічній і операційній напруженості працівників; · недоліки технічної документації, інструкцій з експлуатації машин і механізмів, пам'яток з техніки безпеки; · відсутність, непридатність вимірювальної та контрольної апаратури; · допуск до експлуатації джерел підвищеної небезпеки чи інших робіт, які вимагають особливої відповідальності осіб, стан яких істотно обмежує ступінь їхньої обережності й уваги (втома, хвороба, стан похмілля, стрес); · латентність або безкарність небезпечно-необережних про­фесійних або побутових дій; · байдужість адміністрації, колег по роботі, громадян у побуті до фактів неодноразових порушень норм безпеки в поведінці певних осіб, поки це не призвело до тяжких наслідків.
основні причини виробничого травматизму та про­фесійних захворювань:	· застарілість основних фондів і низьке технічне забез­печення технологічних процесів виробництва; · погіршення забезпечення засобами індивідуального за­хисту, порушення надійності роботи засобів і систем колек­тивного захисту;   · відсутність нормативної бази й інформації в деяких сферах; · масові порушення технологічної та виробничої дисципліни; · низький рівень культури виробництва, соціальної актив­ності і професійної підготовки працівників; · зниження відповідальності, вимогливості й контролю за дотриманням норм і правил з охорони праці; · недотримання режимів праці та відпочинку, скорочення медичних оглядів.

96. Попередження вчинення злочинів з необережності.

Заходи впливу на необережну злочинність можна по­ділити на три групи:

1. заходи впливу на людський фактор;

2. гарантування безпечної експлуатації джерел підвищеної небезпеки;

3. конструктивна безпека технічних заходів.
Основними заходами в запобіганні необережним злочинам,

пов'язаних з легковажністю та недбалістю, професійною непридатністю операторів, джерел підвищеної небезпеки, учас­ників інших робіт, які вимагають особливої уваги, є заходи, що спрямовані на реалізацію профілактики злочинної помилки. У цьому аспекті повинні бути розроблені заходи контролю

за конструкцією машин і механізмів, за якістю їх виготовлення, за умовами експлуатації, за наявністю та технічним рівнем си­стем безпеки, рекомендації з професійного добору операторів, їх навчання та практики тощо.

Що стосується запобігання службовій необережності - потріб­на ґрунтовна організація добору кадрів, які характеризуються професіоналізмом і порядністю, стійкістю проти тиску групо­вого егоїзму колективу підприємства, фірми. Водночас важливе й відповідне нормативне регулювання та методичне забезпечен­ня прийняття й виконання управлінських рішень; своєчасне і достатнє інформаційно-аналітичне забезпечення, що має змогу оцінити ступінь та обґрунтованість ризику, можливі наслідки.

До заходів зниження ризику настання тяжких наслідків під час помилки оператора, управлінської помилки посадової особи, іншій професійній помилці виконавця належать:

· автоматизовані системи управління;

· установлення пристроїв, які перешкоджають доступу сторон­ніх осіб до джерела підвищеної небезпеки;

· установлення пристроїв, які інформують про виникнен­ня небезпечної ситуації звуковими чи світловими сигналами;

· установлення пристроїв, які блокують неправильні дії оператора;

· установлення пристроїв, які безпосередньо захищають людей від травм.

Низка заходів профілактики необережних злочинів адресо­вані населенню. Мова йде про навчання правилам транспорт­ної та пожежної безпеки, правилам експлуатації побутової техніки, мисливської зброї; про обмеження володіння й доступу до предметів, у процесі користування якими може бути до­пущена злочинна помилка тощо.

Дата добавления: 2015-07-24