Значення.

Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні по­ложення уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало.

Рафаель Гарофало (1852-1934), учень Ч. Ломброзо, вважав, що злочин - це аморальний вчинок, який завдає збитків суспільству. Підтримував психологізм у поясненні злочинності. Р. Гарофало сформулював правила адаптації та усунення тих, хто не може пристосуватися до умов соціально-природної селекції, та пропонував:

• позбавляти життя осіб, чиї злочинні дії випливають з не усунутих психічних аномалій, що роблять їх нездатними до життя в суспільстві;

• частково усувати чи піддавати тривалому ув'язненню тих, хто віддає перевагу бродячому (кочовому) способові життя;

примусово виправляти осіб, у яких недостатньо розвинуті альтруїстичні почуття чи які скоїли злочин за надзвичайного збігу обставин

14. Соціологічний напрям у кримінології.

Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочин­ності. Спочатку він мав характер стихійного протесту гнітючої більшості криміналістці проти такого підходу до цієї проблеми, а з часом набув характеру різкої критики деяких положень антро­пологів. Після з'їзду Міжнародної спілки криміналістів у 1889 р. цей напрямок оформився організаційно й загалом кон­цептуально. Для нього було характерне сполучення криміналь­но-правової доктрини та соціологічного бачення злочинності.

Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин зло­чинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що коре­няться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під упливом несприятливого середовища.

Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезенто­ваний теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.

15. Концепція “соціальної фізики” Л.А. Кетле.

Уперше закономірний характер злочинності був встановлений понад 150 років тому бельгійським математиком А. Кетле. Він був одним із фундаторів наукової статистики, зокрема правничої. У своїй роботі "Про людину та розвиток її можливостей, або досвід соціальної фізики" (1835 p.) він стверджував, що соціальне життя і фізичні явища підпорядковуються законам одного порядку й повинні вивчатися точними методами математичної статистики. А. Кетле довів, що деякі масові явища, у тому числі й злочинність, підпорядковуються певним статистичним закономірностям (7). Послідовниками А. Кетле були міністр юстиції Франції Герре та директор статистичного бюро Міністерства юстиції франції Тард.

У наш час закономірний характер злочинності вважається вірогідно доведеним.

16. Розвиток теорії множинності факторів злочинності у працях І. Фойницького, Г. Тарда, Ф. Ліста та ін.

Найбільш значними представниками соціологічної школи були: Ліст (1851-1919) —Німеччина, Тард (1843-1904) — Франція, Фойницький (1844-1910) — Росія. Звичайно, погляди кожного з соціологів мають свої особливості, але для всіх характерним є розгляд таких проблем: вчення про причини злочинності, вчення про небезпечний стан і вчення про покарання і заходи безпеки.

► Вчення про причини злочинності. Злочин не є результатом свободної волі, як про те писали класики. Злочин — це результат складної взаємодії різноманітних факторів, з однієї сторони — індивідуальних (у тому числі і біологічних), а з іншого боку — фізичних і соціальних. Фізичні фактори (іноді їх називають телуричними — від лат. іеііик — земля) — це географічне середовище, клімат, пори року, кількість опадів, час доби тощо. Індивідуальні фактори — стать, вік, походження і виховання, освіта, родиний стан, хвороби, фізичні і психічні властивості. Соціальні фактори ~ безробіття, рівень цін на продукти харчування, рівень споживання алкоголю, заробітна плата, життєвий рівень, проституція, люмпенізація населення й ін.

► Вчення про небезпечний стан — це реакційна частина поглядів соціологів. Відкидаючи крайнощі антропологів про природженого злочинця, вони підтверджували, що є люди, спосіб життя яких або особливості особи становлять загрозу для суспільства. До цих категорій людей належать не лише ті, хто вчиняє злочин, але й ті, хто не вчинив конкретно нічого злочинного, але внаслідок певних обставин мають визнаватися такими, що перебувають в небезпечному стані. Це, на думку соціологів, учасники антигромадських організацій, жебраки, бродяги, проститутки, сутенери, безробітні, алкоголіки, дегенерати, душевно хворі тощо.

► Вчення про покарання і заходи безпеки. Соціологи розробили класифікацію злочинців і залежно від цього рекомендували різні види репресії. До так званих «випадкових» злочинців слід застосовувати, виходячи з принципу моральної вини, «відгшатне покарання», відносно звичних злочинців (невиправних) Ліст рекомендував їх елімінацію (тобто знищення) — смертну кару або довічне ув’язнення. До хронічних, звичних злочинців слід застосовувати також заходи безпеки, превентивне ув’язнення, поміщення до спеціальних закладів, відправлення у заслання, поліцейський нагляд тощо.

17. Теорія аномії Е. Дюркгейма.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в за­лежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія³².

Еміль Дюркгейм (1858-1917) стверджував, що на індивіда впливають "соціальні фактори", до яких належать зовнішні щодо нього образи мислення, дій. Учений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а становлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям правила поведінки.

Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаман­ний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що більшість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо по­зитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспіль­ної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згурто­ваність людей послаблюється та суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюрк­гейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та су­спільство на деякий час втрачає вплив на людину.

18. Сучасний період в історії кримінології і основні напрями її розвитку.

До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.

Концепція стратифікації з'явилася під упливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціаль­них груп, які створюються на різноаспектній основі (про­фесійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до по­рушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є міг­ранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Відомо, наприклад, що питома вага серед злочинців мігрантів, які перебувають на території США нетрива­лий час, істотно перевищує відповідні показники серед інших верств населення. Раціональні методи концепції стратифікації були б доцільними для пізнання природи злочинів, які вчиня­ються на міжнаціональному ґрунті, а також для злочинів, що випливають із суперечностей між різними верствами на­селення. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін.

Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка -це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримшологія свого часу значно збагатилась ідеями штеракціонісгів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.

Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті за­судження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Тавру­вання виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психо­логічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законо­слухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших злочинців.

19. Неокласична школа кримінології.

У кримінології, нео-класичні школи продовжує традиції класичної школи в рамках Право реалізм. Отже, утилітаризм з Джеремі Бентам і Чезаре Беккаріа залишається відповідних соціальної філософії в політиці термін для використання покарання якстримуючого допомогою правоохоронних органів, судів і тюремного ув'язнення. (Потребує обговорення вирішенні питань, що стосуються істотна відмінність між "класичними" і "нео-класичного" кримінології, будь ласка, переформатувати відповідно)

Коли злочинності і рецидиву сприймаються як проблема, перша політична реакція на заклик до збільшення поліції, більш жорсткі міри покарання, а також посилення моніторингу та спостереження для тих, хто випустив на умовно-дострокове звільнення.Інтуїтивно, політиків див. кореляція між впевненістю і тяжкість покарання, і вибір, до скоєння злочину. Практичні наміри завжди було стримувати, а якщо це виявиться безрезультатним, щоб тримати суспільство більш безпечним для максимально можливий період часу, замок від рецидивістів у в'язницях (див. Вільсона). З перших теоретиків, аргументи були засновані на моралі та суспільної корисності, і він не був до порівняно недавнього часу, що мало місце емпіричних досліджень для визначення покарання є ефективним стримуючим фактором.

Соціальна теорія управління

Як представлено в роботі Тревіс Хирши, соціальної теорії управління передбачає, що використання процесі соціалізації ісоціальної теорії навчання будує самоконтролю і знижує схильність вдаватися поведінки визнаються антигромадськими. Він заснований на функціоналізму теорій злочинності і пропонує, щоб Існують три типи управління:

§ Прямі: за якою покарання загрожує або подали заявки на протиправну поведінку, і дотримання нагороджений батьків, сім'ї, і авторитетних осіб.

§ Непрямі: за якою молодь утримується від злочинності, тому що його або її правопорушників акт може викликати біль і розчарування батьків та інших осіб, з якими він чи вона має тісні відносини.

§ Внутрішні: за якою совісті людини або почуття провини заважає його або її від участі в правопорушник діє.

Дріфт теорії

Хоча він не був представлений в якості соціальної теорії управління, Девід Маца (1964) також прийняла концепцію підкреслив, розчарування і бунту проти нормативних соціальних цінностей правопорушників молоді. Маца не було виявлено будь-яких конкретних обмежень чи контролю, що буде тримати молоді з дрейфуючих, але дрифтерів були зображені, як молодь, у яких мало часткою у відповідність і вільно дрейфувати в злочинності. Як Хирши, Маца був налаштований скептично, що девіації можуть бути пояснені в рамках різних субкультурних або contracultural системи цінностей. РЗЕ буде. Delinquent молоді було ні змушений ні віддані своїй правопорушників дій, а просто менш сприйнятливим до інших, більш звичайних традиції (1964:28). Таким чином, злочинець молодь "дрейфує" між кримінальними і не злочинне поведінка, і були відносно вільні у виборі того, щоб взяти участь в злочинності. Це оскаржується Штам теорія яких

Раціональний вибір теорії

Це виросло з очікуваних принцип корисності в економічній теорії, тобто, що люди будуть приймати раціональні рішення на основі їх очікування для максимізації прибутку і мінімізації втрат. У цьому сенсі, він підходить модель утилітаризму, запропонований класичної школи, але його наслідки сумнівався неокласичної школи.

Сучасні дослідження

Початкові дослідження у порівнянні вбивств статистики між державами використання і не використовують смертну кару, і не виявила ніяких доказів стримування (Bailey & Peterson). Дослідження потім перевіряється визначеності щодо суворості покарання, наприклад, Еріксон (1977). Дослідження методології якого аналізу офіційної статистики для об'єктивних показників кореляції, і відносини інтерв'ю та анкет для суб'єктивних показників (потенційних злочинців не зупинить, якщо вони не розуміють, як працює система кримінального правосуддя). Дослідження показують, що більшість відповідає закону, тому що вони підписатися на соціальні та моральні цінності представлені закону (тобто процес соціалізації є ефективним). Отже, в кращому випадку, загроза покарання не є статистично незначний вплив на зареєстрованих злочинів і емпіричні докази на підтримку стримування є досить обмеженим. Патерностер робота Raymond (див. бібліографію [1]) показує, що тільки статистично значимих даних виникає з досвіду дослідження серед тих, хто пройшов через системи кримінального правосуддя (тобто конкретні стримування), але що це дані по собі не може перевірити загальний стримування. Він також не бачить жодних доказів того, що формального соціального контролю є ефективними. Деякі неформальні соціальні негативні наслідки, такі як несхвалення сім'ї, втрата репутації, можливість втрати роботи і т. д., є більш значними. Існує незаперечний доказ того, що збільшення нагороди відповідності шляхом поліпшення можливостей для працевлаштування на реалістичні ставки оплати праці можна домогтися порівнянних стримуючий вплив на потенційних правопорушників, даючи більше втрачати (Тьерні: 1996, 277).

20. Багатофакторний підхід.

Його прибічники припускають, що злочинність обумовлена не однієї, а цілим багатьма причинами (чинників); ніякої теорії злочинності взагалі створити неможливо...

У (1915-1950) багатофакторний підхід панував майже 40 років. Радянська кримінологія розглядала злочин як і, як “результат складного взаємодії багатьох обставин (Кримінологія 1976).

Багатофакторний метод страждає як через брак теоретичної основи, а й через методологічних проблем:

· студійовані контрольні групи з одного боку вже відфільтровані правоохоронні органи (засуджені), з другого - законослухняні, серед яких може бути приховані і необнаруженные преступники;

· цей підхід повністю орієнтовано злочинця, бо за цьому вивчаються лише фізичні (тілесні), психологічні і соціальні ознаки самого злочинця, а чи не громадські й виктимогенные факторы;

· все чинники, обрані довільно чи несвідомо, оцінюються по у тому ж критеріям, не враховуючи те, що багато чинників відіграють надто велику роль, інші - меншу, у виникненні злочинності або ж не мають до цього ніякого отношения.

21. Марксистська теорія злочинності.

---

Дата добавления: 2015-07-24