Характеристики особи злочинця.

Кримінологічне дослідження особи злочинця має важливе значення не тільки для розвитку кримінологічної науки, а й для практичної діяльності правоохоронних органів.

У прак­тичній діяльності з профілактики злочинності, розкриття та роз­слідування злочинів, призначення й виконання покарання, взяття до уваги особистісного фактора відіграє майже вирішальну роль, що проявляється в таких основних напрямках:

· у статистичному аналізі злочинності за особою злочинця;

· при проведенні профілактичних заходів;

· при встановленні причин й умов, які сприяли вчиненню злочину та вивченню особи підозрюваного й обвинуваченого під час досудового слідства кримінальної справи;

· у діяльності судів при призначенні покарання;

· у діяльності працівників кримінально-виконавчої системи під час відбування засудженими покарання;

· в оперативно-розшуковій діяльності.

47. Поняття “віктимологія”.

віктимологія (від лат. "уісііта" - жертва та грецьк. "Іо£оз" -учення, що разом означає "вчення про жертву") - напрямок кримі­нології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочин­ності.

48. Поняття “віктимність”.

віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом зло­чинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якіс­ний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину

49. Поняття “віктимізація”.

віктимізація - це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу;

віктимізувати означає: перетворити когось на жертву зло­чину.

девіктимізація - зворотний процес явища.

50. Поняття “віктимна ситуація”.

віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

51. Поняття “віктимологічна профілактика”.

віктимологічна профілактика - це сукупність держав­них і громадських заходів, спрямованих на запобігання зло­чинності через зниження в населення загалом або в конкрет­них громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

52. Виникнення та основні етапи розвитку віктимології.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпі­лого від злочину здійснив у 1948 р. німецький учений Г. Гетіг. Він написав книгу "Злочинець і його жертва",в якій роз­робив вчення про жертву злочину та довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов'язане зі злочином.

У колишньому СРСР поглиблена розробка питань віктимо­логії почалася із середини 60-х рр. XX ст. завдяки працям відо­мого кримінолога Л. Франка, який доводив, що віктимологія здатна відкрити нову сторінку в кримінально-правовій по­літиці держави та практиці боротьби зі злочинністю. Проб­лемам особи й поведінки потерпілого були присвячені також роботи В. Мінської, Д. Ривмана, В. Рибальської, В. Романова, В. Полубинського та інших вчених⁶¹.

У 1973 р. відбувся 1-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Єрусалимі, де дискусія проходила навколо понять "вік­тимологія", "жертва злочину", "відносини між злочинцем та по­терпілим"

У 1975 р. відбувся 2-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Белладжо (Італія), де розглядалися питання щодо статусу потерпілого в системі кримінального правосуддя та поводжен­ня з ним.

У 1979 р. відбувся 3-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в м. Мюнстер (Німеччина), де піднімалися питання стосовно опитування жертв злочину, а також процесу віктимі-зації в державах, які розвиваються. Тут же було створено Міжнародне віктимологічне товариство.

У 1980р. у Вашингтоні відбувся Всесвітній конгрес віктимо­логіє, де були розглянуті питання насилля в сім'ї та питання поводження з жертвами злочину.

У 1982 р. відбувся 4-й міжнародний симпозіум з віктимо­логії в Токіо (Японія), на якому були висунуті питання стосовно надмірної уваги до прав потерпілого, що заважають кримі­нально-процесуальним правам обвинувачених осіб.

У 1983 р. Рада міністрів Європейського союзу прийняла Європейську конвенцію про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.

У 1985 р. у Загребі на 5-му міжнародному симпозіумі об­говорювались питання щодо віктимізації всіх людей, а також правового статусу потерпілих в кримінальному правосудді^.

Розвиток віктимології на сучасному етапі здійснюється за такими напрямками:

· підготовка особи до можливого "стику" зі злочином за допо­могою розробки алгоритму оптимальної поведінки в криміно­генних ситуаціях і спеціальних тренінгів;

· підвищення рівня захищеності посадовців, чиї функціо­нальні обов'язки пов'язані з підвищеним ризиком стати об'єктом злочинного посягання;

·інформування громадян про віктимологічні "ситуації-
пастки", щоб, по можливості,уникнути їх або звести до мінімуму;

· захист і реабілітація потерпілих від злочинів.

Основною метою віктимологічного вивчення є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і профілактика злочинності загалом через уплив безпосередньо на потерпі­лих, а також через організацію правового виховання, зорієнто­ваного як на потенційних потерпілих, так і на можливих зло­чинців.

53. Класифікація жертв злочинів.

залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід):

· жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва); · жертву з незначною провиною; · жертву винну однаково зі злочинцем; · жертву з провиною більшою, ніж у злочинця; · жертву особисто винну в скоєнні злочину; · стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).

за ступенем віктимності:

● випадкова жертва - особа стає такою внаслідок збігу об­ставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочин­цем, не залежать від їхніх волі та бажання. ● жертва з незначним ступенем ризику - особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктим­ність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації. ● жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв: - жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність; - жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конф­ліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.   ● Жертва з дуже високим ступенем ризику -особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопоруш­ників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямо­ваністю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою роз­бещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку^.

54. Індивідуальна та масова віктимність.

У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями запобіжних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації:

1. індивідуальна - віктимологічна профілактика, спрямована безпосередньо на потенційних і реальних жертв;

2. загальна, чи індивідуально-групова - віктимологічна профілактика, зорієнтована на груповий рівень.

При реалізації першого напряму увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (пат­рулювання, обладнання технічними засобами охорони й без­пеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної та особистої безпеки тощо).

При реалізації другого напряму необхідно здійснювати за­ходи виховного впливу, професійного навчання, правової про­паганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціаль­ними засобами захисту тощо.

55. Віктимологічна профілактика злочинів.

віктимологічна профілактика - це сукупність держав­них і громадських заходів, спрямованих на запобігання зло­чинності через зниження в населення загалом або в конкрет­них громадян ризику стати жертвою злочинних посягань.

У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями запобіжних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації:

індивідуальна	віктимологічна профілактика, спрямована безпосередньо на потенційних і реальних жертв;
загальна, чи індивідуально- групова	віктимологічна профілактика, зорієнтована на груповий рівень.

Основні завдання віктимології по­лягають у тому, щоб:

· виявити коло осіб, які можуть стати жертвами злочинів;

· встановити взаємозв'язки між поведінкою потерпілих і злочинців;

· вивчати віктимні риси особи як визначальний фактор зло­чинних посягань;

· розробити запобіжні заходи, спрямовані на недопущення можливого перетворення осіб у жертв злочинів;

· взяти до уваги поведінку потерпілого при індивідуалі­зації покарання винного у вчиненні злочину;

· визначити обсяги шкоди (матеріальної, фізичної, мораль­ної), що заподіюється певним злочином або злочинністю загалом.

56. Поняття причин та умов (детермінант) злочинності.

причини злочинності – це соціально-психологічні обставини, які безпосередньо породжують і відтворюють злочинність та злочини як свій закономірний наслідок

умови злочинності – це комплекс явищ, які самі по собі не можуть породити злочинність, але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існуванню.

детермінант – визначальний

57. Види детермінації.

зв'язок у часі	Відображає взаємодію явищ чи процесів за принципом «раніше-пізніше». Такий взаємозв’язок відрізняється наявності значної кількості подій та вчинків, так, злочинній дії, як вже вчиненому факту (наслідку), передують деякі тимчасові етапи (наприклад: виношування задуму, вибір об’єкта посягання).
зв'язок у просторі	Відображає тенденції злочинності на території, поширеність тих чи інших видів злочинності залежно від соціальних, географічних, етнографічних та інших чинників в окремих регіонах країни.
зв'язок явищ та процесів	Визначає обумовленість одного явища чи процесу іншим
функціональний звязок	Визначає математичну залежність двох величин: незалежної змінної та функції
кореляція	Багатофакторний зв'язок у масових явищах і процесах за якого зміни в одному ряді факторів у бік зростання чи зменшення зумовлюють зміни в іншому ряді факторів

58. Класифікація причин та умов злочинності.

за механізмом дії:	Негативні соціальні процеси, які детермінують злочинність поділяються на: причини умови криміногенні фактори
за рівнем функціонування:	Злочинність в цілому (загальні) Злочинність видів (категорій, груп) злочинів (спеціальні) Злочинність окремих злочинів (конкретні)
за змістом:	економічні - корупція - безробіття - спад суспільного виробництва соціальні - соціальна нерівність членів суспільства - нелегальна міграція - урбанізація і внутрішня міграція населення - нерівноправне становище жінки в суспільстві - науково-технічний прогрес політичні - постійна боротьба за владу ідеологічні - держава не виховує духовність народу, включаючи правову культуру громадян - насадження психології вседозволеності, сексуальної свободи - пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання людини, підступності як норми поведінки - пиятство і наркоманія психологічні виховні соціально-психологічні правові управлінські організаційно-управлінські
за природою виникнення:	● об’єктивні - формуються, як правило, незалежно від волі людей і тому такі обставини не можуть бути відразу ж усунуті, їх можна тільки нейтралізувати, блокувати, локалізувати, перешкоджати їхньому розвитку та криміногенному впливу (стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат) ● субєктивні – охороняють все особистісне, що залежить від вол людини (свідомість, звички, політичні погляди, нахили, мораль, право, традиції) ● об’єктивно-субєктивні
за близькістю до події:	● найближчі ● віддалені ● безпосередні ● опосередковані
за джерелами походження:	● внутрішні (суперечності, що притаманні певному суспільству) ● зовнішні (негативний вплив з боку інших; мають міжнародний характер)

59. Концепції причин злочинності.

Причинове пояснення соціально негативних явищ перед­бачає багаторівневий підхід. Щодо злочинності такими рівнями є: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно, й наукове обґрунтування поділяється на філософський, соціологічний і психологічний рівні.

На філософському рівні формується загальна концепція причин і умов, які породжують соціальні відхилення в су­спільстві.

Соціологічний рівень досліджує причини злочинів, передбачає вивчення більш конкретних зв'язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. У них проявляються за­гальні закономірності історичного розвитку та притаманні їм суперечності, на які впливають перешкоди та недоліки.

На психологічному рівні створюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується чи правомірна, чи злочинна поведінка. Причина й наслідок поєднані між собою об'єктивним і закономірним зв'язком. Однак характер цього зв'язку може бути різним. Він визначається як природою власне явищ, так і особливостями об'єктивних законів, які діють у цій сфері життя.

З огляду на це, в кримінологічній літературі існує чотири підходи до визначення причинно-наслідкового зв'язку:

· "кондиціоналістський" (умовний);

· традиційний;

· традиційно-діалектичний;

· інтеракціоналістський.

Усі вони внутрішньо логічно пов'язані, виконують специ­фічну роль у пізнанні, а тому необхідні кожний для свого рівня дослідження.

60. Співвідношення причин злочинності та причин конкретних злочинів.

З огляду на системний метод злочинність, про що вже йшлося, являє собою порівняно самостійну, динамічну, ймовірнісну соціаль­ну систему, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об'єднані в однорідні групи. Специфічний зв'язок цих елементів становить не просто сумарне утворення, а якісно інше за своїм змістом явище — злочинність, яка має нові ознаки і тільки їй притаманну закономірність.

«Конкретний злочин», «окремий вид (група) однорідних зло­чинів», «злочинність» не є тотожними поняттями. Вони принципо­во відрізняються поміж собою.

Неодинакові також причини та умови конкретного злочину, пев­ного виду (групи) злочинів і злочинності в цілому. В зв'язку з цим вважаємо за необхідне виділяти: а) причини та умови злочинності як відносно масового соціального явища (основні); б) причини та умови окремих видів (груп) злочинів, тобто окремих часток злочин­ності (загальні); в) причини та умови конкретного злочину, індиві­дуальної злочинної поведінки (безпосередні).

Функціональне позначення поняття основної причини (та умо­ви) злочинності в кримінології полягає в тому, щоб науково обґрун­тувати, чому злочинність зберігається, існує, відтворюється у су­спільстві, що її обумовлює, детермінує.

Основні причини (та умови) мають відповісти на питання: чому в суспільстві вчиняються ті чи інші види (групи) злочинів?

Поняття безпосередньої причини (та умови) вводиться для того, шоб пояснити, чому дана особа вчинила конкретний злочин.

Перелічені причини та умови злочинності за рівнем їх дії зна­ходяться в діалектичному співвідношенні загального, особливого та одиничного. Вони тісно пов'язані поміж собою. Основні причини та умови знаходять своє вираження у загальних причинах та умо­вах певних видів (груп) злочинів і максимально конкретизуються в безпосередніх причинах та умовах окремих злочинів. Причини конкретного злочину в зв'язку з цим є не щось інше, як індивіду­альний варіант основних причин злочинності.

61. Поняття та значення попередження злочинності.

попередження злочинності – багаторівнева система цілеспрямованих державних і громадських заходів щодо виявлення, усунення, ослаблення та нейтралізації причин та умов злочинності окремих видів і конкретних злочинів, а також утримання від переходу чи повернення на злочинний шлях осіб, умови життя та поведінка яких вказують на таку можливість

Значення попередження злочинності.

• виявляє і аналізує явища, процеси, обставини, які виступають детермінантами злочинів;
• вивчає чинники, що призводять до формування особи злочинця та реалізація злочинних намірів;
• встановлює коло осіб, від якого можна очікувати вчинення злочинів і здійснює цілеспрямовану профілактику виховного впливу на них
• усуває або нейтралізує криміногенні фактори на індивідуальному рівні.

62. Суб'єкти попередження вчинення злочинів.

Суб’єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи.

суб'єкти попередження злочинності — це державні органи, громадські організації, соціальні групи, службові особи чи грома­дяни, які спрямовують свою діяльність на розроблення і реалізацію заходів, пов'язаних з випередженням, обмеженням, усуненням кри­міногенних явищ та процесів, що породжують злочинність і злочи­ни, а також на їх недопущення на різних злочинних стадіях, у зв'яз­ку з чим мають права, обов'язки і несуть відповідальність.

Суб’єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи.

1 група	До першої групи належать суб'єкти загальносоціальної профілактики — державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).
2 група	До другої групи належать суб'єкти спеціально-кримінологічної профілактики: - державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України — СБУ, прокуратура, Державна податкова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань, суд та ін.); - державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.); - приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).
3 група	Третя група об’єднує суб'єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику — працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх таін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.).

63. Класифікація заходів попередження злочинності та основні вимоги, що ставляться до них.

за соціальним рівнем запобіжної діяльності:	загально соціальні – пов’язана з найбільш значущими та довгостроковими видами соціальної діяльності і здійснюється в процесі рішення широкомасштабних соціальних завдань спеціальні (кримінологічні) – передбачає заходи, спрямовані на виявлення, усунення, послаблення, нейтралізацію криміногенних факторів, вплив на осіб, які можуть вчинити злочин такі, що протидіють соціальним патологіям – їх мета ширша ніж мета боротьби зі злочинністю і вони поєднюють у собі риси як загального соціального рівня так і спеціального рівня, тобто це заходи загальні соціальні за змістом, але спеціалізовані за спрямованістю по боротьбі з аномаліями в суспільстві
за обсягом (масовістю охоплення):	загальні (знеособлені) – спрямовані на виявлення, усунення, послаблення, нейтралізація причин і умов злочинності в цілому або їх окремих видів особливі (групові) – здійснюються в межах груп ситуацій чи осіб, виділених за визначеними родовими ознаками індивідуальні (конкретні) – становлять конкретизацію загальних соціальних і спеціальних запобіжних заходів стосовно окремих осіб
за спрямованістю, видом (змістом) впливу:	соціально-еономічні –впливають на усунення, послаблення і нейтралізацію криміногенних факторів, пов’язаних із падінням життєвого рівня населення, кризовими явищами у виробництві та соціальній сфері організаційно-управлінські - повинні сприяти нейтралізації або мінімізації криміногенних наслідків від непрофесійної організаційно-управлінської діяльності ідеологічні - повинні формувати у членів суспільства моральну свідомість на основі суспільних цінностей; обмежувати негативний вплив на поведінку осіб стандартів масової культури (обмеження часу показу фільмів з еротичним змістом і сценами насилля); виправляти моральні деформації у осіб з правопорушуючою поведінкою за допомогою індивідуально-виховної роботи (психолого-педагогічні та правообмежувальні заходи). соціально психологічні –спрямовані на формування в країні, окремих регіонах і місцевостях, у середовищі окремих категорій і груп населення, громадського спокою, впевненості у власній безпеці, готовності до взаємодопомоги, взаємопідтримці у важких життєвих ситуаціях, довіри до правоохоронних органів, готовності допомагати іншим медичні і психолого-педадогічні – попередження поширення хвороб, що становлять небезпеку для оточуючих; лікування і ре соціалізація осіб, які страждають такими хворобами; протидію поширенню форм поведінки, пов’язаної із соціальною дезадаптованістю і відтворенням злочинності; соціально, психолого-педадогічна, медична допомога носіям зазначених форм поведінки. технічні –засоби і пристрої, що ускладнюють підроблення кількісних чи якісних показників у виробництві, реалізації, застереженні, транспортуванні матеріальних цінностей; ускладнюють фальсифікацію банківських операцій; перешкоджають проникненню до сховищ, жилих чи службових приміщень з метою вчинення крадіжки; засоби і пристрої, що протидіють иникненню аварійних ситуацій на виробництві і транспорті, викраденню, виникненню пожеж тощо. правові -попередження злочинності створюють правову базу для розроблення і застосування усіх зазначених вище різних заходів профілактики
за територіальним масштабом:
за етапом впливу на об’єкт профілактики:
за суб’єктом розроблення і застосування:

64. Поняття та значення прогнозування злочинності.

прогнозування злочинності – це ймовірне судження про майбутній стан (рівень, структуру, динаміку) злочинності та її детермінанти, можливості профілактики й інші засоби впливу на злочинність у певний період часу

Значення прогнозування злочинності.

● встановлює всі параметри злочинності в перспективі виявлення на цій основі небажаних тенденцій та пошук засобів їх зміни у позитивному напрямі;

● зясовує показники, що характеризує розвиток чи зміну злочинності в ретроспективі виявлення на основі цього небажаних тенденцій і закономірностей, встановлення способів їх зміни в необхідному напрямі;

● зясовує всі обставини, що мають істотне значення для розроблення перспективних планів;

● розробляє загальну концепцію боротьби зі злочинністю, складовою частиною якої є вибір оптимального розвитку правоохоронних органів;

● встановлення можливих змін у рівні, структурі та динаміці злочинності в майбутньому і виявлення обставин, що сприяють таким змінам;

● прогнозування розвитку науки кримінології передбачає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перспективи розвитку конкретних напрямків науки кримінології;

● прогнозування злочинності передбачає відповіді на такі питання:

- Яких загальних тенденцій рівня, структури характеру та динамки злочинності слід чекати у майбутньому прогнозованому періоді?

- Яка ймовірність змін у злочинності в цілому та її окремих категорій?

- Які чинники і з якою інтенсивністю впливатимуть на злочинність?

- Які категорії осіб можуть поновити коло злочинців?

- Які засоби найбільш придатні для боротьби зі злочинністю?

65. Види прогнозування злочинності.

за територіальною ознакою:

· загальнодержавне; · регіональне; · місцеве; · у відповідній галузі народного господарства; · на конкретному підприємстві.

залежно від часу:

· поточні (оперативні); · короткострокові (один-два роки) - мета короткострокового прогнозування полягає в науко­вому передбаченні тенденцій, закономірностей і конкретних варіантів змін злочинності в найближчому майбутньому за основними показниками · середньострокові (три-п'ять років) - воно спрямоване на більш віддалену перспективу та ви­значає стратегію боротьби зі злочинністю · довгострокові(понад п'ять років) - базується на аналізі загальних закономірно­стей розвитку суспільства загалом, зв'язку рівня та структури злочинності з рівнем соціально-економічного й культурного розвитку суспільства

66. Основні напрями прогнозування злочинності.

У процесі вдосконалення розкриття і розслідування тяжких злочинів можна виділити два основних напрямки використання результатів криміналістичного прогнозування.

Перший напрямок це науково-прикладне прогнозування, сутність якого полягає у передбаченні перспектив змін у характері, способах, механізмі та інших структурних елементах даного виду злочинної діяльності, в особливостях прояву ззовні їх ознак і відповідно в можливих змінах у діяльності по розкриттю, розслідуванню та попередженню цих злочинів.

Другий напрямок — практичне прогнозування, що відображає специфіку побудови прогнозів у слідчо-судовій діяльності. Підгрунтям для побудови даних прогнозів виступають узагальнені уявлення про типовий розвиток об'єктів, явищ, процесів певного виду. На підставі цих узагальнених уявлень і будуються прогнози в умовах реального часу стосовно конкретних ситуацій розслідування, суб'єктів, їх поведінки, вчинків тощо. Діяльності по розкриттю, розслідуванню та попередженню цих злочинів.

67. Планування боротьби зі злочинністю.

кримінологічне планування – це цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби ї вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне і ресурсне його забезпечення на визначений період часу

У широкому значенні слова терміни "планування" та "про­грамування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримі­нологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.

Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв'язок з іншою метою спеціального управління, систему суб'єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспіль­ство, та ін.

Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організа­цією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.

До кримінологічного планування всіх рівнів ви­сувають такі основні вимоги:

· планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;

· виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;

· намічені заходи обов'язково мають взаємоузгоджуватись і не суперечити один одному;

· заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію в регіоні (відомстві), та своєчасно коригувати з огляду її змін.

Етапи кримінологічного планування:

1. організаційно-підготовчий

2. інформаційно-аналітичний

3. безпосередньої розробки плану

4. організації виконання плану

5. оцінювання запобіжної діяльності й висновків

68. Загально-соціальні і спеціальні програми з попередження злочинності. Їх зміст і

Дата добавления: 2015-07-24