Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Г.У.Ф. Гегеля

(Німецький філософ Георг Гегель (1770-1831) спробував розробити більш послідовну теорію злочину й покарання. П р ироду злочинності Г. Гегель вбачав у особливій сутності право­вих законів: "Існують закони двоїсті за сутністю роду: закони природи та закони права. Закони природи абсолютні й мають силу самі в собі... У природі найбільша істина полягає в тому, що закон існує. У законах права розпорядження має силу не тому, що воно існує, тож кожна людина вимагає, щоб воно відповідало його власному критерієві".

Абсолют, за Г. Гегелем, є Бог. Людство прагне вловити абсолютне право та відбити його в законах. Однак не завжди це відображення є адекватним. Кожна людина може мати власне уявлення про спр аведливість, може конструювати своє власне право норми поведінки, котрі вона вважає справедливими. Ці норми не завжди збігаються з усталеними в суспільстві правовими законами. І людина нерідко воліє орієнтуватися саме на власні норми, а не на державні закони. Ця ідея Г. Гегеля має дуже глибокий зміст: чим справедли-віїлі закони, чим більша кількість громадян визнає їх такими, тим менше є бажаючих їх порушувати, тим нижчий рівень зло­чинності. На жаль, не часто законодавець прагне втілити гегелів­ську позицію в життя - звідси й зростання ріїзня злочинності.

Аналізуючи феномен злочинності, Г. Гегель висловив низку цікавих думок про способи впливу на неї. Величезне значення він надавав розумності державного ладу. Дійсною Г. Гегель визнає лише державу, в якій гармонійно переплітаються інте­реси суспільства й окремої особистості.

Г. Гегель досить скептично оцінював практику поліцейської державності. Завдання поліції він убачав не в посиленому конт­ролі за приватним життям. "Ціль поліцейського нагляду й опіки представити особі наявну можливість для досягнення індивідуаль­них цілей. Поліція повинна піклуватися про вуличне освітлення, будівництво мостів, установлення твердих цін на товари повсяк­денного вжитку, а також про здоров'я людей".

Досить цікаві думки Г. Гегель висловлював про боротьбу з корупцією: "В Афінах існував закон, що пропонував кожному громадянинові звітувати, на які засоби він живе; тепер же дума­ють, що це нікого не стосується".

Ідеї Г. Гегеля справили величезний уплив на сучасників, по­волі його теорія готувала серйозні зміни в практиці впливу на злочинність - її основний вектор був спрямований у май­бутнє. У той же час концепції загальної та приватної превенцій, розроблені представниками класичного напрямку карного права, виявилися більш привабливими для європейського законодавця, та саме вони стали на тривалий період орієнтирами кримінально-правової практики.)

Л. Фейєрбах

(Пауль Фейєрбах (1775-1833) - автор популярного в свій час підручника з кримінального права. П. Фейєрбах був одним із перших, хто почав відокремлювати з кримінального права в самостійні галузі пізнання філософію наказового права, кримінальну психологію, кримінальну політику, що може іа вважати початком відокремлення кримінології в самостійну науку.

Він розробив кримінально-правову теоріїо психічного при­мусу, чи психічного залякування, як мети покарання. Покарання П. Фейєрбах поділяв на дві групи: покарання погрожувальні та покарання заподіювані. Мета першого - запобігання злочинові за допомогою страху, мета інших - демонстрація дієвості закону. Тож спочатку відзначаємо лише ідеї загального запобігання,хоча

згодом, у трактаті про раціональну в'язницю Бентам досить чітко як уплив на злочинність визначив приватну превенцію пере­виховання та виправлення злочинців у місцях позбавлення волі. В історію кримінології П. Фейєрбах увійшов і як автор двох оригінальних видань: "Дивні кримінальні судові справи" та "Опис дивних злочинів, виконаних по судових справах". У цих книгах учений приділив значну увагу аналізу причин зло­чинів і дослідженню особистості злочинця.)

 

12. Антропологічний (біологічний) напрям у кримінології. Туринська школа. Праця Ч.

Ломброзо “Злочинна людина” (1876 р.). Її зміст та значення.

Засновником позитивізму в кримінології взагалі та біологіч­ному напрямку, зокрема, є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю "Злочинна людина". Ч. Ломб­розо під час своїх спостережень дійшов висновку, що злочинна поведінка причиново зумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристи­ками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті чи, навпаки, нерозвинуті вуха, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Він роз­робив класифікацію злочинців:

• природжені злочинці;

• душевнохворі злочинці;

злочинці за пристрастю, до яких належать і політичні маніяки;

випадкові злочинці.

За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених -це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопоруш­ники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів.

Теорія Ч. Ломброзо не витримала перевірки часом, але її об'єктивний підхід і наукові засоби поклали початок застосуванню більш точних методів у кримінології. Пізніше він переглянув свою теорію й включив у причинове пояснення злочинності соціаль­ний та економічний фактори й навколишнє середовище індивіда.

13. Позитивний напрям науки про злочин. “Кримінологія” Р. Гарофало. Її зміст та


Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 72 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Ж.-Ж. Руссо | Роберт Мертон | Структура особи злочинця. | Характеристики особи злочинця. | значення. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Дж. Говард| Значення.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)